Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №199/722/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 рокуСправа №199/722/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Департаменту патрульної поліції, відповідача-2: Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовною заявою до відповідача-1: Департаменту патрульної поліції, відповідача-2: Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій просить:

визнати протиправною та скасувати постанову №ЄНД 6295898 від 07.12.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.;

визнати протиправним відкриття виконавчого провадження №79964899 від 09.01.2026 року на підставі зазначеної постанови;

закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він в період з 2022 по теперішній час проходить військову службу, що підтверджується посвідченням УБД та посвідченням офіцера Збройних Сил України.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №235 від 04.11.2025 року ОСОБА_1 , офіцера відділення оперативних чергових направлено в відрядження до військової частини ОКП угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_2 " з 04.11.2025 року з метою нарощування системи управління та доукомплектування посад центру управління (Підстава: бойове розпорядження військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2025 року №01/1314/4/100/409/дск).

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серія ЕНА №62955898 від 07.12.2025 року, складеної поліцейським 2 взводу 1 роти 4 батальйону Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 425 грн., оскільки водій керував ТЗ без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного ТЗ, чим порушив пункт 2.1.г правил дорожнього руху.

Відповідно до постанови головного державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вонсовіч Ольги Вікторівни відкрито виконавче провадження №79964899 від 09.01.2026 року про стягнення з ОСОБА_1 на підставі постанови № ЕНА 6295898 від 07.12.2025 року штрафу на користь держави в розмірі 850 грн. та виконавчого збору в розмірі 85 грн.

ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню: постанову №ЄНД 6295898 від 07.12.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.; постанову про відкриття виконавчого провадження №79964899 від 09.01.2026 року, оскільки порушення ПДР не допускав та не був зобов`язаний пред`являти чинний страховий поліс, у зв`язку з чим позивач звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовною заявою.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 27.01.2026 року в справі №199/722/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови і виконавчого провадження передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 року для розгляду адміністративної справи №199/722/26 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №199/722/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Департаменту патрульної поліції, відповідача-2: Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку визначеному статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

09.03.2026 року на адресу Департаменту патрульної поліції та Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України направлено ухвалу про прийняття до провадження справи №199/722/26 та примірники позовної заяви з додатками.

10.03.2026 року відповідачами отримано ухвалу про прийняття до провадження справи №199/722/26 та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідками про доставку електронних листів в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

18.03.2026 року на адресу суду від представника Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

ОСОБА_1 фактично не заперечує факт правопорушення, не спростовує обставини, встановлені поліцейським, натомість намагається виправдати свою поведінку обставинами, які не мають жодного правового значення для кваліфікації за частиною 1 статті 126 КУпАП.

Відповідно до частини 1 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 2.1 (ґ) ПДР України водій зобов`язаний мати при собі чинний страховий поліс.

Таким чином, склад адміністративного правопорушення повністю підтверджено.

Більше того, позивач умисно не зазначає, що на момент вчинення правопорушення він вже був особою позбавленою права керування транспортними засобами.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 13.11.2025 року в справі №199/15062/25 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за частиною 2 статті 130 КУпАП, постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.01.2026 року рішення залишено без змін.

Таким чином на момент винесення оскаржуваної постанови в ОСОБА_1 вже були відкриті виконавчі провадження та відповідно заблоковані рахунки, про що позивач знав.

Представник відповідача-1 вважає, що на момент 07.12.2025 року ОСОБА_1 усвідомлював факт позбавлення права керування, факт відсутності полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, діяв свідомо та умисно.

Норми КУпАП, Закону України «Про дорожній рух», ПДР України не передбачають виключення відповідальності для військовослужбовців у таких випадках.

Щодо застосування статті 33 КУпАП, позивач вказує на неврахування особи правопорушника, однак санкція частини 1 статті 126 КУпАП є фіксованою (імперативною) і не передбачає індивідуалізації розміру штрафу, поліцейський не мав повноважень змінювати розмір штрафу.

Позивач отримав постанову на місці вчинення правопорушення та був належним чином повідомлений про порядок оскарження, а отже його право на захист не порушене.

Підстав для скасування постанови не вбачається, а навпаки, на думку представника відповідача-1, доводи позивача свідчать про наявність складу адміністративного правопорушення.

З урахуванням викладеного, представник відповідача-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

19.03.2026 року на електронну адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає доводи представника відповідача-1 помилковими, з огляду на таке.

Щодо перевірки автоцивілки.

Поліцейський має право вимагати страховий поліс лише при оформленні ДТП або складанні протоколу про порушення правил дорожнього руху ст.21.2 Закону "Про обов`язкове страхування".

Якщо водій не порушував ПД, вимога пред`явити автоцивілку є безпідставною.

Винятки: Від обов`язкового страхування звільнені учасники бойових дій (УБД), особи з інвалідністю внаслідок війни та водії з інвалідністю І групи (або ті, хто їх перевозить). У разі ДТП з їхньої вини виплати проводить МТСБУ.

Згідно зі статтею 262 КУпАП у разі адміністративного затримання військовослужбовця поліція зобов`язана негайно повідомити органи ВСП.

Складання протоколу за порушення ПДР (ст. 126 КУпАП) технічно не завжди супроводжується затриманням, ігнорування статусу військового та його вимоги викликати представників ВСП порушує спеціальний порядок взаємодії між цими органами.

Порушення процедури: Військовослужбовці мають особливий статус і розгляд їхніх справ часто потребує присутності представника командування або ВСП для забезпечення об`єктивності.

Обмеження права на захист: Якщо військовий наполягав на виклику ВСП для фіксації обставин (наприклад, неправомірної зупинки), а поліція відмовила - це пряме порушення прав особи, яка притягається до відповідальності.

Секретні документи зі штабу до військової частини повинні доставлятися терміново, бо від цього залежить обороноздатність України та життя військовослужбовців, останні не можуть доставлятися громадським транспортом.

3 технічних причин виникла необхідність скористатися транспортним засобом, єдиним, який був доступний без довгого складання паперів, що не заборонено законодавством.

Арешт зарплатного рахунку та стягнення з заробітної плати 100% суми зарплати та страхових внесків в період накладення та термінової сплати штрафу без його подвоювання - знаходиться в прямій причинно-наслідковій залежності.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що дії ВДВС Амур-Нижньодніпровського управління юстиції спричинили прямі підстави для несплати штрафу, накладеного з порушенням процедури та сумнівної законності в діях ППС.

20.03.2026 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла ідентична відповідь на відзив відповідача-1.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

В період з 2022 по теперішній час позивач проходить військову службу, що підтверджується посвідченням УБД та посвідченням офіцера Збройних Сил України.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №235 від 04.11.2025 року ОСОБА_1 , офіцера відділення оперативних чергових направлено в відрядження до військової частини ОКП угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_2 " з 04.11.2025 року з метою нарощування системи управління та доукомплектування посад центру управління (Підстава: бойове розпорядження військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2025 року №01/1314/4/100/409/дск).

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серія ЕНА №62955898 від 07.12.2025 року, складеної поліцейським 2 взводу 1 роти 4 батальйону Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 425 грн., оскільки водій керував ТЗ без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного ТЗ, чим порушив пункту 2.1.г Правил дорожнього руху.

Відповідно до постанови головного державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вонсовіч Ольги Вікторівни відкрито виконавче провадження №79964899 від 09.01.2026 року про стягнення з ОСОБА_1 на підставі постанови ЕНА №6295898 від 07.12.2025 року штрафу на користь держави в розмірі 850 грн. та виконавчого збору в розмірі 85 грн.

ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню: постанову ЕНА № 6295898 від 07.12.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.; постанову про відкриття виконавчого провадження №79964899 від 09.01.2026 року, оскільки порушення ПДР не допускав та не був зобов`язаний пред`являти чинний страховий поліс, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Частиною 1 статті 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 2.1 «ґ» ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат «Зелена картка» (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Згідно з пунктом 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується з обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Відтак, після зупинки транспортного засобу позивач мав обов`язок пред`явити на вимогу поліцейського документи, передбачені п. 2.1 ПДР. Не надання таких документів є підставою для притягнення водія транспортного засобу до адміністративної відповідальності.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує факт не пред`явлення на вимогу поліцейського чинного страхового полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У зв`язку з цим, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серія ЕНА №62955898 від 07.12.2025 року, складеної поліцейським 2 взводу 1 роти 4 батальйону Управління Національної поліції в Дніпропетровській області, на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 425 грн., оскільки водій керував ТЗ без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного ТЗ, чим порушив пункт 2.1.г Правил дорожнього руху.

Статтею 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд також враховує, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 13.11.2025 року в справі №199/15062/25 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за частиною 2 статті 130 КУпАП, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.01.2026 року.

Відтак, станом на 07.12.2025 року ОСОБА_1 усвідомлював факт позбавлення права керування, факт відсутності полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, діяв свідомо.

Суд враховує, що чинні норми КУпАП, Закону України «Про дорожній рух», ПДР України, Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачають звільнення від відповідальності для військовослужбовців та учасників бойових дій в разі відсутності полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

ОСОБА_1 отримав постанову на місці вчинення правопорушення та був належним чином повідомлений про порядок оскарження, а отже його право на захист не було порушено.

Щодо відкриття виконавчого провадження, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно частини 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У даному випадку, відповідно до постанови головного державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Вонсовіч Ольги Вікторівни відкрито виконавче провадження №79964899 від 09.01.2026 року про стягнення з ОСОБА_1 на підставі постанови ЕНА № 6295898 від 07.12.2025 року штрафу на користь держави в розмірі 850 грн. та виконавчого збору в розмірі 85 грн.

Враховуючи вищевказане, суд не вбачає порушень законодавства з боку державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Щодо закінчення виконавчого провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно частини 2 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Відповідно частини 3 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-18, 19-1 частини 1 статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова ЕНА № 6295898 від 07.12.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. та постанова про відкриття виконавчого провадження №79964899 від 09.01.2026 року є правомірними та скасуванню не підлягають.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача-1: Департаменту патрульної поліції, відповідача-2: Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник