Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №278/4945/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №278/4945/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу №278/4945/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Фінтраст Капітал" - адвоката Крюкової Марини Володимирівни

на заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 20 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л. М. у м. Житомирі

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал") звернулося з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 30796,29 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 6999,55 грн; суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором - 23796,74 грн та судові витрати, в порядку частин 10, 11 ст.265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Позовні вимоги мотивувались тим, що 15 грудня 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (далі - ТОВ "Лінеура Україна", первісний кредитор) та відповідачем було укладено кредитний договір №4219463 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

За умовами даного договору, ТОВ "Лінеура Україна" зобов`язується надати відповідачці на умовах строковості, зворотності, платності грошові кошти, а відповідачка зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до пункту 1.2. тип кредиту кредит, сума кредиту складає 5000,00 грн. Згідно з пунктом 1.3 Договору строк кредиту 351 днів (з 15.12.2023 по 30.11.2024). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 27 днів.

На підставі погоджених умов, викладених в пункті 2.1. Договору ТОВ "Лінеура Україна" надала відповідачці кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачкою було вказано особисто під час укладання Договору, тобто свої зобов`язання перед виконало у повному обсязі.

Даний договір було укладено в електронній формі за допомогою ITC Товариства, доступ до якої забезпечується через Вебсайт або Мобільний застосунок "Credit7" та підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Оскільки ТОВ "Лінеура Україна" не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може. Зарахування кредитних коштів на платіжну карту Відповідачки відбулось через платіжну систему, на підставі укладеного Договору № РК-П-19/03-01 про переказ коштів від 12 березня 2019 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "Універсальні Платіжні Рішення".

За інформацією в листі ТОВ "Універсальні Платіжні Рішення", відповідно до зазначеного договору №4219463 від 15.12.2023 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 5000,00 грн на платіжну карту НОМЕР_1 .

28.12.2023 між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та відповідачем було укладено Додатковий договір до Договору № 4219463 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 15.12.2023. Сума кредиту, яка було надана згідно з Додатковим договором складає: 5000 грн.

Первісний кредитор свої зобов`язання виконав у повному обсязі. Враховуючи внесені зміни до Договору, які оформлені Додатковим договором, з урахуванням зміненої суми кредиту за Договором (п.п.1.2-1.3. Додаткового договору) сума кредиту на дату укладення Додаткового договору, склала 10000 грн.

31.03.2025 між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" відповідно до чинного законодавства укладено договір факторингу № 31/03/2025, за умовами якого ТОВ "Лінеура Україна" за плату відступило, а ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №4219463 від 15 грудня 2023 року.

ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" в межах строку кредитного договору у період з 15.12.2023 по 31.03.2025 здійснено нарахування процентів у розмірі 23796,74 грн.

Богунський районний суд міста Житомира заочним рішенням від 20 січня 2026 року позовну заяву ТОВ "Фінансова компанія "Фінтранс Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фінансова компанія "Фінтранс Україна" заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4219463 від 15.12.2023 в розмірі 13999,10 грн, з яких заборгованість з тілом кредиту - 6999,55 грн, заборгованості за процентами - 6999,55 грн, судовий збір - 1101,04 грн, витрати на правничу правову допомогу - 4546,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір укладений між ТОВ "Лінеура Україна" та відповідачем повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем в позовній заяві.

Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.

Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами, тому відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначає, що підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму (частина перша статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Вважає, що судом першої інстанції неналежним чином надано оцінку наданим доказам. Вказує, що статтями 1054, 1055 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

На думку представника, суд першої інстанції правильно встановив, що враховуючи що відповідачка, укладаючи з первісним кредитором кредитний договір, право вимоги за яким перейшло до позивача згідно договору факторингу, усвідомлювала його умови, повністю з ними погодилась, в тому числі і з розмірами процентних ставок, про що свідчить її електронний підпис, не оспорювала його умови з моменту укладення, зазначений договір не визнавався недійсним в судовому порядку, і тому суд прийшов до висновку, що відповідачка порушила умови укладеного позивачем кредитного договору, своєчасно не повернула кошти та не сплатила проценти, з розміром яких погодилась при укладенні, за що наступає цивільно-правова відповідальність.

