Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №935/2636/25 — Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/2636/25

Провадження № 2/935/320/26

РІШЕННЯ

Іменем України

30 квітня 2026 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області у складі судді Рибнікової М.М., зі секретарем судового засідання Бондаренко Н.С., за участю представника позивача Кудрицького Р. П., відповідача ОСОБА_1 , у режимі ВКЗ, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних,

установив:

Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кудрицький Р.П., звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 117 160,64 грн., а також понесених витрат по сплаті судового збору та на правничу допомогу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 18 грудня 2021 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 позику в розмірі 9 450,00 доларів США. Відповідач взятих на себе зобов`язань не дотримався і станом на 07.09.2022 не повернув позивачу борг. У зв`язку з неповерненням грошей, позивач звернувся з позовною заявою до Коростишівського районного суду Житомирської області про стягнення з відповідача 418 612,00грн. заборгованості за договором позики. 09.06.2023 Коростишівський районний суд Житомирської області прийняв рішення по справі № 935/2100/22 про стягнення 418 612,00 грн. 02.10.2023 Житомирський апеляційний суд залишив без змін рішення Коростишівського районного суду Житомирської області а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. 20.11.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є.О. була прийнята постанова ВП № 76612644 про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання: виконавчого листа № 935/2100/22, який був виданий 30.10.2023 Коростишівським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 418 612,00 грн. за договором позики та судовий. З урахуванням зазначеного, з метою захисту порушених прав просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за час прострочення виконання рішення суду з 02.10.2023 по 27.10.2025 у загальному розмірі 117 160,64 грн., а також судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав , зазначених у позовній заяві, пояснив також, що відповідач усіляко уникав сплачувати кошти відповідно до виконавчого листа №935/2100/22, а отже не виконував судове рішення, тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних є законними .

Разом з тим, витрати на правову допомогу у заявленій сумі 76065,60 грн підлягають зменшенню до 50% від ціни позову, а тому просить стягнути з відповідача 58580,32 грн.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав повністю, пояснив, що не мав змоги сплачувати борг, який на даний час вже погашений. Крім того, перебуває разом з родиною у Польщі, як вимушений переселенець, що також просить врахувати.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

У відповідності до ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що постановою Житомирського апеляційного суду від 02.10.2023 у справі 935/2100/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляла адвокат Мозолевська В.В., залишено без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 09 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики без змін.

Рішення суду набрало законної сили та на його виконання було видано виконавчий лист №935/2100/22.

20.11.2024 постановою приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волковою Є.О. відкрито виконавче провадження за № 76612644 з примусового виконання рішення суду № 935/2100/22 про стягнення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 418 612 грн. за договором позики від 18.12.2021 та судового збору в розмірі 4186,12 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Є.О. від 04.03.2026 у ВП № 76612644 постановлено про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконаним рішенням суду.

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, а саме виплати матеріальної шкоди в порядку регресу, стягнутої за рішенням суду.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

За змістом положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом положень ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три процента річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Таким чином, інфляційне збільшення нараховується на суму боргу і є видом відшкодування втрат при недобросовісному виконанні грошових зобов`язань.

Судом встановлено, що станом на день звернення позивача з даним позовом ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання за рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 09.06.2023, заборгованість останнього становила 422 798,00 грн., а отже позивач набув право нараховувати 3 % річних та індекс інфляції в порядку ст. 625 ЦПК України.

Таким чином, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Крім того, за змістом ч. 2ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 року у справі №757/1623/20-ц).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання згідно рішення суду про стягнення боргу, у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі №918/117/18, від 30.01.2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Також слід зазначити, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Крім того, ВС в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17, провадження № 61-30148св18, зроблено аналогічний висновок щодо ідентичних правовідносин (такого ж спору).

Крім того, Верховним Судом в постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 638/9285/19 (провадження № 61-3446св20) роз`яснено, що передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, загальна сума стягнення з відповідача на користь позивача складає 117 160,64 грн., з яких: 3% річних – 26271,39 грн.; інфляційні витрати – 90 889,25 грн.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач не надав суду жодних доказів на спростування позовних вимог, не подав контррозрахунку та не довів наявності обставин, які б звільняли його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Факт погашення відповідачем станом на розгляд судової справи заборгованості, що подальшому слугувало закриття виконавчого провадження, не звільняє відповідача за не виконання рішення суду. Враховуючи тривалий час невиконання відповідачем судового рішення, що призвело до значного знецінення грошових коштів, які мають бути сплачені, а тому суд задовольняє вимоги в межах доведених розрахунками сум, а саме в частині стягнення 3% річних – 26 271,39 грн.; інфляційних витрат – 90 889,25 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_3 , 21.04.2026 подано до суду заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 76 065,6 грн. На підтвердження отримання правничої допомоги позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 01/12 від 01.12.2024, копію додаткової угоди від 20.10.2025, актом виконання робіт згідно Договору про правову допомогу № 01/12 від 01.12.2024 та Додатку до вказаного договору від 20.10.2025 (Коростишівський районний суд Житомирської області, справа № 935/2636/25) від 21.04.2026.

У судовому засіданні 27.04.2026 представником позивача зменшено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу до 50% від ціни позову , а саме до 58580,32 грн., що прийнято судом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вважає, що витрати на правову допомогу у розмірі 58560,32 грн. відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а також не суперечить принципу розподілу таких витрат.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 117 160,64 грн., з яких: 3% річних – 26 271,39 грн.; інфляційні витрати – 90 889,25 грн., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 58580,32 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 203, 509, 524, 533, 546, 570, 626, 627, 635 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних - задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційні втрати та 3 % річних в сумі 26 271,29 грн., інфляційні втрати у розмірі 90 889,25 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 58560,32 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.04.2026.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 . .

Суддя М.М. Рибнікова