Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №420/3575/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3575/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Грабової Т.П., представника позивача – адвоката Попова А.О., представника відповідача – Олійника Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- Визнати протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 , щодо невиплати одноразової грошової винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на користь ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінет Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

- Стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на користь ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінет Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

ОСОБА_1 з 03.03.2022 по 28.12.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , потім у військовій частині НОМЕР_3 та з 29.04.2024 у військовій частині НОМЕР_1 .

Під час проходження військової служби неодноразово приймав участь у протидії збройній агресії та стримував ворога. Під час виконання обов`язків отримав:

травму (поранення) в наслідок артилерійського обстрілу. Факт тримання травми (поранення) підтверджуються довідкою про обставини травми № 182/4201 від 26.10.2022. Травма (поранення) отримано дід час виконання бойового завдання із захистом Батьківщини. На момент отримання травми перебував в засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. Травма отримана наступна: Вогнепальне осколкове поранення грудної клітини зліва;

травму (поранення) в наслідок мінометного обстрілу. Факт тримання травми (поранення) підтверджуються довідкою про обставини травми № 182/5027 від 30.05.2023. Травма (поранення) отримано під час виконання бойового завдання із захистом Батьківщини. На момент отримання травми перебував в засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. Травма отримана наступна: ІНФОРМАЦІЯ_1 та повік. Контузія обох очей. Реактивний кон`юктивіт.

Після поранення позивач перебував у різних медичних закладах та відповідно до довідки ВЖ № 1990 від 30 серпня 2023 травма (поранення) характеризується як ТЯЖКА (ВАЖКА). Пов`язане із захистом Батьківщини. Обмежено придатний до військової служби.

На момент призову на військову службу (03.03.2022) позивачу було 21 повних років та мав звання старший матрос на момент отримання поранення.

11 лютого 2025 р. видана постанова № 153 КМУ “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Позивач звернувся до відповідача щодо виплати належного грошового забезпечення у розмірі 1 000 000 грн. відповідно до вказаної постанови КМУ від 11 лютого 2025 р. № 153, але відповідач відмовився у нарахуванні та виплаті належного грошового забезпечення позивачу, із посиланням на те, що позивач проходить службу у іншій військовій частині.

Також відповідно до відповіді військової частини НОМЕР_2 від 03.02.2026 № 182/2279 повідомлено про те, що документи направлені до військової частини ще 03.01.2026.

Відповідно до відповіді від військової частини НОМЕР_1 від 17.01.2026 повідомили про те, що документи від військової частини на момент відповіді не надходили, про що можна дійти висновку про те, що військова частина НОМЕР_1 ухиляється від виплати належного грошового забезпечення.

Також відповідач ігнорує те, що позивач надав всі належні документи до військової частини НОМЕР_1 , які були направлені ще у жовтні 2025 року.

02.03.2026 року представник відповідача військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з таких підстав.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до даних особової справи та військово-облікових документів військовослужбовця з 01.08.2018 по 31.07.2021 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 ; з 03.03.2022 по 28.12.2023 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 ; з 29.12.2023 по 27.04.2024 проходи військову службу у військовій частині НОМЕР_3 ; з 29.04.2024 по 14.01.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ; з 15.01.2026 переміщений до військової частини НОМЕР_5 .

За наявною у військовій частині НОМЕР_1 інформацією, позивач продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_5 . Так, військовослужбовця військової служби за мобілізацією старшину 2 статті ОСОБА_1 відповідно розпорядження Генерального Штабу Збройних Сил України про переміщення військовослужбовців рядового, сержантського та старшинського складу від 06.01.2026 № 6, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2026 № 14 було переміщено до військової частини НОМЕР_5 .

Позивачем на адресу відповідача було направлено рапорт від 09.10.2025 щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями України військової служби у Збройних Силах під час дії воєнного стану” у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, надійшов разом з телеграмою ІНФОРМАЦІЯ_2 від № Л-9237 від 28.10.2025.

На виконання вимог Постанови, позивачем було направлено запит від 11.11.2025 № 1834/1/22/4190 до попереднього місця проходження служби - військової частини НОМЕР_2 , з проханням надати документальне підтвердження безпосередньої участі в бойових діях старшини 2 статті ОСОБА_1 , а саме: Довідку про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин (відповідно до Додатку 1 окремого доручення МО України від 26.09.2025 № 5601); Довідку щодо підтвердження про невиплату Винагороди (відповідно до Додатку 2 окремого доручення МО України від 26.09.2025 № 5601).

Самого позивача було поінформовано про це листом від 11.11.2025 № 1834/1/22/4189.

Після отримання довідок, листом від 17.01.2026 № 1834/143/234 було надано відповідь позивачу щодо результатів розгляду даної заяви.

Відповідач вважає, що у зв`язку з вибуттям позивача до нового місця несення служби, до військової частини НОМЕР_5 , виплата вищевказаної одноразової грошової винагороди можлива лише за новим місцем проходження служби військовослужбовця. Відповідач не мав правових підстав для прийняття позитивного рішення про нарахування та виплату позивачу винагороди, оскільки не має належних повноважень для виплати, про що позивача було проінформовано листом від 17.01.2026 № 1834/143/234 щодо стану розгляду документів про призначення виплати позивача.

Також відповідач зазначив, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України 01.08.2018 на посаді рядового складу терміном на три роки, тобто до введення воєнного стану в Україні, що не підпадає під дію умов Постанови №153. Позивач проходив військову службу за контрактом до введення воєнного стану, свідомо обираючи умови укладеного контракту, в тому числі пільги та заохочення, які надавала контрактна служба порівняно з умовами строкової служби або військової служби по мобілізації, які є суттєвими, в тому числі право на отримання підйомної допомоги, піднайом житла, виплати при укладенні контракту, права на житло та компенсацію за неотримане речове майно за контрактом та багато інших виплат.

Таким чином, позивач не входить до кола осіб, які мають право на отримання мотивуючої винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 в зв`язку із тим, що до початку введення та на момент оголошення воєнного стану (24.02.2022) проходив військову службу за контрактом.

Відповідно до списків осіб, які мають право на виплату такої винагороди, ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 обґрунтовано не включався.

Метою прийняття Постанови №153 є стимулювання залучення до проходження військової служби під час воєнного стану осіб, що до цього не проходили військову службу, шляхом встановлення додаткових фінансових гарантій. Таким чином, дія зазначеної постанови не спрямована на осіб, які вже були прийняті або призвані на військову службу на момент введення воєнного стану. До складу таких осіб і відноситься ОСОБА_1 , який заключив контракт 01.08.2018 до введення воєнного стану в Україні. Одноразова винагорода за тривалість проходження військової служби, передбачена Постановою №153, має виключний, спеціальний характер і є додатковою соціальною гарантією, яка застосовується лише за наявності всіх визначених цим нормативним актом умов. Відсутність хоча б однієї з таких умов унеможливлює виникнення права на її отримання незалежно від факту участі особи у бойових діях. Отже, перебування Позивача на військовій службі не відповідає сукупності умов, визначених пунктом 4 Постанови №153, тому правові підстави для нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди відсутні.

Ухвалою від 16.02.2026 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 12.03.2026 року клопотання військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін задоволено. Ухвалено здійснювати подальший розгляд адміністративної справи № 420/3575/26 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та викликано сторони у судове засідання.

У судове засідання, призначене на 23.04.2026 року об 11:30 годині, з`явилися представник позивача (в режимі відеоконференції) та представник відповідача.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково передставник позивача зазначив, що позивач як особа, що отримала поранення, відповідно до приписів абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ № 153, має право на отримання винагороди 1 млн. грн у повному обсязі, незалежно від вчинення кримінального чи іншого правопорушення.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав позов необґрунтованим з підстав, викладених у відзиві, зазначивши також, що позивач як особа, що вчинила кримінальне правопорушення, не має права на виплату винагороди за Постановою КМУ № 153, що передбачено абзацом 5 пункту 4 вказаної Постанови.

Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до даних особової справи та військово-облікових документів військовослужбовця:

з 01.08.2018 по 31.07.2021 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 ;

з 03.03.2022 по 28.12.2023 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 ;

з 29.12.2023 по 27.04.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 ;

з 29.04.2024 по 14.01.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ;

з 15.01.2026 переміщений до військової частини НОМЕР_5 .

Під час виконання службових обов`язків позивач отримав:

травму (поранення) в наслідок артилерійського обстрілу. Факт тримання травми (поранення) підтверджуються довідкою про обставини травми № 182/4201 від 26.10.2022. Травма (поранення) отримано дід час виконання бойового завдання із захистом Батьківщини. На момент отримання травми перебував в засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. Травма отримана наступна: Вогнепальне осколкове поранення грудної клітини зліва;

травму (поранення) в наслідок мінометного обстрілу. Факт тримання травми (поранення) підтверджуються довідкою про обставини травми № 182/5027 від 30.05.2023. Травма (поранення) отримано під час виконання бойового завдання із захистом Батьківщини. На момент отримання травми перебував в засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. Травма отримана наступна: ІНФОРМАЦІЯ_1 та повік. Контузія обох очей. Реактивний кон`юктивіт.

Позивачем на адресу відповідача було направлено рапорт від 09.10.2025 щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями України військової служби у Збройних Силах під час дії воєнного стану” у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Листом від 17.01.2026 № 1834/143/234 військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь позивачу щодо результатів розгляду заяви та повідомлено, що з 14.01.2026 згідно розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України від 14.01.2026 №337 старшина 2 статті ОСОБА_1 був переміщений до військової частини НОМЕР_5 . Відповідно до пп. “д)” п. 1 окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд виплата вищевказаної одноразової грошової винагороди проводиться за місцем проходження служби військовослужбовців. У зв`язку із вибуттям даного військовослужбовця до нового місця несення служби, до військової частини НОМЕР_5 , виплата вищевказаної одноразової грошової винагороди можлива за новим місцем проходження служби військовослужбовця.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України 11 лютого 2025 року прийняв Постанову № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі - Постанова № 153).

Пунктом 2 Постанови № 153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (надалі по тексту - Порядок №153).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 153, цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (надалі по тексту також - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

За змістом підпункту 1 пункту 3 Постанови № 153 учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Пунктом 4 Постанови № 153 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено:

«Установити, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень; (абз.2)

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); (абз3)

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі; (абз.4)

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується; (абз.5)

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Згідно пункту 21 Порядку № 153 у разі систематичного невиконання військовослужбовцем умов контракту він відшкодовує в повному обсязі виплачену йому одноразову грошову допомогу, неотримана частина/частини такої допомоги не виплачується/не виплачуються.

Систематичним невиконанням військовослужбовцем умов контракту вважається неналежне виконання ним або відмова від виконання взятих ним на себе під час укладення контракту обов`язків, коли він два або більше разів за сукупністю притягувався до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни в Міноборони і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Отже, з системного аналізу норм Постанови № 153 та затвердженого нею Порядку № 153 можна дійти висновку, що абзац 5 пункту 4 Постанови № 153 поширюється на всіх військовослужбовців, про яких йдеться в абзацах 2 та 3 пункту 4, незалежно від наявності захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

На користь такого тлумачення застосування абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153 свідчить те, що пункт 4 Постанови № 153 покликаний усунути дискримінацію тих осіб, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), у порівнянні з тими особами у віці 18-25 років, для яких запроваджується експериментальний проєкт, реалізований Порядком № 153.

Отже, за умови застосування до учасників проєкту приписів пункту 21 Порядку № 153 було б несправедливим незастосування подібних обмежень щодо виплати винагороди особам, що зазначені у пункті 4 Постанови № 153.

Крім того, аналізуючи безпосередньо приписи абзаців 1-5 пункту 4 Потсанови № 153, суд звертає увагу, що перелік військовослужбовців, що мають право на отримання винагороди наведений в абзацах 2 та 3 пункту 4 з тією відмінністю, що за умовами абзацу 2 військовослужбовці повинні мати строк безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (і тоді отримують винагороду 1 млн. грн), а за умовами абзацу 3 – такий строк може складати менше шести місяців (і тоді винагорода виплачується із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених)).

Наступний абзац Постанови № 153 (абз.4) робить виключення для осіб, які хоча і брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, але у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), та встановлює таким особам розмір винагороди в повному обсязі (1 млн. грн).

Отже, за такого правового регулювання суд доходить висновку, що умови абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153 поширюються також і на позивача.

Так, як встановлено судом, вироком Кілійського районного суду Одеської області від 20.03.2026 року по справі № 502/292/26 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 114-2 КК України та призначено йому покарання - 5 років позбавлення волі. У відповідності до положень ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання у виді 5 років позбавлення волі, якщо він на протязі 1 року 6 місяців іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вказаний вирок набрав законної сили.

Кримінальні правопорушення, за які позивача притягнуто до відповідальності зазначеним вироком, були вчинені ним 23.06.2025 та 09.07.2025, кримінальне провадження внесене до ЄРДР 04.12.2025, що підтверджується змістом цього вироку.

Отже, оскільки вироком Кілійського районного суду Одеської області від 20.03.2026 року по справі № 502/292/26 ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 114-2 КК України, суд доходить висновку, що позивач втратив право на отримання одноразової грошової допомоги, яка є предметом даного спору, відповідно до приписів абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153.

Крім того, з 14.01.2026 згідно розпорядження Генерального Штабу Збройних Сил України від 14.01.2026 № 337, старшину 2 статті ОСОБА_1 було переміщено до військової частини НОМЕР_5 .

Відповідно до пп.”д” п. 1 окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, виплата вищевказаної одноразової грошової винагороди можлива лише за місцем проходження служби військовослужбовців.

Відповідно до абз. 2 п. 8 Розділу І наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” (зі змінами) грошове забезпечення виплачується: одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Згідно п. 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Отже, суд погоджується з доводами відповідача про те, що виплата одноразової грошової винагороди має здійснюватися за поточним місцем проходження служби військовослужбовця, і оскільки позивач вже на момент пред`явлення даного позову вибув до нового місця несення служби - військової частини НОМЕР_5 , підстави для стягнення з відповідача грошової винагороди відсутні.

Проте, зазначений довід не має вирішального значення, оскільки позивач втратив вправо на отримання спірної винагороди в силу приписів абзацу 5 пункту 4 Постанови № 153, про що зазначено вище.

Решта доводів і заперечень учасників справи висновків суду не спростовують, а тому не беруться судом до уваги.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у відповідача законних підстав для невиплати позивачу винагороди, передбаченої Постановою № 153, а тому бездіяльність відповідача є правомірною. Ця бездіяльність відповідає й іншим вимогам ч.2 ст.2 КАС України, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 01 травня 2026 року.

Суддя В.В. Андрухів