Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №466/11526/24 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 466/11526/24

Провадження 2/465/282/26

РІШЕННЯ

іменем України

01.05.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Коліщук З.М.

при секретарі судового засідання Беднару А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката Марець Ю.І.,

встановив:

ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 50 000.00 грн., що складає вартість двох кошенят, витрати, понесені: на купівлю засобів медичного вжитку в сумі 3 207, 45 грн.; на харчування кошенят - 11 923,50 грн.; на поштове відправлення - 35,00 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн.

Виклад позиції позивача.

У обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок протиправних дій відповідачів, котрі без жодної правової підстави 13 січня 2024 року викрали двох кошенят, яких у кінці травня 2023 року народила кішка Черепашка. Дані кошенята жили на вулиці, біля гаражів, і їх годували власники гаражів. Із настанням морозів, а саме 9-12 січня 2024 року він, позивач, забрав цих кошенят до себе додому, а 13 січня 2024 року, коли потепліло, вони побігли до гаражів, до своєї мами кішки. На наступний день позивач почав розшукувати кошенят і біля гаражів побачив записку, у якій було написано, шо їх забрано до благодійного фонду « Жмут щастя». 17 січня 2024 року у телефонному режимі та 24 січня 2024 року засобами поштового зв`язку він звертався до вказаного Фонду, щоб повернули кошенят, так як він є їх власником, однак, кошенята йому не повернуто. З цього приводу він звертався до правоохоронних органів, де було зареєстроване кримінальне провадження за ч. 1 ст. 299 КК України. На даний час кримінальне провадження закрито. Після ознайомлення з інформацією, яка розміщена на сайті цього Фонду, де було зазначено, що до них приїхати не можна, тварин не приймають та не показують, у нього різко погіршився стан здоров`я, що підтверджується медичними документами (оглядами невропатолога, терапевта, хірурга, ревматолога), для відновлення якого необхідно було купувати медичні препарати і на лікування він витратив 3 207,45 грн.

Вартість викрадених кошенят у порівнянні з вартістю подібних кошенят у мережі інтернет оцінив по 25 000.00 грн. за одну тварину, на їх харчування витратив 11 923, 50 грн. (це лише корм, не враховуючи вартості курячого м`яса, молока, сиру, сметани).

Заперечення відповідачів.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час розгляду справи по суті позов не визнали та пояснили, що ОСОБА_3 є керівником благодійного фонду« Жмут щастя», одним із напрямків діяльності якого є захист тварин. Її сестра ОСОБА_2 виявила на прибудинковій території по АДРЕСА_1 двох безпритульних кошенят і протягом трьох місяців підкормлювала їх. У січні 2024 року настали морози і вона, ОСОБА_2 , вирішила забрати цих кошенят до притулку вказаного Фонду. 13 січня 2024 року вона забрала кошенят і на місці перебування залишила записку, де знаходяться ці кошенята та про їх безпеку.

ОСОБА_3 також пояснила, що вказаним кошенятам була надана ветеринарна допомога, їх доглядали, а через деякий час передали новим власникам. Після того, як кошенят було забрано з прибудинкової території до неї телефонував ОСОБА_1 і вимагав повернення кошенят, але жодних документів про їх належність йому не надав.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 25.11.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди передано за підсудністю на розгляд Франківського районного суду м. Львова.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03.03.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 25.11.2024 року залишено без змін.

Відповідно до супровідного листа Шевченківського районного суду м. Львова дана цивільна справа надійшла до Франківського районного суду м. Львова 09.04.2025 року.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 14.04.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання було призначено на 15 травня 2025 року на 10 год. 00 хв. з викликом сторін. Встановлено відповідачам строк для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову протягом 15 днів з дня одержання копії ухвали.

15 травня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав письмове клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_4 .

У судовому засіданні 09.06.2025 позивачем заявлено відвід головуючій судді.

Ухвалою суду від 09.06.2025 продовжено підготовче провадження на тридцять днів та відкладено на 3 липня 2025 року.

На адресу суду 11.06.2025 від позивача ОСОБА_1 надійшла письмова заява про відвід головуючої судді Коліщук З.М.

Ухвалою суду від 13.06.2025 відвід, заявлений позивачем ОСОБА_1 , про відвід судді Коліщук З.М. визнано необґрунтованим. Заяву позивача ОСОБА_1 , про відвід головуючого у справі судді Коліщук З.М., передано для вирішення судді, визначеному у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 16 червня 2025 року заяву про відвід судді передано на розгляд судді Кузю В.В.

