Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №420/40143/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/40143/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання запитуваної інформації за рапортом ОСОБА_1 від 04.09.25 та адвокатським запитом № АЗ-0054 від 25.09.25;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення старшому солдату ОСОБА_1 з помісячним визначенням розміру його складових (посадовий оклад, оклад за військовим званням, підвищення посадового окладу, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, премія, допомога на оздоровлення, інші доплати, винагороди, які мали постійний або разовий характер тощо) за період з 14 серпня 2018 року по 22 жовтня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що з 14 серпня 2018 року по 22 жовтня 2021 року старший солдат ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Під час проходження служби Позивачка отримувала грошове забезпечення шляхом грошових переказів від Відповідача різних сум в різні дати на банківську картку, причому Відповідач жодного разу не звітував Позивачці про розміри складових грошового забезпечення, які їй нараховувались. Оскільки безпосередньо з самих надходжень на рахунок визначити відомості про розміри складових таких виплат неможливо, Позивачка звернулася до Відповідача з рапортом від 04.09.25 р., за яким просила надати їй копію картки особового рахунку, або в інший спосіб повідомити її про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з визначенням розміру кожної його складової щомісячно за період проходження служби. Зазначений рапорт було направлено поштою, проте Відповідач ухилився від його отримання, як і від аналогічного адвокатського запиту № АЗ-0054 від 25.09.25 р., проте 20 жовтня 2025 року за допомогою кур`єрської доставки рапорт Відповідачки від 04.09.25 було вручено Відповідачу.

У відповідь листом від 18.11.25 № 2396/вихЗВГ/1 Відповідач повідомив, що відповідно до наказу командира Відповідача від 22.10.21 № 134 Позивачку було виключено зі списків особового складу та надано грошовий атестат № 104 від 22.10.21, який містить необхідну їй інформацію про всі нараховані їй суми грошового забезпечення. Проте така інформація не відповідає дійсності, оскільки грошовий атестат за встановленою формою (роздруківка надається) не містить запитуваної інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення Позивача з розкриттям його складових за кожен місяць проходження Позивачем служби в особовому складі Відповідача. Позивачка зауважує, що Відповідач мав завершити свої правовідносини з нею в частині виплати всіх сум, що належать Позивачці при звільненні або не були виплачені з різних причин під час проходження служби, саме в день виключення зі списків особового складу (переведення), причому Відповідач повинен був письмово повідомити Позивачку про суми, нараховані та виплачені їй при виключенні зі списків особового складу частини, а також на вимогу Позивачки надати їй письмові відомості про склад та суми всіх виплат помісячно, що вчинялись на її користь під час служби. Проте Відповідач ухилився від надання такої інформації на рапорт Позивачки та на адвокатський запит, за чим Позивачка позбавлена можливості отримати відомості, на які має право за законом.

З таких обставин Позивачка робить висновок, що протиправна бездіяльність Відповідача порушує її право на отримання повної офіційної інформації про грошове забезпечення, яке щомісячно виплачувалось Позивачці під час її служби в особовому складі Відповідача, причому це порушення є триваючим та продовжується в поточний час.

Ухвалою суду від 08.12.2025 року адміністративний позов залишено без руху, позивача повідомлено про необхідність у 5-денний строк усунути недоліки.

Ухвалою суду від 18.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року в задоволенні клопотання представника відповідача – відмовлено.

До суду від представника відповідача – військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, в задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача у відзиві вказує, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 жовтня 2021 року №134 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та надано відповідний грошовий атестат № 104 від 22.10.2021, який містить необхідну позивачу інформацію про всі нараховані відповідні суми грошового забезпечення, про що позивач засвідчив своїм підписом у відповідному грошовому атестаті.

Відповідач зазначає, що 20 жовтня 2025 року службою діловодства військової частини НОМЕР_1 було зареєстровано рапорт (лист) старшого солдата ОСОБА_2 щодо надання визначеної рапортом (листом) інформації, який надійшов засобами поштового зв`язку (поштовим оператором України – Укрпошта) шляхом кур`єрської доставки. Відповідний рапорт (лист) зареєстровано службою діловодства військової частини НОМЕР_1 за номером 2582 від 20.10.2025. В межах визначених чинним законодавством України вимог та термінів щодо розгляду звернень громадян військовою частиною НОМЕР_1 надано змістовну відповідь щодо визначеної рапортом (листом) інформації – лист старшому солдату ОСОБА_3 вих. 2396/вихЗВГ/1 від 18.11.2025.

Військова частина НОМЕР_1 наголошує, що жодних адвокатських запитів, що містяться в додатках до позовної заяви до служби діловодства військової частини НОМЕР_1 , зокрема, шляхом використання засобів відповідного поштового зв`язку, не надходило. В додатках (матеріалах) до позовної заяви міститься Рапорт (про надання відомостей щодо грошових виплат в період з серпня 2018 по жовтень 2021 включно) старшого солдата ОСОБА_2 , датований 04 вересня 2025 року (із доказами відправлення засобами поштового зв`язку (поштовим оператором України – Укрпошта)). Вищевказаний Рапорт старшого солдата ОСОБА_2 , датований 04 вересня 2025 року до служби діловодства військової частини НОМЕР_1 не надходив. Проте 20 жовтня 2025 року до служби діловодства військової частини НОМЕР_1 надійшов аналогічний рапорт (про надання відомостей щодо грошових виплат в період з серпня 2018 по жовтень 2021 включно) старшого солдата ОСОБА_2 , датований від 20 жовтня 2025 року.

Крім того, протягом визначеного позивачем періоду з 14 серпня 2018 року по 22 жовтня 2021 року військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_2 (підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Представником позивача до суду подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що доданими до позову доказами доводиться направлення засобами поштового зв`язку рапорту Позивача від 04.09.25 та адвокатського запиту № АЗ-0054 від 25.09.25 на зареєстровану адресу місцезнаходження Відповідача, та повернення відповідних поштових відправлень відправникам за закінченням встановленого терміну зберігання на поштовому відділенні. Таким чином було доведено, що Відповідачем не організовано у встановленому порядку отримання поштової кореспонденції, що надходить на його адресу.

Також, представник позивача зазначив, що сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, яку Позивач та його представник надсилав за належною адресою Відповідача та яка повернулася відправникам у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не розгляду рапорту Позивача та адвокатського запиту, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Таким чином Відповідачем не доведено фактів розгляду по суті рапорту Позивача та адвокатського запиту та надання відповідних відомостей.

Представником відповідача подано заперечення, в яких представник військової частини НОМЕР_1 вказав, що жодних адвокатських запитів, що містяться в додатках до позовної заяви до служби діловодства військової частини НОМЕР_1 , зокрема, шляхом використання засобів відповідного поштового зв`язку, не надходило. Відповідний Порядок отримання відповідної поштової кореспонденції військовою частиною НОМЕР_1 організовано з дотриманням всіх вимог чинних профільних нормативно-правових актів, що стосуються сфери функціонування системи Збройних Сил України в цілому. Факти ухилення від надання військовою частиною НОМЕР_1 запитуваної позивачем інформації відсутні.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 04.09.2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просила надати повну копію її картки особистого рахунку військовослужбовця за весь період проходження нею військової служби в військової частині НОМЕР_3 , в саме в серпня 2018 року по жовтень 2021 року включно, або в інший спосіб письмово повідомити її про те, в яких саме сумах за кожен місяць проходження нею служби у військовій частині їй нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, з розкриттям розміру його складових (посадовій оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, премія, інші доплати, винагороди, які мали постійний характер), а також про виплачені суми грошових допомог на оздоровлення, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань, компенсацій за невикористані відпустки тощо.

Згідно даних сервісу поштового відстеження рапорт ОСОБА_1 від 04.09.2025 року повернувся відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання), дата повернення 21.09.2025 року.

25.09.2025 року адвокатом Лисевич С.В. на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку направлено адвокатський запит № АЗ-0054, в якому зазначено:

«Звертаюсь у зв`язку з наданням правової допомоги старшому солдату ОСОБА_1 в питаннях щодо захисту її законних прав та інтересів.

Як вбачається з наявних у мене документів, ОСОБА_1 звернулась до Вас з рапортом від 04.09.25 р., за яким просила повідомити й про суми нарахованого та виплаченого її грошового забезпечення з визначенням розміру кожної його складової щомісячно за період проходження служби у Вашій частині, з серпня 2018 по жовтень 2021 року.

На час мого звернення з цим запитом відповіді на цей рапорт не надано.

Нагадую, що у відповідності до чинного законодавства військова частина має завершити свої правовідносини з військовослужбовцем в частині виплати всіх сум, що належать йому при звільненні або переведенні в іншу частину, саме в день виключення зі списків особового складу, причому військова частина повинна письмово повідомити військовослужбовця про всі суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу.

Цього обов`язку Вашою військовою частиною виконано не було.

… З врахуванням викладеного прошу у 5-ти денний строк зі дня отримання цього запиту надати мені письмову відповідь з відомостями про нараховане та виплачене грошове забезпечення старшому солдату ОСОБА_1 за весь період проходження нею служби у Вашій частині з помісячним визначенням розміру його складових (посадовий оклад, оклад за військовим званням, підвищення посадового окладу, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, премія, допомога на оздоровлення, інші доплати, винагороди, які мали постійний або разовий характер тощо), у тому числі про суми, що були їй нараховані та виплачені під час її виключення зі списків особового складу Вашої військової частини».

Згідно даних сервісу поштового відстеження адвокатський запит від 25.09.2025 року повернувся відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання), дата повернення 11.10.2025 року.

Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про інформацію" передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею третьою Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Положеннями частини сьомої статті 5 Закону № 393/96-ВР встановлено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються (частини 3 та 4 ст. 7 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст.15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Частиною 1 статті 16 Закону №393/96-ВР визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

За нормами статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Статтею 20 Закону №393/96-ВР визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Правове регулювання відносин щодо внесення і розгляду адвокатського запиту визначено статтею 24 Закону № 5076-VI, зокрема, детально регламентовано перелік адресатів, до яких може бути направлено адвокатський запит, вимоги до такого запиту, питання строків розгляду адвокатських запитів та порядку відшкодування витрат.

Так, адвокатським запитом є письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства.

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації.

Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

З матеріалів справи слідує, що 04.09.2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила військової частини НОМЕР_1 рапорт.

Згідно даних сервісу поштового відстеження рапорт ОСОБА_1 від 04.09.2025 року повернувся відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання), дата повернення 21.09.2025 року.

Також, 25.09.2025 року адвокатом Лисевич С.В. на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку направлено адвокатський запит № АЗ-0054, який згідно даних сервісу поштового відстеження адвокатський запит від 25.09.2025 року повернувся відправнику (закінчення встановленого терміну зберігання), дата повернення 11.10.2025 року.

Суд звертає увагу, що статтею 20 Закону №393/96-ВР визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Однак, неотримання відповідного звернення (запиту) унеможливлює надання відповіді на нього в установлений законом строк, оскільки відповідний орган не знає про наявність такого запиту.

За таких підстав, оскільки рапорт від 04.09.2025 року та адвокатський запит від 25.09.2025 року повернулись відправникам із відмітками «закінчення встановленого терміну зберігання», відповідно, вказані відстеження не підтверджують отримання такої поштової кореспонденції адресатом, військовою частиною НОМЕР_1 .

Відтак, оскільки рапорт від 04.09.2025 року та адвокатський запит від 25.09.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 не отримані, у відповідача відсутній обов`язок їх опрацьовувати в порядку, визначеному чинним законодавством.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що 20 жовтня 2025 року за допомогою кур`єрської доставки рапорт від 04.09.25 було вручено Відповідачу, оскільки копія квитанції про доставку № 4237015 в графі «опис вкладення» містить за зазначення – «рапорт про надання відомостей щодо грошових виплат у період з серпня 2018 роки по жовтень 2021 року (1 арк)». Тобто, у вказаній квитанції не зазначено про відправку та вручення саме рапорту від 04.09.25.

Разом з тим, наданих до суду копій документів вбачається, що 20 жовтня 2025 року до військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_1 від 20.10.2025 року, на який листом від 18.11.2025 року надано відповідь. Однак, правомірність та повнота відповіді військової частини НОМЕР_1 на рапорт від 20.10.2025 не є предметом розгляду по дані справі.

За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.09.25 та адвокатського запиту № АЗ-0054 від 25.09.25.

Крім того, суд зауважує, що позивачем в даній справі є ОСОБА_1 , а предметом спору є, зокрема, бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на адвокатський запит, який не є запитом на отримання публічної інформації, а поданий адвокатом з метою надання правової допомоги клієнту, тобто позивачу.

В адміністративному позові представник позивача зазначає про те, що відповідач своєю бездіяльністю обмежує право позивача на професійну правничу допомогу та захист.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Згідно із висновком, сформованим в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін “порушене право”, який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття “охоронюваний законом інтерес”. При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що “поняття “охоронюваний законом інтерес” означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Згідно усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення (подібний за змістом висновок висловлений, зокрема, Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі № 200/9772/18-а).

Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.

Між тим, на підставі викладеного, суд доходить висновку, що ненадання відповіді на вищезазначений адвокатський запит порушує права саме адвоката, як особи, яка для виконання взятих на себе обов`язків звернулась у встановленому порядку до відповідного суб`єкта з метою отримання інформації, у зв`язку з чим саме адвокат, як позивач має бути ініціатором судового провадження.

За таких підстав, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя П.П. Марин

.