Постанова від 30 квітня 2026 р. у справі №489/6630/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.05.26

33/812/180/26

Справа № 489/6630/25

Провадження № 33/812/180/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Тищук Н.О.,

із секретарем – Богуславською О.М.,

за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , в режимі відеоконіференцзв`язку його захисників – адвокатів Козловської Тетяни Вікторівни та Стрижака Сергія Васильовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення, за апеляційною скаргою на постанову судді Інгульського районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП з застосуванням адміністративного стягнення у вигляді 17 000 грн штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік,

У С Т А Н О В И В:

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 415157 вбачається, що він складений про те, що об 11 годині 07.08.2025 року, рухаючись в районі будинку № 55 по пр. Богоявленському в м. Миколаєві, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Міцубіші н.з. НОМЕР_2 та здійснив зупинку в зоні дії д.з. 3.34. Маючи ознаки алкогольного сп`яніння - різкий запах алкоголю з порожнини рота, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ухилився, залишивши місце події.

Постановою судді Інгульського районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП з застосуванням адміністративного стягнення у вигляді 17 000 грн штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

08 квітня 2026 року захисник ОСОБА_1 адвокат Козловська Т.В. подала апеляційну скаргу на постанову суду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно використав окрему фразу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності щодо факту керування транспортним засобом, як самостійний і достатній доказ, не підтвердивши її жодним об`єктивним джерелом, таким як: відеофіксація руху транспортного засобу; безпосереднє спостереження поліцейських за фактом керування; показання свідків; інші належні та допустимі докази.

При цьому у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що об 11 годині 07.08.2025 року ОСОБА_1 нібито керував транспортним засобом, водночас вказано, що ознаки сп`яніння було виявлено саме під час спілкування з водієм та винесення постанови за порушення правил стоянки, отже у момент нібито «керування» транспортний засіб уже перебував у припаркованому стані, а не в русі, що є взаємовиключними обставинами.

Також у протоколі зазначено про нібито зупинку транспортного засобу, однак жодного доказу цього немає: відеозапис не містить ні руху автомобіля, ні моменту його зупинки, а навпаки — фіксує вже припаркований транспортний засіб.

Більше того, у матеріалах справи відсутня сама постанова за порушення правил зупинки/стоянки, що ставить під сумнів як факт її винесення, так і достовірність усієї фабули події.

Доданий до протоколу про адміністративне правопорушення відеозапис не дозволяє встановити хто саме перебував за кермом, оскільки спілкування відбувалося через ледь привідкрите вікно, без належної ідентифікації особи.

З доданого до протоколу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 фактично висловила чітку та однозначну згоду на проходження огляду на стан сп`яніння із застосуванням приладу «Драгер», не висловлював жодної відмови ні прямо, ні опосередковано, не вчиняв дій, спрямованих на уникнення огляду, а навпаки — підтвердила готовність його пройти.

Подальша поведінка особи, яка полягала у виході з автомобіля та відході від місця події, була зумовлена повною відсутністю роз`яснень з боку працівників поліції, які після отримання згоди повідомили про необхідність зачекати 10 хвилин та відійшли, не пояснивши ні процедури, ні обов`язку залишатися на місці, ні можливих наслідків. Таким чином, саме працівники поліції створили ситуацію правової невизначеності, після чого довільно кваліфікували поведінку особи як «відмову», що є неправильною юридичною кваліфікацією фактичних обставин.

З урахуванням загальної ситуації в країні та поширеної практики взаємодії працівників поліції з представниками ТЦК, особа обґрунтовано припустила, що працівники поліції відійшли з метою виклику інших осіб, та, не розуміючи подальшої процедури, після певного часу очікування вийшла з автомобіля і почала рухатися в бік зупинки. Додатково слід наголосити, що навіть після того, як особа почала відходити, працівники поліції не вжили жодних реальних заходів для її зупинення, не висунули чітких вимог, зверталися до неї з неправильним по батькові, (“ ОСОБА_2 ” замість “ ОСОБА_3 ”), а події відбувалися в умовах значного шуму біля дороги, що об`єктивно унеможливлювало сприйняття будь-яких вигуків. За таких умов твердження про «відмову» є не більше ніж припущенням, яке не може покладатися в основу притягнення до відповідальності.

Із оглянутого відеозапису та долучених до протоколу письмових матеріалів убачається, що фіксація події фактично розпочинається з пропозиції працівника поліції водію пройти огляд на стан сп`яніння. Водночас на відеозаписі відсутні будь які дані щодо виявлення співробітниками поліції ознак сп`яніння, а також не зафіксовано конкретних проявів, які могли б свідчити про наявність такого стану. Таким чином, за відсутності зафіксованих і об`єктивно встановлених ознак сп`яніння немає правових підстав вважати, що водій відмовився від проходження огляду, оскільки сама пропозиція пройти огляд була зроблена без належного процесуального обґрунтування.

Крім того, направлення на огляд складено о 10 год 50 хв, тоді як відеозапис події розпочинається лише о 10 год 53 хв, і саме з цього моменту вперше фіксується будь-яка взаємодія працівників поліції з транспортним засобом. Водночас у протоколі зазначено, що особа нібито здійснювала керування транспортним засобом об 11 год, тобто через 7 хвилин після початку відеофіксації, та через 10 хвилин після складання направлення, яке не могло передувати самій події. Такі розбіжності не можуть бути пояснені різницею у приладах вимірювання часу, оскільки йдеться не про кілька секунд або навіть хвилину, а про суттєвий розрив у 7–10 хвилин, який змінює саму суть події.

Також апелянт посилалася на відповідь Управління патрульної поліції в Миколаївській області щодо результатів розгляду скарги сторони захисту та встановлення службовим розслідуванням факту порушення службової дисципліни інспектором поліції, який складав адміністративні матеріали у цій справі. Вказаний документ є належним письмовим доказом, отриманим у передбаченому законом порядку, та має особливу доказову силу, оскільки походить безпосередньо від органу, в системі якого працює відповідний працівник поліції. Таким чином, мова йде не про оціночні твердження сторони захисту, а про офіційно підтверджений факт неправомірності дій посадової особи, встановлений у межах внутрішнього контролю Національної поліції.

Переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги з дотриманням вимог частини 7 статті 294 КУпАП, апеляційний суд виходить з наступного.

За змістом статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Згідно положень статті 245 КУпАП завданнями провадження у справі про адміністративне правопорушення є повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

За правилами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (частини 1, 2 статті 251 КУпАП).

Окремим видом адміністративних правопорушень (проступків) є правопорушення на транспорті, в тому числі порушення, вчиненні під час дорожнього руху.

Пунктом 2.9.а Правил дорожнього руху (далі – Правила) водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до вимог 2.5. Правил водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Невиконання вказаних правил утворюють склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке визначена частиною першою статті 130 КУпАП та тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Підстави та порядок виявлення у водіїв транспортних засобів, в тому числі алкогольного сп`яніння, передбачені статтею 266 КУпАП та Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі – Інструкція №1452).

Огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого сп`яніння (частина 1 статті 266 КУпАП, пункт 2 Інструкції №1452). Ознаками алкогольного сп`яніння є, поряд з іншим, запах алкоголю з порожнини роту, порушення координації руху та мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покрову обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці (пункт 3 Інструкції №1452).

Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводиться: 1) поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; 2) лікарем закладу охорони здоров`я, в тому числі, в разі відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським (частина 2,3 статті 266 КУпАП, пункти 6,7 Інструкції №1452).

Відповідно до пунктів 1-7 розділу ІІ Інструкції № 1452 за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

При цьому поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 415157 вбачається, що він складений про те, що об 11 годині 07.08.2025 року, рухаючись в районі будинку № 55 по пр. Богоявленському в м. Миколаєві, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Міцубіші н.з. НОМЕР_2 та здійснив зупинку в зоні дії д.з. 3.34. Маючи ознаки алкогольного сп`яніння - різкий запах алкоголю з порожнини рота.

Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння водій ухилився, залишивши місце події.

З доданого до протоколу про адміністративне правопорушення відеозапису вбачається, що підійшовши до припаркованого транспортного засобу Міцубіші н.з. НОМЕР_2 , працівники поліції повідомили особу, яка знаходилась в автомобілі та спілкувалась з ними через ледь прочинене вікно, про порушення правил парковки.

На пропозицію працівників поліції про надання документів, особою, яка знаходилась в авто, було пред`явлено посвідчення водія у застосунку «Дія». Інформація щодо посвідчення працівником поліції проголошена «Посвідчення водія НОМЕР_3 ». Також на запитання працівника поліції «Ви у нас ОСОБА_1 ?», особа, яка знаходилась в авто відповіла ствердно.

Про використання його телефону та використання застосунку «Дія» будь-якою іншою особою ОСОБА_1 не заявляв.

Отже, суд вважає підтвердженим той факт, що за кермом транспортного засобу знаходився саме ОСОБА_1 – особа, яка притягується до адміністративної відповідальності. Таким чином довід апелянта про те, що особа, яка знаходилась в авто не була встановлена, є неспроможним.

Працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 його права та повідомив, що він здійснив зупинку в межах дії знаку 3.34 ПДР, про що буде складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, розмір штрафу складає 340 грн. На що ОСОБА_1 відповів, що готовий сплатити штраф, так трапилося, що йому подзвонили, він зупинився. Зазначену обставину ОСОБА_1 повторив двічі.

