Вирок від 29 квітня 2026 р. у справі №490/5215/19 — Центральний районний суд м. Миколаєва

490/5215/19 30.04.2026

н\п 1-кп/490/784/2019

Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/5215/19

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миколаєва у режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015150410002079 від 06.05.2015 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Світловодськ Кіровоградської області, є громадянином України, має повну загальну середню освіту, неодружений, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей 2012, 2014 та 2019 року народження, офіційно не працює, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді курсанта з підготовки військовослужбовців за призовом під час мобілізації на особливий період навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні рядовий, раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,

за участю прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

10.04.2015 року о 10:00 годині, рядовий ОСОБА_3 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов`язків з військової служби, в умовах особливого періоду крім воєнного стану, у порушення вимог ст.ст.9, 11, 14, 16, 37, 40, 216, 221 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.п.1, 3 ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не з`явився вчасно на службу без поважних причин до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) з лікувального закладу та перебував за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , до 09:00 години 31.05.2019 року.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні ним кримінального правопорушення не визнав та суду пояснив, що коли він вирішив працевлаштуватись, його направили у військомат. Під час проходження ВЛК його визнали придатним, хоча він був списаний за станом здоров`я. Тоді ж він повідомив, що у нього четверо дітей. Щодо написання заяви зазначив, що його примусили працівники військомату. Додатково пояснив, що він присягу не складав, так як був комісований. Військову частину залишив під час перебування у шпиталі і з того часу до військової частини не повертався.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, його вина підтверджується показаннями допитаних в судовому засіданні свідків та сукупністю доказів, зібраних в ході досудового розслідування та досліджених під час судового розгляду.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що він є військовослужбовцем та проходить військову службу на посаді заступника командира військової частини НОМЕР_1 . Станом на 2015 рік він був командиром навчального батальйону під час четвертої хвилі мобілізації і ОСОБА_3 прибув до нього у підпорядкування для проходження навчання за програмою підготовки, на посаду номера обслуги. Він пам`ятає даного військовослужбовця ОСОБА_3 дуже добре, оскільки через декілька днів мав із ним розмову стосовно подальшого проходження ним військової служби. На той момент ОСОБА_3 повідомив йому, що проходити військову службу він не може тому, що є обмежено придатним по здоров`ю, хоча на момент призову ОСОБА_3 проходив військово-лікарську комісію і був визнаний таким, що придатний до військової служби. З даного приводу він доповів своєму безпосередньому начальнику – командиру навчального центру, після чого військовослужбовця ОСОБА_3 повторно було направлено для проходження військово-лікарської комісії, але вже у м.Миколаєві. Він не може точно сказати, яке було рішення комісії відносно ОСОБА_3 , але знає, що після того як останнього було визнано придатним до проходження військової служби, ОСОБА_3 підійшов до нього і сказав, що є нові обставини, по яким він не може проходити військову службу. ОСОБА_3 повідомив йому, що є багатодітним батьком і має на утриманні чотирьох дітей, на що він попросив його надати підтверджуючі про це документи. На той момент у ОСОБА_3 було на утриманні двоє дітей його, та двоє дітей його дружини, але з вказаних підстав даного військовослужбовця також не можна було звільнити. Потім ОСОБА_3 потрапив у шпиталь, який він самовільно залишив і до військової частини не прибув. Зазначив, що його колеги приходили до ОСОБА_3 додому та попереджали стосовно наслідків не повернення до військової частини, але той так і не повернувся. Будь-яких поважних причин відсутності у військовій частині у ОСОБА_3 не було. Крім цього, повідомив, що згідно чинного законодавства, як тільки громадянин прийшов до військової частини і був зарахований до списків частини, він являється військовослужбовцем. Складання військовослужбовцем присяги проводиться після його підготовки, що визначено статутом Збройних Сил. На момент вказаних подій ОСОБА_3 підготовку не пройшов, тому що був у СЗЧ, у зв`язку із чим військову присягу він не складав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив суду, що він призивався разом з ОСОБА_3 в Миколаїв на Широкий лан. Там вони були більше місяця. Приблизно 10 років назад їх переводили для злагодження на Яворівський полігон. ОСОБА_3 тоді з ними не поїхав, бо захворів та звернувся до санчастини чи в госпіталь. На злагодженні вони були близько двох тижнів. Після повернення на ОСОБА_15 , ОСОБА_3 вже не було. Хлопці, які залишились по хворобі разом із ОСОБА_3 на ОСОБА_16 лані дзвонили йому та повідомляли, що ОСОБА_3 в СЗЧ. Йому дзвонили, так як він був заступником командира взводу. Він декілька разів телефонував ОСОБА_3 , а коли той взяв слухавку то повідомив, що на службу не повернеться.

