Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №947/8901/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/8901/26

Провадження № 2-а/947/90/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого – судді Калініченко Л.В. розглянувши у залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи згідно зі статтею 262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській областіпро скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6696044 від 20.02.2026 року,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2026 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6696044 від 20.02.2026 року.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки поліцейським було проігноровано те, що вона під час керування автомобілем не використовувала його для перевезення пасажирів чи вантажів з метою отримання прибутку. Сама по собі належність транспортного засобу на праві власності іншій особі та використання вказаного автомобіля для виконання службових обов`язків не є передумовою застосування у цьому випадку Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою КМУ від 30.01.2012 № 137.

За наслідком чого позивачка вказує, що спірна постанова не відповідає положенням законодавства, в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 04.03.2026 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6696044 від 20.02.2026 року. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі (письмовому провадженні).

19.03.2026 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії виконання постанови серії ЕНА №6696044 від 20.02.2026 року Головного управління Національної поліції в Одеській області до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили.

За наслідком розгляду вказаної заяви, 20.03.2026 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову – задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову по справі №947/9801/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6696044 від 20.02.2026 року, шляхом зупинення стягнення на підставі постанови серії ЕНА №6696044 від 20.02.2026 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, до набрання законної сили рішенням суду по справі.

17.03.2026 року до Київського районного суду міста Одеси надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, в якому останній вважає позов необґрунтованим та не підлягаючим задоволенню, з посиланням на те, що 20.02.2026 інспектором сектору поліцейської діяльності № 1 Одеського районного управління поліції № 2 ГУНП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Федоровим Романом Рафаїловичем була винесена постанова серії ЕНА № 6696044, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з керуванням транспортним засобом, який своєчасно не пройшов обов`язковий технічний контроль. Із самої позовної заяви, як зазначає представник відповідача, вбачається, що позивачка не заперечує ані факту керування транспортним засобом CITROEN C-ELYSEE, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ані того, що транспортний засіб належить ТОВ «Сільпо-Фуд», ані того, що обов`язковий технічний контроль транспортним засобом не проходився. За наслідком чого, представник відповідача констатує, що спір зводиться виключно до правової оцінки питання, чи підлягав вказаний транспортний засіб обов`язковому технічному контролю на момент його експлуатації 20.02.2026 року. З підстав чого, представник відповідача посилається на те, що станом на 20.02.2026 строк експлуатації транспортного засобу, належного суб`єкту господарській діяльності, перевищував два роки, а тому в разі використання такого транспортного засобу в господарській діяльності з метою отримання прибутку на нього поширювався обов`язок проходження ОТК.

Посилання позивачки на те, що автомобіль є «службовим» і саме з цієї причини не підлягає ОТК, представник відповідача вважає помилковими та не відповідними чинному нормативному регулюванню, оскільки підпунктом 15 пункту 2 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137, у чинній редакції передбачено, що транспортний засіб, що використовується з метою отримання прибутку - транспортний засіб (зокрема службовий легковий автомобіль), що експлуатується юридичними особами, які провадять господарську діяльність з метою отримання прибутку, фізичними особами - підприємцями під час провадження господарської діяльності, фізичними особами під час виконання цивільно-правових договорів з метою отримання прибутку. Тобто, за доводами представника відповідача, чинне підзаконне нормативне регулювання прямо включає службовий легковий автомобіль до кола транспортних засобів, що можуть вважатися такими, які використовуються з метою отримання прибутку, за умови, що вони експлуатуються юридичною особою, яка провадить господарську діяльність з метою отримання прибутку.

У зв`язку з викладеним, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

23.03.2026 року до суду від позивачки надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій остання зазначає про помилковість доводів відповідача та незгодними з ними, оскільки положення Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 № 137, не відповідають нормам статті 35 Закону України «Про дорожній рух».

У встановлений судом в ухвалі суду процесуальний п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив, представник відповідача не скористався процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч.5, 8 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи вищевикладене, судом ухвалено розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, оцінивши їх в сукупності суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, документована паспортом № НОМЕР_2 , виданим 19.06.2020 року органом 8029.

У відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу мерії НОМЕР_3 , 17.05.2024 року ТСЦ 5141 було зареєстровано за ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» транспортний засіб марки «CITROEN», модель «C-ELYSEE», 2020 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , категорія М1.

