Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №761/22711/19 — Київський апеляційний суд

Справа № 761/22711/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/247/2026

Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Шпирук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року, ухвалене у м. Києві, у складі судді Мальцева Д.О., повний текст якого складено 06 червня 2023 року, у справі №761/22711/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Першої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві про визнання права власності у порядку спадкування на обов`язкову частку у спадковому майні, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 ,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Першої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві про визнання права власності у порядку спадкування на обов`язкову частку у спадковому майні та стягнення компенсації. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_8 , після смерті якого відкрилась спадщина на нерухоме майно, зокрема, на частки у праві власності у квартирі АДРЕСА_1 , квартирі АДРЕСА_2 , квартирі АДРЕСА_3 , квартирі АДРЕСА_4 , земельної ділянки, кадастровий номер 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташованої за адресою: АДРЕСА_5 . Однак його батько склав заповіт на ім`я своєї дружини ОСОБА_2 . Він же відповідно до ст. 1241 ЦК України відноситься до повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, а отже має право на обов`язкову частку у спадщині, тобто половину частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом. 24 травня 2019 року державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Мотицьким І. Л. йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язку частку у спірному майні. Також, зазначив, що квартира АДРЕСА_1 була набута його батьком та відповідачкою ОСОБА_2 у шлюбі, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя. Однак йому стало відомо, що ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру за договором дарування на користь свого сина ОСОБА_3 .

З урахуванням викладеного, ОСОБА_7 просив:

визнати за ним право власності на обов`язкову частку у спадковому майні, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_8 , а саме:

на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 ;

на 1/8 частину квартири АДРЕСА_3 ;

на 1/8 частину квартири АДРЕСА_4 ;

на 1/4 частку земельної ділянки, кадастровий номер 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням «для ведення садівництва», розташованої за адресою: АДРЕСА_5 ;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1 114 779,37 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року позов ОСОБА_9 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_10 право власності на:

1/4 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ;

1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 ;

1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 ;

1/4 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером № 3221284001:01:084:0039 цільовим призначенням «для ведення садівництва» розташовану за адресою: АДРЕСА_5 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення із ОСОБА_2 1 114 779,37 грн. майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Відмовивши у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав відсутності доказів належності цієї квартири до спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції тим самим поклав на позивача обов`язок доведення цих обставин, що є неправильним застосуванням норм матеріального права, адже всупереч правовим висновкам Верховного Суду не застосував до спірних правовідносин положення статей 22, 24, 28 КпШС України та статті 60 СК України, відповідно до яких набуття подружжям спільної сумісної власності на майно набуте одним із подружжя в період шлюбу презюмується, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Надані відповідачкою квитанції лише підтверджують здійснення платежів за спірну квартиру, однак не доводять, що сплачені згідно них кошти були її особистою власністю. ОСОБА_2 не заявляла зустрічних вимог про визнання спірної квартири її особистою власністю, такого рішення суду, отриманого в межах іншої справи, вона суду не надала, тому презумпція спільності права власності на спірну квартиру нею спростовано не було. Вважав, що суд дійшов помилкового висновку про те, що він наразі не є власником чи співвласником спірної квартири, відтак відсутні правові підстави для застосування судом статті 364 ЦК України та стягнення відповідної компенсації на його користь. Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, при цьому відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Відтак, прийняття ним спадщини після померлого ОСОБА_8 шляхом подання заяви нотаріусу підтверджує наявність в нього права на 1/8 частку у праві власності на спірну квартиру з моменту смерті ОСОБА_8 , незалежно від наявності свідоцтва про право на спадщину. При цьому, зазначив, що оскарження ним договору дарування від 18 травня 2019 року, скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за сином ОСОБА_2 та її витребування з незаконного володіння не буде ефективним способом поновлення порушених прав позивача та не відповідатиме принципу процесуальної економії.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_11 в задоволенні позову, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилалася на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи. Зазначала, що ОСОБА_7 є громадянином США та надав документи на підтвердження втрати працездатності, передбачені насамперед правом цієї країни. При цьому суд не встановив якими правовими нормами США визначається порядок встановлення інвалідності в США, якими документами підтверджується встановлення групи інвалідності в США, та чи був позивач громадянином США на момент отримання інвалідності у 2013 році, як зазначається у довідці, оскільки паспорт на ім`я ОСОБА_12 виданий 29 березня 2017 року, докази громадянства США позивача ОСОБА_13 в матеріалах справи взагалі відсутні. Також суд не з`ясував обставини щодо встановлення групи інвалідності позивачу у 2013 році та доказів наявності у позивача групи інвалідності на день смерті спадкодавця 28 жовтня 2018 року. Враховуючи, що позивач у справі є іноземцем, то до даних приватноправових правовідносин має застосовуватися Закон України «Про міжнародне приватне право», відповідно до статті 71 якого спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Отже, до правовідносин (у т.ч. з іноземним елементом) щодо права на обов`язкову частку у спадщині мають застосовуватися норми статті 1241 ЦК України з урахуванням офіційного тлумачення частини першої статті 1241 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014. Жодного виключення щодо іноземних громадян законодавство не встановлює. Враховуючи вищезазначене, право на обов`язкову частку у спадщині мають повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, які в установленому законодавством порядку визнані інвалідами І, II чи III групи. Відповідно до статті 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В свою чергу, позивач не надав належних та допустимих доказів, що він в установленому законодавством порядку визнаний інвалідом І, II чи III групи, тому його позовні вимоги щодо права на обов`язкову частку у спадщині є безпідставними та необґрунтованими, тому не підлягали задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_2 9 099,18 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 09 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_9 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до Першої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві залишено без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_10 права на обов`язкову частку у спадковому майні скасовано.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_10 права на обов`язкову частку у спадковому майні залишено в силі.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , стягнення судових витрат скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_10 права на обов`язкову частку у спадковому майні, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги, що на рівні приватно-правових норм відсутні положення про те, що непрацездатність іноземця для набуття ним права на обов`язкову частку має підтверджуватися інвалідністю (непрацездатністю) за вимогами законодавства України. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи має підтверджуватися відповідними документами (зокрема, виданими в країні, громадянином якої він є). Суд першої інстанції встановив, що позивачем доведено наявність підстав для спадкування обов`язкової частки у спадщині, яка залишилась після смерті його батька ОСОБА_8 у порядку, передбаченому статтею 1241 ЦК України. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що довідка, надана доктором медицини ОСОБА_14 не є належним доказом на підтвердження втрати працездатності позивачем, оскільки останній є громадянином США та надав документи на підтвердження втрати працездатності, передбачені насамперед правом цієї країни. Чинне законодавство України не передбачає обов`язок іноземця повторно та у порядку, передбаченому саме законодавством України, підтверджувати втрату непрацездатності. Вказані обставини ОСОБА_2 не спростовано наданими до матеріалів справи доказами. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову в цій частині. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду в цій частині. Також, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги ОСОБА_9 щодо неправильності висновків суду першої інстанції про визнання вказаної квартири особистою власністю ОСОБА_2 , відтак 1/8 частка в праві спільної часткової власності сказаної квартири входила до складу спадщини, але вважав, що у позивача не виникло право на спадкування обов`язкової частки у спадщині, а тому його право на спадкування частки в цій квартирі ОСОБА_2 не було порушене, а отже не підлягає судовому захисту. З урахуванням того, що касаційний суд зробив висновок про наявність у позивача права на обов`язкову частку, тобто порушеного права, то за таких обставин, апеляційний суд по суті не перевірив наявність підстав для стягнення компенсації.

Таким чином, апеляційний суд переглядає справу лише в частині вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , стягнення судових витрат. При цьому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не стосуються вказаної частини, а тому, вони не підлягають розгляду в рамках даного провадження.

Під час повторного апеляційного розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачка ОСОБА_2 померла.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2025 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , Першої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києві про визнання права власності у порядку спадкування на обов`язкову частку у спадковому майні до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року поновлено провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду в апеляційному порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є особами, які після смерті ОСОБА_2 прийняли спадщину та є правонаступниками останньої. Відтак вказані особи були залучені до участі у справі як правонаступники відповідачки ОСОБА_2 .

В судовому засіданні адвокат Сівовна Ю.В.апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.

