Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №400/9921/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9921/25

Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Південноукраїнська міська рада Миколаївської області про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради Миколаївської області, третя особа: Південноукраїнська міська рада Миколаївської області, в якому просить:

- стягнути з відповідача середній заробіток за затримку виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі №400/5845/24 про поновлення на посаді за період з 04.08.2025 по 12.09.2025 в сумі 48 324,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу в органах місцевого самоврядування, зокрема, у Південноукраїнській міській раді на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради та з 23.05.2024 звільнений з вказаної посади. Проте, судовим рішенням у справі №400/5845/24 був поновлений на роботі із зобов`язанням рішення суду виконати негайно в частині поновлення на роботі. Як пояснює позивач, станом на 13.09.2025 рішення суду щодо поновлення на роботі не виконане, у зв`язку з чим вважає, що є підстави для застосування до спірних правовідносин статті 236 КЗпП України, яка регулює оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року позов ОСОБА_1 - задоволено.

Стягнуто з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі № 400/5845/24 про поновлення на посаді за період з 04.08.2025 по 12.09.2025 в сумі 48 324,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради Миколаївської області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не є належним виконавцем рішення у справі №400/5845/24 та звертає увагу на те, що саме на Південноукраїнську міську раду судовим рішенням покладений обов`язок щодо поновлення позивача на посаді, про що свідчить виданий судом у вказаній справі виконавчий лист, в якому вказано саме - Південноукраїнську міську раду. Як зазначає апелянт, Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не має жодного впливу на дії та рішення колегіального органу - Південноукраїнської міської ради, а тому не може нести відповідальність за прийняття або не прийняття відповідного рішення. Мотивуючи свою позицію про помилковість висновків суду першої інстанції апелянт також зазначає, що порушення прав позивача відбулось виключно внаслідок протиправної бездіяльності відповідача – Південноукраїнської міської ради, а тому вважає що покладення обов`язку сплатити грошові кошти відповідачу на виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради є безпідставним.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві та наявність усталеної судової практики у аналогічних справах зазначає про безпідставність поданої скарги. Зокрема, зауважує на тому, що стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а тому в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення суду – залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах місцевого самоврядування, зокрема, у Південноукраїнській міській раді на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.

Відповідно до рішення Південноукраїнської міської ради від 23 травня 2024 року №1744 ОСОБА_1 звільнений з посади заступника міського голови Південноукраїнській міській раді з питань діяльності виконавчих органів ради.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовані пункти 3 та 4 рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 28 березня 2024 року №1663 «Про внесення змін до структури та чисельності виконавчих органів Южноукраїнської міської ради, апарату Южноукраїнської міської ради та її виконавчого комітету».

Визнано протиправним та скасоване рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 23 травня 2024 року №1744 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Південноукраїнської міської ради з 15 червня 2024 року.

Стягнуто з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток, без утримання податків та обов`язкових зборів, за час вимушеного прогулу з 15.06.2024 по 14.07.2024 в сумі 32 216,4грн.

Стягнуто з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток, без утримання податків та обов`язкових зборів, за час вимушеного прогулу з 15.07.2024 по 13.02.2025 в сумі 248 066,28грн.

Стягнуто з Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Варто зазначити, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 400/5845/24 встановлений судовий контроль та зобов`язано Південноукраїнську міську раду до 17 травня 2025 року подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24.

16 травня 2025 року Південноукраїнська міська рада надала звіт про виконання судового рішення, в якому зазначила, що згідно розпорядження міського голови від 14.02.2025 № 32-р «Про скликання 57 сесії Південноукраїнської міської ради VIII скликання» проект рішення винесений на розгляд сесії, яка відбулася 27.02.2025 питанням порядку денного, однак не набрало необхідної кількості голосів для його прийняття. Згідно розпорядження міського голови від 14.03.2025 № 63-р «Про скликання 58 сесії Південноукраїнської міської ради VIII скликання» проект рішення винесений на розгляд сесії, яка відбулася 27.03.2025 питанням порядку денного, однак не набрало необхідної кількості голосів для його прийняття. Згідно розпорядження міського голови від 14.04.2025 № 92-р «Про скликання 59 сесії Південноукраїнської міської ради VIII скликання» проект рішення винесений на розгляд сесії, яка відбулася 24.04.2025 питанням порядку денного, однак не набрало необхідної кількості голосів для його прийняття. Згідно розпорядження міського голови від 09.05.2025 № 114-р «Про скликання 60 сесії Південноукраїнської міської ради VIII скликання» проект рішення винесений на розгляд сесії, яка відбулася 22.05.2025 питанням порядку денного, однак не набрало необхідної кількості голосів для його прийняття.

Також відповідач зазначив, що 25.06.2025 на засіданні 61-ї сесії Південноукраїнської міської ради, 50-м питанням порядку денного розглядався проект рішення про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі №400/5845/24 (про поновлення позивача на посаді), але не набрав необхідної кількості голосів для його прийняття (копія поіменного голосування наявна в матеріалах справи). Також 29.07.2025 на 62-й сесії Південноукраїнської міської ради, розглядався проект рішення про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі № 400/5845/24 (про поновлення позивача на посаді), але не набрав необхідної кількості голосів для його прийняття. Отже, відповідач просив суд прийняти звіт про виконання рішення суду.

