Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №381/1639/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року м. Київ

Справа № 381/1639/25

Провадження №22-ц/824/4182/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Козій Дар`єю Олександрівною, на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року, ухваленого у складі судді Мартинцової І.О., -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що у шлюбі народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вже близько трьох років фактичні стосунки між сторонами припинені. Вони не ведуть спільне господарство, мають протилежні погляди на шлюб та сім`ю. Підтримувати нормальну атмосферу в сім`ї, будувати сімейні відносини на почуттях взаємної поваги та любові стало неможливо. Тому подальше збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 09.12.1998 року у Палаці одружень м. Пенза, актовий запис № 1088.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність доказів того, що за час розгляду справи в суді сторонам не вдалося примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.

Не погоджуючись з рішенням суду, 04 листопада 2025 року представник ОСОБА_2 адвокат Козій Д.О. подала апеляційну скаргу.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суду першої інстанції безпідставно не надав подружжю час на примирення сторін.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу, сторона позивача не скористалася.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Відповідач ОСОБА_2 29 квітня 2026 року подала до Київського апеляційного суду заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутності.

Представник відповідача адвокат Козій Д.О. та позивач ОСОБА_1 про день тач розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що 09 грудня 1998 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано у Палаці одружень в м. Пенза, актовий запис № 1088, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 09 грудня 1998 року.

Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про їх народження.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч.2 ст. 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною 2 статті 114 СК України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (ч.7 ст.240 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

Із наведеного вище вбачається, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №442/6319/16-ц.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.

Під час вирішення клопотання про надання строку для примирення колегія суддів зазначає, що обсяг часу між часом подання позовної заяви у справі в березні 2025 року та до часу апеляційного розгляду справи становить більше одного року, у відповідача було достатньо часу для того, аби скористатись своїм правом в позасудовому порядку переконати позивача щодо доцільності збереження шлюбу та примирення із ним, якщо дійсно відповідач цього примирення потребував. Колегія суддів вважає, що відповідач штучно затягує розгляд справи, фактично примушуючи позивача до перебування у шлюбі з ним.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує буде порушувати його законні права та інтереси і суперечить вимогам закону та інституту сім`ї, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Намагання відповідача примиритися з позивачем є виключно його бажанням, яке не підтримується позивачем.

Оскільки суд не може формально застосовувати інститут примирення подружжя, тому, вирішуючи клопотання відповідача про надання строку на примирення, суд апеляційної інстанції повинен оцінити: строк, який сплинув із моменту пред'явлення позову про розірвання та ухвалення оскаржуваного судового рішення причини неподання відповідачем клопотання про надання строку на примирення в суді першої інстанції; вказати на обставини справи, які свідчать про можливість примирення сторін.

Аналогічні висновки виклав у своїй постанові від 08 березня 2023 року Верховний Суд у справі № 127/16963/22-ц (провадження № 61-203св23).

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, а клопотання про надання строку для примирення є необґрунтованим.

Будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім`єю як чоловік та дружина в матеріалах справи також відсутні.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї є неможливим та дійшов вірного висновку, що стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.

Доводи відповідача щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про його стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем. За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

А отже доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування судом першої інстанції обставин справи і невмотивованість рішення в оскаржуваній частині не знайшли своє підтвердження, а отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2025 рокубез змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року, розподіл судових витрат у зв`язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Козій Дар`єю Олександрівною - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна