Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №522/2472/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2472/26-Е

Провадження № 2/522/5699/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Абухін Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гудзюк Ю.Б.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», третя особа ОСОБА_2 , Приморський відділ державної виконавчої служби в м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просить: Зняти арешт, накладений постановою про арешт майна та заборону на його відчуження серія та номер: ВП №49211394, виданий 13.11.2015, видавник: Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, номер запису про обтяження: 12093101, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_3 ;

Зняти арешт, накладений постановою серія та номер: 52536846, видавник: Перший Приморський ВДВС м. Одеси, номер запису про обтяження: 22271870, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_3 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Представник позивача подала заяву про проведення судового засідання без участі позивача та її, як представника, позов підтримала, просила його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи. Також від відповідача надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог, підтвердив відсутність будь-яких претензій майнового характеру до позивача. Повідомив, що наслідки визнання позову йому відомі, зрозумілі та роз`яснення не потребують.

Третя особа у судове засідання не з`являлася, належним чином повідомлялася про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не сповіщала,

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим 12.10.2020 Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2021 у справі №522/20440/21 було вирішено, що ОСОБА_3 на праві власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу №98-046ІІ нерухомого майна від 24.04.1998.

Листом Державного нотаріуса Хаджибейської районної державної нотаріальної контори Ставнійчук А.О. №504/02-14 від 19.02.2026 ОСОБА_1 було повідомлено про неможливість у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки спадкове майно обтяжене арештами на підставі постанови про арешт майна та заборону на його відчуження серія та номер: ВП №49211394, виданий 13.11.2015, видавник: Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, номер запису про обтяження: 12093101, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_3 та постанови серія та номер: 52536846, видавник: Перший Приморський ВДВС м. Одеси, номер запису про обтяження: 22271870, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_3 .

Таким чином підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії у даному випадку стала наявність арештів нерухомого майна в межах виконавчих проваджень №49355627 та №52536846, що перебували на примусовому виконанні у Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Листом від 19.12.2025 № 213089 Приморським відділом державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №49355627 з примусового виконання виконавчого листа від 11.09.2015 №522/16872/14-ц виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» боргу у розмірі 497 596,56 грн., яке відкрито постановою державного виконавця від 05.11.2015 р.

При здійсненні зазначеного виконавчого провадження, постановою державного виконавця від 13.11.2015 року застосовано арешт до майна боржника.

02.06.2016 вказане виконавче провадження було завершено на підставі п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2020 р. було замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) – Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» її правонаступником – Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» у виконавчому провадженні за виконавчими документами, виданими Приморським районним судом м. Одеси у справі №522/16872/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Після цього на виконанні Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження №52536846 з примусового виконання виконавчого листа від 11.09.2015 №522/16872/14-ц виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» боргу у розмірі 497 596,56 грн. В рамках даного виконавчого провадження також було накладено арешт на підставі постанови державного виконавця від 20.12.2016.

08.05.2025 вказане виконавче провадження було завершено на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою стягувача.

В подальшому вказаний виконавчий документ було пред`явлено на виконання до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Р.В. на виконання якого було відкрито виконавче провадження №78125247.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.10.2025 у справі №522/16872/14-ц було замінено сторону боржника – ОСОБА_3 його правонаступниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

На підставі вказаної ухвали приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Бондаревим Р.В. 20 листопада 2025 р. було винесено постанову, якою було замінено сторону боржника ОСОБА_3 його правонаступником ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 виконала вимоги виконавчого листа №522/16872/14-ц виданого 11.09.2015 Приморським районним судом м. Одеси, про що 12 грудня 2025 р. повідомила приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Р.В.

З аналогічною заявою 12 грудня 2025 р. до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Бондарева Р.В. звернувся із представник кредитора ТОВ «Консалт Солюшенс».

На підставі вказаних заяв приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Бондарева Р.В. 12 грудня 2025 р., керуючись вимогами п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №78125247, зазначивши, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом 0 гривень; сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 49 759,65 грн.

Також 12 грудня 2025 р. ОСОБА_1 директором ТОВ «Консалт Солюшенс» Рожко С.В. було видано довідку про те, що ТОВ «Консалт Солюшенс» підтверджує про відсутність будь-яких претензій майнового характеру до ОСОБА_1 з приводу кредитного договору №10/34/07-І від 26.07.2007 та усіх додаткових договорів до нього, в тому числі договорів забезпечення, у зв`язку з виконанням зобов`язання.

Таким чином суд приходить до висновку, що зобов`язання за кредитним договором №10/34/07-І від 26.07.2007 виконано та на теперішній час відсутні підстави для обтяження майна померлого ОСОБА_3 арештами, які перешкоджають ОСОБА_1 реалізувати свої права як спадкоємця померлого.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідносин, припинення правовідносин та інше. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Підпунктами 4.15. та 4.18. п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України за №296/5 від 22.02.2012, передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Так, згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно з ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Слід зазначити, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод. Першого протоколу та протоколів №2, 4. 7. та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчинити щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі. інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не згадати закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Uzan та інші проти Турції» (скарги № 19620/05, 41487/05, 17613/08 и 19316/08) від 05.03.2019 року, Європейський Суд встановив, що заявники скаржилися на тривале застосування тимчасових заходів щодо їхнього майна та відмову органів влади скасувати ці заходи протягом кількох років, навіть з урахуванням того, що заявників не було визнано винними у кримінальному провадженні або відповідачами у цивільному провадженні. Європейський Суд прийшов до висновку, що влада не змогла встановити «справедливий баланс» між захистом суспільних інтересів та вимог захисту прав заявників на повагу їх власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння майном).

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 133, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», третя особа ОСОБА_2 , Приморський відділ державної виконавчої служби в м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту задовольнити .

Зняти арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП №49355627, виданий 13.11.2015, видавник: Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, номер запису про обтяження: 12093101, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_3 ;

Зняти арешт, накладений постановою серія та номер: 52536846, видавник: Перший Приморський ВДВС м. Одеси, номер запису про обтяження: 22271870, накладений на все нерухоме майно ОСОБА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.Д. Абухін

30.04.26