Вирок від 30 квітня 2026 р. у справі №243/9861/25 — Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 243/9861/25

Провадження №1-кп/243/413/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12025052510000329 від 28 березня 2025 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, гранатометника 1 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , (посада на момент вчинення правопорушення), молодшого сержанта, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.11.2024 №123-РС молодший сержант ОСОБА_4 призначений на посаду гранатометника 1 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 13, 14, 16, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-ХIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції України та інших законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету, дорожити честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, не допускати самому і стримувати інших військовослужбовців від негідних вчинків, бути дисциплінованими, зразками високої культури, скромності й витримки.

Будучи військовослужбовцем Збройних сил України, молодший сержант ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст.ст. 20, 21, 22, 22-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України достеменно знав, що військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу: для захисту свого здоров`я і життя, а також здоров`я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо та тощо.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Поряд із цим, відповідно до ст.ст. 3, 28, 29, 68 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню, кожна людина має право на особисту недоторканість та кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Однак, в порушення вимог вищезазначених нормативних актів молодший сержант ОСОБА_4 , вчинив кримінальне правопорушення проти життя та здоров`я особи за наступних обставин.

25 березня 2025 року, приблизно о 14 годині 00 хвилин, ОСОБА_4 виконував обов`язки військової служби, чергував у місці тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , разом з солдатом ОСОБА_6 , де між останнім та ОСОБА_4 виник конфлікт, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, в ході якого, знаходячись на відстані близько 1 метру обличчям один до одного, молодший сержант ОСОБА_4 не передбачаючи при цьому суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинний був та міг їх передбачити, кулаками правої та лівої руки завдав близько 6 ударів в область обличчя ОСОБА_6 та близько 4 ударів в область грудної клітини ОСОБА_6 , після чого ОСОБА_6 відвернувся від ОСОБА_4 та пішов у сторону виходу з приміщення. Перебуваючи у вказаному місці у вказаний час молодший сержант ОСОБА_4 , не передбачаючи суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинний був та міг їх передбачити, наніс удар кулаком правої руки в область грудної клітки солдата ОСОБА_6 , в результаті чого останній впав, вдарившись потиличною частиною голови о поверхню металевої печі, тим самим спричинивши солдату ОСОБА_6 тілесні ушкодження, а саме: відкрита проникаюча черепно-мозкова травма: забій головного мозку ІІІ ступеня, крововилив під тверду мозкову оболонку над потиличною часткою справа, крововилив під м`яку мозкову оболонку, перелом скроневої кістки праворуч з переходом на пірамідку скроневої кістки, забита рана потиличної ділянки, розрив шкіри слухового проходу праворуч, посттравматична перфорація барабанної перетинки справа, забійні рани обличчя, рвана рана верхньої губи, синці повік очей, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

30 квітня 2026 року між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 укладена угода про визнання винуватості.

Згідно з угодою ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, зобов`язався під час судового розгляду: а) беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України; б) щиро каятися; в) у разі затвердження угоди про визнання винуватості, виконати призначене покарання; г) не вчиняти до закінчення проходження військової служби військових злочинів.

Сторони погоджуються на призначення ОСОБА_4 покарання в межах передбаченої санкцією ст. 128 КК України, у виді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст. 58 КК України змінити основне покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст. 128 КК України, у вигляді обмеження волі строком на 1 рік на службові обмеження для військовослужбовців строком на 1 рік з відрахуванням в дохід держави відсотків з суми грошового забезпечення обвинуваченого.

Потерпілий ОСОБА_6 не заперечує проти затвердження угоди про визнання винуватості. Окрім того, просив здійснювати судовий розгляд кримінального провадження без його участі, претензій матеріального та морального характеру не має.

В судовому засіданні прокурор, захисник та обвинувачений просили затвердити угоду про визнання винуватості.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, визнав у повному обсязі та підтвердив обставини, які викладені у обвинувальному акті. Просив затвердити угоду про визнання винуватості.

Таким чином, суд доходить висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена, а його дії правильно кваліфіковані за ст. 128 КК України як необережне тяжке тілесне ушкодження.

Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з наступного.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_4 визнав себе винним, згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином.

Угода відповідає вимогам кримінального матеріального та процесуального закону, у тому числі ч. 4 ст. 469 КПК України, а кримінальне провадження свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 цілком розуміє положення ч. 4, 5 ст. 474 КПК України та з`ясовано, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Виходячи з викладеного, суд дійшов до висновку про наявність підстав для затвердження угоди.

Запобіжний захід відповідно до видів, передбачених ст. 131 КПК України, не обирати.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Речові докази та процесуальні витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 314, 373, 374, 468, 474, 475 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 30 квітня 2026 року між прокурором Слов`янської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12025052510000329 від 28 березня 2025 року.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та призначити йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 58 КК України, замінити покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік на службові обмеження для військовослужбовців строком на 1 рік з відрахуванням із суми грошового забезпечення 20% в дохід держави.

Строк відбування покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців рахувати з дня, з якого фактично розпочато відрахування із грошового забезпечення засудженого ОСОБА_4 , відповідно до вимог ч. 3 ст. 47 КВК України.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.

Вирок може бути оскаржений виключно з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а засудженим в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.

Головуючий суддя: ОСОБА_1