Адвокат Бойчун Н.Д., яка діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , адвокат Сушко Р.М., який діє в інтересах ОСОБА_5 , та адвокат Кеба О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Першої Київської державної нотаріальної контори в особі Головного управління юстиції у місті Києвів судове засідання не з`явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_15 народився син ОСОБА_16 . У подальшому шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_15 (батьками позивача) було розірвано.

30 жовтня 1976 року ОСОБА_8 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 .

15 березня 1999 року ОСОБА_2 уклала інвестиційний договір з АКБ «Аркада» на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 і 06 жовтня 2000 року отримала свідоцтво право власності на нерухоме майно.

18 травня 2019 року квартира АДРЕСА_1 відчужена ОСОБА_2 на користь її сина - ОСОБА_3 за договором дарування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшли: квартира АДРЕСА_2 , 1/2 частина квартири АДРЕСА_4 , 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 та земельна ділянка, кадастровий номер 3221284001:01:084:0039, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_8 зроблено особисте розпорядження - заповіт, посвідчений 29 січня 2013 року державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Прокопенко Н.Ф., зареєстрований в реєстрі за № 9-324, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_8 заповів ОСОБА_2 .

07 листопада 2018 року ОСОБА_7 , який є громадянином США, та ОСОБА_2 звернулись до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8

24 травня 2019 року державним нотаріусом відмовлено ОСОБА_11 у вчинені нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку згідно статті 1241 ЦК України у зв`язку із ненаданням ним документів, які дають можливість встановити його непрацездатність за віком або станом здоров`я та через ненадання правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Порушуючи питання про визнання права власності у порядку спадкування на обов`язкову частку у спадковому майні, ОСОБА_7 напідтвердження стійкого фізичного порушення та часткової втрати працездатності надав суду належним чином завірену копію довідки, наданої доктором медицини ОСОБА_14 08 березня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_7 отримав виробничу травму хребта та голови у 2013 році, пройшов великий курс лікування та діагностики з моменту отримання травми. У 2013 році пан ОСОБА_17 отримав постійну групу інвалідності через порушення функції всього тіла, яка була встановлена відповідно до положень Американської Медичної Асоціації як 45 %. Це вважається постійним помірним рівнем інвалідності (непрацездатності). Пан ОСОБА_17 має значні обмеження через його постійну інвалідність (непрацездатність) та травму (т.1, а.с. 24-30).

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_9 , визнавши за ним право власності на: 1/4 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ; 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 ; 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 ; 1/4 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером № 3221284001:01:084:0039 цільовим призначенням «для ведення садівництва» розташовану за адресою: АДРЕСА_5 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про стягнення майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_9 про стягнення майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що вказана квартира повністю або в частині належала за життя ОСОБА_8 та увійшла до складу спадкової маси, позивачем не доведено того, що спірна квартира була набута ОСОБА_8 та ОСОБА_2 за спільні кошти.

Проте, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції у вказаній частині. Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 була придбана під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі.

Інвестиційний договір з АКБ «Аркада» на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом спору, був укладений ОСОБА_2 15 березня 1999 року і 06 жовтня 2000 року вона отримала свідоцтво право власності на нерухоме майно.

Відповідно, правовий режим майна подружжя на час набуття права власності на спірну квартиру врегульовано положеннями КпШС, який діяв до 01 січня 2004 року.

Відповідно до ст. 22 КпШС, який був чинний на час укладення вказаного договору, було визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 23 КпШС визначено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

Статтею 24 КпШС визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Відтак, КпШС не передбачав необхідності врахування джерела придбання майна під час віднесення майна до спільного сумісного майна подружжя, визначаючи, що все майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. А до особистої власності подружжя КпШС відносив майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування.

Враховуючи викладене, оскільки квартира АДРЕСА_1 , була придбана на підставі інвестиційного договору від 15 березня 1999 року під час шлюбу ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , то вона була набута у спільну сумісну власність подружжя.

За таких обставин, 1/2 частина квартира АДРЕСА_1 , увійшла до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_8 .

