Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №580/8180/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8180/24 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Черкаській області, за участю третьої особи - Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 вислуги років в пільговому обчисленні для перерахунку і призначення пенсії за період проходження конвойної служби в міліції Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області у взводі конвойної служби міліції при УМВС України в Черкаській області з 24.12.1992 до 22.10.2002 з розрахунку один місяць служби за сорок днів згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 19.09.1993 №747 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, наказу МВС України від 22.11.1993 № 748 «Про затверджені переліки та умови пільгового зарахування до сталої вислуги для призначення пенсії особовому складу органів і підрозділів внутрішніх справ, особам офіцерського складу, прапорщикам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом військ внутрішньої та конвойної охорони»;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області провести розрахунок вислуги років ОСОБА_1 у пільговому обчисленні та внести відповідні зміни і оформити відповідні документи для представлення у Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області для перерахунку його пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 19.09.1993 №747 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, наказу МВС України від 22.11.1993 № 748 «Про затверджені переліки та умови пільгового зарахування до стажу вислуги для призначення пенсії особовому складу органів і підрозділів внутрішніх справ, особам офіцерського складу, прапорщикам, військовослужбовцям надстрокової служби за контрактом військ внутрішньої та конвойної охорони» за період проходження конвойної служби в міліції Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області у взводі конвойної служби міліції при УМВС України в Черкаській області з 24.12.1992 до 22.10.2002 з розрахунку один місяць служби за сорок днів.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 вирішено у задоволенні позову відмовити.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач має право на пільговий розрахунок страхового стажу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до довідки УКЗ ГУНП в Черкаській області № 177/12/4/02- 2023 від 26.01.2023, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 19.03.1984 (наказ УВС про призначення від 19.03.1984 № 145 о/с) по 05.02.1991 (наказ СІЗО УВС про звільнення від 05.02.1991 № 43 о/с) і з 24.12.1992 (наказ РВВС УМВС про призначення від 24.12.1992 № 198 о/с) по 22.10.2002 (наказ УМВС про звільнення від 21.10.2002 № 143 о/с). При цьому, в період часу з 01.04.1990 по 05.02.1991 позивач проходив службу на посаді контролера слідчого ізолятора УВС, а з 24.12.1992 по 22.10.2002 у підрозділах конвойної служби міліції Придніпровського РВ УМВС, взводі конвойної служби міліції при УМВС України в Черкаській області.

Відповідно до наказу від 21.10.2002 № 143 о/с, виданого Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, прапорщика міліції ОСОБА_1 звільнено зі служби органів внутрішніх справ за віком у відставку, відповідно до п. «а» ст. 65 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114» (в редакції на день звільнення) з посади міліціонера відділу взводу конвойної служби міліції при УМВС.

Оскільки позивачу вислуга років у пільговому обчисленні для перерахунку і призначення пенсії за період проходження конвойної служби в міліції Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області у взводі конвойної служби міліції при УМВС України в Черкаській області з 24.12.1992 до 22.10.2002 не була вирахувана із розрахунку один місяць служби за сорок днів, тому він звернувся до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС) та до Головного управління Національної поліції в Черкаській області.

Сектором з пенсійних питань з обслуговування Черкаської області РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях в межах компетенції надано листом від 20.06.2024 №31/31/С-970-590-2024 відповідь позивачу про те, що відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу 3 Інструкції про організацію роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з інших соціальних питань, затвердженої наказом МВС України від 17 вересня 2018 року №760, підрозділи персоналу (кадрового забезпечення) апарату МВС, територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління МВС, ЦОВВ та Національної гвардії України обчислюють вислуги років та за потреби страховий стаж особи, яка набула право на пенсію, оформлюють розрахунок вислуги років для призначення пенсії. Тому рекомендовано звернутись до Головного управління Національної поліції в Черкаській області.

Листом Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 01.07.2024 №3658-2024 повідомлено позивача, що Головне управління Національної поліції в Черкаській області не є правонаступником Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, тому здійснити перерахунок вислуги років та видати посадову Інструкцію співробітника підрозділу конвойної служби міліції не має можливості.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що що ГУНП у Черкаській області не є фактичним правонаступником ліквідованого УМВС України в Черкаській області, та в матеріалах справи відсутні докази передавання до Головного управління Національної поліції в Черкаській області службової документації з Управління МВС у Черкаській області, тому наведені обставини вказують на те, що фактично жодні порушення прав позивача щодо не проведення перерахунку його пільгової вислуги років з боку Головного управління Національної поліції в Черкаській області відсутні.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Щодо особи, яка має відповідати за цим позовом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074).

Пунктами 5 та 6 Порядку № 1074 передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України (далі - КМУ).

