Постанова від 30 квітня 2026 р. у справі №520/27963/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 р. Справа № 520/27963/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної соціальної сервісної служби України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, по справі № 520/27963/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної соціальної сервісної служби України у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області (далі – відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні;

- зобов`язати Головне управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 04.05.2024 по 27.09.2024 у сумі 147 551,25 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 16 квітня 2025 року у справі №520/27963/24 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку зі ОСОБА_1 при звільненні.

Зобов`язано Головне управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 04.05.2024 по 26.09.2024 у сумі 146547,50 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної соціальної сервісної служби України у Харківській області (ЄДРПОУ 44222320).

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 року по справі № 520/27963/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позовні вимоги щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.05.2024 по день фактичного розрахунку вже було вирішено під час судового розгляду справи № 520/14430/24. Крім того, відповідач зазначає, що кількість днів для виплати середнього заробітку має складати 104 робочих дні.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, яка відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено які нові докази він просить витребувати або дослідити, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні та розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 по справі № 520/14430/24 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної соціальної сервісної служби України у Харківській області (майдан Свободи, буд.5, 3 під., 9 пов., м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61022, код ЄДРПОУ 44222320) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області щодо не проведення виплати всіх належних при звільненні сум, а саме: не проведення виплати заробітної плати за період з 01.01.2024 по 03.05.2024 з застосуванням до посадового окладу коефіцієнта 1.5 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану» та неврахуванні коефіцієнту 1,5 при визначенні суми вихідної допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік.

Зобов`язано Головне управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) мені заробітну плату за період з 01.01.2024 по 03.05.2024 з застосуванням до посадового окладу коефіцієнта 1,5 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», а також перерахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 01.01.2024 по 03.05.2024.

Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, оскільки на час ухвалення рішення були відсутні підстави вважати, що після виплати відповідачем стягнутих сум позивачу не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.05.2024.

Відповідачем 27.09.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 по справі № 520/14430/24 перераховано на рахунок позивача кошти в сумі 49 475,86 грн. (невиплачені при звільненні заробітна плата за період з 01.01.2024 по 03.05.2024 з застосуванням до посадового окладу коефіцієнта 1.5 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», вихідна допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період з 01.01.2024 по 03.05.2024).

При цьому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.05.2024, відповідачем виплачений не був.

Отже, відповідач провів остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 27.09.2024, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» по картці/рахунку позивача, копія якого додана до позову.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 04.05.2024 (наступний день після звільнення) по 26.09.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку), та суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 04.05.2024 по 26.09.2024 у сумі 146547,50 грн.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

За правилами обчислення строків, передбачених цим Кодексом, встановлених положеннями статті 241-1 КЗпП, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що першим днем нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачем є наступний за днем події фактичного припинення трудових відносин.

Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що 03.05.2024 згідно з наказом від 03.05.2024 № 16-К ОСОБА_1 звільнена з посади у зв`язку із скороченням штату державних службовців відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» на підставі її особистої заяви від 30.04.2024 (а.с. 16).

Розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення 03.05.2024, а 14.05.2024, що підтверджується копією виписки АТ КБ «Приватбанк» по картці/рахунку (а.с. 12).

Того ж дня, 14.05.2024 позивач направила запит на ім`я начальника Головного управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області, з проханням направити їй копію наказу про звільнення, копію штатного розпису, за період з 01.01.2024 по 03.05.2024, детальний розрахунок нарахованої та виплаченої їй заробітної плати з 01.01.2024 по 03.05.2024 (помісячно з розділенням на посадовий оклад, надбавку за вислугу років, надбавку за ранг, інше) та копію затвердженого переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії (а.с. 13).

16.05.2024 позивач отримала розрахункові листи за січень-травень 2024 року.

Ознайомившись зі змістом розрахункових листів та штатним розписом, позивач виявила, що у період з 01.01.2024 по 03.05.2024 посадовий оклад визначався без врахування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», що вплинуло на розмір суми вихідної допомоги при звільненні, а також суми грошової компенсації за 20 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки, та звернулась до суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 року, зокрема, зобов`язано Головне управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.01.2024 по 03.05.2024 з застосуванням до посадового окладу коефіцієнта 1,5 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», а також перерахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 01.01.2024 по 03.05.2024.

Судове рішення набрало законної сили 05.09.2024 року.

Після вступу в силу рішення суду у справі № 520/14430/24 позивач направила відповідачу вимогу про добровільне перерахування на її користь стягнутих судом коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку згідно зі статтею 117 КЗпП України, а також повідомила про свій намір звернення до суду у разі не отримання всіх належних виплат.

У відповідь на вказану вимогу відповідач у відповіді від 12.09.2024 №06/849 повідомив позивача, що рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/14430/24 буде ним виконано.

