Постанова від 30 квітня 2026 р. у справі №520/27862/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Григоров Д.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 р. Справа № 520/27862/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.01.26 по справі № 520/27862/25

за позовом ОСОБА_1

до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради , Департаменту реєстрації Харківської міської ради треті особи Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) , Комунальне підприємство Харківської міської ради "Харківспецбуд"

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Департаменту реєстрації Харківської міської ради треті особи Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Комунальне підприємство Харківської міської ради "Харківспецбуд", в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради “Про відмову у знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання” від 23.04.2025 року відносно ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради зняти з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 колишню дружину ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що є наймачем житлового приміщення – кімнати АДРЕСА_2 . В квітні 2025 року позивач звернувся до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради з заявою про зняття з реєстрації у зазначеній кімнаті його колишньої дружини ОСОБА_2 . Оскаржуваним рішенням від 23.04.2025р. позивачу було відмовлено у знятті з реєстрації, як він вважає, протиправно.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивача посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що ресстрація ОСОБА_2 в вказаній житловій кімнаті суперечить інтересам малолітньої дитини апелянта від нового шлюбу з ОСОБА_3 , які не можуть повноцінно жити за місцем реєстрації, постійно знаходячись під ризиком морально-психологічної травми від можливого повернення ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_2 вже більше року навіть не цікавиться станом і подальшою долею житлової кімнати за місцем своєї реєстрації.

Представник відповідача скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що на його думку, судом першої інстанції було вірно встановлено, що за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 та поданих документів, органом реєстрації правомірно на підставі ст. 18 Закону та п. 87 Порядку № 265 23.04.2025 було прийнято рішення про відмову у знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що заявник - ОСОБА_1 подав документи, що містять недостовірні відомості, саме: відповідно до доданого рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.12.2015 № 806 ОСОБА_1 визнано наймачем кімнати № 206 за адресою: АДРЕСА_3 , тобто він є не власником житла, а його наймачем.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 23.04.2025 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради надійшла заява ОСОБА_1 , як власника житла, про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зазначено, що кімната № 206 за вказаною адресою належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (а.с. 11).

До заяви було додано рішення виконавчого комітету Харківської міської ради «Про визнання наймачами житлової площі мешканців гуртожитків, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Харкова» від 23.12.2015 № 806, відповідно до п. 2.1 якого, визнано ОСОБА_1 наймачем однієї кімнати АДРЕСА_2 зі складом сім`ї 1 особа.

Також судом вбачається за наслідком розгляду поданої позивачем заяви прийнято рішення про відмову у знятті із задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , що оформлено довідкою 11-001842-2025 від 23.04.2025р. При цьому відмова мотивована поданням позивачем заяви всупереч пункту 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та, зокрема, зазначення у поданій заяві недостовірних відомостей, а саме зазначення про те, що позивач є власником житла, хоча він є її наймачем.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що органом реєстрації з правомірно було прийнято рішення про відмову у знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що заявник - ОСОБА_1 подав документи, що містять недостовірні відомості, саме: відповідно до доданого рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.12.2015 № 806 ОСОБА_1 визнано наймачем кімнати № 206 за адресою: АДРЕСА_3 , тобто він є не власником житла, а його наймачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1,2 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі Закон №1382-ІУ), громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

При цьому, відповідно до ст.4 Закону № 1382-ІУ законодавство про свободу пересування та вільний вибір місця проживання складається з Конституції України, цього Закону, інших законів та міжнародних договорів України.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі Закон № 1871-ІХ), а також Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2022 № 265 (далі Порядок)

Відповідно до ч.4 ст.1 Закону № 1871-ІХ декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом ( у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.

За термінами наведеними у п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 1871-ІХ декларування місця проживання особи полягає у повідомленні особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади;

В свою чергу у відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 2 Закону № 1871-ІХ реєстрація місця проживання (перебування) особи полягає у внесенні за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

За приписами п. 11 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи;

Отже, вказані норми закони передбачають можливість декларування та реєстрацію особою місця свого проживання та відповідно здійснення органом реєстрації послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання, які є різними способами визначення особою місця свого проживання.

При здійсненні своїх повноважень в сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб Департамент реєстрації Харківської міської ради керується Конституцією України, Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон), Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (далі – Порядок), іншими нормативно-правовими актами.

Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні врегульовано Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який набрав чинності 01.12.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.

Відповідно до п. 61 Порядку № 265 у разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою власника житла про зняття особи (осіб) із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) власник житла подає:

1) документ, що посвідчує особу (у разі особистого звернення);

2) документ, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/ зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.

У разі зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла більше однієї особи до органу реєстрації подаються заява та документ або відомості, що підтверджують сплату адміністративного збору, окремо щодо кожної особи.

Абзацом 1, 2 п. 69 Порядку № 265 встановлено, що посадова особа органу реєстрації або адміністратор центру надання адміністративних послуг перевіряє належність паспортного документа особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та наявність документів, необхідних для зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), про що зазначена посадова особа робить відповідний запис у заяві. Посадова особа органу реєстрації у день звернення особи, її законного представника (представника) або в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг, представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту: приймає рішення про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання або про відмову у знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи.

Така заява може бути подана лише повнолітньою особою або законним представником малолітньої дитини.

Відповідно до ч. 13 ст. 18 Закону, орган реєстрації приймає рішення про відмову у знятті із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, якщо, зокрема відомості реєстру територіальної громади не відповідають відомостям у поданих особою документах або відомостях.

Пунктом 87 Порядку № 265 встановлено, що орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли, зокрема, у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними (крім випадку, передбаченого пунктом 53 цього Порядку), або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з питанням зняття з реєстрації своєї колишньої дружини як власник житла, що підтверджується наявною копією його заяви від 23.04.2025р., хоча ним не заперечується те, що насправді він не є власником житла, а є його наймачем.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача про відсутність проживання ОСОБА_2 у спірній кімнаті у гуртожитку, незацікавленість у майні, не сплату комунальних платежів, тощо.

Таким доводам може бути надано оцінку при розгляді справи про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, проте до підсудності адміністративного суду такі справи не віднесено. Отже, зазначені доводи суд в межах цієї справи не оцінює як такі, що не стосуються суті справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що органом реєстрації з правомірним посиланням на ст. 18 Закону та п. 87 Порядку № 265 було прийнято рішення про відмову у знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що заявник - ОСОБА_1 подав документи, що містять недостовірні відомості, саме: відповідно до доданого рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.12.2015 № 806 ОСОБА_1 визнано наймачем кімнати № 206 за адресою: АДРЕСА_3 , тобто він є не власником житла, а його наймачем.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 по справі № 520/27862/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 по справі № 520/27862/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло