Постанова від 30 квітня 2026 р. у справі №440/16285/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: В.І. Бевза

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 р. Справа № 440/16285/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/16285/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ НП в Полтавській області), в якій просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції України в Полтавській області щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції період служби в Державній кримінально-виконавчій службі з 10 серпня 2007 року по 15 вересня 2017 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції службу в Державній кримінально-виконавчій службі з 10 серпня 2007 року по 15 вересня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що під час проходження в період з 10 серпня 2007 року по 15 вересня 2017 року служби в Державній кримінально-виконавчої службі, на її працівників розповсюджувалася дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ, а в подальшому поліції. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. Вважає, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а тому повинна зараховуватися до служби в органах внутрішніх справ, а в подальшому до стажу служби в поліції на підставі пункту 3 частини другої статті 78 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо незарахування до стажу служби в поліції ОСОБА_1 вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 11.08.2010 по 15.09.2017.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області зарахувати до стажу служби в поліції ОСОБА_1 вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 11.08.2010 по 15.09.2017.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,2 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив суд апеляційної інстанції рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію», а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Посилання позивача, що він набув право на зарахування стажу служби за п.3 ч.2 ст.78 Закону №580-VII (служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду) є хибним, так як Державна кримінально-виконавча служба України ніяким чином не відноситься до служби в органах внутрішніх справ України. Також, посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.03.2020 по справі № 520/2067/19 щодо вичерпності переліку складових, які включаються до стажу служби в поліції, установлених частиною 2 статті 78 Закону № 580-VIII. З вищенаведеного вбачається, що ГУПН в Полтавській області діяло виключно у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, не допускаючи при цьому жодних порушень прав та законних інтересів позивача.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до п.4 статті 304 відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до послужного списку позивача №Д-004470, він з 10.08.2007 по 10.07.2010 був курсантом Чернігівського коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань, з 11.08.2010 по 01.04.2013 - інспектором Полтавського слідчого ізолятора, з 01.04.2013 по 15.09.2017 - проходив службу у Державній установі "Надержинська виправна колонія (№65).

Відповідно до довідки від 05.08.2025 Державної установи "Надержинська виправна колонія (№65) позивач з 01.04.2013 по 15.09.2017 проходив службу у Державній установі "Надержинська виправна колонія (№65).

З 21.04.2023 позивач прийнятий на службу в Національній поліції відповідно до наказу від 21.04.2023 № 197 о/с "По особовому складу".

Наказом ГУНП в Полтавській області від 17.05.2023 №248о/с відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" оголошено стаж служби позивача в поліції для виплати надбавки за стаж служби та визначення тривалості додаткової оплачуваної відпустки, що становить 00 років 00 місяців 11 днів.

04.06.2025 позивач звернувся з рапортом на ім`я начальника ГУНП в Полтавській області, у якому просив зарахувати до стажу служби у поліції наявну на момент прийняття на службу у Національну поліцію України вислугу років з 10.08.2007 по 15.09.2017, що в календарному обчисленні становить 10 років 1 місяць 5 днів, у Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідач листом від 16.09.2025 повідомив позивача про відсутність правових підстав для зарахування служби у Державній кримінально-виконавчій службі України до вислуги років поліцейського, оскільки вичерпний перелік органів, установ, періоди роботи в яких зараховуються до стажу служби в поліції, визначений статтею 78 Закону №580-VIII та в ньому відсутня служба в органах виконання кримінальних покарань.

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби, під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України «Про міліцію» та відповідні норми Закону України «Про Національну поліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.

Відмовляючи в задоволенні позовних, щодо зарахування періоду навчання у відомчому навчальному закладі, суд першої інстанції виходив з того, що у вичерпному переліку видів служби, які зараховуються до стажу служби в поліції, визначеному частиною 2 статті 78 Закону № 580-VII, відсутній час навчання в будь-якому навчальному закладі, а тому в зарахуванні до стажу служби в поліції періоду навчання позивача з 10.08.2007 по 10.07.2010, коли позивач проходив навчання курсантом Чернігівського коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань, для визначення надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки, підстави відсутні.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію " (далі Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 78 Закону № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Так, частиною 2 ст. 78 Закону № 580-VIII, передбачено, що до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 11.08.2010 по 01.04.2013 - інспектором Полтавського слідчого ізолятора, з 01.04.2013 по 15.09.2017 - проходив службу у Державній установі "Надержинська виправна колонія (№65).

Згідно із пунктом 3 частини другої статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

При цьому, частина п`ята статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Аналізуючи вказані вище норми права, колегія суддів зазначає, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.

Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.

Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.

Крім того, частиною першою статті 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.

З наведеного слідує, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, на переконання суду, має такий же правовий статус і повинна в силу п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції.

Аналогічний правовий висновок, викладено в постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20 та від 01 серпня 2023 року у справі № 240/30024/21, від 06 лютого 2025 року у справі №140/856/24.

Посилання відповідача на те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону №580-VІІІ, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, є безпідставними, оскільки чинним на час проходження позивачем служби в органах поліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах кримінально-виконавчої служби, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання врахування до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі до початку служби в органах поліції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем протиправно незараховано до стажу служби в поліції ОСОБА_1 вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 11.08.2010 по 15.09.2017, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головне управління Національної поліції в Полтавській області зарахувати до стажу служби в поліції ОСОБА_1 вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі України з 11.08.2010 по 15.09.2017.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керуєтьсяст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 по справі № 440/16285/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло