Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №750/1433/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/1433/25

Провадження № 2/750/82/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

суддіСупруна О.П.,

секретар з участю Юрченко А.А., представника позивача – адвоката Сірого І.О., представника відповідача – адвоката Новика М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 750/1433/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

у с т а н о в и в :

30.01.2025 позивач через адвоката Сірого І.О. через систему «Електронний суд» звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовною заявою до відповідача, після часткової зміни предмета позову, просить у порядку поділу спільного майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину транспортного засобу «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску;

- виділити в приватну власність ОСОБА_2 транспортний засіб «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину транспортного засобу «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску, у розмірі 240 609,78 грн.

Суддя Деснянського районного суду м. Чернігова Супрун О.П. ухвалою від 03.02.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив підготовче засідання на 11.03.2025.

11.03.2025 представник відповідач, адвокат Новик М.С., через систему «Електронний суд» подав відзив. Заперечуючи проти позовної вимоги про поділ у рівних частках між сторонами квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зазначив, що більша частина коштів на придбання вказаного об`єкта нерухомості була отримана ним від продажу квартири, яка належала йому та його дядькові на праві спадщини. Кошти від продажу 1/2 частки цієї квартири дядько подарував відповідачу, дозволивши використовувати їх для купівлі спірної квартири. Вартість придбаної квартири становила 1 254 000,00 грн, із яких 1 025 000,00 грн були коштами від продажу спадкового майна, а різниця в 229 000,00 грн сформувалася вже під час шлюбу. Із огляду на викладені обставини, квартира була оформлена у частках: 4/5 за відповідачем та 1/5 за позивачем, а тому ОСОБА_2 уважає, що підстав для поділу квартири порівну немає. Щодо визнання права власності подружжя на транспортний засіб по частині кожному, відповідач заперечив, уважаючи, що такий спосіб поділу фактично не вирішує спір та може спричинити подальші конфлікти.

11.03.2025 суд відклав підготовче засідання на 26.03.2025, у зв`язку з клопотанням представника відповідача.

26.03.2025 представник позивача подав заяву про зміну предмета позову, змінивши порядок поділу транспортного засобу.

26.03.2025 суд ухвалою, унесеною до протоколу судового засідання, прийняв зміну предмета позову, підготовче засідання відклав на 24.04.2025.

Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалою від 24.04.2025, за клопотанням представника відповідача, призначив судову автотоварознавчу експертизу для визначення ринкової ціни спірного транспортного засобу, у зв`язку з чим провадження у справі зупинив.

Суд ухвалою від 01.12.2025 поновив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 08.01.2025.

Суд ухвалою від 08.01.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.02.2026.

05.02.2026 суд ухвалою, унесеною до протоколу судового засідання, витребував з державного реєстру інформацію щодо права власності на спірну квартиру, судове засідання відкладено на 05.03.2026.

05.03.2026 представник відповідача через систему «Електронний суд» подав заяву, у якій зазначив, що проти задоволення позову в частині грошової компенсації за автомобіль сторона відповідача не заперечує, виходячи з вартості, визначеної експертом.

05.02.2026 суд відклав судове засідання на 02.04.2026.

02.04.2026 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 29.04.2026, у зв`язку з наданням сторонам строку для укладення мирової угоди.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, представник відповідача визнав позовні вимоги в частині спірного автомобіля, а в частині спірної квартири просив відмовити в позові.

Сторони до суду не з`явилися, про причини неявки не повідомили.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 15.07.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 955 (копія свідоцтва про шлюб на а.с. 20).

Від шлюбу сторони мають малолітні дитину – доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження на а.с. 17 зворот).

Деснянський районний суд м. Чернігова м. Чернігова своїм рішенням від 14.03.2025 у цивільній справі № 750/17210/24 розірвав шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

03.12.2020 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. та зареєстрованого у реєстрі за № 4206, подружжя придбало квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, набувши права власності на вказаний об`єкт нерухомості в наступному порядку: 4/5 частки в праві власності на квартиру належать ОСОБА_2 , 1/5 частка в праві власності на квартиру належить ОСОБА_1 (а.с. 11-12).

У пункті 1.7 зазначеного договору купівлі-продажу квартири його сторони встановили, що нерухоме майно буде спільною сумісною власністю покупців, так як набувається ними перебуваючи в шлюбі між собою, зареєстрованому 15.07.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.

Разом із тим, згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно титульними співвласниками спірної квартири є: відповідач – власник 4/5 частки квартири, позивач – власник 1/5 частки квартири.

Також, судом установлено, що 02.12.2021 подружжям було придбано транспортний засіб «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видано на ім`я ОСОБА_2 , дата реєстрації 02.12.2021 (а.с. 19).

Таким чином, суд установив, що спірне майно було набуте сторонами під час перебування в шлюбі.

Разом із тим, між сторонами виник спір щодо порядку поділу вказаного майна, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду.

Як убачається з поданої представником відповідача до суду заяви, ОСОБА_2 визнав позов у частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію за 1/2 частину транспортного засобу «Ford Escape», державний номерний знак НОМЕР_2 , виходячи з вартості, визначеної експертом.

Згідно з висновком за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи від 27.11.2025 № 734/25-24, проведеної на виконання ухвали суду від 24.04.2025 експертом Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ, дійсна ринкова вартість автомобіля марки «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску, станом на дату проведення дослідження, складає 433 127,00 грн (а.с. 122-126).

