Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №757/35518/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/3387/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Стрижеуса А. М.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі представника позивача - адвоката Головачевої О. М.,

відповідача - ОСОБА_1 та в її інтересах адвоката Дзявун Ю. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 ,

на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Бусик О. Л.

від 25 грудня 2025 року

у цивільній справі № 757/35518/25-ц Печерського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про повернення безпідставно набутих коштів,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки 1 550 100 грн як безпідставно набуті грошові кошти, 3% річних у розмірі 31 302 грн 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 175 428 грн 91 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що вироком Чернігівського апеляційного суду від 10.09.2024 у справі № 759/23571/19 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні щодо потерпілої ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, а саме незаконному заволодінні транспортним засобом, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 7 років. Крім того, Чернігівський апеляційний суд задовольнив цивільний позов ОСОБА_1 та стягнув з ОСОБА_3 на її користь 1 500 100,24 грн в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 50 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

12.09.2024 ОСОБА_2 виконав вирок Чернігівського апеляційного суду від 10.09.2024 y справі № 759/23571/19 та сплатив ОСОБА_1 визначену матеріальну шкоду у розмірі 1 500 100,00 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 17.04.2025 скасовано вирок Чернігівського апеляційного суду від 10.09.2024 y справі № 759/23571/19 відносно ОСОБА_4 та закрито кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення та цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 - залишено без розгляду.

З огляду на таке, вважав, що отримані ОСОБА_1 грошові кошти є безпідставно набутими, та відповідно до положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу, адже звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, цивільний позов та стягнення коштів на користь ОСОБА_1 у розмірі 1 550 100,24 грн були безпідставними. Також позивачем, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховано 3 % річних у розмірі 31 302,41 грн та інфляційні втрати у розмірі 175 428,91 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 1 550 100,00 грн. В решті вимог позову - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору у розмірі 14 569,22 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду про часткове задоволення позовних вимог скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вважає, що рішення ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права, зокрема статті 1212 ЦК України. Зазначає, що правовідносини між сторонами не мають характеру безпідставного збагачення, оскільки кошти були перераховані на виконання вироку суду, що є обов`язковим до виконання згідно зі статтею 129-1 Конституції України. Звертає увагу на те, що вирок суду не є зобов`язанням у розумінні Книги п`ятої ЦК України, а отже, до нього не можуть застосовуватися норми про кондикційні зобов`язання. Наголошує, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту прав, оскільки для повернення коштів, сплачених за скасованим судовим рішенням, передбачено спеціальну процесуальну процедуру повороту виконання рішення. Стверджує, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки твердженням про існування іншого, ефективнішого способу захисту, який відповідає принципу процесуальної економії. Крім того, апелянт вказує на порушення норм процесуального права, зокрема статі 127 ЦПК України щодо неналежного повідомлення про розгляд справи та нерозгляду клопотання про продовження строку на подання відзиву. Вказує на порушення принципу безсторонності суду та необґрунтовану відмову у прийнятті зустрічного позову. Підкреслює, що встановлення упередженості головуючої судді підтверджується відмовою у задоволенні ряду клопотань сторони відповідача та ознаками прискореного розгляду справи. Апелянт вважає, що сукупність цих порушень призвела до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

У відзиві представник позивача - адвокат Головачева О. М. вважає апеляційну скаргу безпідставною та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що стаття 1212 ЦК України є ефективним та єдиним доступним способом захисту в даній ситуації, оскільки правова підстава для утримання коштів (вирок суду) відпала після його скасування Верховним Судом. Звертає увагу на те, що закон прямо передбачає обов`язок особи повернути майно, якщо підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Наголошує на відсутності в Кримінальному процесуальному кодексі України норм, які б регулювали поворот виконання вироку в частині цивільного позову, що робить неможливим застосування процесуальних норм про поворот виконання. Стверджує, що стягнення безпідставно утримуваних коштів у цивільному порядку забезпечує реальне відновлення його порушеного майнового права. Відкидає звинувачення в порушенні процесуальних прав відповідачки, вказуючи, що суд першої інстанції навпаки сприяв повному дотриманню її прав, неодноразово відкладаючи розгляд справи.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Дзявун Ю. С., підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав та доводів.

