Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №496/2219/24 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2219/24

Провадження № 2/496/1262/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

представника позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовомОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Мирковіч В.Ю. в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, та просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.

В обґрунтування позову зазначено, що 18.07.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. В період шлюбу народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28.01.2022 року по справі №523/17712/21 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом позивачем і знаходяться на повному її утриманні, оскільки відповідач від надання необхідної допомоги на утримання дітей у добровільному порядку ухиляється. 04.03.2024 року позивач вимушена була подати до Суворовського районного суду м. Одеси заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дітей. На підставі цієї заяви в Суворовському районному суді м. Одеси відкрита цивільна справа №523/3917/24/ у наказному провадженні №2-н/523/542/24. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 самоусунувся від участі у вихованні дітей і цим питанням ОСОБА_3 займається самостійно, діти навчаються в Одеському ліцеї №10 (початкова школа, гімназія, ліцей) імені льотчиків-космонавтів Г.Т. Добровольського та Г.С. Шоніна Одеської міської ради, де мають гарну успішність із загальноосвітніх предметів, займаються спортом - боротьбою дзюдо у Комунальному закладі спеціалізованої позашкільної освіти «Комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі № 4», де також мають гарні успіхи. За весь час навчання у цих закладах їх батько ОСОБА_2 жодного разу не відвідав ці учбові заклали та не поцікавився успіхами своїх дітей. Так само як і навчанням своїх синів, ОСОБА_2 не цікавиться їх здоров`ям, оскільки КНП «Дитяча міська поліклініка №1» Одеської міської ради, де його діти перебувають не медичному обліку, він також жодного разу не відвідав. Причиною цьому є те, що ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, за що неодноразово притягався до адміністративно відповідальності, у тому разі за злісну непокору працівникам поліції та нецензурну лайку у їх адресу, двічі за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а також за скоєння ДТП. До дітей ОСОБА_2 після розірвання шлюбу декілька разів приходив, але також у п`яному вигляді, через що замість нормального спілкування кидався їх бити. Через таку свою поведінку ОСОБА_2 давно перестав користуватися у дітей будь-яким авторитетом, оскільки не може бути для них позитивним прикладом для наслідування. Діти його соромляться і взагалі не бажають з ним бачитися. У зв`язку з викладеним, представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

ОСОБА_2 надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що він ніколи не відмовлявся та не відмовляється виконувати свої батьківські обов`язки. Однак, на теперішній час позивач чинить відповідачу перешкоди в спілкуванні з дітьми, відмовляється отримувати кошти на їх утримання, налаштовує дітей проти нього. Безпідставними є посилання позивача, що відповідач зловживаю спиртними напоями. Так, дійсно в 2016 та 2019 році його було притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Але, це було під час спільного проживання до розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу, а саме з січня 2022 року, жодних належних та допустимих доказів щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за правопорушення взагалі, так і в стані алкогольного сп`яніння та доказів того, що він притягався до відповідальності за домашнє насильство не надано. Посилання представника позивача в позовній заяві на нібито відсутність у дітей авторитету батька є оціночним, суб`єктивним судженням позивача, що навпаки підтверджує факт свідомого тиску на дітей з метою дискредитувати відповідача, як батька. Зі свого боку ОСОБА_2 ніколи не відмовлявся від своїх синів, завжди намагався допомагати, як психологічно так і матеріально. До суду з вимогами про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей позивач звернулася лише зараз, одночасно з вимогами про позбавлення відповідача батьківських прав. Позбавлення батьківських прав допускається лите тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Також відповідач не погоджується з вимогами позивача, щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу. Даний спір для кваліфікованого юриста, який володіє базовими знаннями, є спором незначної складності, до якого наявна стала практика Верховного Суду у подібних правовідносинах. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають і, як наслідок, не потребують значного часу для їх вивчення. Із врахуванням п.1, складання позовної заяви не потребувало значних професійних зусиль. Тим паче, що позов у значній своїй частині містить посилання на норми закону з урахуванням обставин справи, які є досить нескладними і не потребують проведення додаткової кількості процесуальних дій. Розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати неспівмірні з виконаною роботою.

