Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №358/657/26 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/657/26 Провадження № 3/358/311/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Богуслав

Суддя Богуславського районного суду Київської області Буравова К.І., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського РУП ГУ НП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,-

УСТАНОВИВ:

Згідно протоколу серії ВАД № 966269 від 10.04.2026 складеного старшим інспектором ювенальної превенції відділення поліції № 2 (м. Богуслав) Обухівського РУП ГУ НП в Київській області Колісник Г.І., 06.03.2026 близько 14 год 00 хв у АДРЕСА_2 , громадянка ОСОБА_1 ухилялася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання своєї малолітньої доньки — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що призвело до того, що остання здійснила дрібну крадіжку товару на суму 19 гривень, в магазині «Копійочка» (м. Богуслав, вул. Івана Франка, 2). Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги ст. 150 Сімейного кодексу України, щодо виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей.

Дії ОСОБА_1 , кваліфіковані за ч.1 ст.184 КУпАП .

28.04.2026 в судовому засіданні особа, що притягуєтьсядо адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , пояснив, що 06.03.2026 її донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , близько 14 год. 00 хв. перебуваючи в магазині «Копійочка» разом з подругами, здійснила дрібну крадіжку. Завдані збитки відшкодувала добровільно, провела з дочкою бесіду щодо її вчинку, зобов`язалася краще контролювати доньку, при цьому свою вину визнала, висловила щире каяття та просила призначити їй мінімальне стягнення.

Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

З врахуванням загального визначення поняття адміністративного правопорушення, обов`язковою ознакою будь-якого адміністративного правопорушення є вина особи у його вчиненні (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно-небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого статтею 184 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Частиною 1 ст. 184 КУпАП передбачено відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї, родини, українського народу та Батьківщини. Батьки повинні піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття нею повної загальної середньої освіти та готувати до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину; при цьому забороняються будь-які види її експлуатації, а також застосування фізичних або інших видів покарань, що принижують людську гідність дитини.

У силу ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У частині 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року розкрито поняття «не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя» яке означає: незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти.

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно із вимогами ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

На підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення, за ч.1 ст.184 КУпАП суду надано протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 966269 від 10.04.2026, що складений відносно ОСОБА_1 , в якому викладені обставини адміністративного правопорушення.

До протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 долучено: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію №1258 від 18.03.2026; письмові пояснення ОСОБА_3 ; письмові пояснення ОСОБА_1 ; письмові пояснення ОСОБА_2 ; інвентаризаційну відомість № 646 від 06.03.2026.

Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Протокол у справі про адміністративне правопорушення є основним джерелом доказів, на підставі якого суд встановлює наявність чи відсутність у діянні особи правопорушення. Лише належно оформлений протокол дозволяє всебічно розглянути справу по суті.

Відповідно до вимог ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За змістом ст. 279, 280 КУпАП справа про адміністративне правопорушення має розглядатися у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про інкриміноване адміністративне правопорушення.

Як убачається з матеріалів справи, подія, яка стала підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 966269 від 10.04.2026, мала місце 06.03.2026, тоді як сам протокол було складено лише 10.04.2026.

Водночас згідно з протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію № 1258 від 18.03.2026 представник магазину звернулася із відповідною заявою ще 18.03.2026.

Отже, з моменту офіційного звернення заявника до уповноваженого органу (18.03.2026) до моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення (10.04.2026) минуло понад 20 днів, що свідчить про недотримання встановленого законом строку для його складення.

При цьому протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №966269 від 10.04.2026 не містить жодних обґрунтувань, чому фактично його було складено з істотним порушенням визначеного законом строку після виявлення особи, яка на думку працівників поліції, вчинила адміністративне правопорушення.

Так, складання даного протоколу про адміністративне правопорушення відбулось через тривалий проміжок часу з моменту вчинення правопорушення, виявлення особи, яка його вчинила, а тому слід вважати дії уповноваженої посадової особи непослідовними, оскільки належним було б складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення не пізніше двадцяти чотирьох годин після його виявлення та закріплення відповідних доказів про їх вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Законодавством не передбачено будь-яких випадків зволікання у часі оформлення протоколів у подібних справах, у зв`язку із чим складання протоколу через проміжок часу від дати виявлення правопорушення є недопустимим та не відповідає принципу законності.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лучанінова проти України» від 09.06.2011, заява № 16347/02).

Враховуючи встановлені обставини, суддя приходить до висновку, що протокол не може бути належним доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_1 , оскільки він був складений з порушенням вимог закону.

У судовому засіданні ОСОБА_1 визнала вину та висловила щире каяття. Разом з тим, суд зазначає, що сам по собі факт визнання вини особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, не може розцінюватися як достатній доказ правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних та допустимих доказів. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №177/525/17.

Крім того, протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".

Таким чином, керуючись принципом «поза розумним сумнівом», під час судового розгляду справи не знайшло свого підтвердження належними та достовірними доказами те, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 184 ч. 1 КУпАП.

Згідно з частинами першою та другою статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватися «згідно із законом».

У п. 44 рішення у справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30.09.2010 року Суд зазначив, що національні суди повинні забезпечувати дотримання як матеріальних, так і процесуальних норм.

У своїх рішеннях, у тому числі проти України, ЄСПЛ наголошує на необхідності суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності.

У зв`язку із застосуванням принципу презумпції невинуватості саме орган, який виявив факт адміністративного правопорушення, повинен довести наявність події і складу правопорушення та винуватість особи.

Деталі обвинувачення мають істотне значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (рішення у справі «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000 року).

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» (п. 146) ЄСПЛ зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, щоб суд не виходив із наперед сформованого припущення про винуватість особи, а всі сумніви тлумачив на її користь.

У рішенні «Гефген проти Німеччини» ЄСПЛ сформулював підхід щодо недопустимості використання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку (доктрина «плодів отруєного дерева»).

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 не доведена достатніми та беззаперечними доказами, а тому провадження у справі підлягає закриттю відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 184 КУпАП, статтями 221, 245, 247, 266, 283, 254, 284 КУпАП, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 184 КУПАП закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду через Богуславський районний суд Київської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.

Суддя К. І. Буравова