Згідно з листом власника вказаного транспортного засобу ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», код ЄДРПОУ 40720198 від 24.02.2026 року за вих. №ПдР-08-836 повідомлено, що автомобіль марки «CITROEN», модель «C-ELYSEE», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є легковим транспортним засобом, що належить ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» та не використовується з метою отримання прибутку, а є службовим автомобілем.

20.02.2026 року інспектором сектору поліцейської діяльності №1 Одеського районного управління поліції №2 (Авангард) ГУНП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Федоровим Романом Рафаїловичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6696044, якою ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу марки «CITROEN», модель «C-ELYSEE», реєстраційний номер НОМЕР_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 121 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 340,00 грн.

У відповідності до постанови, суть адміністративного правопорушення полягає у тому, що 20.02.2026 року в с. Авангард, по вул. Авангарській, водій ( ОСОБА_1 ) керувала транспортним засобом (марки «CITROEN», модель «C-ELYSEE», реєстраційний номер НОМЕР_1 ), що не пройшов обов`язків технічний контроль, чим порушив п.31.3.б ПДР України – експлуатація транспортним засобом, який не пройшов обов`язковий технічний контроль.

Зазначена постанова була складена в присутності ОСОБА_1 , якою отримано її копію на місці складення, що підтверджується її підписом у постанові на підтвердження засвідчення цих обставин.

Будучи не згодною з вказаною постановою, з посиланням на те, що транспортний засіб яким керувала позивачка не використовувався з метою перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, а відтак постанова винесена без достатніх на те підстав.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Згідно з ч. 3 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.

Відповідно до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі, зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частиною 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Як вбачається, позивач будучи незгодним з винесеною стосовно нього постановою, обрав спосіб захисту свої прав та інтересів, шляхом звернення до районного у місті суду.

Згідно з ч. 1ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 1ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

За змістом ч. 1ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Судом встановлено, що позивачем подано до суду даний позов 27.02.2026 року про оскарження постанови від 20.02.2026 року, а відтак в межах встановленого законом процесуального строку.

За наслідком викладеного, розгляд справи здійснюється у відповідності до вимог КАС України.

За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даній справі позивачем оскаржується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.121 КУПАП за наслідком порушення п.п. 31.3.б Правил дорожнього руху, порядок чого врегульовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КупАП).

Отже, спірні правовідносини у даній справі склались з приводу правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.121 КУпАП.

Положеннями ч.3 ст.121 КУпАП передбачено, що керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 31.3 «б» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Вимоги про обов`язковий технічний контроль транспортних засобів регламентовано Законом України «Про дорожній рух», а порядок його проведення та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов`язана з виробництвом, обміном та переробкою матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух», транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» обов`язковому технічному контролю не підлягають:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України».

Також згідно з Порядком проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137, вбачається, що пунктом 1 також передбачено, що порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів (далі - Порядок) визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

Отже з вказаного положення законодавства слід дійти до висновку, що обов`язковому технічному контролю підлягають у тому числі автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, із строком експлуатації понад два роки.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про дорожній рух» до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів,.що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Для віднесення автомобіля до об`єкту обов`язкового технічного огляду слід використовувати термінологію, що наведена у Правилах надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ № 176 від 18 липня 1997 року (далі - Правила). Пунктом 1 цих Правил визначено порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

За змістом пункту 7 Правил дія цих Правил не поширюється на перевезення, які здійснюються:

- транспортними засобами спеціального призначення;

- транспортними засобами, задіяними під час забезпечення обороноздатності, правопорядку та ліквідації наслідків стихійного лиха і надзвичайної ситуації;

- службовими легковими автомобілями;

- транспортними засобами, які належать фізичним особам і використовуються ними для задоволення власних потреб, що не має на меті отримання прибутку.

Приписами ч.5 ст.14 ЗУ «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».

Пунктом 8 частини першої статті 23 цього ж Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Нормою статті 217 Кодексу України про адміністративні правопорушення акцентовано, що посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов`язків.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлені повноваження органів Національної поліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Так, органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.

Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об`єктивна сторона правопорушення; суб`єкт правопорушення; суб`єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності до положень статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, інспектора з паркування в даному випадку, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена законодавством.