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Згідно із частиною третьою статті 75 СК України непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у Рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив із положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

Висновків щодо наявності права на отримання обов`язкової частки іншими категоріями «непрацездатних» дітей спадкодавця вказане Рішення Конституційного Суду України не містить.

У даній справі судом першої інстанції, з висновками якого погодився і Верховний Суд, встановлено, що позивачем доведено наявність підстав для спадкування обов`язкової частки у спадщині, яка залишилась після смерті його батька ОСОБА_8 у порядку, передбаченому статтею 1241 ЦК України. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що довідка, надана доктором медицина ОСОБА_14 не є належним доказом на підтвердження втрати працездатності позивачем, оскільки останній є громадянином США та надав документи на підтвердження втрати працездатності, передбачені насамперед правом цієї країни. Чинне законодавство України не передбачає обов`язок іноземця повторно та у порядку, передбаченому саме законодавством України, підтверджувати втрату непрацездатності. Вказані обставини ОСОБА_2 не було спростовано наданими до матеріалів справи доказами.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_7 мав право на обов`язкову частку у квартирі АДРЕСА_1 , яка склала 1/8 частину цієї квартири.

Разом з тим, враховуючи, що на момент розгляду справи квартира АДРЕСА_1 , була відчужена ОСОБА_2 на користь свого сина - ОСОБА_3 за договором дарування, належним способом захисту прав ОСОБА_9 є відшкодування йому стороною відповідача вартості його частки у цій квартирі.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_9 про стягнення з відповідача на користь позивача 1 114 779, 37 грн. майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на спірну квартиру.

При цьому, оскільки ОСОБА_2 на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції померла, відшкодувати ОСОБА_11 вартість його 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 мають правонаступники відповідачки.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, правонаступниками померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які у встановленому законом порядку звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьмича В.М. із заявами про прийняття спадщини, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією спадкової справи № 11/2025 щодо майна померлої ОСОБА_2 (т. 4, а.с. 88-120). Тому, саме з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є правонаступниками ОСОБА_2 , на користь позивача підлягає стягненню вартість 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки ПП «Приват-Інвеста» № 07/09-1 від 07 вересня 2022 року орієнтовна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 124,5 кв.м., становить 8 918 235,00 грн., вартість 1/8 частини цієї квартири становить 1 114 779,37 грн. (т.2, а.с. 88).

Доказів того, що вартість 1/8 частини спірної квартири, зазначена у вищевказаній довідці не відповідає дійсності, матеріали справи не містять.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також не надали доказів на спростування визначеної у вказаній довідці вартості квартири АДРЕСА_1 та 1/8 її частки. Окрім того, будучи зобов`язальною стороною, відповідачі не спростовували той факт, що вартість успадкованого ними майна перевищує розмір вимог ОСОБА_9 (1 114 779,37 грн.) та не надали суду будь-яких доказів на підтвердження вартості успадкованого ними майна для визначення конкретних часток, з яких необхідно виходити при визначенні сум відшкодування, які підлягають стягненню з кожного із них. При цьому слід врахувати, що позивач не є розпорядником відповідної інформації.

Таким чином, з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на користь ОСОБА_9 підлягає стягненню по 278 694,84 грн майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 з кожного (1 114 779,37 грн. / 4). При цьому колегія суддів зауважує, що всі майнові питання, які можуть виникнути між правонаступниками ОСОБА_2 щодо відшкодування позивачеві вартості майна, яке він мав успадкувати, можуть бути вирішені між ними в загальному порядку після здійснення фактичного відшкодування.

Враховуючи викладене,рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про стягнення майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вказаних позовних вимог, та стягненню з правонаступників ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 278 694,84 грн з кожного майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на вказану квартиру.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на користь ОСОБА_9 підлягає стягненню 13 000,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 16 721,70 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 17 836,46 грн. судового збору за подання касаційної скарги, а всього 47 558,16 грн. судового збору, тобто по 11 889,54 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 268, 294, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є правонаступниками ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 по 278 694,84 грн з кожного майнової компенсації за право на 1/8 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 889,54 грн. судового збору.

Стягнути зОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 11 889,54 грн. судового збору.

Стягнути зОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 11 889,54 грн. судового збору.

Стягнути зОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 11 889,54 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді