Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №286/353/26 — Овруцький районний суд Житомирської області

Овруцький районний суд Житомирської області

Справа № 286/353/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Вачко В. І.

з секретарем Щипська І. О.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ), звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП невідомий, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ), в якому просить виселити ОСОБА_2 з належного йому на праві власності будинку АДРЕСА_3 .

Позов мотивований тим, що позивач є власником спірного житла, у якому сторони не зареєстровані, але фактично проживають; відповідачка є колишньою дружиною позивача, так як шлюб між сторонами розірвано; проте після розірвання шлюбу відповідачка продовжує проживати у належному позивачу на праві власності житловому будинку, не виселяється і не забирає свої речі, чим чинить позивачу перешкоди у розпорядженні власністю і користуванні житлом; між сторонами у справі склались неприязні стосунки, відповідачка веде антигромадський спосіб життя, зловживає спиртними напоями, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вчиняє скандали, напившись, падає на вулиці і спить на порозі будинку, що негативно впливає на стан позивача і їх спільних дітей, через що позивач звертався до Відділу поліції № 1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області, однак у відповідь отримав рекомендацію звертатися в суд із позовом про виселення; відповідачка, маючи у власності інше житло, добровільно виселитись не бажає, тому позивач на підставі ст.ст.391, 405 ЦК України та ст.150 ЖК України просить позов про виселення відповідачки задоволити.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подала, будучи належно повідомленою, зокрема шляхом публікації оголошення про розгляд справи на офіційному веб-сайті судової влади України, в судове засідання не прибула, причин неявки не повідомила, будь-яких заяв чи клопотань не подавала.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує, просить задоволити, проти заочного розгляду справи заперечень не висловив.

Неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до ст.ст.280, 281 ЦПК України суд здійснює заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ч.4 ст.223 ЦПК України.

Відтак, розглянувши доводи та вимоги позову, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 20.09.2016 року у справі № 286/2265/16-ц, яке набрало законної сили 04.10.2016 року, розірвано шлюб між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18.07.2000 року.

Після розірвання шлюбу позивач ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 свого батька ОСОБА_3 , набув у власність в 1/2 частці житловий будинок АДРЕСА_2 . Іншу 1/2 частку житлового будинку набула у власність в порядку спадкування дочка померлого ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , і спадщину після якої прийняв її син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає у м.Гданськ, Польща, однак своїх спадкових прав не оформив. Вказані обставини стверджуються копіями свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Овруцької державної нотаріальної контори Кулініч О.Д. 12.05.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1265, витягу з Державного реєстру речових прав від 12.05.2025 року, заяви про прийняття спадщини та відмову від прийняття спадщини.

Згідно з довідкою ЦНАП виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області від 19.01.2026 року № 143, в належній ОСОБА_1 1/2 частині житлового будинку по АДРЕСА_3 ніхто не зареєстрований.

Відповідач ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що стверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 02.05.2025 року та інформацією ЦНАП виконкому Овруцької міської ради Житомирської області від 10.02.2026 року, а також як вбачається з копії свідоцтва про право на спадину за законом, посвідченого державним нотаріусом Овруцької державної нотаріальної контори Фрусевич І.В. 25.09.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1637, вона є власником в 1/2 частці житлового будинку АДРЕСА_2 .

Проте, як стверджує позивач, після розірвання шлюбу відповідачка продовжує фактично проживати у належному позивачу на праві спільної часткової власності житловому будинку АДРЕСА_4 , без його згоди і не бажає виселятися, чим чинить позивачу перешкоди у розпорядженні власністю і користуванні житлом.

Позивач звертався до Відділу поліції № 1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області з приводу виселення відповідачки, однак у відповідь листом ВП № 1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області від 04.09.2025 рекомендовано позивачу звернутись до суду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п.2 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України майно, набуте одним з подружжя в порядку спадкування, є його особистою приватною власністю.

Житловий будинок АДРЕСА_3 , набутий позивачем в порядку спадкування у спільну часткову власність після шлюбу у відповідній частці є особистою власністю позивача. Інший житловий будинок АДРЕСА_2 набутий відповідачкою в порядку спадкування у спільну часткову власність під час шлюбу у відповідній частці є особистою власністю відповідача.

Як стверджує позивач, між сторонами у справі склались неприязні стосунки, відповідачка після розірвання шлюбу і припинення з позивачем спільного побуту, маючи власне житло, продовжує проживати у належному йому житловому будинку, добровільно виселитись не бажає, порушує правила співжиття, зловживає алкогольними напоями, не приймає участі в ремонті та утриманні житла, псує його, чим робить неможливим проживання з нею в одному будинку.

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно з ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені ст.ст.16, 386, 391 ЦК України. За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Права власника будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб, а також розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

Тобто обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України право члена сім`ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку.

За ч.2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником будинку або законом.

Згідно з ст.156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (ч.1). Члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку (ч.3). До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (тобто подружжя, їх діти, батьки та інші особи, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням (ч.4).

Тобто згідно з ч.4 ст156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів його сім`ї права користуватися займаним приміщенням.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут – це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Судом встановлено, що відповідачка вселилась у спірне житло, як член сім`ї власника житлового будинку і набула право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Судом встановлено, що позивач є власником житла, а відповідачка спільним побутом з позивачем уже не пов`язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч.2 ст.406 ЦК України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним судом у постановах від 16.01.2019 року у справі № 243/7004/17-ц та від 14.08.2019 року у справі № 702/101/18.

Згідно з ст.157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Тобто власник житлового будинку має право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів його сім`ї, відповідно до ст.157 ЖК України, але тільки за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачка систематичним порушенням правил співжиття, яке виявляється у регулярному зловживанні спиртними напоями, недогляді та псуванні майна за місцем проживання, робить неможливим для позивача проживання з нею в одному житлі, а застосовані до неї заходи впливу, звернення до поліції, виявились безрезультатними. Відтак, враховуючи норми ч.1 ст.116 ЖК України, відповідач підлягає виселенню з житла позивача без надання іншого житлового приміщення.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Тому керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 280, 281, 284, 287, 288, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із належного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної часткової власності житлового будинку АДРЕСА_3 , без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП невідомий, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ), судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідач має право оскаржити заочне рішення, подавши заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 30.04.2026 року.

Суддя: В. І. Вачко