Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №682/822/26 — Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 682/822/26

Провадження № 2/682/874/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Славута

Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі головуючої судді Зеленської В.І, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРФІНАНС ГРУП" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат ,

в с т а н о в и в:

ТОВ "УКРФІНАНС ГРУП" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 10023,26 грн - 3% річних за період з 21.10.2017 р по 01.03.2020 р та 23024,60 грн - інфляційних втрат за період з листопада 2017 р по листопад 2020 р, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 141 336,23 грн, несплаченої за рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.10.2009 у справі № 2-1188/2009 про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р.

В позовній заяві представник позивача вказав, що 01.11.2007 р між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 014/2325/82/1170 про надання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 143 000 гривень із застосуванням процентної ставки 13,5% річних та зі строком погашення до 31 жовтня 2017 року. З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання за Кредитним договором 01.11.2007 р між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 215, згідно з яким ОСОБА_2 поручився за неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїх зобов`язань за Кредитним договором не виконали, то рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.10.2009 у справі № 2-1188/2009 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за Кредитним договором № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р в сумі 141336 грн 23 коп .

30 грудня 2009 року стягувач ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" отримав у суді виконавчий лист № 2-1188/2009 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості по кредиту, відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів в сумі 141 336 грн 23 коп та 1701 грн 74 коп судових витрат.

У зв`язку з переходом до ТОВ "УКРФІНАНС ГРУП" прав кредитора по Кредитному договору № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р ухвалою суду від 19.12.2019 р замінено стягувача за виконавчими листами № 2-1188/2009 від 30.12.2009 року, виданими Славутським міськрайонним судом Хмельницької області, а саме: стягувача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" замінено на ТОВ "УКРФІНАНС ГРУП" .

Станом на 31.03.2026 р відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення суду не виконали, заборгованість за Кредитним договором № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р не погасили. Тому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України ТОВ "УКРФІНАНС ГРУП" має право на стягнення з відповідачів 10023,26 грн - 3% річних за період з 21.10.2017 р по 01.03.2020 р та 23024,60 грн - інфляційних втрат за період з листопада 2017 р по листопад 2020 р, а всього 33047 грн 86 коп.

Тому просить позов задовольнити, а також стягнути з відповідачів в користь позивача судові витрати.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, тому згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином повідомлені про розгляд справи судом, відзив на позов не подали.

Дослідивши позовну заяву та письмові докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Встановлено, що 01.11.2007 р між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 014/2325/82/1170, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 143000 гривень. ОСОБА_1 зобов`язалась належним чином використати та повернути ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом і комісію згідно з умовами Договору та Тарифами Банку, а також виконати всі інші зобов`язання в порядку і строки, визначені Договором. Кредит надано строком до 31 жовтня 2017 року включно. За користування кредитом ОСОБА_1 зобов`язалася сплачувати ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" плату у вигляді процентів за процентною ставкою 13,5% річних (а.с.12-14).

01.11.2007 р між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 215, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язався перед Банком відповідати по борговими зобов`язаннями боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (а.с.15-16).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.1291 Конституції України).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.10.2009 у справі № 2-1188/2009 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р.

У зв`язку з переходом до ТОВ "УКРФІНАНС ГРУП" прав кредитора по Кредитному договору № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р ухвалою суду від 19.12.2019 р замінено стягувача за виконавчими листами № 2-1188/2009 від 30.12.2009 року, виданими Славутським міськрайонним судом Хмельницької області, з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на ТОВ "УКРФІНАНС ГРУП" (а.с.17-18).

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ч.1 ст.431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

З наданих представником позивач письмових доказів вбачається, що 30 грудня 2009 року суд видав стягувачу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" виконавчий лист № 2-1188/2009 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості по кредиту, відсотках за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів за Кредитним договором № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р в сумі - 141 336 грн 23 коп та 1701 грн 74 коп судових витрат (а.с.19).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно з яким натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічна позиція Верховним Судом висловлена у постановах по справах №569/12918/16-ц від 02 вересня 2020 року, №442/398/15-ц від 18 березня 2020 року, №390/880/16-ц від 11 грудня 2019 року, №554/9126/20 від 13 березня 2023 року.

У постанові від 13 березня 2023 року у справі №554/9126/20 Верховний Суд також вказав, що пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

28 серпня 2014 року постановою заступника начальника відділу ДВС Славутського МУЮ повернуто стягувачу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" виконавчий лист № 2-118/2009, виданий 30.12.2009 Славутським міськрайонним судом Хмельницької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитом у розмірі 143037,97 грн з підстав, визначених п.7 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження"

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві - 28.08.2014) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку (а.с.20).

27 грудня 2018 року постановою начальника відділу Біляївського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області повернуто стягувачу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" виконавчий лист № 2-118/2009 виданий 30.12.2009 Славутським міськрайонним судом Хмельницької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості у розмірі 143037,97 грн з тих підстав, що згідно отриманих відповідей з реєструючих органів та перевіркою майнового стану боржника ОСОБА_2 за місцем його мешкання, вказаного у виконавчому документі, майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу не виявлено, а здійсненні державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с.21).

Отже, виконавцем були вичерпані всі можливі заходи для примусового виконання рішення суду.

Основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України.

Отже, факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

При цьому суд враховує не лише право стягувача, а й права боржника, у підсумку обом гарантуючи право на справедливий суд, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржників, які у даному випадку правомірно протягом кількох років могли розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 р ц цивільній справі № 754/511/23 (п. 123-127) хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). За таких обставин можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини та норми чинного законодавства України в сукупності із правовими висновками Верховного Суду, суд знаходить, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 4-13, 17, 18, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРФІНАНС ГРУП" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 10 023,26 грн - 3% річних за період з 21.10.2017 року по 01.03.2020 року та 23 024,60 грн - інфляційних втрат за період з листопада 2017 року по листопад 2020 року, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 141 336,23 грн, несплаченої за рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.10.2009 у справі № 2-1188/2009 про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором № 014/2325/82/1170 від 01.11.2007 р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи в підсистемі "Електронний суд".

Рішення складене 01.05.2026 р.

Головуючий суддя Зеленська В. І.