Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №208/12514/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/12514/25

провадження № 2/208/1915/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського, Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: Кузнєцової А.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вікторовської О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд суду пред`явлено вказану позовну заяву, в якій представник ТОВ «ФК «Кредит Капітал» просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором №2817887 від 15.01.2022 року, в сумі 40527,79 грн., судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 15.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2817887, відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 7900 грн.(п. 1.2 договору). Договір укладався в електронній формі. Свої кредитні зобов`язання за договором позичальник не виконував, в результаті чого утворилась вказана заборгованість. Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 40527,79 грн., а саме: - заборгованість за тілом кредиту – 7900 грн.; - заборгованість за процентами – 32627,79 грн.

10.08.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу № ККЛУ-10082023, на підставі якого до Нового кредитора перейшли усі права вимоги до боржника.

12.09.2025 року позивачем на ім`я боржника було направлено Досудову вимогу про повернення боргу, яке відповідачем не виконано.

Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України.

03.12.2025 р. представником відповідача адвокатом Савком Віталієм Вікторовичем до суду наданий Відзив на позов.

У Відзиві представник зазначає, що описані у позовній заяві обставини справи, які стосуються укладання 15.01.2022 року Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2817887, який начебто був укладений в електронній формі з відповідачем, ОСОБА_1 , останньому стали відомі тільки під час ознайомлення з матеріалами цієї судової справи, копії яких разом із ухвалою суду отримав лише 28.11.2025 р.

Позовні вимоги не визнає і вказує:

По-перше, звертає увагу на спосіб та неналежність підписання наступних документів, начебто укладених між позивачем та відповідачем, а саме: Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2817887, Паспорту споживчого кредиту та Довідки про ідентифікацію.

У долученій до матеріалів справи Довідці про ідентифікацію позивач зазначає, що підписання вищезазначеного Договору було здійснено так званим «аналогом ЕЦП у формі одноразового Ідентифікатора», який начебто був відправлений відповідачу на номер його мобільного телефону. Також у Довідці зазначений так званий одноразовий ідентифікатор - “К566” з зазначенням дати та часу відправки ідентифікатора позичальнику та номер телефону. Більш того, Довідка про ідентифікацію жодним чином не засвідчена підписом уповноваженої особи, наявні тільки посада та ім`я. Натомість, в самому Договорі та Паспорті до нього наявний лише підпис та печатка Кредитодавця, проте підпис споживача (відповідача) на ній відсутній.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою статті 11 Закону «Про електронну комерцію».

Позивачем не було долучено до матеріалів справи жодних доказів надсилання пропозиції, яка, нібито, була направлена відповідачу.

Позивач посилається лише на долучену довідку про ідентифікацію, де всього лише зазначений номер телефону, на який було надіслано так званий “одноразовий ідентифікатор”, що також піддається значним сумнівам, та дата з часом надсилання, так званого “ідентифікатора”.

Матеріали справи не містять жодного посилання на реєстрацію відповідача в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА». Фактично матеріали справи не містять доказів підписання угоди, за якою позивач бажає отримати грошові кошти.

Наголошує, що навіть за наявності електронних повідомлень підтвердити, що відповідний номер телефону використовується саме цією людиною вкрай важко (тільки, якщо номер телефону «контрактний»), адже фактично в результаті певних життєвих обставин доступ до контактного номеру телефону може вільно переходити до третіх осіб, як зі згоди його першочергового володільця, так і без.

Надалі робить висновок, що «беручи до уваги все наведене вище стосовно способу підписання абсолютно спірного на нашу думку Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2817887, зазначаємо, що фактично позивачем було надано до суду роздруківку, з якої абсолютно не зрозуміло як саме ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами, викладеними у даному Договорі, та чи був він взагалі ознайомлений з ним та усіма іншими наявними у матеріалах справи документами, що стосуються оформлення кредиту.

Тож, перевірити чи дійсно підписував ці договори відповідач змоги немає. У матеріалах справи відсутній документ, з якого вбачається волевиявлення відповідача на укладання цих договорів, а комбінація знаків з Договору має невстановлене походження та фактично могла бути будь-якою».

Звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, яка була викладена у постанові по справі №755/18407/17 від 28 березня 2019 року, де зазначено, що «...встановлення судом першої інстанції, що спірний договір позики не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис», колегія суддів вважає висновки районного суду про відмову у задоволенні позову правильними».

