Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №420/1562/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1562/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа – ОСОБА_1 про визнання рішення протиправним, зобов`язати вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа – ОСОБА_1 , в якому позивач просить:

визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2026 за вих.№10/152-26 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має матір, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, безстроково, про що свідчить Довідка МСЕК №045281 від 15.12.2004 згідно медичного висновку ЛКК №242/1 від 15.10.2025 та потребує постійного стороннього догляду. 6. З огляду на відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , Позивачем 17.12.2025 був поданий рапорт на звільнення з підстав пп. «г» п. 2 ч. 4, абзацу 13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Позивач зазначає, що рішення Військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2026 вих.№10/152-26 у задоволенні поданого рапорту про звільнення є протиправним, оскільки медичним висновком ЛКК №242/1 від 15.10.2025 була встановлена потреба ОСОБА_2 в здійсненні постійного стороннього догляду. Копія відповідного висновку також була долучена до рапорту. Після смерті чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 17.03.2011 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 , матір Позивача проживала разом зі старшим сином - ОСОБА_1 , який до його мобілізації протягом тривалого часу здійснював її утримання та постійний догляд. Інші близькі родичі, які могли б забезпечувати щоденний догляд за матір`ю Позивача, відсутні. 31. Молодший син ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18.05.2025 року проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується Довідкою за Формою 5 №1105 від 18.11.2025, не проживає разом із матір`ю та об`єктивно позбавлений можливості здійснювати постійний догляд. На підтвердження цього, до рапорту долучались: нотаріально завірена заява мати ОСОБА_2 , Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію ОСОБА_1 , копія Свідоцтва про укладення шлюбу батьків серія НОМЕР_4 від 22.06.1984, копія Свідоцтва про смерть батька серія НОМЕР_2 від 17.03.2011 року, Довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №K1-274698-ф/о та Довідка за ОСОБА_4 №1105 від 18.11.2025. Згідно заяви від ОСОБА_2 , завіреної приватним нотаріусом Ковальовою К.І. Одеського міського нотаріального округу №937 від 17.06.2025, матір Позивача обирає свого старшого сина ОСОБА_1 , який може здійснювати за нею постійний догляд. Зазначені документи були подані Позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби та перебувають у володінні Відповідача, зокрема містяться в особовій справі Позивача, яка знаходиться у розпорядженні військової частини. Інших документів, якими відповідно до законодавства України підтверджується відсутність осіб першого чи другого ступеня спорідненості, які фактично здійснюють постійний догляд, станом на сьогодні не передбачено. Таким чином, у ОСОБА_2 , матері Позивача, відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які фактично могли б здійснювати постійний огляд, у зв`язку з чим обов`язок такого догляду покладається виключно на Позивача.

Позивач не погоджуючись відмовою відповідача щодо звільнення з військової служби, вважаючи її неправомірною, так як вважає що він надав всі докази які необхідні для його звільнення.

Ухвалою суду від 26.01.2026 адміністративний позов залишено без руху, позивача повідомлено про необхідність у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки

Ухвалою суду від 13.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що юридичним складом, що надає право на звільнення за вказаною правовою підставою є: 1. Наявність інвалідності І чи ІІ групи у матері. 2. Потреба у сторонньому догляді за матір`ю, що підтверджується висновком команди з оцінювання повсякденної діяльності особи – потребує постійного догляду. 3. Відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду. В даному випадку є інший член сім`ї, який може здійснювати такий догляд – менший син матері, ОСОБА_1 , який на даний момент не потребує постійного догляду за висновком медико соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, як того вимагає правило абз. 13 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тому позивачем не доведено таку обставину, як відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Отже наразі правові підстави для звільнення військовослужбовця відсутні. А тому у задоволені позовних вимог позивача правових підстав не достатньо.

Відповідач зазначив, що наявність рідного брата позивача, який проходить військову службу не спростовує той факт, що дана особа не може здійснювати догляд за своєю матір`ю, та не підтверджує обставини, що він відноситься до осіб, які самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, як того вимагає Закон № 2232-ХІІ. Подані документи у вигляді акту перевірки сімейного стану, довідки про зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб, інші документи не підтверджують обставин, за яких відповідач повинен був прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Окрім викладеного, відповідачем буде направлено запит про перевірку ТОВ «Амбулаторія сімейного лікаря», що за адресою АДРЕСА_1 , щодо наявності повноважень видавати довідки, Медичні висновки ЛКК. Так, відповідно до ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», медичним критерієм для наявності правових підстав для звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами достатньо підтвердження «необхідності постійного догляду» а не «постійного стороннього догляду», як значиться у медичному висновку ЛКК №242/1.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що подані документи відповідають вимогам пп.26 п.5 додатку 19 до Інструкції №170 та підтверджують обставини, на які посилається Позивач, тоді як твердження відповідача про їх недостатність ґрунтуються на довільному тлумаченні зазначеної норми. Наведені у відзиві доводи фактично зводяться до формального тлумачення окремих слів у медичному документі та не спростовують встановленого медичним органом факту необхідності постійного догляду за особою, яка цього потребує. При цьому, у рішенні про відмову в задоволенні рапорту Позивача Відповідач взагалі не ставив під сумнів належність чи достовірність поданих медичних документів та не висловлював будь-яких зауважень щодо їх змісту чи оформлення. Єдиною підставою для відмови було зазначено наявність у Позивача брата.

Відповідачем до суду надано заперечення, в яких відповідач зазначив, що Наказ МОУ від 10.04.2009 № 170 (щодо застосування Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008) не застосовується у Державній прикордонній службі України, у зв`язку з наявністю та розповсюдженням дії на військовослужбовців Державної прикордонної служби Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009. При цьому, питання наявності документів, щодо потреби у сторонньому догляді матері позивача ОСОБА_2 відповідачем не оспорюється. Питання полягає, у наявності чи відсутності: Повноважень органу який видав медичний висновок та довідку ЛКК; УСІХ РЕКВІЗИТІВ зазначених медичних документів; Зловживань з боку посадових осіб, які видавали вказані медичні документи; Ознак кримінальних правопорушень в діях посадових осіб, які пов`язані з оформленням та видачею вищезгаданих медичного висновку та довідки ЛКК.

Третьою особою до суду надано пояснення, в яких вказано, що наявні всі передбачені законом підстави, підтверджені належними документами, які свідчать про встановлення потреби нашої матері у постійному сторонньому догляді та про те, що фактичне здійснення такого догляду може забезпечити лише одна єдина людина - його брат ОСОБА_1 .

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у НОМЕР_5 загоні морської охорони на підставі наказу командира НОМЕР_5 загону морської охорони від 30.05.2024 № 249-ОС.

17.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до НОМЕР_5 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) із рапортом про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, який зареєстровано 18.12.2026 № 02.4.22.5/24567/25-Вн (абз. 13 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

До рапорту додано: Копія паспорту серія НОМЕР_6 та РНОКП ОСОБА_1 ; Копія паспорту серія НОМЕР_7 та РНОКІІ ОСОБА_2 ; Копія довідки МСЕК серія МСЕ №045281 від 15.12.2004 року; Копія медичного висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я №242/1; Копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_8 ; Нотаріально завірена заява ОСОБА_2 ; Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження ОСОБА_1 ; Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження ОСОБА_1 ; Копія Свідоцтва про укладення шлюбу батьків серія НОМЕР_9 ; Копія Свідоцтва про смерть батька серія НОМЕР_2 від 17.03.2011 року; Акт обстеження побутових умов особи, яка потребує догляду від 22.11.2025 року; Довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №K1-274698-ф/о; Довідка Форма 5 ОСОБА_1 №1105 від 18.11.2025.

Листом від 12.01.2026 року НОМЕР_5 загоном морської охорони доведено до відома ОСОБА_1 про те, що з доданих до рапорту документів, зокрема підтверджено необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка потребує здійснення постійного догляду за висновком ЛКК від 15.10.2025 № 242/1. Разом з цим, для звільнення за сімейними обставинами має бути підтвердження наявності всього юридичного складу, що надає право на звільнення за вказаною правовою підставою, оскільки правовою нормою абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

У Вашої матері є менший син, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який може здійснювати постійний догляд за матір`ю та який на даний момент не потребує постійного догляду висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, як того вимагає правило абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, наразі правові підстави для звільнення Вас з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із свої батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи відсутні.

Не погодившись із відмовою НОМЕР_5 загону морської охорони щодо звільнення з військової служби в запас Збройних сил України, позивач звернувся до суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі також Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” визначено такі види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно з ст. 1 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Відповідно до пункту 1 розділу 1 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Згідно з п. 6 розділу 1 Положення № 1115/2009, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

На підставі пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Статтею 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” визначені підстави для звільнення з військової служби.

Так, відповідно до пп. "г" пункту 2 частини четвертої вказаної статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з, інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Суд зауважує, що зі змісту норми абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII слідує, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином “відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи” означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності” інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Зазначена правова позиція знаходить своє відображення в постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивача ОСОБА_2 , згідно з довідкою акта огляду медико-соціальною комісією серія 2-18ОБ № 045281 від 15.12.2004 року є особою з інвалідністю 2 групи та відповідно до висновку ЛКК № 242/1 від 15.10.2025 року потребує постійного стороннього догляду.

Актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 22.11.2025 року установлено факт про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду – підтверджено.

В акті зазначено, що в ході перевірки виявлено:

ОСОБА_5 вдова

Чоловік - ОСОБА_6 , помер у 2011 році про, що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_2 видане другим Малиновським відділом державної реєстрації цивільного стану Одеського міського управління юстиції від 17 березня 2011 року.

Син – ОСОБА_7 , 1992 року народження є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 про, що свідчить Форма 5 від 18.11.2025 року

Інформація про інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд зі слів ОСОБА_8 відсутня. Згідно заяви від ОСОБА_9 вона обирає свого старшого сина ОСОБА_10 , який може здійснювати за нею постійний догляд завірена приватним нотаріусом КОВАЛЬОВА К.І. Одеського міського нотаріального округу №937 від 17 червня 2025 року.

Довідкою військової частини НОМЕР_3 від 18.11.2025 року № 1105 підтверджується, що брат позивача – ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 .

Відтак, наявність у ОСОБА_2 ще одного сина, ОСОБА_1 , який проходить військову службу в ЗСУ, не свідчить про його можливість здійснювати догляд за нею.

Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Відповідач вважає, що наявність у Позивача рідного брата не звільняє його від обов`язку здійснювати утримання та догляд за матір`ю.

Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.

Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

З урахуванням висновків Верховного Суду, наведеними вище, можна зробити висновок, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон №875-XII).

Відтак, суд вважає, що наявними в матеріалах справи доказами, які надавались разом із рапортом, підтверджено, щодо необхідності здійснення постійного догляду за (мамою) ОСОБА_2 , особою з інвалідністю IІ групи, відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, що свідчить про недоведення відповідачем правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.

В той же час, посилання відповідача на можливу неправомірну видачу медичного висновку ЛКК №242/1, відхиляються судом, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Обираючи спосіб захисту порушеного права суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10 травня 2024 року у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

Встановивши наявність та обґрунтованість підстави для звільнення позивача з військової служби, а також зважаючи на те, що відповідач вже розглянув рапорт позивача, суд уважає, що ефективним способом відновлення порушеного права військовослужбовця буде зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд.

У даному випадку у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у спосіб обраний позивачем.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 12 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір", а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у сумі 27000,00 грн, суд зазначає таке.

Частинами 1, 2 ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зазначене відповідає алгоритму дій викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18.

Представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано:

1. договір про надання правової (правничої) допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Куля В.С.

2. додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року, згідно якої сторони обумовили обсяг та вартість відповідних послуг адвоката: 1) Ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції, написання та подання до суду Позовної заяви про захист прав, свобод та інтересів, пов`язаних з відмовою у наданні Клієнтові відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації – 14 000, 00 грн за один документ / сім годин; 2) Аналіз відзиву, написання та подання до суду Відповіді на відзив у справі – 7 000, 00 за один документ / чотири години; 3) Участь та представництво інтересів Клієнта у судовому засіданні – 4 000, 00 грн / одне судове засідання; 3) Подання заяв, клопотань, пояснень – 2 500, 00 грн за один документ / дві години.

3. Акт прийому-передачі від 30.03.2026 року, згідно якого загальна вартість наданих послуг складає 27000,00 грн.

4. Прибутковий касовий ордер від 30.03.2026 року.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №61-3416св18.

Так, між позивачем та його адвокатом встановлений порядок, спосіб сплати коштів за отриману професійну правничу допомогу – фіксований розмір гонорару.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Разом з тим, частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 27000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 5000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа – ОСОБА_1 про визнання рішення протиправним, зобов`язати вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2026 за вих.№10/152-26 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_11 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_12 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя П.П. Марин