Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №712/10710/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/212/26Головуючий по першій інстанції

Справа № 712/10710/25 Категорія: 304070000 Троян Т. Є.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Новікова О.М.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

особа, яка подає апеляційну скаргу – ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2025 року (у складі судді Троян Т.Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ТОВ «Черкасиенергозбут» звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію за період з листопада 2024 року по червень 2025 року в розмірі 27095,58 грн, інфляційні втрати в розмірі 1804,44 грн, 3 % річних в розмірі 503,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Черкасиенергозбут» є постачальником універсальних послуг на території Черкаської області відповідно до додатку 3 до постанови НКРЕКП від 26.10.2018 № 1268 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо передачі даних побутових та малих непобутових споживачів постачальнику електричної енергії, на якого відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» покладається виконання функції універсальної послуги на закріпленій території».

За об`єктом побутового споживача за адресою: АДРЕСА_1 , було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 437432746 від 30.07.2025 відповідачка ОСОБА_1 є власником вказаної вище квартири.

Використовуючи електроенергію споживач не виконує обов`язок щодо плати за її використання. За особовим рахунком споживача спожито електричну енергію в розмірі 7667 кВт*год та нараховано суму 27095,58 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за період з листопада 2024 року по червень 2025 року.

На підставі викладено, позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за спожиту електричну енергію та понесені судові витрати.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17.09.2025 позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію за період з листопада 2024 року по червень 2025 року включно в розмірі 27095,58 грн, інфляційні втрати в розмірі 1804,44 грн, 3 % річних у розмірі 503,28 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Черкасиенергозбут» є надавачем послуг з постачання електроенергії. Наведені позивачем розрахунки розміру боргу здійснені за встановленими тарифами та не спростовані відповідачем, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення зазначеної у позові заборгованості за спожиту електричну енергію за період з листопада 2024 року по червень 2025 року.

Також, стягуючи з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 1405 від 29.12.2023 та нормами ЦК України.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідачем ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17.09.2025 в повному обсязі.

В обґрунтування зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.

Вказує, що між сторонами існує спір, який розглядається в порядку адміністративного судочинства (справа № 580/4421/25). Всупереч положенням п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд першої інстанції не зупинив провадження у даній цивільній справі до вирішення справи № 580/4421/25.

Також скаржник зазначає, що у позивача та ПАТ «Черкасиобленерго» відсутня ліцензія на здійснення будь-якої господарської діяльності.

Крім того, звертає увагу на те, що в рішенні суду першої інстанції немає посилання на будь-які докази щодо вільного волевиявлення відповідача укласти договір та отримувати послуги від позивача. Разом з тим, зазначає, що виписка по особовому рахунку не є первинним документом, що підтверджує заборгованість.

26.12.2025 на адресу Черкаського апеляційного суду від позивача ТОВ «Черкасиенергозбут» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Зазначає, що позивачу Постановою НКРЕКП № 1092 від 25.09.2018 було видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачам, дана інформація опублікована на офіційному веб-сайті Регулятора.

Звертає увагу на те, що Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕКП № 312 ВІД 14.03.2018 регламентовано порядок приєднання до умов публічного договору на постачання електроенергії. Серед умов, які допускають приєднання до договору є, зокрема, споживання будь-якої кількості електроенергії та оплата за отриману електроенергію.

Крім того, відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів відмови від послуг електропостачання. В свою чергу відповідач сплачувала заборгованість, що виникала перед позивачем як добровільно, так і за рішенням суду.

Також у відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що виписка по особовому рахунку має необхідні дані щодо змісту та обсягів господарських операцій по даному особовому рахунку.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Згідно з пунктами 1, 3 частини 6 цієї статті для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19 січня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 13.12.2018 на офіційному сайті ТОВ «Черкасиенергозбут» за електронною адресою energozbut.ck.ua/news/ було розміщено повідомлення щодо постачання електричної енергії побутовим споживачам із 01 січня 2019 року, в якому вказано, що для забезпечення вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» створено нового електропостачальника – ТОВ «Черкасиенергозбут», на яке з 01 січня 2019 року покладаються функції постачальника електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам, об`єкти яких розташовані на адміністративній території Черкаської області, як на єдиного постачальника універсальних послуг.

У такому повідомленні роз`яснено, що після набуття чинності нормативних актів, що реалізують вимоги Закону України «Про ринок електричної енергії», врегулювання договірних відносин на роздрібному ринку електричної енергії здійснюється шляхом приєднання споживачів до двох видів публічних договорів: договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг через подання відповідних заяв-приєднань. Споживач вважається таким, що приєднався до умов відповідного публічного договору, якщо: сплатив за рахунком, який надсилається (надається) одночасно із заявою?приєднанням та/або не подав письмові заперечення проти приєднання до публічного договору до 29 грудня 2018 року та/або фактично спожив певний обсяг електричної енергії через мережі ПАТ «Черкасиобленерго».

Відтак, судом встановлено, що між ТОВ «Черкасиенергозбут» та ОСОБА_1 виникли договірні відносини, оскільки своєю поведінкою (споживання електричної енергії та сплата за надані послуги електропостачання) відповідач засвідчила свою волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до довідки Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради № 1322/01.03-01 від 07.03.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 437432746 від 30.07.2025 відповідачка ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

За вказаною вище адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 щодо постачання електричної енергії.

Із довідок АТ «Черкасиобленерго» вбачається, що загальний обсяг спожитої електричної енергії за період із листопада 2024 року по червень 2025 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 становить 7667 кВт/год.

Із наданого ТОВ «Черкасиенергозбут» розрахунку заборгованості вбачається, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 здійснювались оплати за спожиту електричну енергію. Водночас, розмір заборгованості за вказаним рахунком, станом на липень 2025 року, становить 27095, 58 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

За визначеннями, які наведені у ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Такі послуги надаються споживачу фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга з управління багатоквартирним будинком, та комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що виконавцем комунальних послуг із постачання та розподілу електричної енергії є енергопостачальник або інший суб`єкт, визначений законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов`язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов`язок кореспондується з обов`язком виконавця, визначеному у п. 2 ч. 2 ст. 8 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово?комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Крім того на правовідносини, що виникли із зазначеного договору про надання послуг, поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог позивачем надано суду наступні докази, а саме: виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за період з січня 2019 року по липень 2025 року (а.с. 21-24); листи ВСП «Черкаські міські енергетичні мережі» АТ «Черкасиобленерго» про підтвердження обсягів спожитої електроенергії по особовому рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 29-31); вимога ТОВ «Черкасиенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію (а.с. 36); докази направлення цінним листом ОСОБА_1 вимоги про стягнення заборгованості (а.с. 38-39); розрахунок заборгованості по сумі боргу, інфляційних втрат та 3 % річних (а.с. 25-26).

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді даної справи фактичні обставини, колегія суддів доходить висновку, що позивачем доведено надання послуг з постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , за якою знаходиться житловий будинок, власником якого є відповідач ОСОБА_1 , однак остання отримані послуги не оплатила, у зв`язку з чим утворилась заборгованість перед ТОВ «Черкасиенергозбут» за спожиту електричну енергію у розмірі 27095,58 грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем при розгляді справи не спростовано той факт, що електроенергія до квартири ОСОБА_1 позивачем ТОВ «Черкасиенергозбут» не була поставлена.

За період з листопада 2024 року по червень 2025 року відповідачем за спожиту електричну енергію сплачено лише 5801,76 грн.

Щодо законності рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, колегія суддів виходить з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 713/1608/20 зазначено правовий висновок про те, що: «За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

До позовної заяви ТОВ «Черкасиенергозбут» було додано розрахунок штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, та у відповідності до якого інфляційні втрати становлять 1804,44 грн, 3 % річних становлять 503,28 грн.

Поданий позивачем до суду розрахунок заборгованості за спожиту електроенергію, 3 % річних та інфляційних втрат відповідачем спростовано не було, як і не було надано суду власного контррозрахунку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію за період з листопада 2024 року по червень 2025 року у розмірі 27095,58 грн, інфляційних втрат у розмірі 1804,44 грн, та 3 % річних у розмірі 503,28 грн.

Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на той факт, що судом першої інстанції, всупереч положенням п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, не зупинено провадження у даній цивільній справі до вирішення адміністративної справи № 580/4421/25, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтями 251, 252 ЦПК України встановлено вичерпний перелік підстав для зупинення провадження.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням у іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

Необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Судом встановлено, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі № 580/4421/25 відмовлено у відкритті провадження у справі. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Дана ухвала суду залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025.

Ухвалою Верховного Суду від 03.12.2025 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі № 580/4421/25 відмовлено.

Відтак, підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні, оскільки наявність адміністративної справи не перешкоджає розгляду даної цивільної справи.

Разом з тим, відповідачем до суду апеляційної інстанції подано клопотання про витребування у позивача належних документів та пояснень правомірності нарахування 6324 кВт за період з 01 по 11 листопада 2024 року.

Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЦПК України у клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Витребування доказів судом має бути застосовано як виключення, а не як правило. Сторона не має зловживати правом клопотати про витребування доказів для отримання якої небуть інформації, що може бути використана для доведення обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України нові докази можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач була позбавлена можливості заявити відповідне клопотання у суді першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що заявлене клопотання про витребування доказів у ТОВ «Черкасиенергозбут» не підлягає задоволенню, оскільки скаржником не доведена виключна необхідність у витребуванні зазначених доказів судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд доходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2025 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Судді Ю.В. Сіренко

Т.Л. Фетісова

О.М. Новіков