Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №369/11144/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/8904/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Поливач Л. Д.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі: представника заявника - адвоката Светенка І. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Светенка Ігоря Ігоровича, в інтересах ОСОБА_1 ,

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області

у складі судді Янченка А. В.

від 02 лютого 2026 року

у цивільній справі № 369/11144/25 Києво-Святошинського районного суду Київської області

за заявою ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 ,

Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області

про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту самостійного виховання та утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року заяву залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі адвокат Светенко І. І., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції вже вдруге безпідставно відмовляє у розгляді заяви, попри те, що попередня аналогічна ухвала від 27.06.2025 була скасована Київським апеляційним судом 23.09.2025 у справі № 22-ц/824/14754/2025. Апелянт наголошує на відсутності спору про право, оскільки дитина ОСОБА_3 проживає з ним з 2016 року, що підтверджено рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16.01.2018, яке не оскаржувалось матір`ю. Зазначає, що встановлення факту самостійного виховання дитини необхідне йому виключно для реалізації права на відстрочку від призову, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Стверджує, що матір дитини ОСОБА_2 усунулася від виховання, проживає в іншому регіоні та притягалася до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України. Посилається на правову позицію Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24, де вказано, що підстава для звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду. Вважає помилковим висновок суду про наявність спору про право, оскільки заінтересована особа не заперечує проти факту одноосібного виховання дитини батьком. Наголошує, що суд першої інстанції на стадії відкриття провадження фактично надав оцінку доказам по суті, що є недопустимим. Акцентує на тому, що законодавство в умовах воєнного стану передбачає саме судовий контроль за встановленням таких фактів для забезпечення інтересів дитини.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник заявника - адвокат Светенко І. І., підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Інші учасники у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області направила заяву про розгляд справи без участі її представника.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Обґрунтовуючи необхідність встановлення юридичного факт про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , заявник зазначав, що мати дитини нею не цікавиться, дитина проживає з батьком та перебуває на його повному утриманні, мати допомоги не надає. Вказував також, що встановлення факту самостійного виховання дітей віком до 18 років дозволить заявнику отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з метою захисту прав та інтересів дитини, а також своїх прав та інтересів, як батька, що займається самостійно його вихованням та утриманням.

Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту самостійного виховання дитини за наявності другого з батьків, який не позбавлений батьківських прав, неминуче свідчить про наявність спору про право. Встановивши, що заявлений факт пов`язаний із підтвердженням певного соціально-правового статусу батька та оцінкою виконання матір`ю її батьківських обов`язків, суд дійшов висновку про неможливість розгляду справи в порядку окремого провадження. Суд першої інстанції керувався принципом невідчужуваності сімейних обов`язків, закріпленим у ст. 15 СК України, що унеможливлює добровільну відмову від виховання дитини. Суд зазначив, що інститут окремого провадження не може бути використаний для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення питань у публічно-правовій сфері. Спираючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22, суд першої інстанції вказав, що такі вимоги зачіпають права та інтереси дитини і матері, а тому мають вирішуватися виключно у позовному провадженні. Суд дійшов висновку, що встановлення цього факту безвідносно до дій заінтересованої особи є неможливим, та роз`яснив заявнику право на звернення з позовом на загальних підставах.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи, за умови, що встановлення факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. Згідно з частиною четвертою статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) сформувала сталу правову позицію, згідно з якою справи про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком за наявності іншого з батьків, який не позбавлений батьківських прав, не підлягають розгляду в порядку окремого провадження. Суд зазначив, що доведення цього факту неминуче пов`язане з оцінкою виконання (чи ухилення від виконання) матір`ю дитини її батьківських обов`язків, що свідчить про наявність спору про право, який впливає на зміст сімейних правовідносин.

Колегія суддів наголошує, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Вказана позиція підтверджена Верховним Судом у постанові від 20.01.2026 у справі № 705/7214/24 (провадження № 61-6387св25), де вказано, що встановлення факту перебування дитини на утриманні вітчима чи одного з батьків за наявності живих родичів першої лінії завжди пов`язане з оцінкою належності виконання ними обов`язків, що вимагає змагального (позовного) процесу.

Доводи апелянта про те, що визначення місця проживання дитини з ним згідно з рішенням суду від 2018 року автоматично підтверджує факт самостійного виховання, є юридично неспроможними. Визначення місця проживання дитини з одним із батьків не звільняє іншого від обов`язків щодо дитини та не припиняє його батьківських прав. Стаття 15 Сімейного кодексу України встановлює, що сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі чи припинені лише на підставі фактичного проживання дитини окремо (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 739/1677/24).

Щодо мети звернення - реалізації права на відстрочку від мобілізації, колегія суддів зазначає, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою вирішення питань, які зачіпають публічно-правові відносини заявника з державою. Верховний Суд у постанові від 15.08.2025 у справі № 709/1954/24 вказав, що вимоги щодо підтвердження соціально-правового статусу для відстрочки від мобілізації зачіпають інтереси суб`єктів владних повноважень та права іншого з батьків, що унеможливлює безспірний розгляд у порядку окремого провадження.

Більше того, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.02.2026 у справі № 396/2423/24, де зазначено, що навіть у позовному провадженні факт самостійного виховання потребує доведення саме винної поведінки іншого з батьків та його умисного ухилення від обов`язків. Оскільки ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав, встановлення факту її «неучасті» у вихованні без проведення змагального процесу призведе до порушення її прав та принципу правової визначеності.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24 не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки зазначене рішення підкреслює необхідність встановлення факту саме судом, але не визначає окреме провадження як належну процедуру за наявності спору про право.

Таким чином, встановивши з тексту заяви та доданих матеріалів, що встановлення факту впливає на обсяг прав та обов`язків матері дитини та має на меті зміну соціально-правового статусу заявника у відносинах з державою, суд першої інстанції правильно застосував положення частини шостої статті 294 та частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Светенка Ігоря Ігоровича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01 травня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

Л. Д. Поливач