Ухвалою суду від 23.06.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Коліщук З.М. від розгляду судової справи №466/11526/24, відмовлено із-за відсутності підстав, передбачених ст. 36 ЦПК України.

На адресу суду 04.07.2025 від позивача ОСОБА_1 надійшла письмова заява про відвід головуючої судді Коліщук З.М.

Ухвалою суду від 09.07.2025 відвід, заявлений позивачем ОСОБА_1 , про відвід судді Коліщук З.М. визнано необґрунтованим. Заяву позивача ОСОБА_1 , про відвід головуючого у справі судді Коліщук З.М., передано для вирішення судді, визначеному у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 10 липня 2025 року заяву про відвід судді передано на розгляд судді Гулієвій М.І.

Ухвалою суду від 11.07.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Коліщук З.М. у цивільній справі №466/11526/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.

На адресу суду 27.08.2025 від позивача ОСОБА_1 надійшла письмова заява про відвід секретаря судових засідань Беднара А.М.

27 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав письмове клопотання про виклик свідка ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 27.08.2025 у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід секретаря судового засідання Беднара А.М. – відмовлено. Судовий розгляд продовжено у тому ж складі суду.

На адресу суду 29.08.2025 від позивача ОСОБА_1 надійшла письмова заява про відвід головуючої судді Коліщук З.М.

Ухвалою суду від 05.09.2025 відвід, заявлений позивачем ОСОБА_1 , про відвід судді Коліщук З.М. визнано необґрунтованим. Заяву позивача ОСОБА_1 , про відвід головуючого у справі судді Коліщук З.М., передано для вирішення судді, визначеному у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 05 вересня 2025 року заяву про відвід судді передано на розгляд судді Рудакову Д.І.

Ухвалою суду від 08.09.2025 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Коліщук З.М. у цивільній справі №466/11526/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою суду від 06.10.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 27.10.2025 на 10.30 год.

24 жовтня 2025 року до суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи.

27 жовтня 2025 року допитано свідка ОСОБА_5 та оголошено перерву до 26 листопада 2025 року.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 19 листопада 2025 року та 21 листопада 2025 року відповідно подали відзиви на позовну заяву, які судом залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України, оскільки вони подані після закінчення процесуального строку, встановленого судом, і ними не заявлено клопотання про його продовження, а тому суд постановив вирішувати справу за наявними матеріалами.

25 листопада 2025 року на адресу суду надійшло клопотання відповідачки ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи та заяви від відповідачів про стягнення судових витрат, сплачених на професійну правничу допомогу адвоката в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

26 листопада судом задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи на 22 грудня 2025 року.

Ухвалою суду від 22.12.2025 відзив ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на позовну заяву, поданий 21.11.2025 та 19.11.2025 року у межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди - залишено без розгляду.

03.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Марець Ю.І. надійшли додаткові пояснення.

11.02.2026 від позивача надійшли заперечення щодо дій головуючої судді.

11 лютого 2026 року допитано свідка ОСОБА_4 та оголошено перерву до 05 березня 2026 року.

17.02.2026 засобами поштового зв`язку на адресу суду надійшли додаткові пояснення від відповідача ОСОБА_3

02 березня 2026 року до суду надійшла заява представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Марець Ю.І. про відкладення розгляду справи.

03.04.2026 від позивача надійшли заперечення щодо дій головуючої судді та заява про відвід головуючої судді Коліщук З.М.

Ухвалою суду від 06.04.2026 відвід, заявлений позивачем ОСОБА_1 , про відвід судді Коліщук З.М. визнано необґрунтованим. Заяву позивача ОСОБА_1 , про відвід головуючого у справі судді Коліщук З.М., передано для вирішення судді, визначеному у порядку, встановленому ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 06 квітня 2026 року заяву про відвід судді передано на розгляд судді Величку О.В.

Ухвалою суду від 06.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Франківського районного суду м. Львова Коліщук З.М. у цивільній справі №466/11526/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

У кінці травня 2023 року біля гаражів на подвір`ї будинку по АДРЕСА_1 бездомна кішка народила двох кошенят, для яких мешканці навколишніх будинків спорудили тимчасову споруду, давали їжу, лікували їх. У цьому участь приймав і позивач.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнали, що 13 січня 2024 року цих кошенят із вказаного подвір`я забрала ОСОБА_2 і вони були поміщені до притулку благодійного фонду «Жмут щастя», директором якого є її сестра ОСОБА_3 . При цьому, на попередньому місці знаходження кошенят ОСОБА_2 залишила повідомлення про місце перебування кошенят та координати цього Фонду у соцмережах. У наступному вимога позивача повернути кошенят відповідачами не була виконана.

На підтвердження підстав набуття права власності на двох кошенят позивач посилався на наявність усної домовленості, а саме з ОСОБА_6 , у якої по прибудинковій території бігали ці кошенята, і вона їх подарувала йому в середині грудня 2023 року.

Отже, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо права власності на двох кошенят, правомірності заволодіння ними відповідачами, а відтак як наслідок спричинення позивачу майнової та моральної шкоди та їх відшкодування.

Так, допитаний як свідок, ОСОБА_1 показав, що в кінці травня 2023 року бездомна кішка «Черепашка» у цокольному приміщенні Верхоли Н.Є. по вул. Сметани народила двох кошенят. Мешканці навколишніх будинків, в тому числі і він, годували цих кошенят, доглядали їх. Коли кошенятам виповнилося 6-7 місяців, він, ОСОБА_1 , забрав їх до себе додому, так як ОСОБА_6 їх йому подарувала і тому він є власником цих кошенят. Коли на вулиці було тепло, він кошенят випускав і вони йшли до своєї матері. 13 січня 2024 року він виявив пропажу кошенят та із записки, що була на прибудинковій території, довідався, що кошенят забрали до благодійного фонду. Він зателефонував до цього Фонду, але відповідачі відмовилися повернути кошенят.

Свідок ОСОБА_4 показала, що у травні 2023 року кішка по кличці «Черепашка» народила двох кошенят, які перебували на прибудинковій території по АДРЕСА_1 , а потім на приватній території. Жителі цієї вулиці їх годували та доглядали. Взимку її чоловік ОСОБА_1 приніс цих кошенят додому і вони знаходилися в них до 13 січня 2024 року.

Із показань свідка ОСОБА_5 видно, що на прибудинковій території по АДРЕСА_1 перебувала кішка «Черепашка», кому вона належала йому не відомо. Вона народила двох кошенят і ОСОБА_1 та інші мешканці будинків кормили їх і доглядали. Пізніше ці кошенята були в ОСОБА_1 .

Із ухвали слідчого судді відомо, що ОСОБА_1 не був власником вказаних кошенят і що у діях відповідачів відсутній склад злочину щодо заволодіння цими кошенятами у січні 2024 року.

Суд відхиляє показання свідка ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_6 подарувала йому цих кошенят. Жодних доказів вчинення такого договору дарування позивачем не надано, як і будь яких доказів про те, що ОСОБА_6 була власником кішки по кличці «Черепашка», а відтак двох народжених нею кошенят.

Також суд відхиляє показання свідка ОСОБА_4 щодо правомірності набуття позивачем двох кошенят та їх утримання, так як вона є дружиною позивача, що є підставою для сумніву в їх об`єктивності.

Також, судом встановлено, що кошенята з приводу яких виник спір не містили ідентифікації (чіпування, маркування), що не заперечується позивачем.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Заслухавши пояснення позивача, показання свідків, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог так і заперечень, та перевіривши їх доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов до наступних висновків.

1.Тварини мають правовий режим речі, у зв`язку з чим можуть виступати як об`єкт цивільно-правових відносин, а також як предмет правочинів у випадку дотримання вимог щодо порядку укладення правочинів.

Позивач не набув права власності на двох безпритульних кошенят, так як їх народила безпритульна кішка, яка не була власністю ОСОБА_6 і та не могла їх подарувати позивачу. Позивачем не надано належних та допустимих доказів про укладення такого договору дарування, а також про наявність інших законних підстав набуття права власності на вказаних безпритульних тварин. Участь позивача, як і інших мешканців будинку, у їх догляді, а також тимчасове їх перебування у позивача без законних підстав, не свідчать про набуття позивачем права власності на кошенят.

2.Відповідачі не вчиняли протиправних дій щодо заволодіння безпритульними тваринами, оскільки маленькі безпритульні кошенята у зимовий період були поміщені у притулок для тварин благодійної організації, діяльність якої пов`язана із захистом тварин.

3.Відтак відсутні підстави для висновку про те, що діями відповідачів спричинено позивачу майнову шкоду.

4.Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає лише у випадках, передбачених законом або договором. За загальним правилом відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної (немайнової) шкоди, причинного зв`язку та вина завдавача.

Отже, у зв`язку з відсутністю всіх зазначених умов відсутні підстави для відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту у цивільному судочинстві є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Суд зазначає, що порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підстави набуття права власності на річ (майно), передбачені статтею 328 ЦК України, якою встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В розумінні положень ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Виходячи з положень статті ст. 180 ЦК України, тварини є особливим об`єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюються Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження».

Таким чином, тварини мають правовий режим речі, у зв`язку з чим можуть виступати як об`єкт цивільно-правових відносин, а також як предмет правочинів у випадку дотримання вимог щодо порядку укладення правочинів, передбачених ст. ст. 205, 206, 208 ЦК України.

Відповідно до частини першої та другої ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань визначені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до аналізу загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань, закріплених в частині 1 ст.1166 ЦК України, можливо зробити висновок про те, що вказана правова норма містить правило про загальний (генеральний) делікт, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення), яке поділяється на такі складові: 1) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв`язок між двома першими елементами, г) вина завдавача шкоди. І лише доведеність сукупності вказаних вище елементів настання деліктної відповідальності може бути правовою підставою для відшкодування шкоди.

Згідно ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до вимог частини другої, четвертої та п`ятої ст.23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується не залежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначена правова норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної (немайнової) шкоди, причинного зв`язку та вина завдавача.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.

Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України та роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи.

Разом з тим, Верховний суд у Постанові КЦС ВС від 29.03.2023 № 712/15541/18 (61-8883св22) чітко вказав, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Адже позивач, звернувшись до суду з позовом, створив відповідачу умови, які викликали необхідність укладення ним договору про надання правничої допомоги, витрачання власного часу та коштів, подання відзиву, пояснень, заперечень, клопотань тощо.

Тож позивач як особа з інвалідністю ІІ групи звільняється виключно від сплати судового збору, а не від компенсації витрат відповідачу, пов`язаних з розглядом справи, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, сформульованому у постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 751/10961/16-ц (провадження № 61-12508св18).

Отже, у зв`язку з відмовою у позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Представником відповідача адвокатом Марець Ю.І. заявлено клопотання про стягнення з позивача 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року по справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18).

Суд констатує, що справи про стягнення майнової шкоди не є справами підвищеної складності, оскільки предмет спору та правове регулювання відповідних правовідносин є усталеними, судова практика з таких питань є стабільною та однозначною. Обсяг процесуальних дій, вчинених представником відповідача, є стандартним для справ такої категорії та не потребував застосування особливих професійних навичок чи значних часових затрат.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до предмета спору, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пп. 33–34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19). Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються.

Верховний Суд у своїй постанові від 28 червня 2023 року по справі № 369/576/22 зазначив, що суд може з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії, визначені у ч.ч. 3, 4, 5, 9 ст. 141 ЦПК України. При цьому це не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони про зменшення розміру таких витрат.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані договір про надання правової допомоги №24/12-1 від 24.12.2025, розрахунок №09/04-1 від 09.04.2026, акт прийняття виконаних робіт (послуг) від 09.04.2026, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №0026990 від 01.03.2024, ордер на надання правничої допомоги від 24.12.2025.

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що деякі види робіт мають необґрунтовано завищену вартість.

Взявши до уваги рівень складності справи, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду матеріалів, їх значення для вирішення спору, керуючись критеріями реальності, розумності та співмірності адвокатських витрат, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу в сумі 20 000 гривень є завищеним та не відповідає принципам розумності й пропорційності до предмета спору.

Таким чином, суд, керуючись положеннями статей 133, 134, 137, 141 ЦПК України, з урахуванням складності справи, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, практики ЄСПЛ та Верховного Суду, вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу частково та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень, оскільки за конкретних обставин справи таке стягнення є справедливим і співмірним відшкодуванням понесених відповідачем витрат.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 289, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити повністю у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди за недоведеністю позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 4 000 (чотири тисячі) гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Повне рішення складено 01.05.2026.

Суддя Коліщук З.М.