Показання допитаних свідків є послідовними, логічними та такими, що узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, з огляду на що суд приймає їх до уваги та кладе в основу вироку.

Як вбачається з заяви ОСОБА_3 від 25.02.2015 року на ім`я військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 , останній будучи батьком 4-х неповнолітніх дітей просить призвати його по мобілізації в добровільному порядку.

З копії пояснювальної держслужбовця ОСОБА_17 від 26.03.2015 року на ім`я військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що при проходженні медкомісії ОСОБА_3 вона роз`яснювала останньому положення ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та те, що він має право на відстрочку. Також, з пояснювальної вбачається, що ОСОБА_3 було відмовлено у видачі повістки на призов по мобілізації. В той же час, ОСОБА_3 прибув на наступний день із заявою про призов по мобілізації в добровільному порядку пояснюючи, що він все зважив і вважає своїм обов`язком бути призваним по мобілізації в добровільному порядку.

З копії пояснювальної начальника відділення військового обліку і бронювання сержантів та солдатів запасу капітана ОСОБА_18 від 01.04.2015 року вбачається, що після проходження ОСОБА_3 медичної комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 йому роз`яснювалось, що він має право на відстрочку, як батько 4-х дітей. На наступний день ОСОБА_3 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 і звернувся з проханням призвати його по мобілізації в добровільному порядку, про що подав відповідну заяву.

З копії військового квитка серії НОМЕР_2 виданого 02.03.2015 року вбачається, що ОСОБА_3 призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби по мобілізації на підставі Указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року. Також, у п.14 зазначено про те, що 25.02.2015 року медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 визнаний придатним до військової служби.

Згідно витягу із наказу №52 від 04.03.2015 року командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), рядового ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призваного по мобілізації відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 15.01.2015 року №113-VIII, з 04 березня 2015 року зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення і призначено на посаду курсанта з підготовки військовослужбовців за призовом під час мобілізації на особливий період навчального взводу навчальної роти навчального батальйону.

З копії книги обліку хворих в амбулаторії польового лагерю (військової частини НОМЕР_1 ), за порядковим номером 166 зафіксована інформація за 04.04.2015 року про направлення ОСОБА_3 на стаціонарне лікування до військової частини НОМЕР_3 .

З копії довідки №749 від 10.04.2015 року командира військової частини НОМЕР_3 підполковника медичної служби ОСОБА_19 вбачається, що солдат за призовом військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 госпіталізований до інфекційного відділення військової частини НОМЕР_3 04.04.2015 року. 10.04.2015 року солдат за призовом ОСОБА_3 виписаний після завершення лікування, але 10.04.2025 року не дочекавшись представників медичної служби частини НОМЕР_1 самовільно покинув територію госпіталю.

З довідки №959 від 13.05.2015 року командира військової частини НОМЕР_3 підполковника медичної служби ОСОБА_19 та копії виписного епікризу вбачається, що солдат за призовом військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , 1978 року народження, дійсно перебував на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні з 04.04.2015 року по 10.04.2015 року.

З акту службового розслідування від 20.04.2015 року вбачається, що в ньому встановлені та зафіксовані обставини та причини нез`явлення ОСОБА_3 вчасно до розташування в/ч НОМЕР_1 після лікування у шпиталі (військова частина НОМЕР_3 ).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.04.2015 року №119 вбачається, що за результатами проведеного службового розслідування вирішено притягнути курсанта ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення суворої догани та, зокрема, про передачу матеріалів службового розслідування до військової прокуратури Миколаївського гарнізону.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №42015150410002079 вбачається, що 06 травня 2015 року, слідчим було зареєстровано провадження за фактом не прибуття матроса ОСОБА_3 10.04.2015 року до розташування військової частини НОМЕР_1 та відсутності останнього на службі без поважних причин.

З акту №2 обстеження сімейно-майнового стану сім`ї військовослужбовця, рядового ОСОБА_3 , призваного по мобілізації до військової частини польова пошта НОМЕР_4 , затвердженого військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_5 полковника ОСОБА_20 21.04.2015 року вбачається, що комісія дійшла висновку: ОСОБА_3 може бути звільнений з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу п`ятого пункту «г» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Досліджені докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 та інші обставини, зазначені у ст.91 КПК України, що підлягають доказуванню, та вони зібрані у порядку, встановленому ст.93 КПК України. Жодних обставин, передбачених ст.87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання перелічених вище доказів недопустимими відсутні. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування, схожих неоспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту, з огляду на що, суд приймає їх до уваги та кладе в основу обвинувального вироку.

Що стосується тверджень обвинуваченого ОСОБА_3 з приводу того, що він не є військовослужбовцем, оскільки присягу не складав, суд оцінює їх критично через необґрунтованість та безпідставність, виходячи з наступного.

Спеціальні ознаки суб`єкта військових злочинів визначено в ст.401 КК України та законах України, які регулюють порядок несення або проходження військової служби. Згідно із ч.2 ст.401 КК України, суб`єктами військових злочинів є військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом.

Письмовими матеріалами провадження та допитами свідків встановлено, що обвинувачений був військовослужбовцем, оскільки на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №52 від 04.03.2015 року, рядового ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призваного по мобілізації відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 15.01.2015 року №113-VIII, з 04 березня 2015 року було зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення і призначено на посаду курсанта з підготовки військовослужбовців за призовом під час мобілізації на особливий період навчального взводу навчальної роти навчального батальйону.

Таким чином, рядовий ОСОБА_3 в розумінні вимог ст.ст.18, 19, 22, 401, диспозиції ст.407 КК України є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час особливого періоду.

Крім того, як вбачається із роз`яснень Верховного Суду України (зокрема, постанови ККС ВС від 15 січня 2025 року у справі №233/2667/23), юридичний статус військовослужбовця виникає не з моменту складання присяги, а з моменту мобілізації та зарахування до списків особового складу, незалежно від складання присяги.

З огляду на що, такі твердження обвинуваченого ОСОБА_3 до уваги судом не приймаються.

Невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, суд сприймає, як обраний спосіб захисту з метою уникнути відповідальності.

За таких обставин, суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.4 ст.407 КК України (в редакції Закону від 05.04.2015 року), як нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінальних правопорушень, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, які передбачають повноваження суду призначати покарання з врахуванням відповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст.65 КК України враховує, що він вчинив тяжкий злочин, його особу, а саме те, що він в силу ст.89 КК України є раніше не судимим, неодружений, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей – ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , офіційно не працює, за місцем проходження служби характеризувався негативно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно досудової доповіді, складеної Світловодським районним відділом філії Державної установи «Центр пробації» в Кіровоградській області, з урахуванням отриманої інформації, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_3 , його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі.

Відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

В судовому засіданні прокурор просила призначити ОСОБА_3 покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

Згідно ч.2 ст.4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

При цьому, у зв`язку із набранням 27.01.2023 року чинності Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці" №2839-IX від 13.12.2022 року, посилено кримінальну відповідальних за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст.ст.69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Враховуючи вищезазначені положення Закону, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, у редакції Закону, яка діяла на момент його вчинення, оскільки новий закон, що набрав чинності 27.01.2023 року, значно посилює відповідальність.

Разом з тим, встановлені судом обставини свідчать про те, що мета кари – виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, що уособлює основний принцип кримінального права – не тяжкість покарання, а його невідворотність, буде досягнута у разі призначення обвинуваченому покарання не пов`язаного з позбавленням волі із застосуванням положень ст.75 КК України (в редакції Закону, що діяла на час вчинення кримінального правопорушення) та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України, що буде відповідати принципу розумності та справедливості і буде необхідним і достатнім видом покарання для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Призначене судом покарання є необхідним і достатнім заходом примусу для перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 , відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, сприятиме дотриманню обвинуваченим правослухняної поведінки у майбутньому та забезпечує баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Цивільний позов по справі не заявлено, судові витрати та речові докази відсутні.

Як вбачається з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 26 червня 2025 року, ОСОБА_3 фактично було затримано о 08:52 год. 26 червня 2025 року.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 27.06.2025 року відносно ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту, із покладенням на нього строком на два місяці до 24 серпня 2025 року включно обов`язків, передбачених п.п.1, 3, 4, 8 ч.5 ст.194 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.373, 374 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 /п`ять/ років.

На підставі ст.75 КК України, звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 /одного/ року з дня проголошення вироку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_3 обов`язки:

– періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

– повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_3 , у вигляді нічного домашнього арешту – вважати таким, що припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було обрано.

На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону №838-VIII), зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання, строк попереднього ув`язнення останнього з 26.06.2025 року по 27.06.2025 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

На вирок може бути подано апеляцію до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Головуючий ОСОБА_1