На запитання працівника поліції ОСОБА_1 повідомив свою адресу – АДРЕСА_1 . Зазначена адреса співпадає з місцем проживання особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за цією адресою ОСОБА_1 судом першої та апеляційної інстанції направлялись повістки та були отримані ним. Вказане також свідчить про те, що в авто знаходився саме ОСОБА_4 , а не інша особа.

Крім того, у подальшому, на відеозаписі видно особу, яка знаходиться у транспортному засобі, і не зважаючи на закрите скло, її можливо ідентифікувати та встановити, що це є саме ОСОБА_1 .

На запитання працівника поліції щодо вживання алкогольних напоїв, ОСОБА_1 пояснив, що не вживав їх ніколи та погодився пройти огляд на стан сп’яніння за допомогою алкотестеру «Драгер». Працівник поліції повідомив ОСОБА_1 що потрібно зачекати хвилин десять. ОСОБА_1 погодився. Це відбулося об 11 год 01 хв 18 сек.

Проте, вже об 11 год 02 хв 16 сек ОСОБА_1 вийшов з машини та почав відходити від місця події. На запитання працівника поліції куди він, ОСОБА_1 прискорив крок та втік з місця події.

Такі дії ОСОБА_1 апеляційний суд розцінює як пасивну відмову від проходження огляду на стан сп’яніння, яка виразилась в ухиленні від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння шляхом втечі з місця проведення огляду. ОСОБА_1 достеменно знав про необхідність проходження огляду (поліцейський попередив його, що треба зачекати 10 хв), покинув місце події, на оклики поліцейських не реагував.

Також суд критично ставиться до пояснень ОСОБА_1 щодо раптової необхідності справити біологічні потреби, оскільки ОСОБА_1 на місце події так і не повернувся.

З огляду на досліджені докази та наведені норми права, апеляційний суд приходить до висновку про наявність в діях водія ОСОБА_1 ознак вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду, зокрема, на стан алкогольного сп`яніння.

Довід апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом та його особисті пояснення про це в суді, спростовуються доданим до протоколу про адміністративне правопорушення записом з нагрудної камери поліцейського, де ОСОБА_1 особисто пояснив, що він їхав та зупинився через те, що йому зателефонували. Пояснення, які він дав у суді, суд оцінює як спробу уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Висновок службового розслідування, проведеного Управлінням патрульної поліції в Миколаївській області може вказувати на недоліки в роботі поліцейських, проте не спростовує факту ухилення водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння і не впливає на зафіксований відеозаписом факт втечі ОСОБА_1 та його пасивну відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Оцінка об`єктивності та достатності доказів вчинення особою, яка притягується до відповідальності ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення у даному випадку є повноваженнями суду, а не осіб, які проводили службове розслідування щодо професійності дій працівників поліції.

Щодо доводів апеляційної скарги про неточності у часі виявлення адміністративного правопорушення, виготовлення направлення на проходження огляду на стан сп`яніння та складання протоколу, вони теж розцінюються судом як такі, що не спростовують факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Крім того, фактичний час коли відбувались події чітко встановлюється доданим до протоколу відеозаписом з нагрудної камери поліцейського.

Отже, порушення формальностей, на які звертає увагу захисник, що регулюють порядок складання процесуальних документів чи окремих процесуальних дій, жодним чином не зачіпають прав і свобод особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та мають оцінюватися, виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті порушення і покаранні винуватця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

Верховний Суд (постанова від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18) зазначав, що норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим.

Натомість, закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.

Суд в цій справі вважає за необхідне дотриматися підходу, сформованого ВС, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більше інформації щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та/або заперечити цю інформацію.

Тим самим, названі доводи захисника Козловської Т.В. не є слушними, оскільки вони не доводять істотних фундаментальних порушень прав і свобод ОСОБА_1 та не спростовують його вину у вчиненні адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене вище апеляційний суд вважає, що обставини справи, встановлені на підставі наявних доказів, забезпечують такий рівень доказування, який не залишає розумних сумнівів у доведеності факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, тобто - порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху, та як наслідок - наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП відносяться до тих правопорушень, які за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечними як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху.

У рішенні по справі О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

З огляду на викладене, прийняте судом першої інстанції рішення є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, судом дотримано стандарт доведення висунутого ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП правопорушення поза розумним сумнівом. У цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення.

Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов законного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, підстав для скасування постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не знаходить, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 283, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Козловської Тетяни Вікторівни залишити без задоволення.

Постанову судді Інгульського районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Миколаївського

апеляційного суду Н.О. Тищук