Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №491/1065/24 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/1065/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі: головуючої судді: Надєр Л.М.,

за участю секретаря судового засідання – Голубович А.М.,

за участю сторін у справі:

позивача – ОСОБА_1 ,

за участю представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника третьої особи – служби у справах дітей Ананьївської міської ради – Платонова С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьєві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, треті особи: Служба у справах дітей Ананьївської міської ради (сектор з питань усиновлення, опіки та піклування), орган опіки та піклування Ананьївської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначає, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у справі. Від вказаного шлюбу вони мають спільну неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони з відповідачем та дочкою проживали АДРЕСА_1 , у будинку, який належить батьку позивача. Позивач зазначає, що в останні рік сімейне життя у них з відповідачем не склалось, вони постійно сварились. Позивача не влаштовувало, що відповідач у його відсутність, коли він перебував у відрядженнях по службі, не працювала, зловживала спиртними напоями, не займалася здоров`ям та вихованням їхньої спільної дочки. Позивач вказує, що його дочка має проблеми зі здоров`ям, затримка мовного розвитку, потребує регулярного нагляду невропатолога і педіатра. Позивач завжди залишав відповідачу кошти на медичні обстеження дочки, однак вона це ігнорувала. Приблизно 16 липня 2024 року, коли позивач перебував у відрядженні, відповідач забрала дочку та переїхала до м. Одеси. До 10 вересня 2024 року він не знав, де знаходиться його дитина і що з нею. Відповідач змінила номер телефону і не повідомляла, де вона проживає. З цього приводу позивач звертався до поліції. 21 жовтня 2024 року рішенням Ананьївського районного суду Одеської області шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. В подальшому відповідач вийшла на зв`язок і привезла позивачу дочку. Позивачу стало відомо, що весь цей час відповідач не мала постійного місця проживання, мешкала або в орендованій квартирі з невідомим чоловіком, або у своїх родичів. Дитиною відповідач не займалась, дитина замкнулася в собі, майже не розмовляла, постійно хотіла спати. Позивач зазначає, що за той час, який дитина проживає з ним, він водив її до лікаря, влаштував її до дитячого садка у м. Ананьїв, займається її вихованням і лікуванням. За цей час відповідач життям дочки не цікавилась, з`являлась в нетверезому стані, матеріально дитині не допомагає. Позивач вважає, що його дочка має проживати разом з ним, оскільки він має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований, має всі необхідні умови для життя і розвитку дитини. У його відсутність з доглядом за дитиною допомагають його батьки, які проживають поруч. Позивач зазначає, що він звернувся до служби у справах дітей Ананьївської міської ради з метою обстеження умов його проживання та складання відповідного висновку, однак йому було роз`яснено, що він має звернутись з позовом до суду про визначення місця проживання дитини з батько. Відповідач при цьому не має постійного місця проживання, не працює, не має постійного доходу, зловживає спиртними напоями. Відповідач заперечує проти того, щоб їхня дочка проживала з позивачем. Позивач вважає, що проживання його дочки з ним відповідає її інтересам і бажанням, а спілкування та проживання з матір`ю лише травмує її дитячу психіку. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 14 лютого 2025 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Крім того, в ухвалі про відкриття провадження у справі роз`яснено відповідачу про її процесуальні права, а саме подати відзив на позовну заяву, пред`явити зустрічний позов та подати заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, що передбачено вимогами ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїми процесуальними правами передбаченими ст.178, ст.193, та ч.4, ч.5 ст.277 ЦПК України не скористалася та у встановлені строки в ухвалі про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву до суду не подала, з зустрічним позовом до суду не зверталася.

В подальшому 30 вересня 2025 головуючою суддею у справі після виконання всіх завдань, визначених в ст.189 ЦПК України було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що на даний час йому не відоме місце знаходження матері дитини, попередній номер телефону вона змінила, оскільки не відповідає на телефонні дзвінки. В липні 2024 року він перебував у відрядженні. В цей час відповідач почала вживати спиртні напої, на дитину не звертала уваги. Позивач попередив відповідача, що за таку її поведінку він подасть на розлучення, однак відповідач проігнорувала це. Їхня з відповідачем дочка майже не розмовляє, має проблеми зі здоров`ям. В подальшому відповідач забрала дитину та виїхала до м. Одеси. Він не знав, де саме вони знаходяться, що з дочкою. Лише через півроку він їх знайшов, забрав дитину до себе. Відповідач приїхала до нього наступного дня в стані алкогольного сп`яніння, намагалася вчинити бійку, через що йому довелося викликати поліцію. Вони з відповідачем домовились піти до служби у справах дітей на наступний день для вирішення питання відносно дитини, однак відповідач так і не з`явилась. З того часу відповідач дочкою не цікавиться, не дзвонить, не приїжджає, місце її знаходження невідоме. Позивач зазначив, що на даний час дитина проживає з ним та бабусею. Він приблизно на півтора-два місяці виїжджає у відрядження на ротацію і в цей час дитина знаходиться з бабусею. Дитина зараз знаходиться у кращому стані, навчається вдома, стала слухняна. Позивач також зазначив, що на даний час у нього з відповідачем немає спору щодо місця проживання їхньої дочки з ним, однак відповідачу невідоме місце знаходження відповідача та він не може з нею зв`язатися. Позивач додав, що питання щодо визначення місця проживання дитини вирішено органом опіки та піклування, але він хоче, щоб з цього приводу було рішення суду, щоб потім відповідач не забрала, не викрала дитину. По службі і висновок органу опіки та піклування надає йому переваги по службі, він може мати іншу посаду, та інше, на розсуд командування.

Представник позивача – адвокат Мельниченко В.В., в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що спір між позивачем та відповідачем щодо місця проживання дитини є, оскільки відповідач заперечувала та навіть приходила до служби у справах дітей і не погоджувалась і була категорично проти, щоб дитина проживала з позивачем. Відповідач не працює, не має постійного місця проживання. При цьому, позивач працює, забезпечив дочці умови для проживання. Також представник позивача зазначила, що відповідач мала можливість брати участь у вирішенні питання щодо місця проживання дитини, але їй було байдуже з ким знаходиться дитина і відповідач не з`явилась на засідання органу опіки та піклування, не оскаржувала його. Водночас, позивач має можливість доглядати та забезпечувати дитину, займатися її вихованням, піклуватися про неї. Представник позивача зазначила, що визначення місця проживання дитини з позивачем вона вважає належним способом захисту і щоб мати впевненість, що мати дитини не приїде і не забере дитину.

Представник третьої особи – служби у справах дітей Ананьївської міської ради – Платонов С.І., в судовому засіданні пояснив, що в січні 2025 року на підставі заяви ОСОБА_1 розглядалось питання щодо визначення місця проживання дитини. На засідання комісії виклалась мати дитини, яка при бесіді пояснила, що батько приїхав взяти дитину на декілька годин, але забрав її та не повернув. Мати дитини особисто прибула до служби у справах дітей, але коли розглядалось питання саме на комісії, вона на зв`язок вже не виходила, повідомлялась про дату проведення засідання комісії через месенджер, але на засідання комісії не з`явилась та не відповідала на повідомлення.

Представник третьої особи – органу опіки та піклування Ананьївської міської ради, в судова засідання не з`явився, однак подав клопотання, в якому просить справу розглянути без участі представника виконавчого комітету Ананьївської міської ради. Також до заяви додав рішення виконавчого комітету Ананьївської міської ради №264 від 12 червня 2025 року про затвердження висновку органу опіки та піклування Ананьївської міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , а також висновок опіки та піклування Ананьївської міської ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 (а.с.88-92).

Відповідач в судові засідання не з`являлась, причину неявки не повідомляла, про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України повідомлялась належним чином, що підтвердження конвертами, які повернулися до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.55, 77, 93, 102, 116, 126, 134, 135).

Також відповідач не скористалася своїми процесуальними правами та не подала до суду відзив на позовну заяву, не звернулася до суду із зустрічним позовом, не вимагала і не вимагає повернення дитини.

Заслухавши позивача, його представника та представника третьої особи – служби у справах дітей Ананьївської міської ради, допитавши свідків, взявши до уваги неявку відповідача та клопотання представника третьої особи – органу опіки та піклування Ананьївської міської ради, вивчивши документи справи, а також надані сторонами під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, при розгляді справи встановлено:

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 21 грудня 2007 року Ананьївським РВ ГУМВС України в Одеській області (а.с.6-7).

Відповідачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , виданого 08 листопада 2018 року органом 5123 (а.с.9), довідкою з реєстру територіальної громади про місце реєстрації особи, виданою відділом надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради за №4763 від 24 грудня 2024 року (а.с.33).