Представник відповідача вважає, що надана позивачем Довідка про ідентифікацію не може служити доказом того, що саме до цього відповідача здійснювалась ідентифікація, оскільки, по-перше, позивачем до матеріалів справи не було долучено ані жодних паперових, ані електронних копій з оригіналів ідентифікаційних документів відповідача, та жодних інших доказів, що підтверджували б, що ідентифікацію ОСОБА_1 як клієнта фінансової установи була здійснена належним чином.

Відсутні скановані паспорт позичальника, його ідентифікаційний номер чи факсимільний підпис чи сканований чи будь-який інший документ, який надсилався електронним шляхом та мав можливість ідентифікувати особу. Також позивачем не надано доказів тому, чи надав позивач будь-які відомості про свій номер телефону, номер банківської картки первісним кредиторам.

По-друге, незрозуміло на що посилається позивач, вказуючи номер телефону у довідці, зазначаючи, що саме на нього начебто було відправлено певний “ідентифікатор”, адже як зазначалося раніше, доступ до телефону можуть мати різні люди і належність саме цього номеру відповідачу нічим не підтверджено. З цього виходить, що у позивача відсутня будь-яка можливість довести факт надсилання відповідачу будь-яких повідомлень.

По-третє, на даній “довідці” хоч і наявні дані про особу, яка її сформувала, а саме її посади та прізвище, проте відсутній її підпис, який є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису мало б підтвердити наміри та волю й зафіксувати волевиявлення учасників правочину, забезпечити їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Проте підпис на Довідці відсутній, а отже її походження і дійсність не підтверджені та наводить на думку, що зазначена виконавцем особа не мала повноважень проводити процедуру оформлення кредитування.

Вказує, що зазначення банком випадкової комбінації чисел невідомого походження аж ніяк не вважається особистим підписом особи. Тому, зважаючи, що вищезазначені матеріали не є належним чином підписаними, вони не встановлюють жодних зобов`язань для відповідача. А надана позивачем копія Договору, Довідки про ідентифікацію та Паспорту споживчого кредиту не відповідають вимогам статей 79 та 80 ЦК України щодо достовірності та достатності доказів, та не можуть бути доказами факту укладення договору.

Також вважає, що позивачем не було доведено, що грошові кошти відповідно до умов договору були переказані на рахунок відповідача, з огляду на відсутність зазначення повного карткового рахунку в обох спірних договорах та в інших «доказах переказу».

На думку представника відповідача, Позивачем не було надано до суду жодних належних та достовірних доказів перерахування грошових коштів на користь відповідача, а лише надано копію листа-повідомлення про успішне перерахування коштів, з якого незрозуміло хто є позичальником, кому та ким перераховано кошти, на які реквізити та з яких реквізитів, на підставі чого ця установа перераховує кошти (платіжне доручення позивача певній установі), за яким договором та на яких умовах, який договір з клієнтом мається на увазі та взагалі жодного підтвердження надсилання і зарахування коштів належними документами.

Наголошує, що долучений до матеріалів справи лист-повідомлення про успішне перерахування коштів ОСОБА_1 не є належним доказом перерахування грошей. Адже, такими доказами відповідно до матеріального закону та сталої судової практики можуть бути платіжна квитанція, платіжне доручення, меморіальний касовий ордер, розписка тощо. Жодного з перерахованих документів позивачем не надано.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З урахуванням наведених доводів просить відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в повному обсязі.

У наданій позивачем Відповіді на Відзив зазначається таке.

Щодо підписання договору, укладеного в електронній формі

Позивач зазначає, що електронний підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладання аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком, попередньо узгодженим Сторонами в укладеному Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Клієнта на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.

Підкреслює, що процедуру підписання електронного договору виконано у відповідності до вимог статей 11 та 12Закону України «Про електрону комерцію».

Зі сторони Відповідача кредитний договір No2817887 було підписано електронним підписом, створеним шляхом використання ним одноразового ідентифікатора.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних Заявником та надсилаються Заявником Товариству для ідентифікації підпису на цих даних. Одноразовий ідентифікатор доступний тільки Заявнику/Позичальнику та за домовленістю Сторін Договору та своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису.

З огляду на вищевикладене, відповідач та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджено додатками до позовної заяви.

Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, що слугує належним та допустимим доказом про факт укладення даного договору та свідомим ознайомленням з умовами кредитного договору.

Щодо підтвердження видачі кредитних коштів за кредитним договором

Позивач посилається на пункт 2.1 кредитного договору No2817887 від 15.01.2022 року, згідно якому Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту.

Кредитодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, на підтвердження видачі кредитних коштів Позивачем до позовної заяви долучено лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про перерахування коштів Позичальнику.

Згідно з п. 2. Ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища(крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наданий представником Позивача лист, що підтверджує перерахування коштів за кредитом № 2817887, містить усі необхідні реквізити, а, отже, може вважатися первинним документом.

Зазначає, що Кредитор не отримує повні реквізити Банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. У зв`язку з чим вищезазначена повідомлення не містить повних реквізитів Банківської картки.

При цьому посилається на судову практику.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 298/825/15-ц суд зазначив, що «Відсутність виписки за картковим рахунком Відповідача або іншого первинного облікового документу не може бути підставою для відмови в позові через його недоведеність, оскільки сукупність інших доказів, що містяться в матеріалах справи, а також процесуальна позиція Відповідача, з урахуванням стандарту доказування «balance of probabilities»(«баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, аніж не мав місце, свідчать про те, що заборгованість особи за кредитним договором має місце, у зв`язку із чим позов правомірно задоволений».

Вказане узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (14-131цс19), де зазначено, що відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.

Оскільки необхідна для отримання інформація містить банківську таємницю та за своїм правовим режимом відноситься до таємної інформації з обмеженим доступом та суворо оберігається законодавством України, Позивачем під час звернення до суду з позовною заявою було подано клопотання про витребування доказів з метою отримання інформації про підтвердження перерахування коштів саме Відповідачу.

Ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янського від 24.09.2025 року було задоволено клопотання ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» про витребування доказів.

У Запереченнях на Відповідь представник відповідача знов наполягає на недоведеності укладання договору в електронній формі, перерахування відповідачу кредитних коштів та отримання ним таких. Вказує: «Якщо узагальнити позицію позивача у справі, то суть її зводиться до того, що підписання договору за допомогою разового ідентифікатору є належним способом укладання правочину. При цьому, позивач посилається на відповідні позиції Верховного Суду в яких начебто підтверджується це твердження. На жаль, позивач не до кінця розібрався у процитованій ним позиції, оскільки не врахував, що без входу особи у систему (інформаційно-комунікаційну у який відбувається ідентифікація особи за цифровим підписом), неможливо встановити волевиявлення сторони. Мабуть у зв`язку з цим позивач в жодній поданій заяві по суті не довів належними і достатніми доказами реальність входу і реєстрації відповідача в ІТС, його ідентифікацію в системі і послідовність взаємодії, що мала привести до укладення Договору, не кажучи вже про доведення формування і надсилання невідомих кодів для підписання договору саме відповідачу, адже всі дії мали відбуватись всередині системи. Відтак, навіть навівши наступну позицію Верховного Суду, позивач ніяким чином не довів отримання кредиту відповідачем на умовах, які зазначені в позові».

Констатує, що в світлі положень статті 11 Закону «Про електронну комерцію» для ідентифікації особи в системі, така особа має надати вищевказані дані, а суб`єкт, що їх отримав має перевірити їх дійсність та належність особі, яка нібито їх надає, а відтак у такого суб`єкта, зокрема в нашому випадку у позивача, мають міститись копії наданих особою для ідентифікації документів, якими вони могли б підтвердити, що саме ця особа реєструвалась у їх системі для отримання кредитних коштів. Однак позивачем таких документів надано не було. При цьому, вважає, що навіть такий спосіб ідентифікації не є гарантією, що документи надала саме ця особа, адже доступ до них можуть мати й треті особи, про що власник документів може й не здогадуватись. В цьому випадку ідентифікація особи через біометричні дані/фото(аналогічна система використовується при реєстрації і підписанні документів у Дії) є єдиним достовірним підтвердженням особи, що реєструється у системі дистанційно, тим більше для отримання грошових коштів у договірних відносинах.

Тобто, для підтвердження того, що відповідач дійсно укладав кредитний договір, позивач мав би спочатку довести, що така особа заходила у їх систему належними та безспірними доказами - фіксацією послідовних дій: журнал авторизації в системі, відображення IP-адреси особи, яка здійснювала вхід у систему інші дані, що реєстрували взаємодію такої особи та позивача в ІТС, зокрема дані про передачу одноразового ідентифікатора на відповідний пристрій з якого здійснювався вхід.

Щодо тез позивача про підтвердження видачі кредитних коштів за кредитним договором, крім доводів, викладених у Відзиві на позов, представник відповідача знов підкреслює неналежність як доказу лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про перерахування коштів Позичальнику.

Цей документ, на його думку, не є належним доказом, який би міг підтвердити реальність операції, адже незрозуміло хто є позичальником, кому та ким перераховано кошти, на які реквізити та з яких реквізитів, на підставі чого ця установа перераховує кошти (платіжне доручення позивача певній установі), за яким договором та на яких умовах, який договір з клієнтом мається на увазі та взагалі жодного підтвердження надсилання і зарахування коштів належними документами.

Сторони на виклик до суду не з`явилися.

Представник позивача ТОВ «ФК «Кредит Капітал», Усенко М.І. про дату, час проведення судового засідання повідомлений належним чином відповідно до ст.ст.128,130ЦПК України, в порядку п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримано, не заперечує проти ухвалення по справі заочного рішення.

Представник відповідача та відповідач в судове засідання не з`явились, дату, час проведення судового засідання повідомлені належним чином відповідно до ст.ст.128,130 ЦПК України, представник надав заяву про розгляд справи у його та відповідача відсутність.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовіносин, - приходить до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено такі факти та відповідні правовідносини.

15.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2817887, відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 7900 грн.(п. 1.2 договору), строком на 360 днів із періодичністю платежів на погашення кредиту – 30 днів (пункт 1.3. Договору). Пунктом 1.4. Договору встановлена стандартна процентна ставка у розмірі 1,99 % в день. Також передбачається знижена процентна ставка у розмірі 0,01 % в день, яка застосовується протягом першого періоду платежу. Договір укладався в електронній формі та підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора К566 (а.с.11-17)

Відповідно до довідки «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ОСОБА_1 було надано одноразовий ідентифікатор К566 для підписання договору, який було направлено на номер телефону відповідача НОМЕР_2 (а.с.17 на звороті)

Листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (яке надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків) підтверджено перерахування коштів у сумі 7900,00 грн. на картку № НОМЕР_1 . Транзакція була проведена 15.01.2022 р. о 10:40:07 год. (а.с.18)

Факт належності банківської картки № НОМЕР_3 ОСОБА_1 та зарахування на дану картку 15.01.2022 р. платежу в сумі 7900,00 грн., підтверджено листом АТ «УніверсалБанк» від 03.10.2025 р., наданого на запит суду (а.с.40).

ОСОБА_1 було допущено порушення виконання прийнятих на себе договірних зобов`язань, заборгованість за кредитом станом на 10.08.2023 року складає 40527,79 грн., а саме: - заборгованість за тілом кредиту – 7900 грн.; - заборгованість за процентами – 32627,79 грн., що підтверджено розрахунком заборгованості, наданим позивачем (а.с.19-24). Згідно наданому позивачем розрахунку заборгованості, виконаного ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», з 15.01.2022 р. по 13.02.2022 р. нарахування проценті за користування кредитними коштами здійснювалось за ставкою 0,01 % в день; з 14.02.2022 р. по 10.01.2023 р.- за ставкою 1,99 % в день.

10.08.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу № ККЛУ-10082023, на підставі якого до Нового кредитора перейшли усі права вимоги до боржника (а.с.25).

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ККЛУ-10082023, позивач отримав право вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 40527,79 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту – 7900 грн.; - заборгованість за процентами – 32627,79 грн (а.с.26)

12.09.2025 р. позивачем на ім`я боржника було направлено Досудову вимогу про повернення боргу, яке відповідачем не виконано (а.с.28).

Як вбачається з позиції представника відповідача, викладеної ним у Відзиві на позов та Запереченнях на Відповідь на відзив, сторона відповідача намагається довести, що позивачем не надано належних доказів укладання кредитного договору від 15.01.2022 р. № 2817887 між відповідачем та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА».

Заявляє, що Позивачем не було долучено до матеріалів справи жодних доказів надсилання пропозиції, яка, нібито, була направлена відповідачу. Надана довідка про ідентифікацію містить лише номер телефону, на який було надіслано так званий “одноразовий ідентифікатор”, що також піддається значним сумнівам, та дата з часом надсилання, так званого “ідентифікатора”.

Зазначає, що матеріали справи не містять жодного посилання на реєстрацію відповідача в інформаційно-комунікаційній системі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА». Фактично матеріали справи не містять доказів підписання угоди, за якою позивач бажає отримати грошові кошти. Також відсутні скановані паспорт позичальника, його ідентифікаційний номер чи факсимільний підпис чи сканований чи будь-який інший документ, який надсилався електронним шляхом та мав можливість ідентифікувати особу. Крім того, позивачем не надано доказів тому, чи надав позивач будь-які відомості про свій номер телефону, номер банківської картки первісним кредиторам.

Представник відповідача також посилається на те, що у матеріалах справи відсутній документ, з якого вбачається волевиявлення відповідача на укладання цих договорів, а комбінація знаків одноразового ідентифікатора має невстановлене походження та фактично могла бути будь-якою, а тому не можна вважати, що договір підписаний належним чином. Звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, яка була викладена у постанові по справі № 755/18407/17 від 28 березня 2019 року, де зазначено, що «...встановлення судом першої інстанції, що спірний договір позики не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис», колегія суддів вважає висновки районного суду про відмову у задоволенні позову правильними».

Як встановлено судом, обставини наведеної відповідачем справи та обставини справи, що розглядається, не є ідентичними. До того ж, насправді, це була постанова Київського апеляційного суду, а не Верховного Суду.

Суд оцінює позиції сторін з урахування інших доказів, що наявні в матеріалах справи і звертає увагу, що мотивація відповідача про свою незгоду з позовними вимогами зводиться до намагання заплутати суд через деяку складність правових норм, що регламентують порядок укладання договорів в електронній формі. При цьому, якщо ця позиція відповідає реальним обставинам, то виникає природне питання: чому у такому разі не отримати у своєму банку довідку про неналежність відповідачу карткового рахунку, що фігурує у кредитному договорі та інших пов`язаних з ним документах і про ненадходження на його рахунок вказаних кредитних коштів?

Також представником відповідача багато уваги приділено відшуканню різноманітних нюансів у законодавстві про електронні договори, але не заявлено жодного клопотання про витребування певних доказів, на відсутність яких він посилається.

Тому, розв`язуючи цей спір, суд виходить з таких положень процесуального законодавства.

Згідно до частини другої статті 2 ЦПК, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до статті 12 ЦПК, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 13 цього Кодексу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці докази повинні відповідати принципам належності (ст. 77 ЦПК), допустимості (ст. 78 ЦПК), достовірності та достатності (ст., ст. 79, 80 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК).

Стаття 89 Цивільного процесуального кодексу передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд не приймає аргументи сторони відповідача і вважає, що вони спростовуються інформацією АТ «Універсал Банк» від 06.10.2025 р., наданою на виконання ухвали суду, про те, що на ім`я ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 Банком було емітовано картку № НОМЕР_3 . Платіж від 15.01.2022 р. в сумі 7900,0 грн. був зарахований на рахунок, що емітований до картки № НОМЕР_3 .

Ця інформація підтверджує повне дотримання сторонами вимог закону при укладанні кредитного договору в електронній формі і факт отримання відповідачем кредитних коштів.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач порушив умови кредитного договору, у добровільному порядку ухилявся від сплати заборгованості за таким, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором № 2817887 від 15.01.2022 року в загальному розмірі 40527,79 грн. На день розгляду справи зазначена вище заборгованість відповідачем не погашена.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Відповідач наведені розрахунки не заперечив, власних не провів, доказів їх неправильності не надав. Таким чином, у суду немає підстав сумніватися у обґрунтованості розрахунків, які беруться до уваги як розмір наявної заборгованості.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України.

Позивачем на підтвердження витрат на послуги адвоката надані Договір про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025р., Акт надання правової допомоги № 430 від 05.09.2025 р.

Згідно домовленості сторін вартість цих послуг становить 8000,0 грн.

Стаття 133 Цивільного процесуального кодексу визначає види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до складу яких входять витрати на професійну правничу допомогу.

Враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. є обґрунтованими.

Статтею 141 ЦПК визначений порядок розподілу судових витрат між сторонами, згідно якому:

1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 526, 530, 549, 629, 1048, 1054 ЦК України, виконуючи вимоги ст. ст. керуючись ст. ст. 141, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236:

заборгованість за кредитним договором № 2817887 від 15.01.2022 року в загальному розмірі 40527 (сорок тисяч п`ятсот двадцять сім) гривень 79 копійок;

- сплачений судовий збір в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складання повного тексту рішення суду 30.04.2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», адреса 79029, м. Львів, вул.Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, 4-ийповерх; ЄДРПОУ 35234236);

- представник позивача - Усенко Михайло Ігорович, адреса 79029, місто Львів, вулиця Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28,4 поверх; РНОКПП НОМЕР_5 ;

- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_1 ;

- представник відповідача - Савко Віталій Вікторович, адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Суддя А.С. Кузнєцова