Що стосується суми заборгованості відповідачки перед позивачем за даним договором, а саме - 30796,29 грн, з яких заборгованість з тілом кредиту - 6999,55 грн, заборгованості за процентами - 23796,74 грн, то, на думку представника позивача, суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині відмови стягнення заборгованості по процентам, посилаючись на ст.625 та п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Як зазначено у п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Відповідно до умов договору факторингу, укладеного між позивачем та первісним кредитором, позивач набув усі права вимоги за основним зобов`язанням, включаючи як вже існуючу заборгованість, так і майбутню вимогу, яка передбачена договором. Оскільки договором факторингу прямо передбачено право позивача на отримання майбутньої вимоги, а також на нарахування відсотків у разі прострочення оплати, нарахування відсотків з 15.12.2023 по 31.03.2025 є законним та обґрунтованим. Таким чином, майбутня вимога, що була передана позивачеві разом із договором факторингу, є належним об`єктом правочину, а відсотки за її прострочення підлягають стягненню відповідно до умов договору та положень чинного законодавства України.

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Звертає увагу, що у даній справі відступлення прав вимоги за вищевказаними кредитними договорами було здійснено шляхом укладення Договору факторингу про відступлення ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" належне йому право вимоги.

Умовами Договору, передбачено, що відповідно до п.5.1.3. ТОВ "Лінеура Україна" має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Клієнта але з обов`язковим повідомленням Клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення. ТОВ "Лінеура Україна" є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 1177 від 19.03.2019, видане Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, має ліцензію на діяльність фінансової компанії з надання коштів та банківських металів у кредит, яка була видана Національним банком України від 21.03.2024. ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № В0000495 від 21.01.2022, видане Національним банком України, має ліцензію на діяльність фінансової компанії для здійснення діяльності з надання коштів та банківських металів у кредит та надання послуг факторингу, яка була видана Національним банком України від 03.04.2024 року. На підставі зазначеного ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" має право укладати договори факторингу. Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед первісним кредитором, 31.03.2025 ТОВ "Лінеура Україна" на підставі Договору факторингу № 31/03/2025 за плату відступило, а ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" набуло право грошової вимоги до відповідача. Відповідно до п.1.3. Договору факторингу № 31/03/2025 від 31.03.2025 ТОВ "Лінеура Україна" зобов`язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит Фактору, повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних Фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про Фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті Боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms - повідомлення) на зазначену в анкеті Боржника електронну адресу та/або телефонний номер. Отже, до ТОВ ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором.

Отже, позивач мав законне право нараховувати відсотки в межах строку дії кредитного договору, а також після укладення договору факторингу, що відповідає нормам чинного законодавства України.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 03 березня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч.3 ст.3 ЦПК України).

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Частина 3 статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в належний спосіб умови кредитного договору не виконані, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт наявності заборгованості відповідача за таким договором, проте розмір відсотків які сплачені позичальником та розмір заборгованості за відсотками (45273,38 грн - сплачені відсотки та 23796,74 грн - відсотки які просить стягнути позивач) значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту (6999,55 грн), а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційна до суми зобов`язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст.3 ЦК України.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, відповідно до ч.ч.1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII), згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч.4, 5 ст.11 Закону № 675-VIII).

Згідно з ч.6 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.8 ст.11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.8 ст.11 Закону № 675-VIII).

Положеннями ст.12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 № 851-IV (далі - Закон № 851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст.8 Закону № 851-IV юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття1055 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.1056-1ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.12.2023 між ТОВ "Лінеура Україна" та відповідачем в електронній формі укладено договір №4219463 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (надалі кредитний договір), згідно умов якого відповідач отримала кредит в розмірі 15.12.2023 - 5000,00 грн та 28.12.2023 - 5000,00 грн строком на 351 день зі сплатою стандарнтої процентної ставки - 2,50% в день, зниженої - 0,03% в день, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 27 днів (а.с.23-32).

Крім договору відповідачем підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту та паспорт кредиту (а.с.33, 35-40).

ТОВ "Лінеура Україна" свої зобов`язання перед відповідачем виконало та надало їй кредит в сумі 5000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" (а.с.52) та листом АТ КБ "ПриватБанк" від 07.12.2025, отриманим на виконання вимог ухвали про витребування доказів.

Пунктом 1.2.1. Договору сторони передбачили, що, за взаємною згодою Сторін сума кредиту може бути збільшена, про що Сторонами укладається Додатковий договір.

При цьому сторони погодили, що збільшення суми кредиту можливе до дати здійснення клієнтом першого платежу за Договором, відповідно до Графіку платежів (п.1.3 цього Договору).

Враховуючи, зазначені вище умови Договору, 28.12.2023 між ТОВ "Лінеура Україна" та відповідачем було укладено Додатковий договір до Договору № 4219463 про надання коштів в розмірі 5000,00 грн на умовах споживчого кредиту від 15.12.2023 (а.с.53-54).