Таким чином, відповідач погоджується зі стягненням з нього на користь позивача половини вартості автомобіля в розмірі 216 563,50 грн.

Відповідно до вимог частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статті63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, суд убачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи із статті 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком відповідно до вимог ЦПК України. При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини шостої статті 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідач позов у частині спірного автомобіля визнав, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому рішення в цій частині ухвалюється судом згідно з таким визнанням.

При вирішенні позовних вимог про визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя та її поділу суд виходить із наступного.

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03.06.2024 у справі № 61-14297сво23 висловив такі висновки про застосування норм права:

«Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (частина перша статті 357 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною першою статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з положеннями частин перших статей 627 та 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України).

За змістом пункту 1.1 Договору купівлі-продажу квартири від 03.12.2020, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. та зареєстрованого у реєстрі за № 4206, ПРОДАВЦІ (в тому числі в особі Представника Продавців) передають у власність ПОКУПЦІВ, а ПОКУПЦІ зобов`язуються прийняти у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сорок сім), таким чином ПОКУПЦЮ - ОСОБА_2 - 4/5 (чотири п`яті) частки в праві власності на вказану квартиру, ПОКУПЦЮ – ОСОБА_1 - 1/5 (одна п`ята) частка в праві власності на вказану квартиру, надалі по тексту — «Нерухоме майно» і зобов`язуються сплатити за нього певну грошову суму. (а.с. 11-12).

У пункті 1.7 зазначеного договору колишнє подружжя домовилось, що нерухоме майно буде спільною сумісною власністю покупців, так як набувається ними перебуваючи в шлюбі між собою, зареєстрованому 15.07.2016 Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.

При вирішенні даного спору щодо квартири суд звертає увагу на кінцеву юридичну кваліфікацію об`єкта, зафіксовану в договорі купівлі-продажу, а саме в договорі прямо вказаний режим «спільної сумісної власності», а зазначення часток розцінює лише як опис фактичного грошового внеску кожного з подружжя на момент купівлі, що не змінює юридичного статусу майна як цілісного об`єкта, що належить сторонам у справі порівну.

Отже, укладаючи Договір купівлі-продажу квартири від 03.12.2020 та перебуваючи в зареєстрованому шлюбі колишнє подружжя домовилось про встановлення правового режиму спірної квартири як об`єкта їхньої спільної сумісної власності, яке не оспорювалося по даний час, а тому позовна вимога про поділ спірного нерухомого майна по 1/2 частині кожній стороні у справі підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача про дарування йому ОСОБА_4 грошових коштів на придбання спірної квартири суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У частинах першій, другій та восьмій статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2023 у справі № 759/864/20 указав, що розписки не спростовують презумпції права спільної сумісної власності на майно, придбане подружжям в період шлюбу, оскільки такі розписки не оформлені як договори дарування, не посвідчені нотаріально. Без нотаріального посвідчення неможливо беззаперечно встановити, чи відповідають дати складення розписок, зазначені в них, дійсним датам їх написання, а відтак, чи передано кошти у дні, зазначені в розписках.

Також, Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі №344/5528/22 висловив правову позицію про те, що сам по собі факт того, що договір продажу особистої квартири позивача був укладений в один день з договором купівлі спірної квартири не є достатнім доказом факту сплати позивачем особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру.

Оскільки відповідач належними та допустимими доказами не довів факту отримання в дар грошових коштів та придбання за них спірної квартири, суд доводи з цього приводу відхиляє.

За таких обставин, ураховуючи встановлення судом під час розгляду справи належності сторонам спірного майна на праві спільної сумісності власності, позов належить задовольнити в повному обсязі.

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача та держави належить стягнути судовий збір.

Відповідно до частини першої статті 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно квитанції ID: 9306-6868-1635-1012 від 29.01.2025 позивач при зверненні до суду з позовом сплатила судовий збір у розмірі 7 267,81 грн.

Відповідач визнав позов у частині вимог поділу спірного автомобіля, тобто на суму 216 563,50 грн, що становить 18% ціни позову та відповідно 1 308,21 грн від суми сплаченого судового збору.

Оскільки відповідач позов визнав до початку розгляду справи по суті, ураховуючи положення частини першої статті 142 ЦПК України, суд уважає за можливе повернути позивачу із державного бюджету 50 відсотків судового збору в розмірі 1 308,21 грн, сплаченого при подачі позовної заяви, а саме 654,10 грн, а також відповідно до вимог статті 141 ЦПК України стягнути з відповідача на її користь 6 613,71 грн у відшкодування сплаченого судового збору.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Задовольнити позов позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 114,3 кв.м, житловою площею 68,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділити у власність ОСОБА_2 транспортний засіб «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 240 609,78 грн (двісті сорок тисяч шістсот дев`ять гривень 78 копійок) грошової компенсації за 1/2 частину транспортного засобу «Ford Escape», ідентифікаційний номер транспортного засобу – НОМЕР_1 , державний номерний знак – НОМЕР_2 , 2014 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 613,71 грн (шість тисяч шістсот тринадцять гривень 71 копійка).

Повернути ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 654,10 грн (шістсот п`ятдесят чотири гривні 10 копійок), сплаченого при подачі позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, згідно квитанції ID: 9306-6868-1635-1012 від 29.01.2025.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 .

Суддя