На виконання вказаного судового рішення, відповідачем було здійснено остаточний розрахунок із позивачем 27.09.2024 року (а.с. 10).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, Головним управлінням Національної соціальної сервісної служби у Харківській області не виконано, що є підставою для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позовні вимоги щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 03.05.2024 по день фактичного розрахунку вже було вирішено під час судового розгляду справи № 520/14430/24, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі вимоги судовим рішенням не вирішувались, з огляду на звернення позову, в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на майбутнє.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 27.09.2024 на виконання рішення суду у справі № 520/14430/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 04.05.2024 (з дня, наступного за датою звільнення) по 26.09.2024 включно.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі Порядок №260).

Відповідно до пункту 9 розділу І вказаного Порядку №260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Таким чином, зі змісту Порядку № 260 вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

У свою чергу, пунктом 8 Порядку №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки відсутній чітко визначений порядок для підрахунку середнього грошового забезпечення для поліцейських, у випадку їх звільнення, колегія суддів зазначає, що можливо застосувати, як положення Порядку №100, так і норми Порядку №260.

Відтак, застосовуючи правила підрахунку середньої заробітної плати за Порядком №100, колегія суддів враховує вимоги Порядку №260 щодо особливостей обрахунку грошового забезпечення поліцейських з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

З урахуванням наведених вище норм, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача стосовно обрахунку грошового забезпечення позивача з розрахунку робочих днів.

Правовий висновок щодо необхідності застосування Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), при обрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу із урахуванням кількості календарних днів у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 815/2959/17, від 26.04.2019 у справі № 815/1829/17 та від 17.03.2021 у справі № 815/6557/16.

Як зазначалось вище, днем звільнення позивача є 03.05.2024, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є березень 2024 (31 календарних днів) та квітень 2024 року (30 календарних днів).

Враховуючи Довідку про середню заробітну плату від 05.06.2024 № 05.1-05/20, яка була надана відповідачем до матеріалів справи № 520/14430/24, середньоденний розмір заробітної плати складає 721,33 грн.

Проте, при проведенні розрахунку відповідачем не було застосовано коефіцієнт 1,5 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391, що привело до неправильного визначення розміру середньоденної заробітної плати.

Рішенням суду у справі № 520/14430/24 було встановлено, що позивач має право на отримання заробітної плати за період з 01.01.2024 по 03.05.2024 із застосуванням до посадового окладу коефіцієнта 1,5 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», а також рахування коефіцієнту 1,5 при визначенні суми вихідної допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 рік.

В матеріалах справи міститься довідка про середню заробітну плату №05.1-05/20 від 05.06.2024 видана Головним управлінням Національної соціальної сервісної служби України у Харківській області ОСОБА_1 про те, що її заробітна плата за березень 2024 склала 22000,60 грн, за квітень 2024 - 22000,60 грн, всього - 44001,20 грн. Кількість календарних днів у розрахунковому періоді становить 61 день (березень 2024 - 31 день, квітень 2024 року - 30 днів).

Також, у матеріалах справи міститься інформація про перерахунок заробітної плати з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану» за період з 01 січня 2024 по 03 травня 2024 року, з якого вбачається, що за березень 2024 року позивачу належить до виплати 8613,74 грн, за квітень 2024 - 8613,74 грн.

З урахуванням перерахованої заробітної плати середньоденна заробітна плата позивача складає 1003,75 грн ((22000,60 грн+8613,74 грн) + (22000,60 грн+8613,74 грн) = 61228,68 грн / 61 день).

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на яке має право позивач, становить 1003,75 грн х 146 днів = 146 547,50 грн.

Водночас, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Разом з тим, зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Закону України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру.

Водночас, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

З наявної в матеріалах справи виписки за картковим рахунком колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено 50 209,81 грн., при цьому, виплачена на виконання судового рішення сума грошового забезпечення при звільненні складає 49 475, 86 грн, тобто загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 99 685, 67 грн (50 209,81 грн. + 49 475, 86 грн).

Таким чином, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 99 685, 67 гривень (100%), з яких: виплачене грошове забезпечення 50 209,81 гривень (50,37 %) та невиплачена сума грошового забезпечення 49 475, 86 (49, 63%).

Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, становить 146 547,50 гривень.

Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що належним до виплати на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні буде складати 72 731, 52 грн. (49, 63% від 146 547,50 гривень).

Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 04.05.2024 по 26.09.2024 буде сума 72 731, 52 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.

Враховуючи, що судом першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку невірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає зміні шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини в іншій редакції, а саме: зобов`язати Головне управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області (м. Харків, майдан Свободи, 5, ЄРДПОУ 44222320) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 04.05.2024 по 26.09.2024 у сумі 72 731 (сімдесят дві тисячі сімсот тридцять одна) грн. 52 коп.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної соціальної сервісної служби України у Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 по справі № 520/27963/24 - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в наступній редакції: «зобов`язати Головне управління Національної соціальної сервісної служби у Харківській області (м. Харків, майдан Свободи, 5, ЄРДПОУ 44222320) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 04.05.2024 по 26.09.2024 у сумі 72 731 (сімдесят дві тисячі сімсот тридцять одна) грн. 52 коп.».

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 по справі № 520/27963/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій