Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №420/39006/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/39006/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд (з урахуванням уточнень):

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо неповного нарахування і неповної виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 17 січня 2020 року в період проходження військової служби ОСОБА_1 військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 );

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) щодо непроведення повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 17 січня 2020 року) у день виключення зі списків особового складу частини (01 серпня 2021 року) ОСОБА_1 і в подальшому з 02 серпня 2021 року по 29 жовтня 2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_2 ), як суб`єкта владних повноважень, який несе в силу положень пунктів 292, 293, 300 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, відповідальність за непроведення повного розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 по 17 січня 2020 року) з 02 серпня 2021 року по 19 січня 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не провів з ним повного та належного розрахунку в день її виключення зі списків особового складу - 19.01.2023, що підтверджується фактом виплати заборгованості за індексацію грошового забезпечення лише у жовтні 2025 на виконання судових рішень. Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку з військовослужбовцями, позивач наполягає на застосуванні норм ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 29.10.2025 року.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 04.12.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 01.05.2026 року закрито провадження в частині позовних вимог у справі № 420/41342/25 щодо визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо неповного нарахування і неповної виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 17 січня 2020 року в період проходження військової служби ОСОБА_1 військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що військова частина НОМЕР_1 наголошує на неможливості застосування норм трудового законодавства до правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, оскільки військова служба є державною службою особливого характеру, що регулюється спеціальним законодавством, яке не передбачає виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку. Також, відповідач зазначає, що посилання позивача на накази Міністерства оборони України є безпідставними, оскільки діяльність Державної прикордонної служби України координується через Міністерство внутрішніх справ і на неї поширюються виключно відомчі нормативні акти МВС.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 27 жовтня 2014 року по 17 січня 2020 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) на посаді начальника прикордонного загону.

27 жовтня 2014 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 218-ос підполковника ОСОБА_1 зараховано в списки особового складу прикордонного загону і всі види забезпечення.

17 січня 2020 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 13-ос начальника прикордонного загону полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу прикордонного загону і всіх видів забезпечення і направлено для подальшого проходження служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

23 липня 2021 року наказом голови Державної прикордонної служби України (по особовому складу) № 714-ос полковник ОСОБА_1 , який перебував в розпорядженні начальника регіонального управління (остання займана штатна посада - заступник начальника відділу – начальник сектору оперативних чергових відділу управління службою штабу), звільнений з військової служби на підставі ст. 26 ч. 5 п. 2 п.п. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

01 серпня 2021 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27 липня 2021 року № 178-ос полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу регіонального управління і знято зі всіх видів забезпечення та він направлений на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Під час проходження військової служби ОСОБА_1 в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ) з 01 березня 2018 року по 17 січня 2020 року йому нараховувалась і виплачувалась індексація грошового забезпечення без врахування березня 2018 року як базового місяця для обрахунку індексації грошового забезпечення, а також без застосування фіксованої індексації (індексації – різниці).

При звільненні 01 серпня 2021 року полковника ОСОБА_1 з військової служби йому також не сплачено в належному розмірі індексація грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 17 січня 2020 року.

16 грудня 2024 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/23035/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року, задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за з 01.03.2018 року по 17.01.2020 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

29 жовтня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовою частиною НОМЕР_1 ) шляхом перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 здійснена виплата індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 420/23035/24 від 16 грудня 2024 року в розмірі 95217,06 гривень.

10 листопада 2025 року адвокат ДМИТРІЄВ А.П., представляючи інтереси ОСОБА_1 , звернувся в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) із заявою про добровільну виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби.

04 грудня 2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) отримана відповідь, яка датована 18 листопада 2025 року за вих. № 09/П-590/575, на заяву адвоката ДМИТРІЄВА А.П. в інтересах ОСОБА_1 від 07 листопада 2025 року, в якій наданий розрахунок виконання судового рішення у справі № 420/23035/24 від 16 грудня 2024 року, при цьому фактично відмовлено в нарахуванні і виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 (зазначено, що ОСОБА_1 здійснені всі належні виплати з відрахуванням обов`язкових податків і зборів).

ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав та інтересів до Одеського окружного адміністративного суду.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 (справа № 240/11214/19), від 24.12.2020 (справа № 340/401/20), від 05.08.2020 (справа № 826/20350/16), від 15.07.2020 (справа № 824/144/16-а), від 31.10.2019 (справа № 2340/4192/18), від 26.06.2019 (справа № 826/15235/16).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Враховуючи обставини справи, позивача виключено зі списків особового складу з 01.08.2021 наказом начальника загону № 178-ос від 27.07.2021, а останню виплату відповідачем здійснено 29.10.2025, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 1551 днів.

Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень ст. 117 Кодексу законів про працю України неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інші.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що ст. 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок, щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивачки для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивачу з 01.08.2021, а остаточний розрахунок здійснено 29.10.2025, вказане є порушенням ст. 116 Кодексу законів про працю України та відповідно до ст. 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців.

При цьому звертає увагу на те, що ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.

Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців.

Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

Положеннями Порядку № 260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (п. 2 та 8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.

Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, зокрема з 02.08.2021 (01.08.2021 останній день служби) по 02.02.2022 (183 дні).

Згідно довідок особистої картки про розмір грошового забезпечення позивача, в червні 2021 (30 день) позивачці нараховано 22909,11 грн, а в липні 2021 (31 день) - 22622,88 грн.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивачки складає 746,42 грн (45531,99 грн/61 дні).

Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, зокрема з 02.08.2021 по 02.02.2022 (183 дні), що складає 136594,86 грн (746,42 грн х 183 дні).

При цьому до зазначеного періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Разом з цим, у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше, як за шість місяців».

Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець, як і в попередній редакції норми ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця, щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.

Викладене, за позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій, щодо застосування приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

Вказані висновки застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2024 у справі № 520/9192/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.

Отже, враховуючи розмір первинно недоотриманої суми в розмірі 95217,06 грн, суд вважає справедливим присудження компенсації за затримку виплати у розмірі, що не перевищує саму недоплату, тобто 100%. Нарахування такої компенсації у більшому розмірі суперечитиме самій меті такої компенсації, перетворюючись на неспівмірне фінансове навантаження на відповідача.

При цьому принципи справедливості та пропорційності в цьому контексті стосуються забезпечення балансу між правами працівника на отримання компенсації за затримку розрахунку та можливістю роботодавця виконати свої обов`язки без надмірного фінансового тиску. Компенсація повинна відображати реальні втрати працівника, пов`язані із затримкою виплати. Важливо враховувати тривалість затримки, розмір середнього заробітку, а також загальні принципи добросовісності й розумності. Компенсація не повинна бути надмірною або каральною, щодо роботодавця. У даному прикладі сума компенсації обмежується виплаченою сумою 95217,06 грн, що дозволяє уникнути дисбалансу між реальними втратами працівника та фінансовими наслідками для роботодавця. Такий розсуд спрямований на уникнення невиправданого збагачення працівника за рахунок роботодавця і забезпечення об`єктивності.

Підхід, за яким розмір компенсації не повинен перевищувати суму самої заборгованості, інакше кажучи, максимальний розмір компенсації це 100% від невиплаченого розрахунку, не тільки відповідає логіці компенсаційної функції, але й дозволяє уникнути перетворення відповідальності на каральну.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 95217,06 грн.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись Конституцією України, ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 95217,06 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Н.А. Кузьменко