Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №591/15020/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 р.Справа № 591/15020/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Зеря Ю.О., м. Суми, повний текст складено 25.03.26 року по справі № 591/15020/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції

про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Зарічного районного суду міста Суми з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі по тексту – ДПП, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову поліцейського 1 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Сумській області Охріменко Т.М. про накладення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6378676 від 20.12.2025, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність винесеної відповідачем постанови серії ЕНА № 6378676 від 20.12.2025, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн, як такої, що винесена за відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували наявність у діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП.

Повідомив, що з наданого ДПП відеозапису не можливо встановити ані наявність світлофору, на червоний сигнал якого нібито було здійснено проїзд ОСОБА_1 , ані номерний знак автомобіля, який здійснив такий проїзд, що свідчить про відсутність у діях позивача будь-яких ознак протиправності.

Повідомив про намір понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12484,48 грн.

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 25.03.2026 по справі № 591/15020/25 позов ОСОБА_1 в особі представника Романченка О.М до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, задоволено.

Скасовано постанову поліцейського 1 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Охріменко Т.М. серії ЕНА № 6378676 від 20.12.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 510,00 грн за частиною другою статті 122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 484,48 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25.03.2026 по справі № 591/15020/25 за позовом ОСОБА_1 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6378676 від 20.12.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування.

Наполягав, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, які б підтверджували наявність у діях позивача ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП є таким, що не відповідає дійсності, так як із долученого до матеріалів справи відеозапису із службового відеореєстратора Xiaomi моделі Yi Car DVR чітко вбачається, що 20.12.2025 близько 10 год. 04 хв. в м. Суми по вул. Роменська, поблизу будинка № 82, було виявлено та зупинено транспортний засіб SKODA KODIAQ, номерний знак НОМЕР_2 , водій якого, керуючи транспортним засобом проїхав перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив вимоги підпункту «е» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі – ПДР), що правомірно мало наслідком винесення спірної постанови.

Зауважив, що хоча державний номерний знак транспортного засобу на відео і не проглядається через особливості ракурсу зйомки, однак поліцейські з моменту фіксації правопорушення здійснювали безперервне спостереження за автомобілем до моменту його зупинки, що підтверджує правильність ідентифікації транспортного засобу позивача.

Також, просив врахувати той факт, що поблизу не було транспортних засобів, схожих на транспортний засіб SKODA KODIAQ, номерний знак НОМЕР_2 , а тому саме цей транспортний засіб, водієм якого був позивач, здійснив проїзд перехрестя вул. Роменська в м. Суми на червоний сигнал світлофора.

Переконував, що ОСОБА_1 , наближаючись до регульованого перехрестя по вул. Роменська, повинен був знизити швидкість, та мав змогу зупинитись у місцях, визначених пунктом 8.10 ПДР, без вжиття екстреного гальмування. Так, з відеозапису вбачається, що ані попереду автомобіля позивача, ані позаду інших транспортних засобів на короткій дистанції не було, а тому позивач не мав потреби прискорювати швидкість на під`їзді до регульованого перехрестя, оскільки небезпеки взагалі нікому не створював, дорожнє покриття було чисте та сухе, а відтак, відсутні підстави вважати, що у випадку гальмування позивачем могла бути створена аварійна ситуація на регульованому перехресті, а гальмівний шлях був би довгим.

Крім того, ОСОБА_1 мав і час для зупинки свого транспортного засобу відповідно до ПДР України, але не зробив цього, що свідчить про те, що позивач порушив підпункт «е» пункту 8.7.3 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Заперечував проти заявленого до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу, як такого, що є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання та надсилання повістки в системі Електронний суд.

Відповідно до частини 3 статті 268 та частини 2 статті 313 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.12.2025 поліцейським 1 взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Сумській області капралом поліції Охріменко Тетяною Миколаївною була винесена постанова серії ЕНА № 6378676 про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Згідно з цією постановою встановлено порушення позивачем пункту 8.7.3. (е) Правил дорожнього руху (ПДР), а саме: водій по вул. Роменській, 82, керуючи транспортним засобом, проїхав перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора, що є правопорушенням, передбаченим частиною другою статті 122 КУпАП. До постанови внесені відомості про транспортний засіб - автомобіль марки SKODA KODIAQ, д.н.з. НОМЕР_2 .

