Вирок від 30 квітня 2026 р. у справі №523/8868/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/8868/26

Провадження №1-кп/523/1556/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , вивчивши в порядку ст.ст.381-382 КПК України у спрощеному провадженні в приміщенні суду обвинувальний акт й додані до нього матеріали кримінального провадження №12026167490000110, внесеного до ЄРДР 17.04.2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Олексіївка Верхньорогачицького району Херсонської області, громадянина України, зі середньою освітою, неодруженого і офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Пересипського районного суду м. Одеси із Пересипської окружної прокуратури м.Одеси одночасно із означеним обвинувальним актом щодо вчинення кримінального проступку, в якому викладено клопотання прокурора ОСОБА_3 про розгляд акта у спрощеному порядку, також для розгляду надійшли матеріали кримінального провадження, відповідні заяви потерпілого та сторони захисту.

Приписи ч.1 ст.382 КПК України встановлюють, що у разі розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку у спрощеному провадженні, суд у п`ятиденний строк з дня отримання такого обвинувального акта, вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.

На виконання наведених вимог закону, вивчивши в порядку ст.ст.381-382 КПК України надані для судового розгляду у спрощеному провадженні обвинувальний акт й додані до нього матеріали, суд доходить наступних висновків.

Згідно з обвинувальним актом та матеріалами кримінального провадження, досудовим розслідуванням встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 , 16.04.2026 року приблизно о 20:00 годині, перебуваючи на території ТОВ «Сокар Петролеум», розташованого в м.Одесі по вул.Київське шосе 12, в ході сварки з раніше знайомим йому потерпілим ОСОБА_4 , вирішив заподіяти йому тілесні ушкодження.

Переслідуючи мету заподіяння потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень з мотивів особистої неприязні, обвинувачений ОСОБА_2 підійшовши до потерпілого впритул, наніс йому один удар кулаком лівої руки в ділянку правого кута рота, після якого останній втративши власну рівновагу зігнувся уперед.

Після цього, продовжуючи свої кримінально-протиправні дії, не зупиняючись на досягнутому, агресивно налаштований обвинувачений ОСОБА_2 , діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, з метою заподіяння шкоди здоров`ю потерпілому ОСОБА_4 , умисно наніс ще два удари кулаком лівої руки в ділянку верхньої щелепи справа. Надалі, коли потерпілий перебував у зігнутому положенні, обвинувачений наніс йому ще два удари ногою, зігнутою в коліні, в ділянку обличчя.

Від завданих ударів потерпілий ОСОБА_4 втратив рівновагу та впав на землю, а після його падіння обвинувачений ОСОБА_5 продовжив наносити тілесні ушкодження потерпілому, завдаючи йому численні удари руками в ділянку обличчя та голови, тим самим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді забійної наскрізної рани в проекції кута рота справа, травматичний пульпіт 2-го та 3-го зубів на верхній щелепі справа, які згідно висновку експерта №375 від 17.04.2026 року та відповідно до п.2.3.3 і 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995 року, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Отже, за обвинувальним актом, ОСОБА_2 висунуте обвинувачення у заподіянні потерпілому ОСОБА_4 умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Відповідно до означених вище заяв, потерпілий ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_2 , за участю захисника останнього - адвоката ОСОБА_6 , погодились зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомилися з обмеженням права на апеляційне оскарження вироку суду, виявивши згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, а обвинувачений при цьому повністю й беззаперечно визнав свою винуватість, просив суд призначити йому покарання у виді штрафу.

З огляду на матеріали кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 під час досудового розслідування повністю визнав свою провину за висунутою підозрою, що ідентична викладеному в акті обвинуваченню, а будучи допитаним дізнавачем в якості підозрюваного, надав зізнавальні показання про час, місце, спосіб і мотиви вчиненого ним при вказаних вище обставинах, не оспорюючи при цьому докази, які містяться у матеріалах кримінального провадження та фактичні обставини скоєного кримінального проступку.

Втім, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального проступку, фактичні обставини якого ним та ніким із учасників провадження не оспорюються, об`єктивно та повністю підтверджуються наявними у матеріалах досудового розслідування доказами, дослідження яких не здійснювалось в судовому засіданні, відповідно до ч.1 ст.382 КПК України.

Приймаючи до уваги наведені обставини, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 своїми умисними діями заподіяв потерпілому ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а відтак дії вказаного обвинуваченого вірно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.2 ст.125 КК України.

Так, з огляду на ч.2 ст.125 КК України, кримінальна відповідальність за цією нормою закону настає за умисне легке тілесне ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, що карається штрафом від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до одного року, або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.65, ч.2 ст.50 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, та при призначенні покарання суду слід врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також слід виходити з того, що покарання має бути призначене відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу й у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яке передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Внаслідок означених вимог закону, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд приймає до уваги характер і обставини вчиненого ним, спосіб й кількість завданих ним потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, їх наслідки та беручи до уваги те, що після падіння потерпілого на землю обвинувачений не зупинив свої протиправні дії і продовжив завдавав удари лежачому на землі потерпілому, а також судом враховується те, що в силу ст.12 КК України скоєне обвинуваченим відноситься до категорії кримінальних проступків, стан здоров`я зазначеного обвинуваченого та характеризуючі його особу дані.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_2 свою провину в інкримінованому діянні визнав повністю; раніше не судимий; неодружений; офіційно не працевлаштований і на обліку в центрі зайнятості не значиться; перебуває на обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 ; на диспансерному обліку в КНП «Одеський обласний центр психічного здоров`я» ООР не значиться; забезпечений місцем проживання в м.Одесі, де характеризується позитивно.

Сукупність викладених обставин свідчить про певну схильність обвинуваченого ОСОБА_2 до кримінально-протиправних діянь, про його небажання займатися суспільно-корисною працею в умовах складного для держави часу – воєнного стану, про відсутність у обвинуваченого легальних джерел доходу, що одночасно обумовлює неможливість призначення йому покарання у виді штрафу, громадських чи виправних робіт, але вказує на доцільність його виправлення в умовах суспільства.

Згідно з п.4 ч.1 ст.91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а згідно зі ст.92 цього ж Кодексу, обов`язок доказування перелічених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, – на потерпілого.

Разом із тим, за обвинувальним актом, в якості обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , визначено щире каяття.

Проте, з такою позицією органу дізнання та прокурора, суд погодитись не може, оскільки згідно з правовими висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (зокрема, постанова від 22.03.2018 року у справі №759/7784/15-к, від 09.10.2018 року у справі №51-275км17), розкаяння особи передбачає, окрім визнання фактів вчинення злочинів, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у скоєному, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Утім, відомості, які б підтверджували факт щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_2 , зокрема у формі вибачення перед потерпілим ОСОБА_4 чи надання йому медичної або іншої допомоги безпосередньо після вчинення кримінального проступку, відсутності у потерпілого матеріальних претензій до обвинуваченого, мали знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження, але відповідних доказів на підтвердження означених обставин, до суду не надано і матеріали провадження таких даних не містять.

Отже, за приписами ст.ст.66, 67 КК України, до обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , слід віднести визнання ним своєї провини в межах висунутого обвинувачення, а обставин, що обтяжують його покарання, як зазначено в обвинувальному акті, не встановлено.

На підставі сукупності викладеного, при визначенні виду та міри покарання у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги наявні в матеріалах справи характеризуючі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2 (зокрема, відсутність відомостей про працевлаштування і наявності легальних джерел доходу), що у контексті ст.ст.50, 53, 57, 65 КК України обумовлює неможливість призначення таких покарань як штраф чи виправні роботи, суд через призму презумпції призначення більш м`якого покарання (ч.2 ст.65 КК України), доходить висновку про необхідність призначення йому покарання у виді громадських робіт у визначених санкцією ч.2 ст.125 означеного Кодексу межах, що за переконанням суду є необхідним й достатнім для виправлення вказаного обвинуваченого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

При цьому, суд виходить з того, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей щодо неможливості призначення обвинуваченому ОСОБА_2 такого виду покарання, як громадські роботи, визначених у ч.3 ст.56 КК України, а згідно з ч.ч.1, 2 цієї ж норми закону громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, та такий вид покарання призначається на строк від шестидесяти до двохсот сорока годин.

Згідно зі ст.36 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України, покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого та контроль за виконанням покарання покладається на уповноважений орган з питань пробації.

Питання щодо долі інших речових доказів у кримінальному провадженні, суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.100, 369-371, 373-374, 381-382 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, призначивши покарання у виді громадських робіт строком двісті сорок годин.

Згідно зі ст.56 КК України, ст.ст.36-38 Кримінально-виконавчого кодексу України, строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_2 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Відповідно до ст.36 Кримінально-виконавчого кодексу України, виконання вироку та контроль за виконанням засудженим ОСОБА_2 призначеного покарання, – покласти на Одеський районний відділ №1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області Міністерства юстиції України.

В порядку ст.100 КПК України, речовий доказ у кримінальному провадженні – оптичний носій інформації – диск для одноразового запису формату CD-R, - продовжити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Копії вироку направити прокуророві та ОСОБА_2 , надати для відома іншим заінтересованим особам, а також спрямувати до Одеського районного відділу №1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області Міністерства юстиції України та начальнику ВнП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області - для виконання, в частинах наданих їм відповідних повноважень.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Пересипський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня ухвалення, а для обвинуваченого, – у той же строк з дня отримання його копії.

Головуючий - суддя: ОСОБА_1