Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №646/1039/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 646/1039/26

Провадження № 2/642/1112/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 р. м. Харків

Холодногірський районний суд м. у складі:

головуючого судді Балабая С.С.,

при секретарі судового засідання Ажиппо О.О.,

розглянувши у залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та просило стягнути з відповідача на ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 16.03.2025-100002094 від 17.03.2025 у розмірі 10307 грн., з яких 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2807 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом, 2500 грн. – неустойка, а також судові витрати, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідачу було надано кредит у сумі 5000 грн. строком на 70 дні з дати його надання (дата повернення (виплати) кредиту – 25.05.2025 року), зі сплатою процентів за користування кредитом, однак зобов`язання за кредитним договором відповідачем виконано не було, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою суду від 13.03.2026 було відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначив, що 17.03.2025 між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідач ем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 16.03.2025-100002094, що підтверджується пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), заявкою кредитного договору №16.03.2025-100002094 (кредитної лінії), відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 16.03.2025-100002094 (кредитної лінії); договір був підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е346.

За умовами договору, відповідачу було надано кредит у сумі 5000 грн. строком на 70 дні з дати його надання (дата повернення (виплати) кредиту – 25.05.2025 року), дата повернення кредиту – 25.05.2025, продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/ строку договору не передбачена; процентна ставка «Стандарт» – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,01 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом 1 чергових періодів користування кредитом , зазначених у графіку платежів; реквізити належного Позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів Позичальнику: НОМЕР_1 .

На підтвердження укладення договору надано Заявку Кредитного договору від 17.03.2025 №16.03.2025-100002094, в якій зазначено, що договір був підписаний відповідачем з використанням одноразового ідентифікатора №Е346, 17.03.2025 року, о 19:21 год., підтвердження укладення кредитного договору №16.03.2025-100002094 від 17.03.2025, пропозицію про укладення кредитного договору (оферта).

Як вказує позивач, відповідач не виконав свого обов`язку та не повернула наданий йому кредит в строки, передбачені договором, внаслідок чого має заборгованість станом на дату подання позову у розмірі 10307 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить 5000,00 грн., відсотки за користування кредитними коштами – 2807 грн., неустойки – 2500,00 грн.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

В силу положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На підтвердження вказаної суми заборгованості позивач додає квитанцію 1705473292830 та довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 16.03.2025-100002094 від 17.03.2025.

Дослідивши дані докази, судом встановлено, що останні не є достатніми та належними для того щоб дійти висновку про факт отримання відповідачем кредитних коштів у вказаній сумі у зв`язку з відсутністю інших доказів які б в сукупності могли підтвердити такий факт, зокрема відомостей про належність даної картки саме відповідачу ОСОБА_1 , виписки з рахунку відповідача ОСОБА_1 та ін.

Відповідно до п. 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) зазначається, що надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 року зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

При цьому відповідно до пункту 5.5. Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Отже, якщо виписка з рахунку відповідає зазначеним вимогам, то такий документ може бути доказом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09.11.2018 у справі № 910/1580/18, від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування коштів ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №16.03.2025-100002094 від 17.03.2025 позивачем не надано, хоча позивач був зобов`язаний подати суду всі наявні в нього докази на підтвердження обставин, що є підставою його позовних вимог.

Кредитор та позивач як особа, яка вимагає повернення кредитних коштів, повинен був надати докази перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Натомість у кредитному договорі №16.03.2025-100002094 від 17.03.2025 зазначається номер карти споживача НОМЕР_1 . Однак підтвердження, що дана належить відповідачу, позивачем не надано, як і не заявлено відповідного клопотання про витребування такої інформації в разі неможливості самостійно її надати.

При цьому, додані до позовної заяви документи підтверджують лише умови надання коштів, але вони не є належними та допустимим доказами щодо виконання кредитором обов`язку з надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок відповідача ОСОБА_1 за вказаним договором.

Так, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських та платіжних документів, а також доказів щодо наявності у відповідача на момент пред`явлення позову непогашеної (несписаної) заборгованості перед кредитором.

Документів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, так само як і належного розрахунку заборгованості, оскільки надана довідка-розрахунок про стан заборгованості не є тим розрахунком заборгованості за яким можливо прослідувати порядок утворення заборгованості за кредитним договором, виписки по кредитному договору, позивачем не надано.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 у справі №336/4796/18 дійшов такого висновку, що «для стягнення боргу мало надавати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості».

Суд наголошує, що позивач як учасник судового процесу несе ризики, пов`язані з реалізацією або не реалізацією наданих йому процесуальних прав та обов`язків.

Позивач розпорядився наданими йому процесуальними правами на власний розсуд шляхом надання тих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, які він вважав за потрібне, в зв`язку з чим, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позову в цій справі належить відмовити за його недоведеністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувано обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем не доведено суду, отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором (оферти) №16.03.2025-100002094 від 17.03.2025.

Тож, суд зауважує, що згідно вимог ст.ст. 81, 83 ЦПК України, повинен був подати всі ті докази які підтверджують обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, до суду разом з позовною заявою.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем та наявність права звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр».

Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до положень ст.141 ЦПК України. Зважаючи, що в задоволенні позову відмовлено судові витрати, понесені позивачем, залишаються за ним.

Відповідно до ст.ст. 207, 626, 628, 638, 639 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 178, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя С.С. Балабай