Постанова від 30 квітня 2026 р. у справі №343/918/26 — Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/918/26

Провадження №: 3/343/205/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2026 року м. Долина

Долинський районний суд Івано-Франківської області у складі судді Монташевич С.М., з участю секретаря судового засідання Шикор Г.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Долина Калуського району Івано-Франківської області адміністративний матеріал, що надійшов від відділення поліції № 1 (м.Долина) Калуського РВП ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , розлученої, яка здійснює догляд за дитиною до 3 років, має на утриманні двох малолітніх дітей, до адміністративної відповідальності не притягувалася,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

І. Опис обставин, які установив суд під час розгляду справи:

згідно з протоклом про адміністартивне правопорушення серії ВАД № 738941 від 24.04.2026, ОСОБА_1 21.04.2026 о 10:00 год, перебуваючи за адресою АДРЕСА_3 , умисно вчинила дії психологічного характеру відносно свого колишнього свекра ОСОБА_2 у формі приниження та залякування, що викликало у нього побоювання за свою безпеку, спричинило емоційну невпевненість та завдало шкоди психічному здоров`ю потерпілого.

ІІ. Пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину у вчиненні адміністартивного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не визнала. Вказала, що на її утриманні перебуває двоє малолітніх дітей (2 і 4 роки). З чоловіком вони шлюб розірвали, дітей суд залишив на проживанні з нею. Діти спілкуються з татом та його батьками, інколи проводять час разом. Напередодні події колишній свекор також взяв дітей до себе, щоб провести з ними час, і мав їх ввечері повернути. Але він їх не привіз (відмовився повернути ввечері), тому вона вимушена була їхати по них сама. 21 квітня 2026 року в її старшого сина день народження. В цей день свекор без попередження та попередньої домовленості також приїхав, щоб забрати останнього до себе. Але вона повинна була їхати в лікарню з молодшим сином, а далі у них були інші плани на цей день. Вона повідомила, що діти залишені на проживанні з нею, тому їй вирішувати, коли давати можливість бачитись з онуками. Вона не проти спілкування дітей з батьком та бабусею і дідусем, але за їх спільною згодою, а не за їхнім одноосібним рішенням без узгодження з нею. Але свекор і слухати це не хотів, завжди питання щодо дітей хоче вирішувати на власний розсуд. Він постійно намагається налаштувати старшого сина проти неї, погрожує їй, намагається зламати їй життя. Така його поведінка обурила її, можливо вона і різко висловлювалася в його сторону, оскільки була виснажена ще зночі, доглядаючи молодшого сина, в якого була висока темература, поспішаючи з ним у лікарню, однак будь-якого насильсьва щодо нього не застосовувала. Коли вона заперечила свекру і відмовилася відпускати з ним сина, він викликав працівників поліції, а щоб не платити за хибний виклик, він написав заяву про вчинення щодо нього домашнього насильсьва. Того дня (21.04.2026) відносно неї нічого не оформляли. Самі ж працівники поліції дозволили їй поїхати в лікувальний заклад. Тільки через два дні вони зателефонували та повідомли, що щодо неї поступила заява. Коли вони приїхали за місцем її проживання вже в орендованій квартирі, вони вручили їй копію протоколу, будь-яких пояснень у неї не відбирали, не пропонували їй такі надати. Ще під час події, вона надавала працівникам поліції копію рішення суду, згідно із яким діти залишені на проживанні з нею, на що останні свекру роз`яснювали, що, якщо він хоче бачитись із онуками, то йому слід вжити заходів для встановлення графіку побачень, натомість поліцейські безпідставно зазначили у рапорті, що вона покинула місце події.

ІІI. Досліджені в судовому засіданні письмові докази та відеозаписи:

на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, надано такі досліджені в судовому засіданні докази та відеозаписи:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 738941 від 24.04.2026, в якому викладена суть правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що описано вище. Копію протоколу ОСОБА_1 отримала, що підтвердила своїм підписом. У протоколі зазначено, що вона від дачі пояснень відмовилась на підставі ст. 63 Конституції України (а.с. 1);

- рапорт старшого інспектора чергового відділення поліції № 1 (м. Долина) Калуського РВП ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області, згідно з яким 21.04.2026 о 10:48 зі служби 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_2 про те, що в нього виник конфлікт із невісткою (а.с. 3);

- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 21.04.2026, в якому зазначено, що від ОСОБА_2 прийнято заяву про те, що того дня близько 10:40 год ОСОБА_1 вчинила з ним конфлікт, у ході якого обзивала його нецензурною лайкою та шарпала за верхній обяг (штовхала), свідками чого були малолітні внуки (а.с. 4);

- пояснення потерпілого ОСОБА_2 , в яких останній вказав що 21.04.2026 він прийшов у свою власну квартиру, щоб привітати свого внука з днем народження. Він сказав, що візьме його в піцерію чи кафе, на що невістка заперечила, вказавши, що має більше прав на дітей. ...Після цього вона почала висловлюватися нецензурною лайкою та шарпати його за верхній одяг, у зв`язку з чим він зателефонував у поліцію (а.с. 5);

- терміновий заборонний припис стосовно кривдника від 24.04.2026, згідно із яким ОСОБА_1 зоборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 3 доби (а.с. 6);

- форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, згідно із якою визначено рівень небезпеки ОСОБА_1 щодо постраждалої особи як високий (а.с. 7);

- DVD+R диск із написом "Боровська" (а.с. 9), на якому наявні 4 відеозаписи, на перших двох із яких 21.04.2026 зафіксовано прибуття працівників поліції на виклик, яким ОСОБА_1 пояснює, що в неї хвора дитина, вона повинна їхати в лікарню і також, що вона проти того, щоб сьогодні свекор забирав до себе старшого сина, бо не знає, що її чекає з молодшою дитиною. В цей час останній кричить, обурюється, вказуючи, що він має право забирати внука, коли захоче. Його заспокоює його син. ОСОБА_1 надає копію рішення, згідно з яким діти залишенні на проживанні з нею. Зазначає, що вона не проти, щоб діти спілкувались із батьком, його батьками, але про зустрічі слід домовлятися заздалегідь, з чим погоджуються працівники поліції. Також останні вказують, що приїхали на виклик про домашнє насильство, на що ОСОБА_2 повідомляє, що такого не було, а коли поліцейські уточнили причину виклику, вказує, що невістка "послала" його, що остання заперечує. ОСОБА_2 говорить, що він все вирішить, в тому числі у суді, маючи відповідні зв`язки, і буде забирати дітей. Син знову його заспокоює. Натомість заявник вказує, щоб не слухали його невістку, а розібрались неупереджено, він забере дитину сьогодні, бо має власний будинок, і це його право можуть підтвердити впливові особи, до яких працівники поліції можуть зателефонувати. Коли ОСОБА_1 намагається щось заперечити, обидва чоловіки (в тому числі і син ОСОБА_2 ) піднімають голос на неї, перебивають її. Остання в цей час стоїть у кутку коридора, позаду них, говорить спокійно, намагається пояснити ситуацію, однак її ніхто не слухає, чоловіки перебивають її. Поліцейські запитують чи буде заявник писати заяву, він спочатку заперечує, а потім вказує, що буде через нетактовну поведінку невістки. Він є колишнім працівником поліції, все розуміє, що треба робити, планує придбати зброю, навіть спілкувався з представниками правоохоронних органів щодо невістки, які уточняли щодо її лікування, якщо вона неадекватна. Зазначає, що якщо він втрутиться у ситуацію з онуками, він "виграє любий суд". ОСОБА_1 , перепрошуючи, питає у працівників поліції, чи буде сьогодні дідо забирати внуків, на що вони відповідають, що якщо вона заперечує, то ні, а також запитує поліцейських чи може піти в лікарню з молодшою дитиною. В цей час ОСОБА_2 проганяє її, вказує, що нема чого її слухати, каже, що все вирішить самостійно, щоб вона вже йшла у лікарню. ОСОБА_1 запитує, чи може йти, на що поліцейські їй надають згоду, та йде з дитиною в лікарню. В цей час працівники поліції проходять на кухню із заявником, де оформляють протокол-заяву та відбирають у нього пояснення. У свою чергу ОСОБА_2 у ході надання поліцейським пояснень висловлює погрози, застосування впливу з метою "покарання невістки". Вказує, що він мав намір забрати онука, але невістка почала кричати, виражатися нецензурною лексикою. Пояснює, що це його квартира, що невістка погрожувала, що вона викличе поліцію, що вона має більше прав на дитину, що його обурило, тому він викликав працівників поліції самостійно, оскільки вона не має права наводити лад у його квартирі. Під час пояснень неодноразово з його сторони звучить нецензурна лексика, в тому числі у присутності малолітньої дитини, яка в цей час перебуває у цій же кімнаті.