Сторони за взаємною згодою домовились, що згідно умов цього Додаткового договору Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п.1.2. Додаткового договору) Сума кредиту, яка було надана згідно з Додатковим договором складає: 5000 грн.

Всі зазначені документи підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 93983, 50010, 76429 у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію". Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін.

Так судом встановлено, що первісний кредитор покладені на нього зобов`язання за укладеним між ТОВ "Лінеура Україна" та відповідачем кредитним договором №4219463 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, виконав в повному обсязі, надавши відповідачці кредит в розмірі 15.12.2023 - 5000, 00 грн та 28.12.2023 - 5000,00 грн.

Відповідно до зазначених вище умов Додаткового договору, ТОВ "Лінеура Україна" свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та 28.12.2023 надало їй кредит в сумі 5000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" (а.с.51).

Враховуючи внесені зміни до Договору, які оформлені Додатковим договором, з урахуванням зміненої суми кредиту за Договором (п.п.1.2-1.3. Додаткового договору) сума кредиту на дату укладення Додаткового договору, склала 10000 грн.

31.03.2025 ТОВ "Лінеура Україна" на підставі Договору факторингу №31/03/2025 за плату відступило, а ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №4219463 (а.с.90-102).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №31/03/2025 від 31.03.2025, ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №4219463. Загальна сума заборгованості 30796, 29 грн, складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 6999,55 грн; суми заборгованості за процентами нарахованих процентів первісним кредитором - 23796,74 грн.

Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ "Лінеура Україна" повідомляло відповідача.

З розрахунку заборгованості встановлено, що у період з 15.12.2023 по 30.11.2024 станом на 31.03.2025 відповідачем здійснено оплати на рахунок первісного кредитора в розмірі 48273,83 грн, які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 3000,45 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 45273,38 грн.

Разом з тим, заборгованість відповідача на дату відступлення права вимоги становить 30796,29 грн, з яких заборгованість з тілом кредиту - 6999,55 грн, заборгованості за процентами - 23796,74 грн (а.с.43-48), яку відповідачка у добровільному порядку не сплатила.

Первісним кредитором зобов`язання за укладеним договором виконано в повному обсязі, відповідачка укладення договору позики та отримання у позику коштів не заперечила, умови договору, на які вона сама погодилась і свої зобов`язання за договором належним чином відповідачка не виконала, допустивши несплату боргу за наданим кредитом та процентами.

Розмір боргу за тілом кредиту в сумі 6999,55 грн відповідачкою не оспорено, а отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення боргу в цій частині в повному обсязі.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за позиченими коштами, просив стягнути заборгованість по процентах за користування цими коштами.

Згідно приписів пункту 8 частини 1 статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, у договорі про споживчий кредит зазначаються процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів.

Як зазначалося вище, в пунктах 1.4.1.- 1.4.2. кредитного договору передбачено, що стандартна процентна ставка - 2,50% в день, зниженої - 0,03% в день.

За стандартною процентною ставкою - 2,4999 % проценти нараховані, починаючи із 11.01.2024 по 27.02.2024, 21.06.2024 по 30.11.2024, 2,5% - 28.02.2024 по 20.06.2024.

Разом із тим 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-ІХ), який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни до Закону України №1734-VIII.

Зокрема, ст.8 Закону України №1734-VIII доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Водночас, п.17 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1734-VIII визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Згідно пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки Закон України №3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 2,5% (що не перевищує денну процентну ставку, визначену в договорі), в період часу з 22.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1,5%, а з 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1%.

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України №3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

А тому відповідно до положень ч.5 ст.8 та ч.5 ст.12 Закону № 1734-VIII максимальний розмір денної процентної ставки із 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року не може перевищувати - 1,5%, а з 21 серпня 2024 року та надалі - 1%.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відсоткова ставка, встановлена цим договором, не відповідає імперативним обмеженням щодо максимального розміру процентної ставки.

Із проведеного судом розрахунку вбачається, що заборгованість відповідача за процентами за користування кредитом становить 53749,52 грн, а саме:

з 15.12.2023 по 28.12.2023 - 5000,00 х 0,025 % х 14 днів = 17,50 грн;

з 29.12.2023 по 10.01.2024 - 10000,00 х 0,025 % х 13 днів = 32,50 грн;

з 11.01.2024 по 27.02.2024 - 10000,00 х 2,4999 % х 48 днів = 11999,52 грн;

з 28.02.2024 по 21.04.2024 - 10000,00 х 2,5% х 54 дні =13500 грн;

з 22.04.2024 до 20.08.2024 - 10000,00 х 1,5% х 120 днів =18000 грн;

з 21.08.2024 по 30.11.2024 - 10000,00 х 1% х 102 дні =10200,00 грн.