Аналізуючи вищевикладені правові норми, суд зазначає, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП та ст.ст.73, 74 КАС України.

При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складаної ним оскаржуваної постанови.

З урахуванням роз`яснення п.п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.

Крім того, судом враховується, що у відповідності до ч.9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно з ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеного у постанові від 14.03.2018 року по справі № 760/2846/17 (адміністративне провадження № К/9901/1018/17): «..Верховний Суд дійшов висновку, що обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову».

На підставі вищевикладеного, надаючи оцінку наданим до суду доказам, суд зазначає наступне.

Як вже судом встановлено, позивачку оскаржуваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 121 КУпАП за керування транспортним засобом, який належить юридичній особі що здійснює господарську діяльність, був зареєстрований понад два роки, та не пройшов обов`язковий технічний контроль.

Поряд з цим, як вже судом було встановлено, обов`язковому технічному контролю підлягають у тому числі автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, із строком експлуатації понад два роки.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачка здійснюючи керування транспортним засобом, який за категорією належить до легкового транспортного засобу, та на праві власності зареєстрований за юридичною особою, на момент керування позивачкою цим транспортним засобом та складення спірної постанови використовувався саме для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку.

Дані обставини також безпосередньо спростовуються листом власника вказаного транспортного засобу ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», код ЄДРПОУ 40720198, від 24.02.2026 року за вих. №ПдР-08-836, яким повідомлено, що автомобіль марки «CITROEN», модель «C-ELYSEE», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є легковим транспортним засобом, що належить ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» та не використовується з метою отримання прибутку, а є службовим автомобілем.

З приводу доводів відповідача у відзиві на позовну заяву, що даний транспортний засіб підлягав обов`язковому технічному контролю, оскільки зареєстрований за юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, а відтак у відповідності до приписів п.п 15 пункту 2 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137, належить до транспортного засобу, що використовується з метою отримання прибутку, суд вважає не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до п.п. 15 пункту 2 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 (далі - Порядок), надано значення терміну, який використовується в рамках зазначеного Порядку, а саме «транспортний засіб, що використовується з метою отримання прибутку», відповідно до якого це - транспортний засіб (зокрема службовий легковий автомобіль), що експлуатується юридичними особами, які провадять господарську діяльність з метою отримання прибутку, фізичними особами - підприємцями під час провадження господарської діяльності, фізичними особами під час виконання цивільно-правових договорів з метою отримання прибутку.

Поряд з цим, як вже судом встановлено, у відповідності до вказаного Порядку так і положень ч. 2 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух», обов`язковому технічному контролю підлягає зокрема автомобілів, що використовуються саме для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку.

Разом з тим, факт реєстрації транспортного засобу за юридичною особою не свідчить, що автомобілем здійснюється перевезення пасажирів чи вантажів з метою отримання прибутку.

В свою чергу, законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, а тому, з урахуванням принципів і загальних засад Кодексу України про адміністративні правопорушення, практики Європейського Суду з прав людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Таким чином, оскільки вина позивача не доведена належними та допустимими доказами, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що оскаржувана постанова в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 121 КУпАП про притягнення її до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню.

Згідно зі статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1-3 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний, має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищевикладене в цілому, суд вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим та підлягаючим задоволенню, за наслідком чого в межах положень ст.286 КАС України суд вважає достатніми підстави для скасування постанови серії ЕНА № 6696044 від 20.02.2026 року про притягнення позивача до відповідальності за ч.3 ст. 121 КУпАП, а справа про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.

Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається позивачем за пред`явлення даного позову сплачено судовий збір в сумі 665,60 грн. за платіжною інструкцією від 24.02.2026 року.

Приймаючи викладене, оскільки позов позивача підлягає до задоволення, у відповідності до положень ч.1 ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі – Головного управління Національної поліції в Одеській області підлягають витрати з відшкодування сплаченого судового збору в сумі 665,60 грн.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 7, 121, 213, 222, 251, 258, 276, 283 КпАП України, ст. 2, 22, 72, 73, 75-77, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15А), про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6696044 від 20.02.2026 року– задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6696044 від 20.02.2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 121 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 340,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області, код ЄДРПОУ 40108740, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , у відшкодування судових витрат, витрати зі сплати судового збору в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання, в порядку передбаченому статтею 297 КАС України, апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 30.04.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко