Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №201/9892/25 — Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 201/9892/25

Провадження № 2/192/500/26

РІШЕННЯ

Іменем України

30 квітня 2026 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання - Чернишкіної А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Солоне Дніпровського (Солонянського) району Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

30 вересня 2025 року до Солонянського районного суду Дніпропетровської області згідно ухвали Соборного районного суду міста Дніпра від 05 вересня 2025 року про передачу справи за підсудністю, надійшла справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 27 лютого 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №726702906, згідно якого було надано відповідачу грошові кошти (кредит) в сумі 11 110 гривень 00 копійки строком на 60 днів зі сплатою процентів в розмірі 0,4% на день.

Позивач зазначає, що первісний кредитор - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі 11 110 гривень 00 копійок, а 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №726702906 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

У свою чергу 19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ ФК «Онлайн фінанс» було укладено Договір факторингу №19/1224-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №726702906 позивачу, а 04 червня 2025 року між ТОВ ФК «Онлайн фінанс» та позивачем було укладено Договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ ФК «Онлайн фінанс» відступило право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №726702906 позивачу.

Станом на день звернення з позовом до суду заборгованість за кредитним договором №726702906 не погашена, а загальна сума заборгованості становить 15 763 гривні 65 копійок, яка складається з 11 075 гривень 00 копійок заборгованості по тілу кредиту та 4 688 гривень 65 копійок – заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №726702906 від 27 лютого 2024 року у розмірі 15 763 гривні 65 копійок, а також стягнути судові витрати у розмірі 2 422 гривні 40 копійок сплаченого судового збору та 7 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача у судовому засіданні 08 квітня 2026 року позов підтримав та пояснив, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу кредит на суму 11 110 гривень, а потім за договорами факторингу право вимоги було передано ТОВ «Таліон Плюс», потім ТОВ ФК «Онлайн фінанс», а також згодом позивачу. Позивач погасив кредит на суму 35 гривень, а тому заборгованість за тілом становить 11 075 гривень 00 копійок. У зв`язку з тим, що докази про погашення заборгованості відсутні, тому просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач до суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Надав відзив на позов, згідно якого заперечував проти позову (а.с.245-250, т.1). У відзиві зазначив, що оскільки позивач є фактором за спірним договором, то відповідно до положень ст. ст. 514, 517, 519 ЦК України він повинен був отримати і всі докази, які підтверджують право вимоги з боржника. Оскільки позивач не має таких доказів, то його право вимоги не є підтвердженим, а той факт, що позивач не може самостійно отримати такі докази у зв`язку з тим, що вони не були передані первісним кредитором, є прямим підтвердженням того, що на момент звернення з позовом до суду позивач не володів необхідними доказами існування заборгованості. Також відповідач вважає, що позивачем не доведено що саме відповідач за допомогою мережі Інтернет ознайомився на сайті товариства з правилами та умовами отримання грошових коштів у позику, після чого в електронній формі уклав договір. Крім того вважає, що укладання договору факторингу до моменту укладання спірного договору не свідчить про те, що право вимоги перейшло до позивача, оскільки на момент укладання договору факторингу кредитного договору не існувало. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій посилався на те, що доказами накладення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації Договору Позичальника. Одноразовий персональний ідентифікатор - KXQG-3856 було направлено Відповідачу 27 лютого 2024 року о 17:52:10 год на номер мобільного телефону вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів – НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 27 лютого 2024 року о 17:52:31. Отже відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь який час самостійно ознайомитися з Договором на сайті Товариства в Особистому кабінеті. Враховуючи вищевикладене, позивач вважає що надав беззаперечні докази того, що відповідач підписав Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Посилаючись на вищевикладені факти, враховуючи повну цивільну дієздатність відповідача, відповідність кредитного договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам відповідача, позиція останнього щодо недоведеності укладання кредитного договору є неаргументованою та невмотивованою, а лише є намаганням ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість. Стосовно укладених договорів факторингу, представник позивача зазначив, що з урахуванням визначених строків дії цих договорів та додаткових угод, їх виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2024 року (а.с..5-15, т.2).

Сторони в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності з ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснювався, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки справа у відповідність до ст. 19 ЦПК України є малозначною.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 27 лютого 2024 року було укладено кредитний договір № 726702906 (а.с.69-85,т.1) за умовами якого останньому видано кредит у сумі 11 110 гривень 00 копійок строком на 60 днів з утриманням комісії в розмірі 1 010 гривень 00 копійок та сплатою 0,4% в день за користування кредитними коштами.

Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується виписками з особового рахунку за період з 04 червня по 25 червня 2025 року (а.с.96, т. 1, а.с.23, т.2).

Із дослідженого судом кредитного договору № 726702906 від 27 лютого 2024 року встановлено, що останній був укладений в електронній формі шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с.87, т.1).

Частиною ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» задекларовано термін «Електронний підпис одноразовим ідентифікатором», де Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор – алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Комбінацію літер та цифр, що розташовуються в нижньому правому кутку договору являє собою електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Крім того, відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Суд вважає доведеним факт укладання кредитного договору між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в електронній формі, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідач не ставив під сумнів у відзиві факт укладання договору, проте вважав, що позивач не довів факт перерахування йому суми кредиту.

Судом було досліджено лист АТ КБ «Приватбанк» від 09 грудня 2025 року згідно якого на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_2 на яку 27 лютого 2024 року було здійснено зарахування 10 100 гривень, що також підтверджується випискою по вказаній картці (а.с.22, 23, т.2).

Тому суд вважає доведеним належними доказами факт отримання відповідачем кредиту в розмірі 11 110 гривень 00 копійок, оскільки за умовами договору з позичальника було утримано комісію в розмірі 1 010 гривень 00 копійок.

Згідно розрахунку заборгованості первісного кредитора (а.с.99-100, т.1) заборгованість відповідача станом на 04 червня 2024 року становить 15 763 гривні 65 копійок, яка складається з 11 075 гривень 00 копійок заборгованості по тілу кредиту та 4 688 гривень 65 копійок – заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Згідно вказаного розрахунку відповідач 30 березня 2024 року здійснив погашення кредиту на суму 35 гривень 00 копійок.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні і в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги за спірним кредитним договором (а.с.144-168, т.2). Згідно п. 4.1 додаткової угоди № 26 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с.157, т.2). Отже умови вказаного договору передбачають виникнення права вимоги на майбутнє.

19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №19/1224-01, відповідно до умов якого до ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги за спірним кредитним договором (а.с.130-143, т.2). Згідно п. 4.1 договору факторингу №19/1224-01, право вимоги переходить з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по форму встановленій у відповідному додатку (а.с.131, т.1). До такого реєстру було включено кредитний договір № 726702906 від 27 лютого 2024 року, укладений з відповідачем (а.с.142, т.1).

Також судом встановлено, що 04 червня 2025 року між ТОВ «Юніт капітал» ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги за спірним кредитним договором (а.с.116-129, т.2). Згідно п. 1.2 договору факторингу №04/06/25-Ю, право вимоги переходить в момент підписання акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2 (а.с.117, т.1). До такого реєстру було включено кредитний договір № 726702906 від 27 лютого 2024 року, укладений з відповідачем (а.с.128, т.1).

Оскільки на підставі даних договорів факторингу відбулась заміна первісного кредитора на ТОВ «Юніт Капітал», тому останнє вправі заявляти вимоги до відповідача про повернення кредитної заборгованості.

Суд вважає, що укладання договорів факторингу до моменту укладання спірного кредитного договору не суперечить вимогами чинного законодавства з огляду на те, що відповідно до положень ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З досліджених судом розрахунків заборгованості по кредиту, які виконані первісним кредитором та позивачем встановлено, що відповідач 30 березня 2024 року сплатив 35 гривень 00 копійок на погашення тіла кредиту.

Ухвалою від 18 листопада 2025 року було частково задоволено клопотання представника позивача та витребувано від Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» інформацію: чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) платіжна картка 5168-74XX-XXXX-0302; чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ); відомості про факт зарахування коштів на картковий рахунок – маска Картки НОМЕР_4 у період з період з 27.02.2024 по 03.03.2024 у сумі 10 100,00 грн.; первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять інформацію про зарахування коштів на картку - маска Картки НОМЕР_5 -XXXX-0302, що належить ОСОБА_1 у період з 27.02.2024 по 03.03.2024 у сумі 10 100,00 грн.; у випадку неможливості надати первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок-маска карти Боржника).

16 грудня 2025 року на адресу суду від Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» надійшла виписка по картці № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 за період з 27 лютого 2024 року по 03 березня 2024 року (а.с.23, т.2).

Згідно дослідженої судом виписки, відповідачу 27 лютого 2024 року, тобто в день укладання договору, відповідачу були зараховані грошові кошти в сумі 10 100 гривень.

Таким чином, дослідженими доказами було підтверджено надання відповідачу кредитних коштів на суму 11 110 гривень 00 копійок, оскільки за умовами договору було утримано комісію в розмірі 1 010 гривень 00 копійок.

Суд посилається на те, що отримання такого доказу шляхом витребування доказів судом не суперечить положенням та ЦПК України та положенням принципу змагальності, оскільки витребування було здійснено з урахуванням того, що позивач самостійно не зміг отримати такі докази (а.с.169-176, т.1).

Стосовно посилань представника відповідача в частині того, що відповідач не був повідомлений про зміну кредитора у зв`язку з укладанням договорів факторингу, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, не повідомлення відповідача про укладання договорів факторингу не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не свідчить про скасування обов`язку повернути отримані кредитні кошти. В такому випадку ризик несуть лише фактори, які отримали право вимоги і цей ризик пов`язаний з можливим виконанням обов`язку щодо погашення заборгованості не на їх користь, а на користь клієнтів, тобто попередніх кредиторів.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що відповідач не довів той факт, що він не укладав кредитний договір, не надав суду інший розрахунок заборгованості, ніж той що надав позивач, клопотання про призначення експертизи в частині перевірки вірності розрахунку заборгованості суду не подав, а факт отримання ним грошових коштів доведено належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте, відповідач не надав суду доказів, які б спростували твердження позивача щодо невиконання ним умов договору, наявність заборгованості за цим договором, а також її розмір.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач, порушивши зобов`язання за умовами договору, має заборгованість перед ТОВ «Юніт Капітал» за кредитним договором на загальну суму 15 763 гривні 65 копійок, яка жодними належними та допустимими доказами не спростована відповідачем, а тому підлягає стягненню на користь позивача.

Стосовно стягнення судових витрат на сплату судового збору та витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір, який він сплатив під час звернення з позовом до суду в розмірі 2 422 гривні 40 копійок у зв`язку з поданням позову через підсистему ЄСІТС «Електронний суд».

Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу надано Договір про надання правничої допомоги № 05/06/25-01 від 05 червня 2025 року (а.с.92-94 т.1), Додаткова угода № 25770746132 від 05 червня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг від 25 червня 2025 року на суму 7000 гривень 00 копійок (а.с. 90,91, т.1).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7000 гривень 00 копійок.

Відповідач заперечення щодо зменшення розміру таких витрат або про підстави для відмову в їх стягненні суду не надав, а відповідно до позиції ВС, яка викладена в постанові від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22, згідно якої Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд погоджується з тим, що справа є малозначною, у зв`язку з чим розгляд справи відбувався в поряду спрощеного позовного провадження, однак лише цей факт не свідчить про те, що позивач не витратив кошти на оплату послуг адвоката, який здійснив підготовку до цієї справи. Суд вважає, що вказані в акті прийому-передачі наданих послуг від 25 червня 2025 року суми на складання позовної заяви – 5 000 гривень, вивчення матеріалів справи – 1000 гривень, на підготовку адвокатського запиту та клопотання до суду - по 500 гривень кожне, а всього 7 000 гривень 00 копійок є цілком співмірною сумою, яка підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, код в ЄДРЮОФОПГФ - 43541163) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості, – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, код в ЄДРЮОФОПГФ - 43541163) заборгованість за Кредитним договором № 726702906 від 27 лютого 2024 року за тілом кредиту в розмірі 11 075 (одинадцять тисяч сімдесят п`ять) гривень 00 копійок; заборгованість за процентами в розмірі 4 688 (чотири тисячі шістсот вісімдесят вісім) гривень 65 копійок, а всього – 15 763 (п`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят три) гривні 65 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, код в ЄДРЮОФОПГФ - 43541163) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, код в ЄДРЮОФОПГФ - 43541163) витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 30 квітня 2026 року.

Суддя Н. О. Щербина