Окрім цього, згідно матеріалів справи, 11.09.2025 на 63-й сесії Південноукраїнської міської ради, розглядався проект рішення про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі № 400/5845/24 (про поновлення позивача на посаді), але не набрав необхідної кількості голосів для його прийняття (копія поіменного голосування наявна в матеріалах справи).

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі № 400/5845/24, в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконано та позивач не поновлений на посаді, що не заперечується сторонами.

Позивач вважаючи, що він має право на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що на день звернення позивача до суду з даним позовом судове рішення щодо поновлення позивача на посаді не виконано. Суд зазначив, що на відповідача судом покладений обов`язок в частині поновлення позивача на посаді, однак такий обов`язок Південноукраїнською міською радою протиправно не виконаний. Не виконання такого обов`язку, як указав суд, спричиняє наслідки, передбачені статтею 236 КЗпП України, яка передбачає, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування регулює Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III, який також визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.05.2023 № 3077-ІХ «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Як мовилося вище, позивач проходив службу в органах місцевого самоврядування та рішенням Південноукраїнської міської ради від 23.05.2024 №1744 ОСОБА_1 звільнений з посади заступника міського голови Південноукраїнській міській раді з питань діяльності виконавчих органів ради. Водночас, судовим рішенням у справі №400/5845/24 останній поновлений на вказаній посаді з 15.06.2024, проте станом на час звернення з даним позовом рішення суду в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконано, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до абзаців 1, 2, 5 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Абзац 5 статті 235 КЗпП України унормовує, що у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до абзацу 8 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Враховуючи викладене, оскільки звільнення позивача відбулось за відсутності правових підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у урахуванням належної оцінки обставин справи, дійшов вірного висновку про наявність підстав для відновлення прав та інтересів позивача шляхом поновлення на попередній посаді та суд вірно вбачав всі обставини для забезпечення позивача доходом за час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цієї статті Кабінет Міністрів України постановою від 08.02.1995 №100 затвердив Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

За правилами пунктів 2, 8 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі № 400/5845/24 та довідки № 12 від 12.06.2024 про розмір середньої заробітної плати за 2 місяці перед звільненням, середній заробіток позивача за один день, виходячи з двох останніх місяців перед звільненням складав 1 610,82 грн.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 не поновлений на посаді, та враховуючи обсяг заявлених позовних вимог, період затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення його на посаді, за який позивач просить стягнути середній заробіток в цій справі складає 30 робочих днів з 04.08.2025 по 12.09.2025.

Таким чином, з урахуванням приписів Порядку №100, розмір середнього заробітку, який має бути стягнутий з Південноукраїнської міської ради, внаслідок затримки роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04.08.2025 по 12.09.2025 складає 48 324,60 грн. (1 610,82 грн. * 30 робочих днів).

Варто зазначити, що Південноукраїнська міська рада зобов`язана була добровільно виконати рішення суду про поновлення позивача на посаді, оскільки це її законодавчо встановлений обов`язок, а стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 48 324,60 грн. є наслідком невиконання відповідачем рішення суду та не прийняття нею рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Доводи апелянта із посиланням на те, що виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не має жодного впливу на дії та рішення колегіального органу - Південноукраїнської міської ради, а тому не може нести відповідальність за дії та рішення, які прийняті, або не прийняті Південноукраїнською міською радою, а також про те, що на виконком не може бути покладений обов`язок за невиконання Південноукраїнською міською радою рішення суду, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування (далі – Закон №280/97-ВР).

Стаття 1 Закону №280/97-ВР визначає, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Приписи статті 11 Закону №280/97-ВР визначають, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону №280/97-ВР виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Відповідно до статті 28 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Відповідно до частини 4 статті 64 Закону №280/97-ВР видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України, для виконання повноважень органів місцевого самоврядування.

Водночас, відповідно до статей 77, 78 Бюджетного кодексу України місцеві бюджети затверджуються рішенням відповідної місцевої ради до 25 грудня (включно) року, що передує плановому. Забезпечення виконання місцевих бюджетів покладається на виконавчі органи відповідних місцевих рад.

Отже, виконком створений для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, тому стягнення середнього заробітку за невиконання міською радою рішення суду покладається саме на виконком, а не на міську раду, як правильно встановив суд першої інстанції.

Варто зазначити, що на відміну від Південноукраїнської міської ради, виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради є юридичною особою з відкритими рахунками у органах Державної казначейської служби та саме виконком здійснював нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 під час перебування його на посаді заступника міського голови Південноукраїнської міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради.

Також колегія суддів враховує, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №400/5845/24, яке набрало законної сили, обов`язок щодо виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди покладено саме на виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради, а не на раду, як колегіальний орган, який приймає рішення про затвердження особи на посаді.

Посилання апелянта на те, що виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради не має жодного впливу на дії та рішення колегіального органу - Південноукраїнської міської ради, а тому не може нести відповідальність за дії та рішення, які прийняті/не прийняті Південноукраїнською міською радою колегія суддів також вважає безпідставними.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Тобто, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді та пов`язана виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, встановлення вини роботодавця при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за статтею 236 КЗпП України не є необхідним, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги заявлено до належного відповідача - виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення.

Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради Миколаївської області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Південноукраїнська міська рада Миколаївської області про стягнення середнього заробітку – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький