Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №400/11120/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 29 квітня 2026 р.

Справа: №400/11120/25

Суддя: Казанчук Г.П.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11120/25

перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л.,

повний текст судового рішення

складено 17.02.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати неправомірними дії ГУ ПФУ у Миколаївській області, що полягають у відмові в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 року по 03.07.1992 року, з 04.07.1992 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 30.08.1993 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Миколаївській області зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності ОСОБА_1 , а саме: з 01.01.1992 року по 03.07.1992 року, з 04.07.1992 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 30.08.1993 року, та здійснити перерахунок коефіцієнту стажу і виплатити різницю пенсії починаючи з 13.02.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з 13.02.2025 їй призначено пенсію за віком. Згідно додатків до рішення № 143050005893 від 03.03.2025 про перерахунок пенсії стаж позивачки, розрахований відповідачем, становить 42 роки 08 місяців 00 днів. Позивачка стверджує, що до стажу не зараховано 1 рік 8 місяців, що відповідно впливає на обчислення коефіцієнту стажу та розрахунку пенсії. В зв`язку з цим, 02.05.2025 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Миколаївській із заявою про здійснення перерахунку стажу та пенсії. Листом від 16.05.2025 7389-6377/Є-02/8-1400/25 відповідач відмовив у перерахунку, пославшись на те, що наразі відсутня між Україною та російською федерацією угода в сфері соціального забезпечення, згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України, тому стаж за період з 01.01.1992 року по 30.08.1993 року не зараховано. Позивачка вважає відмову протиправною, оскільки припинення дії міжнародного договору України дає підстави для висновку, що Угода припинила зобов`язання для сторін у майбутньому, але це не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року задовольняючи позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, яка оформлена листом № 17389-6377/Є-02/8-1400/25 від 16.05.2025, у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 року по 03.07.1992 року, з 04.07.1992 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 30.08.1993 року і перерахунку пенсії на цій підставі.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.11.1983, а саме: з 01.01.1992 року по 03.07.1992 року, з 04.07.1992 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 30.08.1993 року, та здійснити перерахунок пенсії, починаючи з 02.05.2025

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про неврахування судом першої інстанції, що відповідно до ст. 13 Закону України Про міжнародне приватне право документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Відтак, не має підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи і військової служби на території російської федерації.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що відповідно до заяви позивачки від 13.02.2025 їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З рішення № 143050005893 від 03.03.2025 про перерахунок пенсії у зв`язку з уточненням даних в ЕПС, позивачка дізналась, що її стаж враховується відповідачем в розмірі 42 роки 8 місяців, 0 днів.

02.05.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою, якою просила зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 03.07.1992, з 04.07.1992 по 01.02.1993 та з 02.02.1993 по 30.08.1993, здійснити перерахунок коефіцієнту стажу і виплатити різницю пенсії, починаючи з 13.02.2025.

Листом від 16.05.2025 № 17389-6377/Є-02/8-1400/25 відповідач відмовив у зарахуванні періодів трудової діяльності з 01.01.1992 по 03.07.1992, з 04.07.1992 по 01.02.1993 та з 02.02.1993 по 30.08.1993, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення. Відповідач зазначив, що правові підстави для зарахування спірних періодів роботи Позивача до страхового стажу у Головного управління відсутні, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення (надалі - спірна відмова).

Отже, відмова у проведенні перерахунку пенсії є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.1993 № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 3 вказаного підзаконного нормативно-правового акту передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до пункту 2.2 означеного підзаконного нормативно-правового акту до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.11.1983 спірні періоди відображені такими записами:

№9, №10, за якими 08.06.1990 року ОСОБА_1 призвана на діючу військову службу до військової частини НОМЕР_2 Польова пошта, та 03.07.1992 року звільнено зі служби;

№11, №12, за якими з 04.07.1992 по 01.02.1993 позивачка працювала директором банно - прального комбінату військової частини НОМЕР_3 ;

№13, №14, за яким в період з 02.02.1993 по 30.08.1993 року позивачка працювала директором банно - прального комбінату військової частини НОМЕР_4 .

Між сторонами не є спірним, що трудова діяльність, відображена записами № 9- №14 відбувалась на підприємствах, розташованих на території російської федерації.

Відмовляючи в зарахуванні періодів роботи до страхового стажу орган Пенсійного фонду вказує, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 03.07.1992, з 04.07.1992 по 01.02.1993 та з 02.02.1993 по 30.08.1993, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення. Отже, правові підстави для зарахування спірних періодів роботи Позивача до страхового стажу у Головного управління відсутні. Просить у задоволенні позову відмовити.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацом 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Згідно із статтею 2 Федерального Закону російської федерації №173-ФЗ від 17.12.2001 «Про трудові пенсії в російській федерації», який застосовувався до 01.01.2015, страховий стаж - та, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.

Відповідно до частини першої статті 10 Федерального Закону №173-ФЗ до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації.

При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 01.04.1996 № 27-ФЗ «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування» підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством російської федерації (частина перша статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ).

Згідно із частиною другою статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального Закону від 1 квітня 1996 року № 27-ФЗ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов`язкового пенсійного страхування" підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.

Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у Федеральному Закону російської федерації від 28.12.2013 № 400-ФЗ «Про страхові пенсії» (статті 3, 11, 14).

Таким чином, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.

Колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин Угода була чинною, а тому її положення підлягають застосуванню при зарахуванні до страхового стажу позивачки спірних періодів роботи.

До того ж, відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

У даному випадку і при обставинах, що зумовили денонсацію Угоди, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території рф.

Колегія суддів зазначає, що в межах даного спору орган Пенсійного фонду не ставить під сумнів сплату страхових внесків, а тому таким обставинам оцінка не надається.

Суд апеляційної інстанції вказує, що припинення рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не є підставою для позбавлення позивача гарантованого йому законодавчими приписами права на належне пенсійне забезпечення.

Колегія суддів вказує, що наведені органом Пенсійного фонду в апеляційній скарзі підстави для неврахування спірних періодів роботи є формальними та не можуть позбавити позивача гарантованого законодавством права на належне пенсійне забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок окружного адміністративного суду що не зарахування до страхового стажу позивача періодів з 01.01.1992 по 30.08.1993 призвело до помилкового висновку відповідача, викладеного у листі № 17389-6377/Є-02/8-1400/25 від 16.05.2025, щодо відсутності підстав для перерахунку пенсії.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 262, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №400/11120/25 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча-суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua