Вирок від 26 квітня 2026 р. у справі №490/1812/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

490/1812/26 27.04.2026

н\п 1-кп/490/906/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/1812/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026153020000027 від 09.02.2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Одеса, є громадянином України, має середню освіту, неодружений, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посаді командира 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:

– 24.03.2026 року Центральним районним судом м.Миколаєва за ч.1 ст.125 КК України до штрафу в сумі 850 гривень,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді командира другого відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів першого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , 05 лютого 2026 року приблизно о 17 годині 00 хвилин, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у приміщенні кімнати квартири АДРЕСА_3 , у ході словесного конфлікту, що виник на ґрунті раніше існуючого непорозуміння з ОСОБА_4 , реалізуючи раптово виниклий умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи у положенні стоячи, навпроти потерпілого ОСОБА_4 , штовхнув останнього, в результаті чого ОСОБА_4 не втримався та впав на підлогу, опинився у положенні лежачи на спині. В цей же час, ОСОБА_3 , ставши поруч та схилившись до потерпілого, кулаком своєї правої руки наніс ОСОБА_4 удар в область лівого ока, після чого наніс ще один удар в область лівої скули. Після чого, ОСОБА_3 , продовжуючи реалізацію свого протиправного умислу, направленого на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 , кулаком своєї лівої руки наніс потерпілому удар в область правого ока, після чого ОСОБА_3 кулаком своєї правої руки наніс ОСОБА_4 ще один удар в область лобної ділянки голови, чим спричинив потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин лівої виличної ділянки, синців параорбітальної ділянки лівого та правого ока, садна лобної ділянки голови зліва, крововиливу оболонки правого ока, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень (кожне).

Відповідно до письмової заяви, складеної у присутності захисника – адвоката ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_3 не оспорює встановлені під час досудового розслідування обставини, ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження згідно з ч.2 ст.302 КПК України, та згоден на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Потерпілий ОСОБА_4 також надав заяву, в якій зазначено, що він згоден з встановленими під час досудового розслідування обставинами, ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження згідно з ч.2 ст.302 КПК України, та не заперечує проти розгляду обвинувального акту у спрощеному провадженні, тобто без його виклику та без проведення судового розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Заява обвинуваченого щодо беззастережного визнання вини у пред`явленому йому обвинуваченні не викликає сумнівів в її добровільності.

Проаналізувавши викладене, дослідивши обвинувальний акт та матеріали досудового розслідування, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку та кваліфікує його дії за ч.1 ст.125 КК України, як спричинення умисного легкого тілесного ушкодження.

Вирішуючи питання про вид і міру покарання, що має бути призначене обвинуваченому, суд, відповідно до ст.ст.65-67 КК України, враховує, що ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, його особу, а саме те, що він раніше судимий за вчинення аналогічного кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, неодружений, призваний під час загальної мобілізації військовослужбовець, який на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2024 року №55 знятий з усіх видів забезпечення з 14.11.2024 року у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, офіційно не працює, за даними Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр психічного здоров`я" Миколаївської обласної ради на лікуванні у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, як обставину, що пом`якшує покарання – щире каяття, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

За вчинення кримінального проступку, передбаченого санкцією ч.1 ст.125 КК України, передбачено покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року.

Враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, фактичні обставини та їх наслідки, обставину, що пом`якшує покарання, суд приходить до висновку, що мета кари виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, що уособлює основний принцип кримінального судочинства не тяжкість покарання, а його невідворотність, буде досягнута у разі призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт.

Так, з матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_3 не є особою з інвалідністю першої або другої групи, чи особою, яка досягла пенсійного віку, а також військовослужбовцем строкової служби, тобто особою, який згідно з вимогами ч.3 ст.56 КК України не може бути призначено покарання у виді громадських робіт.

Покарання у вигляді штрафу, виправних робіт не може бути призначене, оскільки згідно ст.57 КК України виправні роботи відбуваються за місцем роботи засудженого, однак ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований, а також не має постійно джерела доходів на сплату штрафу.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Крім того, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 був засуджений вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.03.2026 року за ч.1 ст.125 КК України до штрафу в сумі 850 гривень. Вирок набрав законної сили 24.04.2026 року.

Відповідно до ч.4 ст.70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій – третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно ч.3 ст.72 КК України, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

З огляду на вказані вище вимоги КК України, суд дійшов переконання, що вирок Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.03.2026 року слід виконувати окремо.

Цивільний позов по справі не заявлено, судові витрати та речові докази відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.373, 374, 381, 382 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити йому покарання у виді 100 /ста/ годин громадських робіт.

Вирок Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.03.2026 року, за яким ОСОБА_3 був засуджений за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 850 гривень – виконувати самостійно.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Головуючий ОСОБА_1