Позичальником сплачено 45273,38 грн в рахунок погашення заборгованості за відсотками.

Таким чином, на дату повернення кредиту заборгованість за процентами, з урахуванням здійснених платежів у сумі 45273,38 грн, становить 8476,14 грн, яка відповідачкою не погашена, чим порушено умови договору.

Законом України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання.

Однак, відповідачка своїм правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористалася та продовжувала користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Суд першої інстанції, зменшуючи розмір процентів за користування кредитом, фактично втрутився у погоджені сторонами істотні умови договору, не навівши при цьому належного обґрунтування підстав та критеріїв такого зменшення. Проценти за користування кредитом є платою за користування грошовими коштами, а не видом відповідальності, а тому не підлягають зменшенню за відсутності встановлених законом підстав та належного обґрунтування такого зменшення.

Сам по собі значний розмір процентів або їх співвідношення із сумою основного боргу не є підставою для їх зменшення за відсутності встановлення порушення кредитором умов договору чи вимог закону. Звільнення боржника за кредитним договором від виконання зобов`язання по сплаті кредиту та процентів, законодавством не передбачено.

Виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за процентами підлягає зміні.

Щодо вимоги нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України суд приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Верховний Суд неодноразово наводив висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова ВП ВС від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12).

З аналізу положень ст.2 ЦПК України, яка визначає завдання цивільного судочинства та основні його засади, а також положення вищезгаданої ст.265 ЦПК України, слід дійти висновку, що застосування приписів останньої фактично виявляє супровідне спостереження матеріальної правової основи існуючих правовідносин до стадії їх остаточного припинення, ґрунтується на притаманному для характеру існуючого спору встановленому порядку захисту порушеного права.

При цьому, положення ч.10 ст.265 ЦПК України не містить вимог зобов`язального характеру, в кожному окремому випадку дозволяє суду на власний розсуд обрати засоби дієвого та ефективного виконання судового рішення на завершення спору.

Є необхідним звернути увагу, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 в Україні запроваджено воєнний стан з 24.02.2022. На час ухвалення рішення відповідний стан є продовженим.

За таких обставин, в разі пред`явлення кредитором позовних вимог про стягнення суми компенсацій в порядку ч.2 ст.625 ЦК України вказані вимоги (на відповідний період) не підлягали би до задоволення як такі, що порушуватимуть вимоги законодавства.

Отже, діючи за принципами збереження балансу інтересів сторін учасників кредитних правовідносин у період воєнного стану, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

За звернення до суду із позовом ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал"сплатило 2422,40 грн судового збору.

Позов ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" задоволено на 50,25 % (8476,14 грн + 6999,55 грн : 30796, 29 грн х 100%), відтак, із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1217,26 грн (2422,40 грн х 50,25 %) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5025,00 грн (10000 грн х 50,25 %).

За звернення до суду із апеляційною скаргою позивач сплатив 3633,60 грн судового збору.

Апеляційну скаргу представника позивача задоволено частково на 8,8% (1476,59 грн : 16797,19 грн х 100%), тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду із апеляційною скаргою у розмірі 319,76 грн (3 633,60 грн х 8,8%).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" заборгованості за процентами за кредитним договором змінити.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" - адвоката Крюкової Марини Володимирівни задовольнити частково.

Заочне рішення Богунського районного суду міста Житомира від 20 січня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" заборгованості за процентами та в частині судових витрат - змінити.

Викласти абзаци 2-4 резолютивної частини заочного рішення Богунського районного суду міста Житомира від 20 січня 2026 року в наступній редакції:

"Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" заборгованість за кредитним договором №4219463 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 15 грудня 2023 року у розмірі 15475,69 грн (п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят п`ять гривень 69 копійок), з яких: 6999,55 грн (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 55 копійок) прострочене тіло кредиту та 8476,14 грн (вісім тисяч чотириста сімдесят шість гривень 14 копійок) відсотки за користування кредитом, 1217,26 грн (одна тисяча двісті сімнадцять гривень 26 копійок судового збору), 5025,00 грн (п`ять тисяч двадцять п`ять гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу".

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" 319,76 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич