Вирок від 30 квітня 2026 р. у справі №197/504/26 — Широківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 197/504/26

Провадження № 1-кп/197/28/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року с-ще Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Широке у спрощеному провадженні кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Широке, Широківського району, Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

– у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

встановив:

13 березня 2026 року, приблизно о 23:30, ОСОБА_3 , перебуваючи в кухонній кімнаті за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив словесну сварку зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 , під час якої у останнього раптово виник умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 . Надалі, ОСОБА_3 , реалізовуючи свій раптово виниклий умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, розуміючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді легких тілесних ушкоджень, стоячи навпроти потерпілої, яка, виходячи з приміщення кухні, повернулась спиною до ОСОБА_3 , в цей час останній цілеспрямовано, умисно, тримаючи в правій руці кухонний ніж, наблизився до ОСОБА_4 та наніс правою рукою один удар ножем в лопаточну область ліворуч ОСОБА_4 .

Вказаними діями ОСОБА_3 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_4 у вигляді - одне непроникаюче колото-різане поранення в лопаточній області ліворуч, яке за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров`я, понад 6 днів, але не більше трьох тижнів (п. 2.3.3 "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6).

У зв`язку з чим, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 125 КК України, тобто умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Враховуючи ту обставину, що під час дізнання потерпіла та обвинувачений надали заяви (остання складена у присутності захисника ОСОБА_5 ), в яких зазначили, що згодні зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами та із розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні, ознайомлені з обмеженням права апеляційного оскарження у такому випадку, а обвинувачений також вказав, що беззаперечно визнає свою винуватість, обвинувальний акт розглядався судом відповідно до положень ч. 2 ст. 381 КПК України без проведення судового розгляду у судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному КПК України та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Таким чином, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України як умиснелегке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Його винуватість у вчиненні зазначеного кримінального проступку не оспорювалася жодним учасником судового провадження.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд зазначає, що ч. 2 ст. 50 КК України встановлює, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення і усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.

Суд враховує пом`якшуючу обставину – щире каяття. Обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи. з якою винний перебуває у сімейних відносинах.

Як особа, обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, відомості про роботувідсутні, за місцем проживання характеризується як такий, щодо якого скарг на поведінку до селищної ради не надходило, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, перебуває в реєстрі психічних хвороб. Згідно висновку експерта № 123-к від 21.04.2026 за результатами судово-психіатричної експертизи ОСОБА_3 , в період інкримінованого йому діяння, виявляв і виявляє в теперішній час психічний розлад у формі легкої розумової відсталості з поведінковими порушеннями; у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, ОСОБА_3 міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними; за своїм психічним станом ОСОБА_3 у теперішній час також може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними; застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_3 не потребує.

Покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

У постанові Другої судової палати ККС від 02.11.2021 у справі №643/13256/17 зазначено, що поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Також, в цьому контексті суд приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС у складі ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21 (провадження №51-619км22), відповідно до якого процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Суд також, з огляду на положення ч. 6 ст. 368 КПК України, враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №570/3743/15-к, в якій зазначається, що покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відтак, з огляду на специфіку та спосіб вчинення кримінального правопорушення, зокрема нанесення потерпілій одного удару кухонним ножем в лопаточну область лівору, його наслідки у виді одного непроникаючого колото-різаного поранення в лопаточній області ліворуч, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, його вік, наявність обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання, суд приходить до висновку про те, що покарання у виді громадських робіт в кількості сто п`ятдесят годин буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого. При цьому, враховуючи відсутність відомостей про офіційне працевлаштування ОСОБА_3 , а відтак відсутності доходу, суд не вбачає підстав для застосування штрафу та виправних робіт. Інші ж види покарань будуть надмірними.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, процесуальні витрати відсутні, заходи забезпечення кримінального провадження (в тому числі запобіжні заходи) не застосовувалися.

Долю речових доказів та документів вирішити у відповілдності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 368, 370, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд

ухвалив:

визнатиОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді громадських робіт строком 150 (сто п`ятдесят) годин.

Речові докази та документи: спортивну кофту "Adidas" чорного кольору, сіру кофту "Merry Christmas" та майку червоного кольору, кухонний ніж з білою рукояткою, змиви з руків`я ножа - знищити;

один DVD-R диск з аудіозаписом "1773439805.113792" - залишити при матеріалах справи.

Вирок суду може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Широківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня отримання його копії з урахуванням особливостей, передбачених частиною першою статті 394 КПК України, а саме: даний вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1