Вирок від 30 квітня 2026 р. у справі №331/427/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/427/26

Провадження № 1-кп/331/473/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«01» травня 2026 року Олександрівський районний суд міста Запоріжжя в складі:

Головуючого – судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участі: прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025080100007823 від 14.11.2025 року відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Іршава Закарпатської області, громадянина України, освіта – вища, сімейний стан – одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, проходить військову службу на посаді командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки 1 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «капітан», зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройові частині) від 31.07.2025 № 222 капітана ОСОБА_4 призначеного на посаду командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та на усі види забезпечення.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-XI, на всій території України введено воєнний стан.

В подальшому, відповідними Указами Президента України правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в У країні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, капітан ОСОБА_4 , згідно з вимогами ст. ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов`язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до вимог ст. ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов`язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Статтями 29, 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Статтею 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил також передбачено, що за своїми військовими званнями начальниками є військовослужбовці молодшого офіцерського складу – для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.

В свою чергу, капітан ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

30.10.2025, приблизно о 18:20 год. т.в.о. заступника командира 1 батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_6 , знаходячись в місці тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 в районі АДРЕСА_2 , зачитав бойове розпорядження командира НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 № 1472/32/813дск/бр, направлений на виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 1472/8/34338дск/бр від 28.10.2025, щодо забезпечення зайняття та утримання вогневих позицій особовим складом, а саме ВП «БАЛІ», забезпечення фортифікаційного обладнання визначених позицій, переходу до суцільної оборони, забезпечення стійкого утримання кожної позиції, стиків між підрозділами, максимального перекриття міжпозиційного простору та недопущення просування противника між позиціями в глибину оборони батальйону, та надав наказ про його виконання.

Після цього капітан ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, з прямим умислом та з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби, з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених вище статутних вимог, відкрито відмовитися виконувати наказ начальника.

Продовжуючи реалізовувати свій умисел, капітан ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України ст. ст. 9, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкрито, у присутності т.в.о. заступника командира 1 батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_6 , який відповідно до вимог ст. ст. 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України є для нього начальником за службовим становищем, та інших військовослужбовців, відкрито відмовився виконувати бойовий наказ т.в.о. заступника командира 1 батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_6 , направлений на виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 № 1472/32/813дск/бр, направлене на виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 1472/8/34338дск/бр від 28.10.2025, щодо забезпечення зайняття та утримання вогневих позицій особовим складом, а саме ВП «БАЛІ», забезпечення фортифікаційного обладнання визначених позицій, переходу до суцільної оборони, забезпечення стійкого утримання кожної позиції, стиків між підрозділами, максимального перекриття міжпозиційного простору та недопущення просування противника між позиціями в глибину оборони батальйону, хоча об`єктивно міг та зобов`язаний був виконати цей наказ начальника.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні повністю визнав, у вчиненому щиро розкаявся та пояснив суду, що з 2016 року по 2019 рік він проходив військову службу у НОМЕР_3 гірсько-штурмовій бригаді, з 2020 року по 2022 рік проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2022 року по січень 2024 року проходив військову службу в НОМЕР_4 окремому батальйоні територіальної оборони, з січня 2024 року він проходить військову службу у військовій частин НОМЕР_1 , де обіймає посаду командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони. 01.08.2025 року під час виконання бойового завдання він отримав бойове поранення, у зв`язку з чим перебував на лікуванні. 28.10.2025 року після лікування він повернувся в місце тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в районі АДРЕСА_2 . 30.10.2025 року заступником командира 1 батальйону з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 було оголошено бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 щодо забезпечення та утримання вогневих позицій ВП «Балі» особовим складом. Проте вказане розпорядження він відмовився виконувати посилаючись на те, що до відома особового складу не були доведені запасні маршрути пересування, а військові, які мали виходити з ним на позиції, не перебували у його підпорядкуванні і не входили до складу роти вогневої підтримки. Така його позиція була обумовлена забезпеченням безпеки особового складу, оскільки після повернення на службу йому стало відомо, що військові, які проходили службу у його взводі, загинули або вважались безвісно відсутніми. Разом з тим зазначив, що йому соромно за вчинене, він усвідомив свою протиправну поведінку та наслідки своєї діяльності, зробив для себе відповідні висновки, продовжує проходити військову службу, приймає участь у заходах із забезпечення оборони держави. Крім того додав, що вказаний випадок мав для нього виховний характер, у зв`язку з чим він не має наміру в подальшому відмовлятися виконувати накази начальника, просив суд призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, з метою надання йому можливості виконувати військовий обов`язок.

У зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину, у суду немає сумнівів щодо добровільності та істинності його позиції, тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд, враховуючи думку учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження в судовому засіданні доказів, щодо фактичних обставин справи, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 222 від 31.07.2025 року, капітана ОСОБА_4 , командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_5 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2025 року № 151 на посаду командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Аналізуючи досліджені докази по даному кримінальному провадженню, суд приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення доведена в ході судового розгляду, а його дії необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 402 КК України, як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена у мовах воєнного стану.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

Обвинувачений ОСОБА_4 не має судимості і раніше до кримінальної відповідальності не притягався, вчинив тяжкий злочин, одружений, проходив військову службу в зоні АТО. В 2016 році був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», у 2023 році відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест», нагороджений нагрудним знаком Командувача об`єднаних сил Збройних Сил України «За службу та звитягу», медаллю «Незламним героям російсько-української війни», також нагороджений Грамотою командира військової частини НОМЕР_6 за вагомий особистий внесок у справу захисту Батьківщини, досягнуті високі показники в службі та з нагоди 5 річниці створення військової частини. Має місце постійного проживання, яке збігається з місцем його реєстрації, де проживає однією сім`єю разом з дружиною та батьками, за місцем проживання та місцем проходження військової служби характеризується виключно з позитивного боку, під наглядом лікаря-нарколога або лікаря-психіатра не перебуває. На даний час обвинувачений продовжує проходити військову службу, приймає участь у заходах із забезпечення оборони держави, має офіцерське звання.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому суд визнає те, що він вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, своїми правдивими показаннями активно сприяв розкриттю злочину, усвідомив свою протиправну поведінку, зробив відповідні висновки, продовжує проходити військову службу та боронить Україну від ворожої агресії російської федерації.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановленою.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його послужний список, нагороди, характеристики, його відношення до скоєного, наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховуючи другорядну роль кари як мети покарання, суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначити йому покараннянижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 402 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.

Крім того, враховуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем і в подальшому бажає проходити військову службу та захищати суверенітет та територіальну цілісність України, суд вважає за можливе на підставі ст. 58 КК України замінити обвинуваченому ОСОБА_4 призначене покарання на службове обмеження для військовослужбовців на той самий строк, з відрахуванням 20 відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Роз`яснити, що у відповідності до ч. 2 ст. 58 КК України, під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України і призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_4 призначене покарання на службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням в дохід держави 20 відсотків із суми його грошового забезпечення.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Олександрівський районний суд міста Запоріжжя протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, подавши відповідну заяву.

Суддя ОСОБА_1