На третьому та четвертому відеозаписах зафіксовано, як працівники поліції 24.04.2026 приходять до ОСОБА_1 на квартиру, яку вона орендує, повідомивши, що свекор написав відносно неї заяву, в якій повідомив, що вона штовхала його і матюкала, що вона заперечує. Поліцейський повідомляє, що відносно неї складуть протокол про адміністративне правопорушення, частково зачитує його, будь-яких пояснень не відбирає, прав не роз`яснює, після чого вручає їй його копію, а також складає заборонний припис.

V. Оцінка суду:

оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов такого висновку.

Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Діючим законодавством передбачено, що посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять у собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі.

Суд, у свою чергу, повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії, шляхом співставлення фактично досліджених по справі обставин та доказів зі змістом обставин, що ставляться особі у вину згідно з протоколом про адміністративне правопорушення та з диспозицією відповідних статтей КУпАП, і лише після цього дійти висновку, чи містять дії, які суддя вважає доведеними, ознаки саме таких правопорушень, які поставлені особі у провину.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачає, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Даний Закон передбачає, що психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Системний аналіз національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

Адмінматеріали не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів, які б указували на вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та настання для потерпілої особи наслідків, зазначених у цій статті, оскільки дії в межах цього конфлікту не досягли межі, які б указувала на вчинення нею того виду насильства, який визначений у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Навпаки, під час розгляду справи суд установив, що будь-які докази вчинення психологічного насильства (приниження, залякування, висловлювання нецензурною лексикою) ОСОБА_1 відносно свекра відсутні. Натомість після приїзду працівників поліції саме останній поводить себе агресивно, погрожує застосуванням впливу з метою "покарання невіски", висловлюється нецензурною лексикою, в тому числі в присутності малолітніх дітей, в той час як ОСОБА_1 навіть позбавлена можливості висловитись, є втомленою та безпомічною, що підтверджується відеозаписами. Зупиняючи наданий відеозапис, можна чітко побачити вираз обличчя обох сторін та визначити психологчний стан кожної сторони конфлікту: самовпевнена поведінка заявника та безпорадність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, яка намагається захистити своє право щодо виховання дітей. При цьому суд ураховує і фізичні можливості сторін, значну фізичну та емоційну перевагу заявника в порівнянні з фізичними можливостями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності (молода мама тендітної статури з двома малолітніми дітьми, якій протистоять два чоловіка міцної статури, у квартирі яких вона з дітьми на той час проживала, які висловлюються на підвищених тонах та один з них ще й погрожує своїм впливом).

Викладені у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію й поясненнях ОСОБА_2 обставини події не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовані даними відеозапису, який свідчить про протилежну поведінку сторін, та з якого встановлено приниження та залякування ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , а не навпаки.

Рапорт не є доказом винуватості особи, оскільки тільки засвідчує правомірність дій працівників поліції щодо фіксування події, що сталася. При цьому суд звертає увагу, що в рапорті зафіксовані неправдиві дані про те, що ОСОБА_1 покинула місце події до приїзду працівників поліції, що спростовується даними відеозапису, зміст якого описано вище. Навпаки встановлено, що вона намагалась надати пояснення, однак була фактично позбавлена можливості висловитись. На залишенні нею квартири наполягав ОСОБА_2 , такий дозвіл їй надали і працівники поліції, хоча заявник перед тим повідомив про намір написати заяву, вказуючи що з цим вони розберуться без невістки, проти чого поліцейські не заперечили.

Протокол про адміністративне правопорушення містить в собі фактичні дані про обставини правопорушення, і відповідно є одним з доказів по справі, у зв`язку з чим, суд, при вирішенні справи про адміністративне правопорушення, оцінює протокол нарівні з іншими доказами по справі, перед якими він не має переваги та відповідно на підставі оцінки всіх доказів по справі суд приймає відповідне рішення.

Будь-яких інших доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколі (приниження та залякування нею ОСОБА_2 , що викликало у нього побоювання за свою безпеку), матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово посилався на те, що провадження у справах про адміністративне правопорушення, за гарантіями може прирівнюватися з кримінальним для цілей застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 39 рішення «Лучанінова проти України» від 09 вересня 2011 року (заява №16347/02), пункт 1 резолютивної частини рішення «Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року (заява № 17888/12), обґрунтовуючи їх, зокрема, як характером законодавчого положення, яке порушувалося (КУпАП), так і профілактичною та каральною метою стягнень, передбачених цим положенням.

Стаття 62 Конституції України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості.

За змістом вказаної статті особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні №23-рп/2010 від 22грудня 2010 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Отже, процедура притягнення до адміністративної відповідальності, ґрунтується, в тому числі, і на закріпленій у статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Обов`язок доводити вину, як складова презумпції невинуватості, покладається на адміністративний орган та посадових осіб, які встановили факт скоєння протиправного вчинку і порушили провадження в справі.

Із урахуванням положень і тлумачень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Згідно із частиною 2 статті 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Суддя зобов`язаний всебічно, повно й об`єктивно досліджувати всі обставини справи і давати їх правильну правову оцінку. Постанова судді про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення має бути обґрунтована достатніми і незаперечними доказами.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суддя не може залишити без уваги частину обставин вказаних особою, що притягується до адмінстративної відповідальності, лише з тієї причини, що вони суперечать версії, викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення. Наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншої версії події, аніж викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Враховуючи викладене, з точки зору достатності доказів, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять тієї сукупності доказів, яка б усунула обґрунтований сумнів щодо доведеності наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому усі сумніви і припущення стосовно наявності в діях останньої складу адміністративного правопорушення повинні бути визнані на її користь.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не були роз`яснені її права й обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП, не надано можливість подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу. Зазначена бездіяльність уповноваженої посадової особи негативно впливає на процесуальне положення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що в умовах рівності та змагальності сторін є недопустимим. Відмітка у протоколі, що ОСОБА_1 відмовилася від дачі пояснень на підсатві ст. 63 Конституції України, у тому числі щодо обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідає дійсності, оскільки такі пояснення їй не було запропоновано надати, що підтверджується даними відеозапису, здійсненого працівником поліції. Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 весь час (як коли працівники поліції приїхали на виклик, так і під час складення протоколу) заперечувала факт нецензурної лексики у сторону ОСОБА_2 , однак не була почута, їй не запропоновано дати пояснення, а відтак і такі не брались до уваги при складенні протоколу. На її ж твердження, щ такого не було працівник поліції вказав, що нецунзурна лексика зафіксована на відеозаписі. Натомість, відтворивши такий, суд виявив тільки нецензурну лексику зі сторони ОСОБА_2 та відсутність такого роду висловлювань у ОСОБА_1 .

Таким чином, суд констатує факт порушення при складенні протоколу про адміністративне правопорушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в тому числі права на захист.

Пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Суд дійшов висновку, що обставини, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення щодо обставин події, не доведено достатніми доказами, здобутими у встановленому законом порядку, що є підставою для закриття провадження у справі, на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з недоведеністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вказані обставини, керуючись ст. 7, 9, 173-2 245, 247, 251, 254, 256, 280, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

П О С Т А Н О В И В:

закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена протягом 10 (десяти) днiв до Івано-Франківського апеляційного суду через Долинський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя: С.М.Монташевич