Вирок від 29 квітня 2026 р. у справі №636/4631/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 636/4631/21 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/85/26 Суддя доповідач ОСОБА_2

Категорія: Шахрайство

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 16 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 30 липня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019221150000108, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Піски, Поворинського району, Воронізької області, РФ, українця, громадянина України, пенсіонера, не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, -

УСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:

Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 16 травня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч.4 ст.190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком 3 роки), з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Згідно з вироком суду, приблизно у 2017 році, більш точні дату та час у ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на заволодіння шахрайським шляхом об`єктом нерухомості у вигляді гаражів №№ 2-3, 4, 5 та 6, загальною площею 394,2 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на які належить об`єднанню громадян «Індустріальний районний учбовий спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України м. Харкова».

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 приблизно 24 березня 2017 року, більш точний час у ході досудового розслідування не встановлено, діючи умисно, перебуваючи у буд. АДРЕСА_3 , звернувся з відповідними заявами щодо реєстрації за собою права власності на вищезазначені гаражі до державного реєстратора Чугуївської міської ради Харківської області та надав виготовлені за невстановлених під час досудового розслідування обставин документи, що містять неправдиві відомості та в яких зазначено про належність ОСОБА_8 на праві приватної власності вищевказаних гаражів, а саме:

- інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 89/03/2017 від 20 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_8 , технічний паспорт без номеру від 20 березня 2017 року, виготовлений ТОВ «Актуаль» на нежитлове приміщення - гараж № 2-3 площею 192,0 м2 в літ «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 ;

- інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 90/03/2017 від 20 березня 2017 на ім`я ОСОБА_8 , технічний паспорт без номеру від 20 березня 2017 року, виготовлений ТОВ «Актуаль» на нежитлове приміщення - гараж № НОМЕР_1 площею 68,4 м2- в літ «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 ;

- інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 91/03/2017 від 20 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_8 , технічний паспорт без номеру від 20 березня 2017 року, виготовлений ТОВ «Актуаль» на нежитлове приміщення - гараж № НОМЕР_2 площею 67,2 м2 в літ «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 ;

- інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 92/03/2017 від 20 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_8 та технічний паспорт без номеру від 20 березня 2017 року, виготовлений ТОВ «Актуаль» на нежитлове приміщення - гараж № НОМЕР_3 площею 66,6 м2 в літ «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 .

У подальшому 28 березня 2017 року, точний час в ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, державний реєстратор Чугуївської міської ради Харківської області ОСОБА_10 , зловживаючи своїми повноваженнями, за результатами розгляду вищевказаних заяв ОСОБА_8 , з метою отримання ним неправомірної вигоди у вигляді права власності на нежитлові приміщення - гаражі №№ НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , знаходячись у приміщенні службового кабінету державного реєстратора за адресою: АДРЕСА_3 , використовуючи захищений носій ключової інформації (електронний ключ) для роботи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_10 , діючи умисно, протиправно внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про те, що нежитлові приміщення гаражів №№ НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та НОМЕР_3 загальною площею 394,2 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , перебувають у приватній власності ОСОБА_8 , де підставою набуття права власності зазначила інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 89/03/2017 від 20.03.2017 на ім`я ОСОБА_8 на нежитлове приміщення - гараж № 2-3 в літ «В-1», площею 66,6 м2, за адресою: АДРЕСА_2 ; інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 90/03/2017 від 20.03.2017 на ім`я ОСОБА_8 на нежитлове приміщення - гараж № 4 в літ «В-1», площею 68,4 м2, за адресою: АДРЕСА_2 ; інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 91/03/2017 від 20.03.2017 на ім`я ОСОБА_8 на нежитлове приміщення - гараж № 5 в літ «В-1», площею 67,2 м2, за адресою: АДРЕСА_2 та інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 92/03/2017 від 20.03.2017 на ім`я ОСОБА_8 на нежитлове приміщення - гараж № 6 в літ «В-1», площею 192,0 м2, за адресою: АДРЕСА_2 відповідно.

У результаті вищевказаних протиправних дій ОСОБА_8 шляхом обману, використовуючи документи, що містять неправдиві відомості, заволодів нежитловими приміщеннями - гаражами №№ 2-3, 4, 5 та 6 загальною площею 394,2 м2, розташованими за адресою: АДРЕСА_2 , чим завдав майнової шкоди об`єднанню громадян «Індустріальний районний учбовий спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України м. Харкова» в особливо великих розмірах, тобто у розмірі, що на момент вчинення кримінального правопорушення перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян у шістсот і більше разів, а саме на загальну суму – 1 491 113,00 грн., якими розпорядився на власний розсуд.

