Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №240/13705/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/13705/26

категорія 112030700

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до суду з позовом про визнання протиправною відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо невидачі посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби та зобов`язання вчинити відповідні дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час службового розслідування не встановлено факту вживання померлим алкогольних напоїв. До того ж при токсикологічному дослідженні крові ОСОБА_3 метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти не виявлені. Крім того, згідно висновку судово-медичної експертизи тіла померлого ОСОБА_3 №1055 від 19 грудня 2025 року, причиною смерті ОСОБА_3 був визначений набряк-набухання головного мозку,, гнійний лептоменінгіт. За таких обставин, подані позивачем документи свідчать про те, що смерть ОСОБА_3 не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення і не має ознак навмисного заподіяння собі тілесних ушкоджень чи вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння. Наведене, на переконання позивача, підтверджує прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову у видачі посвідчення, оскільки останній не мав жодних підстав, передбачених пунктом 11 Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 року №379, для відмови у видачі посвідчення.

Ухвалою суду від 06 квітня 2026 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних судом документів.

24 квітня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що у висновку судово-медичного експерта № 1055 від 19 грудня 2024 року зазначено, що військовослужбовець ОСОБА_3 зі слів побратимів протягом двох днів зловживав алкоголем у великій кількості, військовослужбовця знайшли в стані моторного збудження, без свідомості, поруч були пусті блістери (препарат невідомий). Діагноз заключний клінічний: отруєння (вплив) інших і не уточнених хімічних та отруйних речовин, намір невизначений. Кома не уточнена.. Наведене, на переконання відповідача, свідчить, що підстав для видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби не вбачається.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що 31 жовтня 2022 року ОСОБА_3 призваний на військову службу за мобілізацією другим відділом ІНФОРМАЦІЯ_3 та в подальшому проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді солдата резерву запасного взводу 28 запасної роти.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 .

29 жовтня 2024 року о 08:30т годин під час перевірки побутових умов проживання особового складу запасного десантно-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_3 , в наметовому містечку в наметі №5, поряд з одним із ліжок, було виявлено ОСОБА_3 в судомному та в упівсвідомому стані, який на поставлені питання не відповідач і на контакт не йшов. Цього ж дня солдата ОСОБА_3 доставлено до медичного закладу, в якому він наступного дня помер.

За результатами проведення спеціального розслідування 15 січня 2025 року складений акт спеціального розслідування по факту загибелі, згідно якого причиною смерті молодшого сержанта ОСОБА_3 становить набряк-набухання головного мозку, гнійний лептоменінгіт. Порушень вимог законодавства та нормативно-правових актів з боку посадових осіб або померлого не виявлено.

Також за фактом смерті ОСОБА_3 ВП №1 ГУ НП в Житомирській області було розпочато кримінальне провадження.

Тим часом постановою слідчого від 31 грудня 2024 року кримінальне провадження закрито за відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України.

Згідно висновку судово-медичної експертизи від 19 грудня 2024 року №1055 смерть ОСОБА_3 настала від набряку головного мозку, внаслідок гнійного лептоменінгіту.

Також у висновку, зокрема, зазначено, що при судово-токсикологічній експертизі крові не виявлені: метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти, а при судово-токсикологічній експертизі крові та фрагментів органів похідні барбітурової кислоти, саліцилової кислоти, піразолону, бездіазепину, фенотіазину, амфетаміну, коатину, алкалоїди опію, трамадол, дімедрол, азалептин, карбамазепін, метадон не виявлені.

Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-0812-0829-1656-з від 12 серпня 2025 року оформлено рішення: захворювання, яке призвело до смерті, та причини смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби.

Позивач звернулася до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про видачу пільгового посвідчення, як матері загиблого ІНФОРМАЦІЯ_5 військовослужбовця ОСОБА_3 .

За результатами розгляду документів ОСОБА_2 щодо видачі їй пільгового посвідчення за померлим сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 10 листопада 2025 року повернув такі без реалізації начальнику ІНФОРМАЦІЯ_6

Як зазначено у листі у висновку судово-медичної експертизи №1055 від 19 грудня 2024 року зазначено, що ОСОБА_3 зі слів побратимів протягом двох днів зловживав алкоголем у великій кількості, військовослужбовця знайшли в стані моторного збудження без свідомості, поруч були пусті блістери (препарат невідомий). Діагноз заключний клінічний: отруєння (вплив) інших і не уточнених хімічних та отруйних речовин, намір невизначений. Кома, не уточнена.

Зазначений лист надійшов до ІНФОРМАЦІЯ_6 04 грудня 2025 року, про що і було повідомлено позивача.

Уважаючи рішення відповідача про відмову у видачі посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, протиправною ОСОБА_2 звернулася з відповідним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №2232-ХІІ).

Статті 40 цього Закону встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 2011-XII) дія цього Закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Пунктом 2 названої правової норми встановлено, що дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Згідно з пунктом 6 статті 18 Закону України №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти – особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Пунктом 13 статті 14 Закону України №2011-ХІІ закріплено, що особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наведеної бланкетної норми 28 травня 1993 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №379 «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», якою зокрема затвердив Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Згідно пункту 1 названого Порядку у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Порядок №379) він визначає процедуру видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення).

Пунктом 2 Порядку №379 закріплено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Закон України №2011-ХІІ.

Відповідно до пункту 3 Порядку №379 підставою для видачі посвідчення є:

витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв`язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу;

свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім;

документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;

постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).

Пунктом 4 Порядку №379 передбачено, що посвідчення видаються, зокрема, дружині військовослужбовця, який загинув (помер) у разі, коли вона не взяла інший шлюб.

Згідно пункту 5 Порядку №379 для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку (далі - заявник) звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки - про видачу посвідчення члена сім`ї військовослужбовця Збройних Сил або Держспецтрансслужби, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.

Відповідно до пункту 11 Порядку №379 посвідчення не видається в тому разі, коли військовослужбовець загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

У разі коли заява та додані до неї документи подані не в повному обсязі, посвідчення не видається, про що заявникові повідомляється письмово із зазначенням підстав. У такому випадку заява та документи повертаються заявникові.

Після усунення причин, які стали підставою для повернення заяви та документів, заявник може повторно звернутися для отримання посвідчення.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що положення Порядку №379 не поширюються, зокрема, на членів сім`ї військовослужбовця, у разі коли він помер під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Аналогічний висновок наведений у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі №520/2505/25.

Надаючи правову оцінку доводам, наведеним у листі ІНФОРМАЦІЯ_7 від 10 листопада 2025 року №14598, яким документи позивача повернуті без реалізації, суд зауважу на таке.

Як убачається зі змісту висновку експерта №1055 від 19 грудня 2024 року заключний клінічний діагноз не підтвердився за результатами розтину трупа та проведених судово-медичних експертиз крові і фрагментів його органів.

Покликання відповідача на пояснення ніби то надані побратимами ОСОБА_3 про те, що протягом останніх двох днів свого життя він зловживав спиртними напоями також не підтверджені результатами судово-токсикологічних експертиз.

Додатково суд наголошує, що за змістом пункту 11 Порядку №379 посвідчення не видається лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп`яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).

Водночас сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на час настання смерті не визначається вказаною нормою права як підстава для відмови у видачі посвідчення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 червня 2022 у справі № 640/6477/19.

Також суд зауважує, що відповідач за результатами розгляду документів, поданих позивачем рішення про відмову у видачі посвідчення не прийняв, чим допустив протиправну бездіяльність. При цьому посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби, позивачу не видав.

З огляду на викладене, ураховуючи відсутність застережень відповідача про існування інших, визначених приписами Положення №379, підстав для прийняття рішення про відмову в видачі посвідчення або про подання позивачем документів не в повному обсязі, суд висновує, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання відповідача видати відповідне посвідчення.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на наведене, суд уважає за необхідне частково задовольнити позов.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у невидачі посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28 травня 1993 року №379.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

01.05.26