Адвокат Мирковіч В.Ю. надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що документальних доказів тому, що позивач насправді чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з дітьми, відмовляється отримувати від нього кошти на їх утримання та налаштовує дітей проти нього ОСОБА_2 не надав. До відзиву не додані докази того, що відповідач звертався із скаргами на протизаконне позбавлення його можливості спілкуватися з дітьми до органу опіки та піклування за місцем їх проживання та із відповідним позовом до суду, відповідно до вимог ст. ст. 158-159 СК України. Не надані докази того, що відповідач дійсно робив спроби перераховувати позивачу грошові кошти на утримання синів, а вони ці кошти поверталися йому з відміткою пошти про те, що адресат відмовився від їх отримання. Позивачу набридло чекати, коли у відповідача прокинеться совість, і він почне надавати їй майнову допомогу на утримання швидко зростаючих дітей, і вона була вимушена звернутися за стягненням цих коштів у примусовому порядку. Зі свого боку позивачем надані реальні докази того, що любов відповідача до вживання спиртного не заважає йому грубо порушу ваги вимоги закону, сідаючи за кермо у нетверезому вигляді, створюючи смертельну небезпеку для інших водіїв та пішоходів. Причому притягався він за це не один раз, як він стверджує, а двічі. Позивачкою також надані суду докази про те, що нечасті спроби відповідача побачитися з дітьми також відбуваються тоді, коли він перебуває у стані сп`яніння, внаслідок чого, він або погрожує дітям фізичним насильством, або робить спроби вчинити відносно них побиття. Таким чином, всі «спроби» відповідача «прийняти участь у вихованні дітей» межують з реальною небезпекою для їх здоров`я, через що діти, побоюючись побиття. і не бажаючи вислуховувати образи, намагаються уникати сумнівного задоволення від «побачень» з батьком. У розпорядження суду надані достатні докази того, що відповідач фактично самоусунувся від участі у вихованні дітей, взагалі не цікавиться станом їх здоров`я чи успіхами у навчанні або зайняттями спортом. Не менше половини об`єму відзиву приділено запереченням проти стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. Чомусь відповідач забуває про існування ст. 138 ЦПК України, яка передбачає витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, тобто витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, що само по собі значно подорожчає виграти за надання правової допомоги. Але це зовсім зрозуміло, оскільки все, що насправді цікавить відповідача, це те, щоб не віддати на користь позивача будь-які грошові кошти, які можна б були витрати на улюблену справу - придбання та вживання спиртних напоїв. Саме тому, замість того, щоб витратити гроші на надання колишній дружині майнової допомоги на утримання їх спільних неповнолітніх дітей, відповідач віддав перевагу тому, щоб сплатити немаленьку суму на оплату послуг адвоката по складенню цього відзиву просто перенасиченого посиланнями на судову практику Верховного Суду та ЄСПЛ. Своїм відношенням до дітей ОСОБА_2 добився того, що він взагалі не користується перед ними будь-яким авторитетом, що діти не відчувають до нього ніяких почуттів окрім страху, не люблять його, а старший син навіть не бажає носити його прізвище. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив прізвище на « ОСОБА_7 ».

Представник позивача - ОСОБА_1 у судовому засіданні просив позов задовольнити та зазначив, що відповідач зловживав алкогольними напоями, погано ставився до колишньої дружини та дітей, бив старшого сина, грошової допомоги на утримання дітей не надавав, дітьми не цікавиться.

Відповідач у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову та пояснив, що дійсно один раз вдарив старшого сина по голові, але той перебував у шоломі, але вдарив за те, що син зробив поганий вчинок, оскільки вкрав кошти на робочому місці у батька. Купував сину Всеволоду одяг, годував, давав кошти. Молодшого сина не відпускали до батька. Коли відповідач приїжджав до дітей, в будинок його не впускали. Відповідач раніше ходив на батьківські збори, але після того, як дітей перевели в іншу школу, потрапити до школи неможливо через охорону. Позивач відмовлялася від отримання матеріальної допомоги на дітей. Відповідач проходить військову службу, тому аліменти на утримання дітей перераховуються вчасно.

Неповнолітній ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що з батьком погані відносини, тому що він душив маму та бив брата. ОСОБА_5 з батьком не спілкується, останній грошові кошти не надає, до школи не приходить.

Представник органу опіки та піклування в особі Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з`явилася, надіслала лист, в якому просила справу розглянути за її відсутності.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, неповнолітнього ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 18.07.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28.01.2022 року по справі №523/17712/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано.

ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

05.02.2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_3 проживає разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується випискою з домової книги.

Відповідно до характеристики від 11.03.2024 року ОСОБА_8 навчається в Одеському ліцеї №10 з 7 класу. Характеризується позитивно. Мати - ОСОБА_3 приділяє належну увагу вихованню сина. За весь час навчання дитини у закладі, батько ОСОБА_2 не цікавився справами сина, не з`являвся в ліцеї, не спілкувався з класним керівником та не приймав ніякої участі в житті сина.

Відповідно до характеристики від 11.03.2024 року ОСОБА_5 навчається в Одеському ліцеї №10 з першого класу. Характеризується позитивно. Мати - ОСОБА_3 приділяє належну увагу вихованню сина. За весь час навчання дитини у закладі, батько ОСОБА_2 не з`явився в ліцеї, не цікавився справами сина, та не приймав участі в житті дитини.

Відповідно до характеристики від 05.03.2024 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 займаються в Комунальному закладі Спеціалізованої позашкільної освіти «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа №4» з 2019 року. Характеризуються позитивно. Ініціатива залучення дітей до занять спортом надійшла від їх матері ОСОБА_3 , яка привела їх до школи та постійно цікавиться їхніми успіхами та потребами у цій справі, придбає необхідний інвентар, обладнання та спортивну форму. Батько неповнолітніх ОСОБА_9 та ОСОБА_10 жодного разу не заходив до спортивної школи, не спілкувався з тренером та взагалі не цікавиться тим, як діти проводять свій вільний час поза школою. Зі слів дітей відомо, що ОСОБА_2 проживає окремо від сім`ї, не цікавиться справами дітей, не надає їм матеріальну допомогу, внаслідок чого не користується у своїх дітей будь-яким авторитетом. ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, б`є дітей при зустрічах.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебувають на обліку у КНП «Дитяча міська поліклініка №1» Одеської міської ради. Відповісти хто саме з батьків ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) піклується про здоров`я дітей, на рівні поліклініки неможливо, що підтверджується листом від 13.03.2024 року.

04.03.2024 року ОСОБА_3 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 07.07.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 255 грн. Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 01.08.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 340 грн. Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 05.08.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 3400 грн. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 14.11.2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 340 грн. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 05.08.2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 10 200 грн. з позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.08.2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 340 грн.

В матеріалах справи наявні письмові пояснення ОСОБА_6 , в яких зазначено, що його батько ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями, приходив додому п`яним, влаштовував сварки, під час яких лаявся нецензурною лайкою, ображав мати та здійснював відносно неї фізичне насильство. Також батько кидався в бійку з сином ОСОБА_6 . Така поведінка ОСОБА_2 призвела до того, що ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Після розлучення батько не надавав коштів на утримання дітей. Він дуже рідко приходив до дітей, але коли приходив, то вкрав у бабусі коштовності, гроші у ОСОБА_6 у сумі 10 000 грн. ОСОБА_6 зазначив, що батько його неодноразово бив при зустрічах, погрожував скалічити його. Батько жодного разу не прийшов до ліцею або у спортивну школу, де займаються його діти. ОСОБА_6 пояснив, що нічого доброго за життя від свого батька він не бачив, він його не поважає, не любить і не бажає носити його прізвище.

В матеріалах справи наявні письмові пояснення ОСОБА_5 , в яких зазначено, що його батько ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями, приходив додому п`яним, влаштовував сварки, під час яких лаявся нецензурною лайкою, ображав та душив мати, кидався бити старшого сина. Після розлучення батько не надавав коштів на утримання дітей. З травня-червня 2023 року ОСОБА_2 не приходить до дітей. Батько жодного разу не прийшов до ліцею або у спортивну школу, де займаються його діти. ОСОБА_5 пояснив, що нічого доброго за життя від свого батька він не бачив, він його не поважає, не любить.

Станом на 12.08.2024 року ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягувалася, що підтверджується витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей».

Відповідно до розрахунку державного виконавця Біляївського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гой С.Л., станом на 30.09.2024 року, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі судового наказу Суворовського районного суду м. Одеси від 07.10.2024 року, становить 31768,66 грн. Заборгованість виникла за період з березня 2024 року по вересень 2024 року.

ОСОБА_2 є військовослужбовцем та 09.02.2025 року на підставі Указу Президента України №65/2022 призваний у Збройні Сили України за загальною мобілізацією, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_6 №41 від 09.02.2025 року солдата ОСОБА_2 призначено на посаду кочегара польової лазні взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_6 , ВОС-980209А.

Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідним висновком №01-05-8/1314вх. від 11.10.2024 року.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» (далі-Закон) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 Закону передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону ( ч.ч. 1, 2, 6 ст. 12 Закону).

Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі - Конвенція) передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У відповідності до ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ст. 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття (ч.2 ст. 51 Конституції України).

Згідно зі ст.ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до положень СК України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків передбачено застосування правових санкцій, які можуть вважатися юридичною відповідальністю, і, зокрема, це позбавлення батьківських прав.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 16 зазначеної Постанови передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негайно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 року в справі №753/2025/19).

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017 року по справі № 211/559/16-ц зазначено, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При вирішенні судом вимог позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батьків до дітей, бажання спілкуватися і брати участь у їх вихованні.

11.07.2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

За положенням ч.6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Зі змісту висновку органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей, вбачається, що підставою для складення саме такого висновку стали пояснення ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , характеристики з навчального закладу дітей, спортивної школи, пояснень сторонніх осіб, які знайомі з родиною позивача та її дітьми та враховано неодноразовий факт притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

Матеріали справи та пояснення сторін по справі вказують, що такий висновок недостатньо обґрунтований та наявні обставини, які переконують суд в іншому.

Так, позивач, звертаючись з даним позовом до суду, зазначила, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дітей, не відвідує навчальні заклади, зловживає спиртними напоями, за що неодноразово притягався до адміністративно відповідальності, зокрема за злісну непокору працівникам поліції та нецензурну лайку у їх адресу, двічі за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а також за скоєння ДТП.

З матеріалів справи вбачається, що дійсно ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, проте жодного разу за вчинення будь-яких протиправних дій відносно дітей, зокрема домашнього насильства. Крім того, суд зауважує, що ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності в період перебування у офіційному шлюбі з позивачем та їхнього спільного проживання з дітьми.

Доказів того, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 вчинялися будь-які протиправні дії відносно дітей, або він притягувався до адміністративної та/або кримінальної відповідальності за такі дії, позивачем не надано.

Таким чином, суд критично оцінює доводи позивача про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей за обставин неодноразового притягнення його до адміністративної відповідальності.

Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дітей, останній пояснив, що на теперішній час позивач чинить йому перешкоди в спілкуванні з дітьми, налаштовує дітей проти нього, та в ході судового розгляду ОСОБА_3 не доведено зворотного.

Крім того, позивач стверджує, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей.

Суд враховує, що з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 звернулася до суду 25.03.2024 року, а з заявою про видачу судового наказу 04.03.2024 року, судовий наказ видано 07.10.2024 року.

Тобто, позивач, спочатку подала позов про позбавлення батьківських прав відповідача, зазначивши, що останній не утримує дітей матеріально, і лише після цього отримала судовий наказ про стягнення аліментів.

З матеріалів справи вбачається, що за період з березня 2024 року по вересень 2024 року у ОСОБА_2 була наявна заборгованість за сплати аліментів у сумі 31768,66 грн., проте останній у судовому засіданні пояснив, що на теперішній час відповідач є військовослужбовцем, тому аліменти стягуються щомісячно, у достатньому розмірі.

Позивачем не надано доказів тому, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від виконання судового рішення, не сплачує аліменти на утримання дітей та має заборгованість по сплаті аліментів.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачкою, які б свідчили про злісне ухилення нею від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Доводи позивача про те, що спроби відповідача побачитися з дітьми відбуваються тоді, коли він перебуває у стані сп`яніння, внаслідок чого, він або погрожує дітям фізичним насильством, або намагається їх побити, не підкріплені жодним доказом.

На переконання суду, позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дітей є саме свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Навпаки, у судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що бажає приймати участь у житті дітей, проте такої змоги не має саме через поведінку позивача, він сплачує аліменти, тобто виконує батьківський обов`язок, передбачений нормами Сімейного кодексу України.

Доказів того, що відповідач притягувався до кримінальної відповідальності за ст. 166 КК України (Злісне невиконання обов`язків по догляду за дитиною) не надано, як і не надано суду доказів, що відповідач поніс адміністративну відповідальність за невиконання батьківських обов`язків.

Позивачем не надано та судом не встановлено доказів, що відповідач є хронічним алкоголіком або наркоманом,жорстоко поводиться з дітьми, засуджений за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дітей, вдається до будь-яких видів експлуатації дітей, примушує їх до жебракування та бродяжництва, отже судом не встановлено підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, передбачених ст. 164 СК України.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей не забезпечуватиме інтересів самих дітей, оскільки позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

Наявні в матеріалах справи письмові пояснення сторонніх осіб (друзів, сусідів родини позивача) про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно дітей суд оцінює критично, оскільки дані особи в судовому засіданні не допитані, їх особу не встановлено та не попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та вони є зацікавленими особами.

Суд враховує, що озвучена у судовому засіданні думка малолітнього дитини ОСОБА_5 не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки його думка не завжди може відповідати його інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким він в силу малолітнього віку неспроможний надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на нього (Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі № 705/3040/18 від 13.07.2022 року).

Так само не можуть бути єдиною підставою для позбавлення батьківських прав відповідача письмові пояснення неповнолітнього ОСОБА_6 .

У постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження №61-29266св18), зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Заявлені позивачем підстави не є достатніми для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, оскільки не доведено умисного та свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дітей.

Відповідач дійсно в силу певних об`єктивних обставин, які склалися, недостатньо приймає участь у вихованні своїх синів, але приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 виявляє бажання піклуватися про них та судом не встановлено фактів умисного його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей, спричинення їм будь-якої моральної чи фізичної шкоди, суд не знаходить достатніх підстав, передбачених ст. 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 150, 164, 165 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя М.Л. Пасечник