Не погодившись зі спірною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із недоведеності відповідачем правомірності і законності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим вважав наявними підстави для її скасування, оскільки наданий ДПП диск із відеозаписом не може слугувати доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, так як зафіксовані на ньому події не відповідають обставинам, зазначеним в оскаржуваній постанові, та навпаки, узгоджуються з доводами позивача, викладеними в позовній заяві, а інших доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 відповідач не надав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України Про Національну поліцію від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі по тексту Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

В силу положень пункту 11 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Відповідно до частини 2 статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;

2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Згідно із частиною 3 статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Колегією суддів встановлено, що підставою для зупинки 20.12.2025 в м. Суми по вул. Роменська, поблизу будинка № 82 транспортного засобу позивача слугувало переконання інспектора ДПП про порушення ОСОБА_1 вимог підпункту «е» пункту 8.7.3 ПДР, а саме : проїзд перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофора.

Визначення правових та соціальних основ дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища здійснює Закон України Про дорожній рух від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі по тексту Закон № 3353-XII).

Відповідно до статті 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Положеннями статті 16 Закону України Про дорожній рух визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі по тексту ПДР України).

Згідно з пунктом 1.1. ПДР ці Правила відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил.

На виконання пункту 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9 ПДР).

Згідно з п. 8.7 ПДР України, світлофори, призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, X-подібні.

Відповідно до п. 8.7.3 ПДР сигнали світлофора мають такі значення:

а) зелений дозволяє рух;

б) зелений у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках). Таке саме значення має сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій секції світлофора.

Сигнал у вигляді стрілки, що дозволяє поворот ліворуч, дозволяє й розворот, якщо він не заборонений дорожніми знаками.

Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції, увімкнений разом із зеленим сигналом світлофора, інформує водія про те, що він має перевагу в зазначеному стрілкою (стрілками) напрямку (напрямках) руху перед транспортними засобами, що рухаються з інших напрямків;

в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух.

Для інформування водіїв про час (у секундах), що залишився до кінця горіння сигналу зеленого кольору, можуть застосовуватися цифрові табло;

г) чорна контурна стрілка (стрілки), нанесена на основний зелений сигнал, інформує водіїв про наявність додаткової секції світлофора і вказує інші дозволені напрямки руху ніж сигнал додаткової секції;

ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів;

д) жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу;

е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

Колегію суддів встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП, у зв`язку зі здійсненням проїзду перехрестя на червоний сигнал світлофора, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

Як встановлено частиною 2 статті 122 КУпАП України, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина 1 статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем було надано до матеріалів справи два відеозаписи з відеореєстратора патрульного автомобіля, які були досліджені судом апеляційної інстанції.

Дослідивши перший відеозапис з відеореєстратора патрульного автомобіля судом апеляційної інстанції встановлено, що 20.12.2025 автомобіль темного кольору після увімкнення на світлофорі жовтого сигналу без мети зупинки прискорився та проїхав перехрестя вже на червоний сигнал світлофора, після чого відео припиняється. Ані марки автомобіля, ані номерний знак з вказаного відеозапису встановити не можливо.

Другий відеозапис із відеореєстратора патрульного автомобіля розпочинається з того, що патрульний автомобіль вже здійснив виїзд із прилеглої території на головну дорогу, здійснюючи рух у напрямку автомобіля, який рухався далі по дорозі. Після того, як інспектори наздогнали вказаний автомобіль, виявилось, що це транспортний засіб, належний ОСОБА_1 .

Разом з цим, враховуючи, що відеозапис правопорушення із відеореєстратора та безпосередньо зупинки транспортного засобу є обірвані, не є безперервними, а з відеофіксації моменту вчинення правопорушення взагалі неможливо встановити ідентифікуючих ознак автомобіля (державний номерний знак чи модель) у суду апеляційної інстанції відсутні беззаперечні підстави для висновку, що саме транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 здійснив проїзд перехрестя на червоний сигнал світлофора.

А відтак, з огляду на норми частини 2 статті 77 КАС України, неможливо стверджувати про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 122 КУпАП.

Інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 порушення підпункту «е» пункту 8.7.3 ПДР відповідачем не надано.

Колегія суддів зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Відповідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно частини другої статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци 1-3 пункту 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26.02.2019 № 1-р/2019.

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (пункт 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на пункт 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що всупереч вимог ст. 283 КУпАП відповідачем не дотримано вказаних вимог, та не надано належних доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність в діях позивача ознак інкримінованого правопорушення, що, в свою чергу, свідчить про невмотивованість та незаконність оскаржуваної постанови.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність постанови поліцейського 1 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Сумській області Охріменко Т.М. про накладення на позивача адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6378676 від 20.12.2025, що зумовлює її скасування.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25.03.2026 по справі № 591/15020/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко