Постанова від 27 квітня 2026 р. у справі №711/9735/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/933/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/9735/25 Категорія: 304090000 Волкова Н. С.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судКарпенко О. В., Новіков О. М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Небелиці Р. В. на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11.02.2026 (повний текст складено 11.02.2026, суддя в суді першої інстанції Волкова Н. С.) у цивільній справі за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

у жовтні 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1213-9747 від 29.05.2023 в розмірі 36 000,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 7 200,00 грн; за нарахованими процентами – 28 800,00 грн, а також судові витрати, мотивуючи про те, що ОСОБА_2 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по вказаному кредитному договору, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилася зазначена заборгованість.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 11.02.2026 позов у справі задоволено. Суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, передбачених договором.

Відповідач в особі представника адвоката Небелиці Р. В. подала на вказане рішення суду 16.03.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням позовні вимоги відхилити.

В обґрунтування вказано на те, що відсотки за кредитом нараховано без врахування законодавчих обмежень щодо максимального розміру відсоткової ставки.

Суд першої інстанції помилково не погодився з позицією відповідача про те, що проценти з 24.12.2023 по 23.03.2024 повинні бути перераховані на рівні облікової ставки НБУ, так як кредитодавцем прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності, а саме - часткового списання заборгованості за нарахованими процентами за умови погашення решти заборгованості.

Місцевий суд помилково вказав період часу (з 24.12.2023 по 23.03.2024), протягом якого нараховувалися проценти, розмір яких визначено відповідачем в сумі 40876,37 грн, однак згідно контр розрахунку розмір таких процентів (40876,37 грн) мав бути нараховані протягом всього строку дії договору – з 29.05.2023 по 23.03.2024.

Так відповідно до п. 6.8 Договору у межах програми лояльності відповідно до Правил має право на власний розсуд анулювати (простити) Позичальнику його заборгованість перед Кредитодавцем за цим Договором у повному обсязі або у певній частині, розмір якої визначається самостійно Кредитодавцем.

Тобто можливість кредитодавця списати заборгованість позичальника за договором у повному обсязі або у певній частині належить до інших умов, які можуть зазначатися в договорі в силу ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

На думку відповідача фактичне застосування позивачем програми лояльності не може бути таким, що пов`язане зі зниженням денної процентної ставки, та не може свідчити про невідповідність діючому законодавству наданого контррозрахунку заборгованості за процентами.

З урахуванням такої засади цивільного судочинства, як добросовісність, можливість припинення акції щодо списання боргу по відсоткам відповідачу у позивача відсутня.

Суд першої інстанції помилково зазначив, що, оскільки позивач просить стягнути не всю суму відсотків, а лише певну частину, яка залишається обґрунтованою навіть у разі проведення перерахунку відсотків за період з 24.12.2023 по 23.03.2024, виходячи з 2,5 % на день, так як у разі його проведення - розмір стягнення вийде за межі позовних вимог.

Так приведення процентної ставки за кредитним договором у відповідність до вимог ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» та проведення з урахуванням таких змін перерахунку заборгованості мало б бути можливим виключно за наявності згоди сторін.

Отже в силу нікчемності відповідних умов кредитного договору нарахування процентів, починаючи з 24.12.2023, мало б здійснюватися відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України за відповідний період строку кредитування.

Передбачивши у кредитному договорі денну проценту ставку у розмірі 3% та нарахувавши за цією ставкою за увесь період дії договору непропорційно велику суму відсотків, позивач, скасовуючи частину нарахованих процентів, мав зробити перерахунок процентів, застосувавши з 24.12.2023 процентну ставку на рівні облікової ставки НБУ. Проте всупереч вимогам ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» такого перерахунку не зробив.

Судом першої інстанції даний факт не взято до уваги.

З урахуванням правових висновків ВС, розмір заявлених до стягнення процентів не мав би перевищувати 50% від розміру отриманого кредиту, та відповідні нарахування зроблено позивачем з порушенням законодавства про захист прав споживачів на підставі несправедливих умов договору.

Надана позивачем в якості доказу перерахунку кредиту квитанція не дозволяє ідентифікувати їх отримувача, а довідка про перерахування суми кредиту, виготовлена позивачем, не може вважатися таким підтвердженням, оскільки її зміст повністю залежить від волі позивача.

Отже у справі не доведено факт надання коштів кредиту.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» проти її аргументів заперечив та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 29.05.2023 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1213-9747, який підписано останньою за допомогою одноразового ідентифікатора A2428.

Згідно з п. 2.2. договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів (далі – кредит) на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати кредит для задоволення особистих потреб, на таких умовах: сума кредиту – 7 200,00 грн; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 21 днів; промо-ставка – 1,75 % в день; стандартна % ставка – 3 % в день.

Згідно з п. 6.9. договору, позичальник має право протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, про що зобов`язаний повідомити кредитодавця до закінчення вказаних 14 (чотирнадцяти) календарних днів шляхом направлення відповідного повідомлення у письмовій формі на адресу кредитодавця. В такому випадку позичальник зобов`язаний протягом 7 (семи) календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від кредитного договору повернути кредитодавцю грошові кошти, одержаний згідно з договором, та сплатити проценти за період з дня одержання кредиту до дня його повернення за ставкою, яка діяла під час фактичного користування кредитом.

Номер особистого електронного платіжного засобу відповідача у договорі був вказаний як НОМЕР_1 .

Крім того, ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора A2428 підписано Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспорт споживчого кредиту та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором № 1213-9747 відповідно до Методики Національного банку України.

Згідно з платіжною інструкцією № 2320719617 АТ КБ «ПриватБанк» 29.05.2023 о 19:06 на платіжну картку НОМЕР_2 здійснено видачу кредитних коштів за договором 1213-9747 у розмірі 7 200,00 грн.

Згідно з довідкою про перерахування суми кредиту №1213-9747 від 29.05.2023, видача коштів за кредитним договором №1213-9747 від 29.05.2023 здійснювалася за допомогою системи LiqPay (через партнера АТ КБ «ПриватБанк») в сумі 7 200,00 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 , платіж №2320719617.

Як убачається з розрахунку заборгованості, станом на 10.09.2025 загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 70 110,00 грн, з яких:

прострочена заборгованість за кредитом – 7 200,00 грн;

прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 62 910,00 грн.

Відповідно до вказаного розрахунку в період з 29.05.2023 по 18.06.2023 відсотки нараховувалися за промо-ставкою 1,75 %, а в період з 19.06.2023 по 23.03.2024 – за стандартною процентною ставкою 3 %.

Позивачем застосовано до позичальника програму лояльності, яка полягає в частковому списанні заборгованості за нарахованими процентами, за умови погашення решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 36 000,00 грн, з яких:

прострочена заборгованість за кредитом – 7 200,00 грн;

прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 28 800,00 грн.

З метою стягнення указаних сум позивачем подано позов до суду у даній справі.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, відповідач в апеляційній скарзі не заперечує факту укладення кредитного договору.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримала кредитні кошти за договором та не повернула їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано встановив суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи. зокрема умовами кредитного договору.

З такими висновками суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін, що виникли на підставі кредитного договору.

Так апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що відсотки за кредитом нараховано без врахування законодавчих обмежень щодо максимального розміру відсоткової ставки, а відповідні умови кредитування є нікчемними з підстав чого для визначення розміру відсотків має застосовуватися облікова ставка НБУ за вимогами ст. 1048 ЦК України, з урахуванням такого.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24.12.2023, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування» Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17 «Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно) - протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 включно до 20.08.2024 включно) - з 21.08.2024 включно та надалі – 1%.

Одночасно за приписами п.9 ч.1 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування» у договорі по споживчий кредит зазначається денна процента ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Отже за договорами про споживчий кредит денна процентна ставка повинна розраховуватись на дату укладення договору з урахуванням наявних законодавчих обмежень.

Кредитний договір № 1213-9747 від 29.05.2023 зі строком кредитування 300 днів; базовий період – 21 днів; промо-ставка – 1,75 % в день; стандартна % ставка – 3 % в день.

Водночас максимальний розмір денної процентної ставки згідно перехідного періоду відповідних законодавчих змін, про які зазначено вище, складає 2,5 % (з 24.12.2023 до 22.04.2024), 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024) та з 21.08.2024 і надалі – 1%.

Враховуючи викладені законодавчі обмеження розміру відсоткової ставки та суму позовних вимог за відсотками по кредиту у даній справі (28 800,00 грн), апеляційний суд, перерахувавши за відсотковою ставкою згідно приписів ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24.12.2023, та перехідного періоду суму боргу відповідача за відсотками, констатує, що заявлена до стягнення сума боргу за відсотками по кредиту не перевищує встановлені законодавством законодавчі обмеження величини відсоткової ставки.

З цих підстав аргументи скаржника про нарахування боргу за відсотками з перевищенням законодавчих обмежень при апеляційному перегляді справи свого підтвердження не знайшли.

