Вирок від 30 квітня 2026 р. у справі №932/18718/25 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/18718/25

Провадження № 1-кп/932/1797/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду міста Дніпра обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025170030000314 від 14 січня 2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харків, громадянин України, із середньою освітою, неодружений, утриманців не має, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України:

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався у встановленому Законом порядку та діє дотепер.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) №168 від 07.06.2024, солдат ОСОБА_5 призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .

Солдат ОСОБА_5 , у розумінні вимог ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.

Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1 – 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов?язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов?язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно зі ст. 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов?язаний виконувати службові обов?язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов?язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями тощо.

Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов?язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна. Стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов`язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.

За приписами ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов?язків зобов?язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обв`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Проте солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов?язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, перебуваючи на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки бажаючи їх настання, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою тимчасово ухилитись від військової служби, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов?язків, 28 червня 2024 року близько 06 год 00 хв, самовільно залишив місце служби - військову частину НОМЕР_1 , що дислокується поблизу АДРЕСА_3 .

У період часу з 28.06.2024 до 09.10.2025 солдат ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і не звільнений з військової служби, без поважних причин був відсутній на службі та не виконував службові обов`язки, а службовий час проводив на власний розсуд.

09.10.2025 солдат ОСОБА_5 був встановлений та затриманий слідчим слідчого відділу Дніпровського районного управління поліції №1 ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпро, Шевченківський район, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Обвинувачений у судовому засіданні провину не визнав, пояснив суду, що має власні щирі та послідовні релігійні переконання, він належить до релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Охрестився ще у 1999 році. Віровчення Свідків Єгови включає в себе неприйняття військової служби. Навесні 2024 року його затримали у м. Харкові, де він пройшов ВЛК, потім відвезли до військової частини у Дніпропетровській області. Там він проходив усну підготовку, пояснювали учбові процедури. Коли видавали форму - він відмовився, бо військова форма показує, що людина відноситься до якоїсь служби. Присягу не приймав. Під час прийняття присяги усно обґрунтував свою позицію, що за релігійними переконаннями не може взяти зброю, потім все виклав в письмовій формі. Зазначив, що християни не можуть брати у руки зброю. Подавав командиру довідку, що є членом релігійного об`єднання свідків Єгови в України, але не пам`ятає, як його звали. У військовій частині знаходився приблизно 2 місяці. Не було можливості їм щось довести, зазначив, що ОСОБА_6 може вирішити всі проблеми. Потім в один день встав зранку, взяв речі та пішов. Це було приблизно в червні 2024 року. Приблизно через рік затримали в Кропивницькому, коли йшов на роботу зранку. За період СЗЧ не звертався з заявою про заміну на альтернативну службу, не було наміру повертатись на військову службу. Під час перебування у військовій частині стан здоров`я не погіршувався, за медичною допомогою не звертався. З військовою частиною у якій проходив службу не зв`язувався, будь-яких контактів командування військової частини обвинувачений не мав. Ходив у ТЦК в АДРЕСА_2 в минулому році взимку та відносив письмову заяву про те, що є свідком ОСОБА_7 та має бажання проходити альтернативну службу, але не пам`ятає де знаходиться ТЦК.

Допитаний у судовому засіданні 09.03.2026 свідок ОСОБА_8 пояснив, що він був командиром роти, куди ОСОБА_5 був зарахований до списків базової загальновійськової підготовки, звідки 28.06.2024 здійснив СЗЧ. ОСОБА_5 перебував на курсі базової військової підготовки, перевірка особового складу проводиться щонайменше три рази на добу, а загалом кожні 1,5-2 години. Хто саме виявив відсутність обвинуваченого на місці служби, не пам`ятає. Жоден із номерів не відповідав, його перебування до сьогоднішнього моменту було невідомо. Усно повідомляв його, як командира, про свої релігійні переконання, але жодних документів на підтвердження релігійних переконань не надавав. Від складання присяги відмовився. Для військовослужбовців, які відмовляються, пропонуються альтернативні варіанти служби в тилових підрозділах. Жодних звернень до командирів та медичної служби від ОСОБА_5 не надходило, у журналі звернень відповідної інформації немає. Пропозиції альтернативного джерела проходження військової служби не надавались, оскільки здійснив СЗЧ.

Суд уважає доведеним викладене обвинувачення, винуватість останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за наведених вище обставин, підтверджується показаннями свідка, який був допитаний під час судового розгляду, а також сукупністю інших досліджених документів та доказів у кримінальному провадженні, які узгоджуються між собою, а саме:

- витягом з ЄРДР відповідно до якого, ОСОБА_5 - солдат за мобілізацією, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , з 28.06.2024 в умовах воєнного стану, безпідставно відсутній на службі та самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 . Проживає: АДРЕСА_4 , НОМЕР_3 (арк.1-2 т. 2);

- повідомленням про виявлення кримінального правопорушення від 17.07.2024 відповідно до якого за результатами проведеного службового розслідування встановлено, що на підставі рапорту командира 3 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_8 від 28 червня 2024 року вх. №5682 стало відомо, що курсант 5 навчального взводу 3 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 був відсутній на шикуванні 28.06.2024 о 06.00 годині та відсутній по теперішній час (арк. 13-15 т. 2);

- рішенням командира військової частини НОМЕР_1 за матеріалами службового розслідування від 11.07.2024 відповідно до якого солдата ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, оголошено «ДОГАНУ» та позбавлено щомісячної грошової премії у повному обсязі за червень місяць 2024 року (арк. 16 т. 2);

- акт службового розслідування з якого встановлено, що курсант 5 навчального взводу 3 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 з 28.06.2024 по теперішній час відсутній на військовій службі без поважної причини і не виконує обов`язки військової служби в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці на території військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Вина виражається у виді прямого умислу щодо ухилення від військової служби в умовах воєнного стану. Зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби присутній (арк. 17-23 т. 2);

- рапортом відповідно до якого, 28.06.2024 о 06.00 годині, під час перевірки наявності особового складу командиром 3 навчальної роти - старшим викладачем 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_8 було виявлено відсутність у строю солдата ОСОБА_5 курсанта 3 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , який призваний за мобілізацією 07.06.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце знаходження його невідоме (арк. 24 т. 2);

- доповіддю про самовільне залишення військової частини від 28.06.2024 у якій зазначається, що капітаном ОСОБА_8 було виявлено відсутність у строю солдата ОСОБА_5 (арк. 25 т. 2);

- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування від 02.07.2024 (арк. 26-27 т. 2);

- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 168 від 07.06.2024, де зазначається, що відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» нижчепойменованих осіб рядового та сержантського складу, які прибули з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для комплектування навчальних батальйонів школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , з 07 червня 2024 року зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. 3 07 червня 2024 року вважати такими, що прийняв справи та посади і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з визначеним посадовим окладом: солдата ОСОБА_9 - курсантом навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , 25.06.1970 р.н., НОМЕР_4 . Встановити оклад за посадою - 2470 грн (арк. 28 т. 2);

- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 189 від 28.06.2024, де зазначається, що військовослужбовця за призовом по мобілізації солдата ОСОБА_9 , курсанта навчального взводу навчальної роти ІНФОРМАЦІЯ_3 , вважати таким, що самовільно залишив військову частину 28 червня 2024 року. Призупинити виплату усіх видів грошового, речового, інших видів забезпечення з 28 червня 2024 року та виключити з котлового забезпечення частини з 29 червня 2024 року (арк. 29 т. 2);

- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 526 від 11.07.2024 про результати службового розслідування, відповідно до якого за порушення вимог статті 11, статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що виявляється у відсутності на службі без поважних причин з 11 червня 2024 року по теперішній час курсанта 4 навчального взводу 3 навчальної роти 3 навчального батальйону, школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «ДОГАНА»(арк. 30-32 т. 2);

- довідка про доходи від 03.07.2024 за № 653/7(арк. 33 т. 2);

- карта соціально-демографічного вивчення військовослужбовця(арк. 36 т. 2);

- службова картка курсанта солдата ОСОБА_5 (арк. 37 т. 2);

- медична характеристика солдата ОСОБА_5 (арк. 38 т. 2);

- військовий квиток ОСОБА_5 виданий 04.12.1990 (арк. 39-40 т. 2);

- відповідь на запит від 07.11.2025 за № 10589 відповідно до якого Релігійна організація «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» підтверджує, що ОСОБА_5 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 3 липня 1999 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об?єднання Свідків Єгови в Україні і є ним на даний час. 28 квітня 2009 року ОСОБА_5 призначений Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору і є ним на даний час. Релігійна організація «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» є юридичним та канонічним органом Релігійного об?єднання Свідків Єгови в Україні, який створено для забезпечення його діяльності та представництва його інтересів перед державою та іншими суб?єктами правовідносин. Статут Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» зареєстрований 30 березня 1992 року Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України із змінами та доповненнями, зареєстрованими 19 грудня 2017 року Міністерством культури України (арк. 83 т. 2).

Оцінюючи докази у їх сукупності, відповідно до ст. 94 КПК України, у результаті всебічного, повного і неупередженого їх дослідження в судовому засіданні, суд вважає, що обставини вчинення кримінального правопорушення підтвердилися, пред`явлене обвинувачення доведене.

У судовому засіданні встановлено, що дії, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , які виразились у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, мали місце. Зазначені дії містять склад кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Обвинувачений ОСОБА_5 винен у вчиненні цього кримінального правопорушення і підлягає покаранню за його вчинення.

Невизнання ОСОБА_5 вини у вчиненому кримінальному правопорушенні розцінюється судом як спосіб уникнути відповідальності за вчинене суспільно небезпечне діяння.

Аргументи сторони захисту зводяться до незгоди із кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки він уважає, що внаслідок наявності в нього релігійних переконань, несумісних із виконанням військового обов`язку, кримінальна відповідальність за ст. 407 КК України виключається.

Суд не погоджується з наведеними твердженнями сторони захисту, з огляду на наступне.

Частиною 5 ст. 407 КК України передбачено відповідальність за самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Самовільне залишення військової частини - це самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службі без поважних причин в умовах воєнного стану.

Самовільним є таке залишення частини, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений надавати такий дозвіл.

Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину або затримання поза межами частини.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є встановлений порядок проходження військової служби. Це охоплює порядок, що зобов`язує військовослужбовців постійно перебувати на службі та залишати її лише з дозволу відповідного начальника.

Об`єктивна сторона полягає в самовільному залишенні військової частини або місця служби в умовах воєнного стану, що триває понад три доби, або в бойовій обстановці (незалежно від тривалості). Також до об`єктивної сторони належить нез`явлення на службу вчасно більше, ніж на три доби в умовах воєнного стану, якщо, залишившись на законній підставі, військовослужбовець не повертається в установлений строк без дозволу командування.

Суб`єктом є військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину або місце служби в умовах воєнного стану, і цей період триває більше, ніж 3 доби. Суб`єктом може бути будь-який військовослужбовець, крім строкової служби, за винятком випадків, коли вчинено інші злочини, передбачені іншими частинами статті.

Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом і полягає в тому, що військовослужбовець усвідомлює, що він самовільно залишає військову частину або місце служби під час воєнного стану, передбачає суспільно небезпечні наслідки своїх дій (зокрема, тривале залишення, яке триває більше 3 діб), і бажає їх настання.

Зі змісту ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з наступними змінами, яка визначає початок, призупинення, продовження і закінчення проходження військової служби вбачається, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, тобто особа стає військовослужбовцем з моменту призову під час мобілізації (оформленого наказом начальника ТЦК та СП), а для тих, хто раніше не проходив службу, з моменту призначення на посаду курсанта у військовому навчальному закладі.

Отже, встановлено, що ОСОБА_5 , який призваний під час мобілізації, прибув з ІНФОРМАЦІЯ_5 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07 червня 2024 року №168, з 07.06.2024 зарахований до списків особового складу військової частини та призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_1 , набув статусу військовослужбовця та є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Так, сторона захисту стверджує, що самовільне залишення розташування військової частини було пов`язане із його належністю до релігійного об`єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє йому виконувати будь-яку військову службу.

Свою позицію сторона захисту обґрунтовує посиланням на довідку від 07 листопада 2025 року №10589, згідно з якою з 3 липня 1999 року обвинувачений є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні і є ним на даний час. 28 квітня 2009 року ОСОБА_5 призначений Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору і є ним на даний час.

Наявність тих обставин, що ОСОБА_5 , як Свідок Єгови, не може виконувати будь-які функції військовослужбовця за своїми релігійними переконаннями, а тому не може нести відповідальність за ч. 5 ст. 407 КК України, суд розцінює критично, оскільки посилання на факт приналежності до релігійної організації Свідків Єгови само собою не звільняє від кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд не вдається до аналізу рішень ЄСПЛ в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України, з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, у тому числі проти жінок і дітей.

В Україні було оголошено загальну мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

На рівні національного законодавства України право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у ст. 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно ч. 4 вказаної статті у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з ч. 3 ст. 8 Основного Закону є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов`язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституції України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.

Відповідно до законодавства, громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих, відповідно до законодавства, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

До переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою КМУ від 10.11.1999 №2066), належать Адвентисти-реформісти, Адвентисти сьомого дня, Євангельські християни, Євангельські християни-баптисти, Покутники, Свідки Єгови, Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни віри євангельської (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни євангельської віри, Товариство Свідомості Крішни.

Разом з тим, згідно з положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України є обов`язком громадян України.

Верховний Суд уже неодноразово зазначав, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це дві самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.

