Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №754/8204/25 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 754/8204/25

Провадження № 2/526/278/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Павленко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гадяч у порядку спрощеного провадження цивільну справу № 754/8204/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу,

в с т а н о в и в:

23 травня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 5 544,94 грн та трьох процентів річних від простроченої суми боргу в сумі 1 044 грн, витрат зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн., вказуючи, що 24.07.2020 Деснянським районним судом м. Києва було винесено рішення, яким задоволено позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у порядку регресу у розмірі 7 206 грн 68 коп. та судових витрат. 24.03.2025 року на підставі вказаного рішення суду приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №77598919, рішення суду на час звернення до суду не виконане, тому на підставі ст. 625 ЦК України просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04.06.2025 справу за підсудністю передано до Васильківського районного суду Дніпропетровської області.

Згідно ухвали Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05.08.2025 справу за підсудністю передано на розгляд до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09.09.2025 справу за підсудністю передано на розгляд до Гадяцького районного суду Полтавської області.

Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

06 жовтня 2025 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач та його представник адвокат Самойленко П.М. копію ухвали про відкриття провадження отримали 08.10.2025, яка була направлена до електронну адресу адвоката.

Відповідач ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження, цивільний позов з додатками та копію ухвали про відкриття провадження у справі не отримав, зворотне повідомлення повернуто до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою. Згідно п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Так, відповідач не повідомив суду про зміну адреси реєстрації чи проживання. Оскільки згідно з інформацією, зазначеною у повідомленні про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором №R06 7013819987, копія ухвали суду та копія позовної заяви з додатками відповідачу не вручено, а поштові відправлення повернуто до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою»", то суд приходить до висновку, що згідно ч.6 ст. 272 ЦПК України відповідачу вручено вказане поштове відправлення і фактично він є повідомленим про розгляд справи в суді першої інстанції.

У відведений строк, з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, від сторін не надійшли заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відзив на позовну заяву відповідач теж не подавав.

Згідно з ч.1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, направив заяву про розгляд справи без його участі та участі його представника адвоката Самойленко П.М., позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, відзив на позов від нього не надходив.

Зважаючи на те, що в судове засідання сторони не з`явились, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

В силу ч.2 ст. 191 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Судом встановлено, що 24.07.2020 Деснянським районним судом м. Києва у цивільній справі №754/15941/19 було винесено заочне рішення, яким задоволено позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 7 206 грн 68 коп. та судових витрат. Рішення набрало законної сили 26.08.2020 року.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що 12.07.2018 по вул. Милославській в м. Києві, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Daewoo» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 та «Ravon R2» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Згідно з постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.08.2018 подія сталася з вини відповідача. Автомобіль «Ravon R2» отримав механічні пошкодження в наслідок зазначеної ДТП. Вказаний транспортний засіб був застрахований в ПрАТ «СК «ВУСО» на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу від 04.04.2018. Згідно з цим договором ПрАТ «СК «ВУСО» брав на себе зобов`язання виплатити страхове відшкодування у випадку пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок ДТП. На виконання умов договору страхування, ПрАТ «СК «ВУСО» виплатив страхове відшкодування потерпілій особі в розмірі 7 206 грн. На підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 993, 1194 ЦК України ПрАТ «СК «ВУСО» набув право вимоги до винної в ДТП особи, а саме до ОСОБА_2 . При цьому, 11.07.2019 між ПрАТ «ВУСО» та позивачемОСОБА_1 укладено договір про відступлення прав вимоги, у відповідності до якого товариство відступило позивачу право вимоги відшкодування регресу збитків, зокрема, й за полісом, укладеним з відповідачем.

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач ФОП ОСОБА_1 вказує, що неодноразово звертався до відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості у примусовому порядку.

Згідно витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 23.05.2025 приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Яцишиним А.М. 24.03.2025 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77598919.

На даний час рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24.07.2020 не виконане.

Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період з серпня 2020 року по квітень 2025 року включно. Згідно з поданих позивачем розрахунків інфляційні втрати складають - 5 544,94 грн, 3% річних складають 1 044,28 грн.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2018 року в справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року в справі N2 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.

Разом з тим, за змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Подібний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 07 лютого 2018 року по справі № 910/11249/17.

Так, Верховний Суд зробив висновок, що норма ст. 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 23.09.2015 у справі № 6-1206цс15 від 02.09.2015 у справі № 6-369цс15 та від 25.05.2016 у справі № 6-157цс16.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання, в нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

У постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, від висновку в якій не відступала Велика Палата Верховного Суду, зазначено, що за змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Судом встановлено, що у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання, а саме обов`язок відшкодувати збитки в порядку регресу. Зазначене грошове зобов`язання відповідачем не виконане на час звернення позивача до суду 23.05.2025. Тому на підставі ст.625 ЦК України в позивача виникло право на стягнення з відповідача сум, визначених ч.2 ст.625 ЦК України в зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, суд погоджується з розрахунком інфляційних втрат та 3 % річних та приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, а відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути інфляційні втрати в сумі 5 544,94 грн і 3% річних в сумі 1 044,28 грн за період з серпня 2020 року по квітень 2025 року включно.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує наступне.

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат з судового збору в сумі 968,96 грн., сплачений ним при подачі позову через систему «Електронний суд», тому, оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір в сумі 968,96 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат понесених на правову допомогу позивачем надано суду договір №01/11//22 від 01.11.2022 року укладений між адвокатом Самойленком П.М. та ФОП ОСОБА_1 , додаткову угоду №91 від 13.03.2025 до договору про надання правової допомоги №01/11//22 від 01.11.2022 стосовно відповідача ОСОБА_2 з найменуванням та вартістю послуг на суму 4000 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

З акту здачі – прийняття робіт до договору про надання правничої допомоги №01/11//22 від 01.11.2022 вбачається, що позивачу було надано послуги на суму - 4000,00 грн, які ним оплачені, що підтверджується платіжною інструкцією від 13.03.2025.

Вирішуючи дану заяву по суті, суд враховує те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року №159/5837/19.

Також, частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зауважує, що відповідач не подавав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому суд звертає увагу, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, стороною відповідача не зазначено обставин та доказів, які б дали підстави для зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Таким чином, враховуючи складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторін, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 4000 грн., які є є спів мірними та не виходять за межі розумного.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 76, 81, 89, 137,141, 263-264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу – задовольнити.

Стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 5 544,94 грн та 3% (три проценти) річних від простроченої суми боргу в сумі 1 044 грн за не виконання рішенняДеснянського районного суду м. Києва від 24.07.2020 по цивільній справі №754/15941/19 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Стягти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 968,96 грн та понесені витрати на правову допомогу адвоката в сумі 4000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач – ОСОБА_2 , зареєстрований, як ВПО, за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Головуюча: Л. В. Максименко