Крім того, апеляційний суд вважає помилковою правову позицію скаржника про те, що у разі, якщо відсоткова ставка по договору кредиту перевищує законодавчі обмеження, мають застосовуватися приписи ст. 1048 ЦК України про нарахування відсотків згідно облікової ставки НБУ, оскільки у такому разі відповідні відсотки по кредиту мають визначатися згідно обмежень ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», а приписи ст. 1048 ЦК України застосовуються до кредитних договорів у разі відсутності погодження їх сторонами процентів за кредитом, що у даному випадку не мало місця.

Так згідно точного змісту ч.1 ст.1048 ЦК України якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Посилання скаржника на процедуру, підстави та наслідки застосування позивачем Програми лояльності та часткового списання заборгованості за нарахованими процентами на порядок нарахування суми заборгованості по відсоткам з урахуванням законодавчого обмеження відсоткової ставки не впливають.

Доводи про те, що застосування позивачем програми лояльності не може бути пов`язаним зі зниженням денної процентної ставки, про що аргументує скаржник, не свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції у даній справі, адже нарахована по відсоткам сума боргу відповідає обмеженням, введеним згідно ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування».

Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що приведення процентної ставки за кредитним договором у відповідність до вимог ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» та проведення з урахуванням таких змін перерахунку заборгованості є можливим виключно за наявності згоди сторін, оскільки суд при перевірці обґрунтованості позовних вимог має можливість застосувати максимальний розмір відсоткової ставки по кредиту, визначений законодавством, а не вважати відповідні умови договору нікчемними та узагалі не застосовувати відсоткову ставку чи застосовувати її на рівні облікової ставки НБУ як таку, що не погоджена сторонами, як зазначає скаржник.

При цьому у постанові ВС від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 вказано, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже суд має самостійно кваліфікувати правовідносини сторін та визначати якими саме правовими нормами вони регламентуються.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника і на те, що розмір заявлених до стягнення процентів не мав би перевищувати 50% від розміру отриманого кредиту, та відповідні нарахування зроблено позивачем з порушенням законодавства про захист прав споживачів на підставі несправедливих умов договору.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При цьому ч.ч.1, 2, п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (на який посилається скаржник) передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак у даному випадку спірними є нарахування саме відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором, чого помилково не врахував скаржник.

При цьому позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надав оцінку запропонованим умовам кредитування, зважив на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважав їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.

Таким чином за обставин даної справи не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах.

Не можна погодитися з посиланнями скаржника на те, що у справі не доведено факт надання коштів кредиту, оскільки надана квитанція не дозволяє ідентифікувати отримувача коштів, а довідка про перерахування суми кредиту виготовлена позивачем, з урахуванням такого.

Так за доведення укладення кредитного договору, що при апеляційному перегляді справи не заперечується, враховуючи, що отримання відповідачем суми кредиту на картку в день укладення договору 29.05.2023 у погодженому в договорі розмірі 7 200,00 грн підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування цієї суми через систему платежів LiqPay. При цьому номер картки відповідача у довідці співпадає з номером картки, який вказано у кредитному договорі.

При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, платіжний сервіс Liqpay є сервісом АТ КБ «Приватбанк» з переказу коштів та різновидом еквайрингу платіжних інструментів відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про платіжні послуги», що полягає у переказі коштів отримувачу в мережі Інтернет.

Доказів того, що на банківську картку відповідача кошти кредиту 29.05.2023 (в день укладення договору) не надходили, наприклад виписки за рахунками чи про обіг коштів, скаржник апеляційному суд не надає.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Далі, відповідно до положень ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ №438645, вона звільнена від сплати судового збору, отже суд першої інстанції в цій справі помилково та всупереч положень п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» вказав про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

За змістом ч.6 ст.141 ЦПК України у разі, якщо особу, з якої присуджено стягнення судових витрат, звільнено від їх сплати, відповідні витрати відносяться на рахунок держави.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11.02.2026 у даній справі належить скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 2 422,40 грн, з ухваленням постанови про компенсацію позивачу за рахунок державного бюджету 2 422,40 грн судового збору, сплаченого при розгляді справи судом першої інстанції.

Відтак подана у даній справі апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника за розгляд справи в апеляційному суді слід віднести на рахунок держави у зв`язку з наявність пільг щодо сплати судового збору як в особи з інвалідністю ІІ групи згідно п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11.02.2026 у даній цивільній справі –змінити, скасувавши в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

Компенсувати ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» за рахунок державного бюджету 2 422,40 грн судового збору, сплаченого при розгляді справи судом першої інстанції в порядку, встановленому законом.

У решті рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11.02.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді віднести на рахунок держави.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 29.04. 2026.

Суддя-доповідач

Судді