За приписами пункту 8 Порядку внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Системний спосіб тлумачення указаних норм свідчить про те, що підставами для залучення до участі у справі правонаступника сторони суб`єкта владних повноважень є або припинення суб`єкта владних повноважень в результаті реорганізації чи ліквідації, або повне чи часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого (іншим) внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень.

Якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва. Під цим терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 у справі № 524/4478/17 та від 20.02.2019 у справі № 826/16659/15.

Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява №28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

У межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення припинення первісного суб`єкта - УМВС в Черкаській області та переходу його прав та обов`язків до ГУ НП в в Черкаській області.

Так, 14.04.2015 МВС України видано наказ № 431 «Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ».

КМУ 16.09.2015 прийняв постанову № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», якою постановив утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, у тому числі ГУНП в Черкаській області, та ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС, зокрема УМВС України в Черкаській області.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, як юридична особа, припинила свою дію як юридична особа 20.01.2022, про що в реєстрі був здійснений відповідний запис №1000261110014010951

Отже, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, де проходив службу позивач, припинило свою діяльність як юридична особа.

Для цілей правильного вирішення даного спору, важливо врахувати, що спір у даній справі виник щодо розрахунку позивачу вислуги років, тобто у відносинах публічної служби - у зв`язку з проходженням позивачем служби в органах внутрішніх справ та не стосується публічно-владних функцій УМВС України в Черкаській області у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності.

Тож підстави для правонаступництва у цих правовідносинах виникли саме з моменту державної реєстрації припинення УМВС України в Черкаській області та стосуються органу, до якого перейшла адміністративна компетенція суб`єкта владних повноважень, що припинився.

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 240/11052/20 та від 28.11.2023 у справі № 806/2056/18.

За таких обставин, необхідно проаналізувати і співставити функції та завдання, які наразі виконують МВС України та Національна поліція.

Так, приписами статей 1, 2 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є, зокрема, надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Також, згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

На підставі співставлення завдань та функцій цих органів можна дійти висновку про те, що МВС України є органом влади, який формує державну політику у сфері, зокрема, забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Водночас, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього відповідні завдання та функції держави покладалися на міліцію.

Таким чином, у спірних правовідносинах правонаступником прав та обов`язків ліквідованого УМВС України в Черкаській області, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є відповідний територіальний орган Національної поліції, а саме ГУНП в Черкаській області.

Аналогічну позицію щодо правонаступництва у подібних правовідносинах, які стосуються визначення стажу служби, висловив Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 420/31729/23.

Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не має компетенції у правовідносинах, які є спірними у даній справі.

Щодо суті спору.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною першою статті 2 КАС визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відтак, обираючи спосіб захисту порушених прав, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, встановивши неправомірність бездіяльності відповідача суд має прийняти рішення, яке поновить порушені права позивача та унеможливить подальші зловживання у реалізації таких прав й мінімізує можливість повторного звернення до суду за їх захистом.

Водночас, варто також враховувати, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до Головного управління Національної поліції у Черкаській області із заявою від 20.06.2024 (вх.№С-676 від 20.06.2024), у якій просив здійснити перерахунок його вислуги років. Проте, відповідач вказану заяву не розглянув по суті, вказавши про відсутність у нього відповідної компетенції на вирішення питань, які були віднесені до відання УМВС України в Черкаській області.

Проте, як вже зазначалося, після припинення УМВС України в Черкаській області саме на ГУ НП у Черкаській області покладено вирішення спірних питань, про які просив позивач у своїй заяві.

Відтак, у спірних правовідносинах ГУ НП у Черкаській області порушило права позивача саме шляхом ненадання відповідні на поставленні позивачем питання по суті. Тому, належним та ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме покладення на відповідача обов`язку розглянути по суті подану позивачем заяву.

Водночас, у даному випадку суд не вправі спонукати відповідача діяти певним чином у питанні щодо розрахунку вислуги років позивача, оскільки вказане питання відповідачем не ще вирішувалося у визначеному порядку. Зобов`язання відповідача вчинити дії у цій частині свідчитиме про втручання суду у виключну компетенцію відповідача, що суперечитиме принципу розподілу влади.

Тому, відсутні підстави для зобов`язання відповідача провести розрахунок вислуги років позивачу у пільговому обчисленні та внести відповідні зміни і оформити відповідні документи для представлення до органу Пенсійного фонду для перерахунку пенсії.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Черкаській області, за участю третьої особи - Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Черкаській області, яка полягає у відмові у розгляді по суті заяви ОСОБА_1 від 20.06.2024 (вх.№С-676 від 20.06.2024).

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Черкаській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 20.06.2024 (вх.№С-676 від 20.06.2024) із урахуванням висновків суду, що викладені у цій постанові.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку