Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №522/17906/25-Е — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/17906/25-Е

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р.,

представників апелянта/позивача – Канєвського В.О., відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 3 жовтня 2025 року (суддя Науменко А.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 03.10.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення з України,-

В С Т А Н О В И В:

07.08.2025 до Приморського районного суду м. Одеси надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління від 06.08.2025 №5101100100000512 про примусове видворення громадянина Таджикистану ОСОБА_2 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 3 жовтня 2025 року відмовлено повністю у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивач повторно звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте позивачу було відмовлено як у прийнятті його заяви відповідним структурним підрозділом ГУ ДМС України в Одеській області, так і не зареєстровано його заяву через канцелярію, і було зупинено реєстрацію його заяви через канцелярію без законних на то підстав. Таким чином відповідачем не було прийнято ні рішення про прийняття або відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному законом. Зважаючи на дані обставини та згідно положень ч. 1 ст. 7 Закону, відповідач мав прийняти рішення про прийняття заяви позивача до розгляду та розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому апелянт звертає увагу на те, що в ході розгляду справи представником відповідача не спростовувався факт звернення саме із заявою про визнання його біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. Однак акцентувалось увага, що звернення відбулося не в установлений порядок, та до не вповноваженої особи, начебто заступник начальника головного управління не має повноважень на прийняття та реєстрацію заяв. Апелянт вважає такий аргумент надуманим, що також спростовується відповіддю пана ОСОБА_3 , який зазначає, що заступник начальника Головного управління має повноваження на здійснення всього комплексу питань у сфері міжнародного захисту.

Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06 серпня 2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №5101100100000512 про примусове видворення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_2 з мотивів того, що він є нелегальним мігрантом, не має дійсного паспортного документа та ухиляється від виїзду, що створює підстави для примусового видворення з метою захисту національної безпеки.

Вважаючи згадане рішення ГУДМС протиправним ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом про його скасування.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне рішення ГУДМСУ про примусове видворення ОСОБА_2 ґрунтується на законних підставах, а саме: його незаконному перебуванні на території України після вичерпання усіх судових механізмів оскарження первинної відмови в захисті та відсутності у нього документів, необхідних для примусового повернення. Доводи позивача про порушення його права на повторний захист є недоведеними та спростовуються матеріалами справи, свідчать про дотримання міграційним органом встановленої процедури та дію у межах власних повноважень.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає України від 22.09.2011 №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі – Закон №3773-VI).

Визначення нелегального мігранту міститься у статті 1 Закону №3773-VI та означає іноземця або особу без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в України, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

При цьому в силу частини першої статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Частиною першою статті 30 Закону №3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилитиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.

Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Приписами частини п`ятої статті 30 Закону №3773-VI обумовлено, що рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за рішенням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення.

Разом з цим абзацом першим частини восьмої статті 26 Закону №3773-VI встановлено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі – Закон №3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі – Правила №649).

Пунктом 2.1 Розділу II наказу №649 встановлено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Пунктом 2.2. цього ж розділу унормовано, що рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Відповідно до пункту 2.4. вказаного порядку - у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);

під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06.08.2025 №5101100100000512 про примусове видворення громадянина Таджикистану ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, визнаючи спірне рішення ГУДМСУ правомірним вважав, що воно ґрунтується на законних підставах – незаконному перебуванні позивача на території України після вичерпання усіх судових механізмів оскарження первинної відмови в захисті та відсутності у нього документів, необхідних для примусового повернення.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними з наступного.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що у день прийняття спірного рішення про видворення – 06.08.2025 ОСОБА_2 подав до міграційного органу заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте його заява не була прийнята.

Зазначене зумовило ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області яка полягає у неприйнятті заяви ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06 серпня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі №420/27682/25 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови прийняти 06 серпня 2025 року від ОСОБА_2 заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року апеляційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06 серпня 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06 серпня 2025 року, у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за №1146/19884.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2026 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року у справі №420/27682/25 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що факт неприйняття канцелярією ГУ ДМС України в Одеській області заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту дає підстави стверджувати, що прийняте після прояву протиправної бездіяльності рішення ГУДМС від 06.08.2025 №5101100100000512 про примусове видворення громадянина Таджикистану ОСОБА_2 не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, прийнято не з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; небезсторонньо (упереджено); недобросовісно; нерозсудливо; без дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; непропорційно, зокрема з недотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Адже до прийняття рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняття відповідачем рішення про примусове видворення, слід вважати передчасним.

Таким чином колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

У контексті цієї справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Резюмуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не може бути визнано законними і обґрунтованими, оскільки суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірив належним чином доводи позивача та не надав правової оцінки діям відповідача у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 3 жовтня 2025 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06.08.2025 №5101100100000512 про примусове видворення громадянина Таджикистану ОСОБА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 та п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя К.В.Кравченко

Суддя Ю.В.Осіпов

Повне судове рішення складено 1 травня 2026 року.