Крім цього, приблизно у 2017 році, більш точні дату та час у ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, направлений на заволодіння шахрайським шляхом об`єктом нерухомості у вигляді нежитлових приміщень, а саме: підвальних приміщень житлового будинку літ. А-2, загальною площею 167,6 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на які належить територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради. Реалізуючи свій злочинний намір, діючи повторно, 24 квітня 2017 року більш точний час у ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, ОСОБА_8 , діючи умисно, перебуваючи у буд. АДРЕСА_3 , звернувся з відповідною заявою щодо реєстрації за собою права власності на вищезазначені підвальні приміщення до державного реєстратора Чугуївської міської ради Харківської області та надав виготовлені за невстановлених під час досудового розслідування обставин документи, що містять неправдиві відомості та в яких зазначено про належність ОСОБА_8 на праві приватної власності вищевказаних нежитлових приміщень, а саме: інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 115/04/2017 від 03 квітня 2017 року на ім`я ОСОБА_8 та технічний паспорт без номеру від 03 квітня 2017 року, виготовлений ТОВ «Актуаль» на підвальні приміщення №№ 1-12 житлового будинку літ. А-2 загальною площею 167,6 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .

У подальшому 26 квітня 2017 року, точний час в ході досудового розслідування та судового розгляду не встановлено, державний реєстратор Чугуївської міської ради Харківської області, матеріали відносно якого виділені в окреме кримінальне провадження, зловживаючи своїми повноваженнями, за результатами розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_8 , з метою отримання ним неправомірної вигоди у вигляді права власності на нежитлові приміщення - підвальні приміщення житлового будинку літ. А-2 загальною площею 167,6 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , знаходячись у приміщенні службового кабінету державного реєстратора за адресою: АДРЕСА_3 , використовуючи захищений носій ключової інформації (електронний ключ) для роботи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_10 , використовуючи документи, що містять неправдиві відомості, протиправно вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про те, що підвальні приміщення житлового будинку літ. А-2 загальною площею 167,6 м2, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , перебувають у приватній власності ОСОБА_8 , де підставою набуття права власності зазначив інформаційну довідку ТОВ «Актуаль» № 115/04/2017 від 03 квітня 2017 року на ім`я ОСОБА_8 . У результаті вищевказаних протиправних дій, ОСОБА_8 повторно шляхом обману, використовуючи документи, що містять неправдиві відомості, заволодів нежитловими приміщеннями - підвальними приміщеннями житлового будинку літ. А-2 загальною площею 167,6 м2, розташованими за адресою: м. Харків, вул. Греківська, буд. 9, приміщення №№ 1-12, чим завдав територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради майнової шкоди в особливо великих розмірах, тобто у розмірі, що на момент вчинення кримінального правопорушення перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян у шістсот і більше разів, а саме на загальну суму – 1 245 560,00 грн., якими розпорядився на власний розсуд.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_8 , правову кваліфікацію, вважає вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 16 травня 2024 року незаконним і необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, і як наслідок невідповідності призначеного судом покарання особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м`якості. Просить даний вирок скасувати в частині призначеного ОСОБА_8 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч.4 ст.190 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією усього належного йому майна.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що судом першої інстанції належним чином не враховано особу винного, конкретні обставини та ступінь суспільної небезпеки правопорушення, формально враховано тяжкість злочину, а також характеристику особи обвинуваченого. Зокрема, не надано належної оцінки тому, що ОСОБА_8 вчинив особливо тяжкий корисливий злочин, заволодів шахрайським способом майном вартістю ,понад 2,7 млн. грн. Відшкодування збитків завданих противоправними діями обвинуваченого відбулось фактично незалежно від волі та дій останнього, шляхом повернення нерухомості.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні вважали необґрунтованою апеляційну скаргу прокурора та просили залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, зваживши на доводи обвинуваченого та його захисника, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню за наступних підстав.

Мотиви суду

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З огляду на ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та вироку, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, були зроблені на підставі його показань, а провадження було розглянуте в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України. З урахуванням цього суд першої інстанції, вірно встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.4 ст.190 ККУкраїни.

А тому висновки суду щодо фактичних обставин провадження, доведеності винуватості обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, які не оскаржувалися в апеляційній скарзі, згідно до ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.

За змістом апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи призначений судом ОСОБА_8 сам вид покарання, фактично не погоджується із його розміром та подальшим застосуванням до останнього правового інституту звільнення від покарання на підставі ст.75 КК України.

Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч.1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України.

Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно із законом стаття 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.

Відповідно до вимог ст.414 КПК України невідповідним ступню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.190 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, тобто в мінімальних межах санкції зазначеної норми закону України про кримінальну відповідальність статті та із застосуванням ст.75 КК України з подальшим звільненням його від покарання з випробуванням, суд першої інстанції послався на щире каяття обвинуваченого, а також те, що він має на утриманні онкохвору дружину. Зазначені обставини, а також дані щодо особи обвинуваченого, на думку суду першої інстанції, обґрунтовували обраний судом захід примусу.

Але з таким висновком не можна погодитися, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених ст.ст.50,65 КК України, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості, мету та спосіб вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, його мотив, даних щодо особи останнього, його процесуальну поведінку, а також інші обставини, що відображають особливості конкретного кримінального правопорушення у межах даної кримінально-правової кваліфікації.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 дійсно не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно, має на утриманні хвору дружину. Разом з тим, вчинивособливо тяжкий корисливий злочин, за який законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання (на момент вчинення злочину 2017 р.) - у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.

Окрім цього, ОСОБА_8 діючи умисно, заволодів шахрайським способом майном вартістю понад 2,7 млн. грн. При цьому, відшкодування збитків, завданих противоправними діями обвинуваченого, як про це слушно зазначає апелянт, відбулось фактично незалежно від волі та дій останнього, шляхом повернення нерухомості у юридичній площині.

Але зазначеним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.

За таких обставин висновок суду про можливість призначення ОСОБА_8 покарання в мінімальних межах санкції статті, без застосування конфіскації майна та виправлення останнього без відбування покарання та можливість застосування до нього такої правової пільги, як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає зазначеним вимогам закону України про кримінальну відповідальність, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.ст.50, 65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, у зв`язку з чим доводи прокурора в апеляційній скарзі про це є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв`язку з викладеним, на підставі п.п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 скасувати в частині звільнення його від відбування покарання та необхідності застосування більш суворого покарання і ухвалити свій вирок.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_8 покарання з реальним його відбуванням в мінімальних межах санкції зазначеної норми закону України про кримінальну відповідальність статті з конфіскацією усього належного йому майна, з огляду на подальшу процесуальну поведінку обвинуваченого на всіх стадіях провадження, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості, буде необхідним та достатнім для його виправлення, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує його негативні настанови та змусить в майбутньому додержуватись положень закону України про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини, цілком відповідатиме вимогам та цілям, передбаченим ст.ст.50, 65 КК України.

Поряд з цим, посилання у вироку, як на одну з підстав звільнення ОСОБА_8 , те що його дружина хворіє на онкологічне захворювання, а також твердження обвинуваченого, про те, що саме ця обставина стала для нього мотивом вчинення злочину, є безпідставними, оскільки не знаходять документального підтвердження. Так, надані обвинуваченим довідки щодо хвороби та лікування дружини датовані вже 2018 роком, в той час як вперше дії, направлені на незаконне заволодіння нерухомістю ОСОБА_8 вчинив у березні 2017 року, що свідчить про те, що цей довід є лише лінією захисту обвинуваченого.

Також не є підставою для звільнення ОСОБА_8 захворювання ним на онкологічну хворобу у 2025 році.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що обвинувачений не позбавлений можливості, звернутись, в порядку, передбаченому ст.536 КПК України з клопотанням про відстрочку виконання вироку у зв`язку із тяжкою хворобою, при наявності відповідного медичного висновку.

Поряд з цим, відповідно до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Положенням ч.3 ст.370 КПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 даного Кодексу.

Разом з тим, зазначаючи у мотивувальній частині вироку, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.190 КК України, разом з ОСОБА_10 , матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, суд порушив зазначені вище положення КПК України та загальні засади кримінального судочинства, а саме передбачений п.10 ч.1 ст.7 КПК України принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до положень ч.1 ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

При цьому, відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК України, в разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку суд зазначає формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотиву кримінального правопорушення.

В той же час, винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, не доведена, оскільки обвинувальний вирок стосовно неї не постановлено.

Таким чином, посилання суду у мотивувальній частині вироку про вчинення ОСОБА_8 злочину разом з ОСОБА_10 є безпідставним і підлягає виключенню.

Порушення, допущені судом першої інстанції є такими, що можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції, та не впливають на правильність інших висновків суду, не погіршують становище обвинуваченого.

На підставі викладеного, керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 16 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.

Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.4 ст.190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з конфіскацією усього належного йому майна.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, разом з ОСОБА_10 , зазначивши, що цей злочин ОСОБА_8 вчинив разом з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження.

В решті вирок залишити без змін.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_8 обчислювати з моменту його фактичного затримання, для виконання даного вироку.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4