Судом були допитані свідки, про допит яких судоми було задоволено клопотання представника позивача.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає по сусідству з позивачем. Вона є хрещеною відповідача. Свідок зазначила, що позивач є другом її сина, позивача вона знає з дитинства. Позивач одружився з відповідачем та у них народилась дочка. Мати позивача допомагала у догляді за дитиною. Дочка позивача має проблеми зі здоров`ям, вона не йде на контакт, не говорить, розуміє звернену мову, знає лише членів сім`ї, з іншими на контакт не йде. Приблизно два роки тому відповідач забрала дитину і поїхала в м. Одесу та зникла. В той час позивач був на ротації. Він знайшов відповідача, забрав дитину і привіз додому. Дитина була голодна. Мати позивача почала займатися лікуванням дитини. При цьому, мати дитини, тобто, відповідач, лише один раз приїхала і була в стані алкогольного сп`яніння. Дитина проживає з позивачем та його батьками, однак позивач систематично перебуває у відрядженнях, дитиною більше займаються батьки позивача. На думку свідка, відповідачу стало навіть зручно, що дитина знаходиться з батьком.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір`ю позивача. Коли позивач перебуває у відрядженні, вона допомагає з доглядом за онукою. Відповідач з неблагополучної сім`ї, хоча вони думали, що все буде добре. Потім відповідач почала зловживати спиртними напоями, але приховувала це. Коли позивач був у відрядженні, відповідач забрала дитину та поїхала, куди саме, ніхто не знав. На протязі приблизно 5-5,5 місяців позивач не бачив свою дочку. Він шукав відповідача з дочкою. Потім відповідач почала вимагати гроші і позивач надав їй гроші на утримання дитини, але відповідач приховувала, де вони знаходяться. Потім відповідач дозволила позивачу побачити дитину і 03 листопада 2024 року позивач побачився з дитиною, взяв її на прогулянку і забрав дитину та привіз додому. В той же день відповідач подзвонила, щоб дізнатися, де дитина, а потім о 23 годині приїхала до них додому в стані алкогольного сп`яніння. 04 листопада 2024 року вони звернулись до органу опіки та піклування. В той день відповідач приїжджала, а потім пропала і її більше ніхто не бачив. Вона не вітає дочку зі святами. У дитини аутизм і гіперактивність, їй не комфортно в присутності чужих людей, вона приймає заспокійливі препарати.

Судом встановлено, що рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 21 жовтня 2024 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано (а.с.11).

Позивач та відповідач мають спільну дитину – дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 04 квітня 2018 року Ананьївським районним відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с.10).

З листа СПД №1 ВП №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області від 21 серпня 2024 року вбачається, що позивач звертався до поліції з проханням встановити місце знаходження його дитини ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_1 , яких з 16 липня 2024 року немає за місцем мешкання. Вказаним листом позивачу рекомендовано звернутися до суду, оскільки між ним та відповідачем виникли цивільно-правові відносини (а.с.16).

Згідно листа КНП «Ананьївська багатопрофільна міська лікарня Ананьївської міської ради» від 10 грудня 2024 року, наданого на адвокатський запит представника позивача, дочка позивача – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі бабусі відвідувала амбулаторний прийом лікаря-психіатра: 15 листопада 2024 року, 21 листопада 2024 року, 28 листопада 2024 року, 11 грудня 2024 року. Первинне звернення 29 січня 2024 року. Діагноз: F80.0 (а.с.17), та сімейним лікарем було сформоване відповідне направлення на консультацію дитячого невролога (а.с.18).

З урахуванням наведеного, а також віку дитини, пояснень позивача та свідків, дитина до суду не запрошувалась.

Позивач 03 грудня 2024 року звертався до служби у справах дітей Ананьївської міської ради з заявою про визначення місця проживання його дочки ОСОБА_3 разом з ним, оскільки мати дитини веде аморальний спосіб життя, не приділяє належної уваги вихованню дитини та її здоров`ю, своєю поведінкою негативно впливає на психологічний стан дитини (а.с.19).

Позивач офіційно працює та отримує стабільний дохід, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору (а.с.21-23), за місцем несення служби позивач характеризується позитивно, що підтверджується копією службової характеристики (а.с.20).

Станом на 16 вересня 2024 року позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, немає не знятої чи не погашеної судимості, не перебуває у розшуку (а.с.24).

Дочка позивача зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.25), у житловому будинку, який перебуває у приватній власності ОСОБА_6 (а.с.26).

Відповідно до висновку служби у справах дітей Ананьївської міської ради про вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , 01 квітня 2018 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ананьївської міської ради №21 від 23 січня 2025 року, комісією було прийнято рішення за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька дитини ОСОБА_1 .. З вказаного висновку вбачається, що під час телефонної розмови з представником служби відповідач повідомила, що влітку 2024 року позивач приїхав до адреси її проживання в АДРЕСА_2 на побачення з дочкою, але після побачення дитину не повернув. Також з вказаного висновку вбачається, що під час виконання відповідних процедур щодо підготовки до засідання комісії матері дитини за вказаною адресою не виявлено та місце її знаходження невідоме. При цьому, на засідання комісії ОСОБА_1 не прибула, на повідомлення та дзвінки не відповідала (а.с.39-44, 58-60).

20 червня 2025 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування Ананьївської міської ради про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , затверджений рішення виконавчого комітету Ананьївської міської ради №264 від 12 червня 2025 року, який за своїм змістом аналогічний висновку служби у справах дітей, затвердженому рішенням виконавчого комітету Ананьївської міської ради №21 від 23 січня 2025 року, та відповідно до якого виконавчий комітет Ананьївської міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 за місцем проживання батька ОСОБА_1 (а.с.89-92). Відповідач при цьому була запрошена на засідання комісії через месенджер, однак відповіді від неї не надходило. За період з січня по травень 2025 року відповідач не зверталась до органу опіки та піклування щодо оскарження рішення служби у справах дітей про визначення місця проживання дитини з батьком.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України, сім`я та дитинство охороняються державою.

Частинами 7 та 8 ст.7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї..

Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини..

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.ч.4-5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Водночас відповідно до ч.ч.1-2 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною 1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява №31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд вважає, що при визначенні місця проживання дитини необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. При розгляді справ щодо місця проживання дитини слід виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Як було зазначено вище, позивач та відповідач мають спільну дитину - дочку ОСОБА_3 .. Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач у 2024 році добровільно змінила своє місце проживання разом з їх з позивачем спільною дитиною, та виїхала до м. Одеси. В подальшому 21 жовтня 2024 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано рішенням суду за позовом позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_1 . Після встановлення місця знаходження відповідача з дочкою, позивач прибув за їхнім місцем проживання на побачення з дочкою, після чого виїхав з нею за місцем свого проживання. Як вбачається з матеріалів справи, дочка позивача та відповідача на даний час тривалий час проживає з позивачем. При цьому згідно наявних в матеріалах справи висновків органу опіки та піклування та служби у справах дітей відповідач під час підготовки до засідань комісій вказаних органів надавала в телефонному режимі відповідні пояснення та не висловлювала свою думку щодо визначення місця проживання їхньої з позивачем спільної дочки разом з нею, при цьому, безпосередньо на засідання комісії не з`явилась та не висловила свою думку щодо вирішення питання місця проживання їхньої з позивачем дочки, в тому числі, не висловила будь-яких заперечень проти визначення місця проживання дочки з позивачем у справі, тобто, з батьком дитини. Враховуючи ці обставини, комісією було вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком, тобто, з позивачем. Рішення відповідних органів щодо визначення місця проживання дитини відповідач не оскаржувала. При цьому, їй було відомо про розгляд даного питання відповідними органами, однак на засідання комісій не з`являлась, заперечень не висловлювала. Також до суду відповідач не з`являлась, відзив на позовну заяву не подала, з зустрічним позовом не зверталась.

Таким чином позивачем не доведено, що його права порушені, не визнані або оспорюються, а відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчинила.

Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина фактично проживала і продовжує проживати та зареєстрована за місцем проживання батька. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним та зареєстрована за його адресою, порушені права позивача, а надані позивачем пояснення в ході розгляду справи, зводяться до того, що рішення суду щодо визначення місця проживання дитини з ним йому необхідне для того, щоб відповідач не забрала дитину без його згоди у майбутньому. Об`єктивних даних про те, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, суду не надано.

Суд вважає, що у даній справі сторони, як це передбачено положеннями ст.160 СК України, визначили місце проживання дитини з батьком за взаємною згодою, що не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору), зокрема у суді.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Спір у вказаній справі щодо місця проживання дитини ініційований батьком дитини, тобто, позивачем, з яким дитина і так фактично проживає та зареєстрована за його адресою проживання, і від якого мати дитини, тобто, відповідач, не вимагає зміни місця проживання дитини.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання дитини разом з нею не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини з нею, як матір`ю, суду не надала.

В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.

Оскільки позивачем не доведено наявність спору між ним та відповідачем щодо місця проживання дитини, позовні вимоги не підлягають задоволенню, так як відсутній сам предмет і підстави позову, з яким позивач звернувся до суду.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, треті особи: Служба у справах дітей Ананьївської міської ради (сектор з питань усиновлення, опіки та піклування), орган опіки та піклування Ананьївської міської ради – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2026 року.

Суддя Надєр Л.М.

Рішення суду набрало законної сили «____» __________________20__ року.