Тобто Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.

Україна як держава веде облік осіб, які є військовозобов`язаними, і здійснює стратегічне планування оборонних операцій з урахуванням інформації про кількість осіб, які перебувають на такому обліку та можуть у разі загрози державності під час війни бути залучені до оборони держави.

Суд уважає, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов`язаний з іншими видами несення цієї служби (як от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо). ОСОБА_5 самовільно залишив військову частину перебуваючи на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки загальновійськової підготовки військової частини НОМЕР_1 та до проходження будь-якої військової служби, зокрема тієї, яка не пов`язана із використанням та носінням зброї, не залучався.

ОСОБА_5 усно повідомив командира про свої релігійні переконання, що підтверджується, крім показів обвинуваченого, ще й допитаним у судовому засіданні свідком ОСОБА_8 , але жодних доказів на підтвердження того, що обвинувачений надавав документи, які підтверджують членство в релігійній організації в матеріалах справи немає. Крім того, в період самовільного залишення військової частини, ОСОБА_5 не вчиняв жодних дій, щоб надати такі документи командиру та не з`явився для проходження військової служби, не пов`язаною із використанням і носінням зброї.

Суд зазначає, що відповідно до Конституції України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також практики Верховного Суду, право на альтернативну службу реалізується лише за умови своєчасного подання відповідної заяви. В умовах воєнного стану це право може бути обґрунтовано обмежене в інтересах оборони держави. У разі недотримання процедури або у зв`язку з обмеженнями, введеними під час воєнного стану, така особа може бути мобілізована, незалежно від релігійних переконань.

Повідомлену стороною захисту інформацію про те, що обвинувачений як Свідок Єгови за своїм віросповідуванням взагалі не може виконувати будь-які функції військовослужбовця, оскільки змушений буде носити військову форму, суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов`язку по захисту України загалом.

Суд уважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення.

З іншого боку держава в особі її органів приймає і фіксує інформацію про віросповідування громадян, які перебувають на військовому обліку, і як свідчать навіть обставини цієї справи, враховує факт належності до певної релігії, визначаючи вид діяльності, військову спеціальність, до якої планують залучити мобілізованого.

Суд наголошує, що мобілізація для боротьби проти зовнішнього агресора дає підстави для держави очікувати від військовозобов`язаних громадян України прийняття певних обмежень. Натомість за обставинами цієї справи обвинувачений з посиланням на своє віросповідання, самовільно залишивши розташування військової частини, відмовився виконувати свій обов`язок по захисту України під час воєнного стану, навіть виконуючи діяльність, яка жодним чином не пов`язана із використанням і носінням зброї, наголошує на тому, що не може одягати військову форму.

Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку РФ. Тобто мобілізація з боку держави України є необхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави.

На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови.

Аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов`язана із використанням та носінням зброї, суд не може оцінити як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов`язаним громадянином України свого обов`язку по мобілізації під час воєнного стану. Згідно з позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.04.2025 у справі №573/406/24, воєнний стан в Україні накладає обмеження на всі сфери суспільного та особистого життя. Тому право сповідувати свою релігію або переконання, яке визнається та захищається державною, є обмеженим в частині відмови від мобілізації. Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2025 року, справа №573/838/24 зробила висновок, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд відповідно до ст. 65-67 КК України враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини вчиненого обвинуваченим ОСОБА_5 умисного кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав, раніше не судимий.

Відповідно до ст. 66 КК України обставин, які пом`якшують покарання судом встановлено не було.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи із засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винної. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Оскільки Кримінальний кодекс України виключає можливість застосування статей 69, 75 КК України у разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого зокрема статтею 407 КК України, відповідно суд не розглядає можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням або призначення йому більш м`якого покарання, ніж передбаченого санкцією статті.

Враховуючи ступінь вини, відсутність обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_5 мінімальне покарання в межах санкції, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України у вигляді позбавлення волі.

Вищевказане покарання обвинуваченому, на переконання суду, буде відповідати його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, воно буде законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) та необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Цивільний позов не заявлений.

Запобіжний захід застосований до обвинуваченого залишити у силі до моменту вступу вироку в законну силу.

Процесуальні витрати пов`язані із залученням експертів та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня набрання цим вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання, призначеного цим вироком, строк попереднього ув`язнення з моменту затримання, а саме з 09.10.2025 до набрання вироком законної сили із розрахунку, передбаченого ч. 5 ст. 72 КК України - один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

На вирок може бути подано апеляцію до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд міста Дніпра.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору вручити копію вироку негайно після проголошення.

Головуюча суддя ОСОБА_1