Постанова від 30 квітня 2026 р. у справі №132/338/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 132/338/26

Провадження № 22-ц/801/914/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Карнаух Н. П.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 рокуСправа № 132/338/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Комунального підприємства «УК «Житловик» на ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області у складі судді Карнауха Н. П. від 11 лютого 2026 року про відмову у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послугу з управління багатоквартирним будинком,

встановив:

У січні 2026 року Комунальне підприємство «УК «Житловик» (далі КП «УК «Житловик») звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу, за якою просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 14 056 грн 10 к., 3 % річних в розмірі 1 032 грн 01 к. та суму інфляційних витрат в розмірі 3 025 грн 15 к.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року у видачі судового наказу відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявник звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості, розрахованої за періоди, що передували 01 січня 2023 року. Враховуючи, що загальна позовна давність становить три роки, суд на підставі пункту 5 частини першої статті 165 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) прийшов до висновку про пропуск цього строку та наявність підстав для відмови у видачі судового наказу.

В апеляційній скарзі КП «УК «Житловик», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просило ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалося на те, що суд першої інстанції не врахував законодавче продовження строків позовної давності на період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню COVID-19 (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та воєнного стану (пункт 19 того ж розділу). Оскільки на момент подання заяви про видачу судового наказу в Україні продовжує діяти воєнний стан, перебіг позовної давності за вимогами з лютого 2023 року по січень 2026 року вважається зупиненим або продовженим, а отже, строк не пропущено. Також зазначало, що ОСОБА_1 неодноразово переривала перебіг позовної давності шляхом здійснення часткових оплат, зокрема у 2017, 2018 та грудні 2025 років, що згідно з нормами права призводить до початку обчислення строку заново з моменту останнього платежу.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив із того, що заявник звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості, розрахованої за періоди, що передували 01 січня 2023 року. Враховуючи, що загальна позовна давність становить три роки, суд на підставі пункту 5 частини першої статті 165 ЦПК України прийшов до висновку про пропуск цього строку та наявність підстав для відмови у видачі судового наказу.

Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Наказне провадження – один із видів проваджень цивільного судочинства, у якому без розгляду справи по суті на підставі безспірних вимог та доказів, поданих заявником, видається судовий наказ, згідно з яким з боржника стягуються грошові кошти.

Згідно зі статтею 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

З заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, установленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути виданий, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Статтею 163 ЦПК України встановлено вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу, недодержання яких, як передбачено частиною першою статті 165 ЦПК України, є безумовною підставою для відмови у видачі судового наказу.

Пунктом 5 частини першої статті 165 ЦПК України установлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановленому законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою.

За змістом статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

КП «УК «Житловик» звернувшись до суду із заявою, просило видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, яка виникла за період з лютого 2023 року по січень 2026 року у розмірі 14 056 грн 10 к., таким чином розрахунок заборгованості здійснений у межах строку позовної давності.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11 березня 2020 року № 211 в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.

Таким чином строк позовної давності було продовжено на період дії карантину.

Крім того відповідно до пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30 березня 2020 № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Отже висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу є помилковим.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Delcourt v. Belgium» указав, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

У справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Враховуючи викладене, підстави, визначені пунктом 5 частини першої статті 165 ЦПК України, для відмови у видачі судового наказу за заявою КП «УК «Житловик» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, відсутні.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи (стаття 379 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «УК «Житловик» задовольнити.

Ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук

Згідно з оригіналом

Помічник судді І. В. Онопенко

01.05.2026