Представник позивача - адвокат Головачева О. М., проти задоволення скарги заперечила з підстав викладених у відзиві, просила залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03.10.2022 ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано за ч. 3 ст. 289 КК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України залишено без розгляду. Вирішено долю речових доказів.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 10.09.2024 апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва Ткаченка В. В. - задоволено частково. Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03.10.2022 стосовно ОСОБА_2 скасовано.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України (в редакції Закону України № 270-VI від 15.04.2008) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років без конфіскації майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 постановлено рахувати з моменту його фактичного затримання на виконання вироку.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500 100 грн (один мільйон п`ятсот тисяч сто гривень) 24 (двадцять чотири) коп. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині цивільного позову відмовлено. Вирішено питання процесуальних витрат.

Відповідно до платіжної інструкції № 4256252122725042 від 12.09.2024 встановлено, що ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 500 100,00 грн з призначенням платежу - виконання вироку від 10.09.2024 у справі за номером 759/23571/19 в частині відшкодування матеріальної шкоди в суму 1 500 100,00 грн.

Згідно платіжної інструкції № 4256273122320521 від 12.09.2024 встановлено, що ОСОБА_2 перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн з призначенням платежу - виконання вироку від 10.09.2024 у справі за номером 759/23571/19 в частині відшкодування матеріальної шкоди в суму 50 000,00 грн.

У подальшому, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 17.04.2025 касаційну скаргу захисниці Свистули Дар`ї Андріївни в інтересах засудженого ОСОБА_2 задоволено.

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 10.09.2024 стосовно ОСОБА_2 скасовано. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 Кримінального кодексу України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України закрито.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основної суми, суд першої інстанції виходив із того, що правова підстава для набуття відповідачем грошових коштів (вирок Чернігівського апеляційного суду від 10.09.2024) була скасована постановою Верховного Суду від 17.04.2025. Встановивши, що цивільний позов у межах кримінального провадження залишено без розгляду, суд дійшов висновку, що отримані кошти набули статусу безпідставно набутих у розумінні статті 1212 ЦК України. Суд першої інстанції зазначив, що для виникнення кондикційного зобов`язання важливим є сам факт відсутності або відпадання правової підстави для утримання майна та визнав доведеним факт збагачення відповідача за рахунок позивача поза встановленою законом підставою. Водночас, відмовляючи у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат, суд виходив із того, що ці нарахування застосовуються лише до договірних зобов`язань, до яких дані правовідносини не належать.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до статті 1212 ЦК України обов`язок повернути безпідставно набуте майно виникає за умови, що особа набула його без достатньої правової підстави або якщо така підстава згодом відпала.

Проте, застосування норм матеріального права про кондикційні зобов`язання можливе лише у разі, якщо правовідносини сторін не врегульовані спеціальними інститутами права.

Колегія суддів зауважує, що кошти, які є предметом спору, були перераховані позивачем на виконання судового рішення - вироку апеляційного суду в частині задоволення цивільного позову. Для випадків, коли кошти сплачуються на виконання судового рішення, яке згодом скасовується або змінюється, процесуальним законом передбачено спеціальний інститут - поворот виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 569/15646/16-ц (правовий висновок: поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника, яка спрямована на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого рішення, і є спеціальним способом захисту, що регулюється нормами процесуального права) чітко вказала, що кондикційний позов та поворот виконання рішення мають різну правову природу, не перетинаються та регулюються різними нормами права. Зокрема, Велика Палата зазначила, що неправомірним є посилання на статтю 1212 ЦК України у випадках, коли йдеться про повернення коштів, стягнутих на виконання судового рішення, оскільки такі кошти не можуть вважатися набутими без достатньої правової підстави на момент їх отримання.

У постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 592/12956/21 викладено правовий висновок, згідно з яким сума, сплачена за скасованим рішенням суду, не може бути стягнута як безпідставно набуте майно за статтею 1212 ЦК України, якщо для цього існують спеціальні процесуальні підстави у вигляді заяви про поворот виконання рішення. Належним способом захисту порушених прав у такому разі є саме звернення із заявою про поворот виконання у порядку, передбаченому статтею 444 ЦПК України.

Поворот виконання рішення полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнені кошти за скасованим судовим рішенням у разі відсутності обмежень, установлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Разом з тим, зазначена норма містить імперативне положення: якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Оскільки КПК України не містить спеціальних норм, що регулюють порядок повернення стягнутих за цивільним позовом коштів у разі скасування вироку чи рішення в частині позову, в силу статті 128 КПК України до цих відносин підлягають застосуванню норми статті 444 ЦПК України.

Колегія суддів наголошує, що застосування норм ЦПК України про поворот виконання жодним чином не суперечить засадам кримінального судочинства, а навпаки, забезпечує реалізацію принципів справедливості та правової визначеності. Твердження позивача про те, що розгляд позову в межах кримінальної справи унеможливлює поворот виконання, є юридично неспроможним, оскільки правова природа цивільного позову не змінюється від того, в якому процесуальному порядку він розглядається.

Таким чином, обрання позивачем способу захисту прав шляхом пред`явлення позову про повернення безпідставно набутого майна (стаття 1212 ЦК України) замість використання спеціальної процесуальної процедури повороту виконання рішення є обранням неналежного способу захисту. Суд першої інстанції не врахував, що за наявності встановленого законом спеціального порядку відновлення порушеного права, загальні норми матеріального права про кондикцію застосуванню не підлягають.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження, адже суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та не врахував висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту у подібних правовідносинах. З огляду на наведене та з підстав передбачених ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

В частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, відповідно в апеляційному порядку колегією суддів не переглядається.

Колегія суддів зазначає, що за встановленого неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та обрання позивачем неналежного способу захисту прав, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, інші доводи апеляційної скарги (зокрема щодо порушення строків подання відзиву, відмови у прийнятті зустрічного позову та упередженості головуючого судді) не мають вирішального значення для правильного вирішення спору по суті та не спростовують вищевикладених висновків суду апеляційної інстанції. З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає необхідності у наданні детальної правової оцінки кожному іншому доводу апелянта, оскільки вони не впливають на кінцевий результат апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у зв`язку із повною відмовою у задоволенні позову скасовуються заходи його забезпечення, що вжиті ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 серпня 2025 року шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ОСОБА_1 y розмірі 1 756 831,32 грн та які обліковуються на банківському рахунку: IBAN НОМЕР_1 , відкритому у АТ «Приватбанк», а також на будь-яких інших рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_1 в банках або інших фінансових установах, незалежно від валюти рахунку; а також ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року за заявою позивача вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на: квартиру, реєстраційний номер майна 1172036, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 64,5 кв. м; житловий будинок, реєстраційний номер майна 12901603, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 53,8 кв. м.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, судові витрати, понесені відповідачкою у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на позивача. Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 17 483,06 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та розподілу судових витрат - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 550 100 (один мільйон п`ятсот тисяч сто) грн 00 коп. - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року у вигляді накладення арешту на грошові кошти, які належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у розмірі 1 756 831,32 грн, що обліковуються на банківському рахунку: IBAN НОМЕР_1 в АТ «Приватбанк», а також на будь-яких інших рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_1 в банках або інших фінансових установах,.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а саме на: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1172036) та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 12901603).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 17 483 (сімнадцять тисяч чотириста вісімдесят три) грн 06 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01 травня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

А. М. Стрижеус