Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №545/5866/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 545/5866/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"30" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до Полтавського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 05 вересня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 в електронній формі Договір кредитної лінії №949019264.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом у 5 500 грн, з дисконтним строком користування траншем протягом 30 днів від дати отримання позичальницею першого траншу (з можливістю продовження дисконтного строку кредитування за ініціативою позичальниці), з кінцевою датою повернення кредиту не пізніше 05 жовтня 2029 року, а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % від суми залишку заборгованості кредиту за кожен день користування коштами.

У разі порушення позичальницею умов кредитного договору остання зобов`язалася сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 5 000 % від суми порушеного зобов`язання, але не більше половини суми одержаного кредиту.

05 листопада 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №МВ-ТП/7, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №949019264 від 05 вересня 2024 року.

28 травня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договір факторингу №28/0525-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №949019264 від 05 вересня 2024 року.

16 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №16/07/25-Е, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №949019264 від 05 вересня 2024 року.

Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 23 грудня 2025 року виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 16 445 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом – 5 500 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом – 8 195 грн;

- нарахована неустойка за порушення умов договору – 2 750 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 25 грудня 2025 року справу передано на розгляд за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте в матеріалах справи (позові) міститься заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача у позові не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 05 вересня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 в електронній формі Договір кредитної лінії №949019264.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом у 5 500 грн, з дисконтним строком користування траншем протягом 30 днів від дати отримання позичальницею першого траншу (з можливістю продовження дисконтного строку кредитування за ініціативою позичальниці), з кінцевою датою повернення кредиту не пізніше 05 жовтня 2029 року, а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % від суми залишку заборгованості кредиту за кожен день користування коштами.

У разі порушення позичальницею умов кредитного договору остання зобов`язалася сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 5 000 % від суми порушеного зобов`язання, але не більше половини суми одержаного кредиту.

05 листопада 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №МВ-ТП/7, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №949019264 від 05 вересня 2024 року.

28 травня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договір факторингу №28/0525-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №949019264 від 05 вересня 2024 року.

16 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №16/07/25-Е, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №949019264 від 05 вересня 2024 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов`язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

З матеріалів справи, а саме відповіді АТ «Універсал Банк» від 04 березня 2026 року за вих. №БТ/Е-6664, а також виписки з рахунку позичальниці (а.с. 124-126) вбачається, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання шляхом перерахування позичальниці кредиту у розмірі 5 500 грн на її особисту банківську картку.

Зі свого боку ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала.

За встановленого, до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшли всі права кредитора, що виникли з кредитного договору, у тому числі право вимоги сплати заборгованості за кредитним договором.

Згідно розрахунків заборгованості за кредитним договором, станом на 23 грудня 2025 року виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 16 445 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом – 5 500 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 05 вересня 2024 року до 01 лютого 2025 року) – 8 195 грн;

- нарахована неустойка за порушення умов договору – 2 750 грн.

Однак суд не в повній мірі погоджується з таким розрахунком у зв`язку з наступним.

Суд з урахуванням положень ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» вбачає підстави для дострокового стягнення заборгованості за кредитом, оскільки 04 листопада 2025 року позивач звернувся до відповідачки із досудовою вимогою про виконання зобов`язань протягом 30 днів з моменту отримання вимоги (а.с. 32, 33), однак така вимога позичальницею виконана не була.

Також суд вбачає підстави для стягнення відсотків, які нараховані відповідно до умов кредитного договору, зокрема за узгодженою сторонами процентною ставкою та в межах визначеного в договорі строку кредитування.

Що стосується нарахованого штрафу, то в цій частині слід зазначити наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема, сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, вказаний штраф не підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 017,37 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору про надання правничої допомоги від 20 серпня 2025 року №20/08/25-01, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Соломко та партнери», з додатками, які містять узгоджені тарифи за надані послуги, а також документи, що містять перелік, детальний опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: вивчення матеріалів справи, кількість витраченого часу – 2 год., вартість послуги – 1 000 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, кількість витраченого часу – 1 год., вартість послуги – 500 грн; підготовка клопотання про витребування інформації про зарахування кредитних коштів, кількість витраченого часу – 1 год., вартість послуги – 500 грн; складання позовної заяви, кількість витраченого часу – 2 год., вартість послуги – 5 000 грн.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Водночас є сумнівними з точки зору розумності адвокатські послуги щодо складання позовної заяви у стандартній справі незначної складності за ставкою, що значно перевищує середній розмір аналогічних послуг.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і такими, що не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, ціні позову, а тому (з урахуванням розміру задоволених вимог) дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 4 000 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6 каб. 13; код ЄДРПОУ 42986956; р/р НОМЕР_2 в АТ «Універсал Банк», МФО 322001) заборгованість за Договором кредитної лінії №949019264 від 05 вересня 2024 року, що утворилася станом на 23 грудня 2025 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 05 вересня 2024 року до 01 лютого 2025 року) у розмірі 8 195 (вісім тисяч сто дев`яносто п`ять) гривень, а всього в загальному розмірі 13 695 (тринадцять тисяч шістсот дев`яносто п`ять) гривень, а також в повернення 6 017 (шість тисяч сімнадцять) гривень 37 копійок судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв