Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №462/638/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Єдиний унікальний номер судової справи 462/638/26

Номер провадження 2/462/1134/26

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільнені по день фактичного розрахунку та стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати,

встановив:

І. Короткий виклад обставин справи та правова позиція позивача

Позивач ОСОБА_1 , 27.01.2026 року (вх. № 2025) звернулася у Залізничний районний суд м. Львова із позовною заявою до КП «Львівське експерементальне підприємство засобів пересування і протезування» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільнені по день фактичного розрахунку та стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, у якій просить суд:

-стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 132 981 грн. 00 коп.;

-стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 32 395 грн. 57 коп.;

стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 02.11.2020 року ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах із Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування та протезування, яке станом на сьогодні після реорганізації має назву Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування». Згідно з наказом від 24.11.2021року року № 64 вона була звільнена за угодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) з 30.11.2021 року. Водночас у день звільнення відповідачем не було проведено повний розрахунок з нею, зокрема не виплачено заборгованість із заробітної плати, чим порушено вимоги ст. 116 КЗпП України. У зв`язку із невиплатою відповідачем заробітної плати 11.10.2021 року Залізничний районний суд м. Львова виніс судовий наказ згідно якого стягнув зі Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування та протезування на її користь 63 029 грн. 08 коп. заборгованості по заробітній платі. Оскільки відповідач частково сплатив борг по заробітній платі за період з квітня 2021 року по травень 2021 року в розмірі – 25 180 грн. 65 коп., з метою примусового виконання вказаного виконавчого документа, мною було пред`явлено вказаний судовий наказ на примусове виконання до органу державної виконавчої служби на суму – 37 878 грн. 43 коп. за період заборгованості по заробітній платі з червня 2021 року по вересень 2021 року. 11.02.2022 року Залізничним ВДВС м. Львова було відкрито виконавче провадження ВП № 68629099 щодо примусового виконання зазначеного судового наказу на суму 37 878 грн. 43 коп. Лише 28.11.2025 року Залізничним ВДВС у м. Львові було примусово стягнуто з відповідача на мою користь заборгованість згідно ВП № 68629099 щодо примусового виконання судового наказу в розмірі - 37 878 грн. 43 коп. Окрім того, у зв`язку із невиплатою відповідачем заробітної плати Комісією по трудових спорах Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування та протезування було видано посвідчення № 64 від 03.05.2022 року на примусове виконання рішення Комісії по трудових спорах, згідно якого зобов`язано директора підприємства Желтякова А. А. виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2021 року у розмірі 12 312 грн. 08 коп. 27.05.2022 року Залізничним ВДВС м. Львова було відкрито виконавче провадження ВП № 69114175 щодо примусового виконання зазначеного виконавчого документа. Лише 28.11.2025 року Залізничним ВДВС у м. Львові було примусово стягнуто з відповідача на мою користь заборгованість згідно ВП № 69114175 щодо примусового виконання посвідчення № 64 від 03.05.2022 року в розмірі – 12 312 грн. 08 коп. Відповідно стягненню з відповідача підлягають санкції встановлені ст. 117 КЗпП України. Розмір середньої заробітної плати для цілей обчислення штрафних санкцій у порядку ст. 117 КЗпП України, слід обчислювати виходячи з вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» де у відповідності до абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку - середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю в якому від відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Крім того, Законом України «Про компенсацію громадянам грошової втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено обов`язок роботодавцем здійснити компенсацію працівнику втрату частини доходів у випадку порушення строків їх виплати. У зв`язку із наведеним просить позов задовольнити.

ІІ. Рух справи в суді

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Галайко Н. М.

Судом у порядку ч. 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру № 2283408 про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи – позивача у справі.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.02.2026 року позовну заяву було залишено без руху, у зв`язку з її істотними недоліками.

11.02.2026 року (вх. № 3405) від представника позивача ОСОБА_1 – адвокат Репака В. В. до суду надійшла письмова заява (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.02.2026 року) про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 23.02.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

ІІІ. Щодо правової позиції учасників

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (30.03.2026 року), що свідчить про отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Таким чином, станом на день ухвалення рішення відповідачу відомо про існування даного судового провадження. Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору.

IV. Позиція суду

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Так, у матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

V. Встановлені судом фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КП «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» та 24.11.2021 року звільнена за угодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно довідки про заборгованість перед працівником виданої ОСОБА_1 Львівським КЕПЗПіП від 05.10.2021 року загальна сума невиплаченого доходу становить 63 059 грн. 08 коп.

11.10.2021 року Залізничним районним судом м. Львова у справі № 462/7343/21 видано судовий наказ, яким стягнуто з Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування на користь ОСОБА_1 63 059 грн. 08 коп. заборгованості по заробітній платі.

Постановою заступника начальника Залізничного ВДВС у м. Львові ЗМУ МЮ (м. Львів) від 11.02.2022 року відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу № 462/7343/21 від 12.01.2022 року про стягнення з Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування 37 878 грн. 43 коп.

Постановою начальника відділу Залізничного ВДВС у м. Львові ЛМУ МЮ України від 05.12.2025 року виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 462/7343/21 від 12.01.2022 року про стягнення з Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування 37 878 грн. 43 коп. закінчено, згідно розпорядження державного виконавця борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження повністю стягнуто, чим фактично виконано виконавчий документ.

Згідно посвідчення № 64 на примусове виконання рішення Комісії по трудових спорах від 03.05.2022 року Комісією по трудових спорах Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування на виконання рішення Комісії від 12.04.2022 року № 1, задоволено вимоги ОСОБА_1 викладені у протоколі № 16 засідання профкому Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування від 29.03.2022 року, повністю. Зобов`язано директора підприємства Желтякова А. А. виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2021 року у розмірі 12 312 грн. 08 коп.

Постановою заступника начальника Залізничного ВДВС у м. Львові ЗМУ МЮ (м. Львів) від 27.05.2022 року відкрито виконавче провадження з виконання посвідчення № 64 виданого 03.05.2022 року Комісією по трудових спорах Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення з Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування боргу по заробітній платі у розмірі 12 312 грн. 08 коп.

Постановою начальника відділу Залізничного ВДВС у м. Львові ЛМУ МЮ України від 05.12.2025 року виконавче провадження з примусового виконання посвідчення № 64 виданого 03.05.2022 року Комісією по трудових спорах Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення з Львівського казенного експерементального підприємства засобів пересування і протезування боргу по заробітній платі у розмірі 12 312 грн. 08 коп. закінчено, згідно розпорядження державного виконавця борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження повністю стягнуто, чим фактично виконано виконавчий документ.

Скрін-копією з мобільного додатку позивача стверджується, що на її картковий рахунок 28.11.2025 року зараховано 37 828 грн. 43 коп. із зазначенням «безготівкове зарахування Залізничний ВДВС у м. Львові ВД № 462/7343/21; 12.01.2022; Львівське казенне експериментальне підприємство за; ВП № 68629099; ВП Кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача» та 28.11.2025 року зараховано 50 090 грн. 51 коп. із зазначенням «безготівкове зарахування Залізничний ВДВС у м. Львові ВД № 64; 03.05.2022; Львівське казенне експериментальне підприємство за; ВП № 69114175; ВП Кошти за ВД, стягнуті на користь стягувача».

Суд приймає до уваги надану стороною позивача довідку про доходи ОСОБА_1 за період з 2011 року по 2025 року.

VІ. Застосоване судом законодавство та мотиви прийняття рішення

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів -представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але нерідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та непізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Також станом на час звільнення позивача діяли положення ст. 117 КЗпП України, відповідно до яких в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (№ 2352-ІХ) від 01.07.2022 року, який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни у ст. 117 КЗпП України та викладено у редакції, згідно із якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) вказано, що проаналізувавши наведені норми трудового законодавства та рішення Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності (триваючі правовідносини), з 19.07.2022 року слід застосовувати положення ст. 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями. Тобто, якщо працівника звільнено з роботи 02.08.2021 року, проте повного розрахунку станом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» із ним не проведено, то суми, передбачені ст. 117 КЗпП України, йому слід нараховувати в такому порядку: з 03.08.2021 року по 18.07.2022 року без обмеження строку шістьма місяцями, оскільки попередня редакція наведеної норми не містила відповідних обмежень; з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності) або до дня остаточного розрахунку, якщо він здійснений раніше спливу наведених шести місяців (п. 44, 45) .

За наведеного, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного розрахунку за період з 05.09.2023 року по 05.03.2024 року (6 місяців, відлік яких починається з дня набрання Законом № 2352-ІХ чинності), що складає 131 робочий день.

У абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 вказано, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У своїй постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) Великої Палати Верховного Суду вказав, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст. 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців (п. 105, 106).

Також, положенням ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.

У ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно зі ст. 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

У п. 2.2 Рішення від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

У рішенні Верховного Суду від 11.04.2025 року при розгляді зразкової справи № 280/8933/24 /адміністративне провадження № Пз/990/14/24/ для запровадження сталої судової практики вказано, що виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.

У постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 року № 21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19 зауважено, що використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Також, у своїй постанові від 30.05.2018 року у справі № 243/5135/16-ц (провадження № 61-5396св18) Верховний Суд зазначив, що виходячи із зазначеного, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 18.07.2023 року у справі № 200/10663/21 та від 18.12.2024 року у справі № 755/15005/23 (провадження № 61-5716св24).

Також Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на необхідності стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати саме по час ліквідації заборгованості, не залежно від того, чи був звільнений працівник чи ні.

Зокрема, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2018 року у справі № 243/5135/16-ц (провадження № 61-5396св18), що суд першої інстанції виходив з того, що проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати після звільнення позивача та припинення трудових відносин законодавством не передбачено, а порушення прав працівника на своєчасне отримання належних йому при звільненні коштів підлягає захисту в інший спосіб – у порядку, встановленому ст. 117 КЗпП України. При цьому апеляційний суд зазначив, що має місце порушення встановлених строків виплати заробітної плати при звільненні, а також про те, що робітнику надається право на компенсацію, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», яка вже була закладена в заробітну плату, стягнуту судовим наказом у 2010 році. Позивач звернулася до суду через шість років, а право на компенсацію, що входить у структуру заробітної плати підлягає захисту в інший спосіб. Зазначені висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі, оскільки Законом та Порядком передбачено, що компенсація втрати частини заробітної плати проводиться згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток, до ліквідації заборгованості із заробітної плати.

Аналогічний висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 18.12.2024 року у справі № 755/15005/23 (провадження № 61-5716 св24) та від 10.02.2026 року у справі № 466/10593/19 (провадження 61-9330св24).

Статтею 3 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У п. 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

VІІ. Висновки суду

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.

Відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу заборгованість по заробітній платі у розмірі 50 190 грн. 50 коп., згідно судового наказу виданого Залізничним районним судом м. Львова від 11.10.2021 року та рішення Комісії по трудових спорах, однак така заборгованість по заробітній платі в повному обсязі позивачу була виплачена лише 28.11.2025 року.

Згідно довідки про доходи долученої стороною позивача, заробітна плата позивача за останні два календарні місяці перед звільненням становила: за вересень 2021 року – 13 899 грн. 14 коп., за жовтень 2021 року – 5 697 грн. 97 коп., що становить у загальному розмірі 19 597 грн. 11 коп.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 466 грн. 60 коп. (за 42 відпрацьовані у період з вересня 2021 року по жовтень 2021 року).

Кількість робочих днів у період з 01.12.2021 року по 19.01.2023 року становить 285 робочих днів.

Враховуючи наведене суд зазначає, розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, складає: 466 грн. 60 коп. х 285 днів = 132 981 грн. 00 коп.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати судом враховується наступне.

Оскільки затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Так, з довідки про заборгованість КП «Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» від 05.10.2021 року вбачається, що у період з квітня 2021 року по вересень 2021 року перед ОСОБА_1 виникла заборгованість по заробітній платі на загальну суму 63 069 грн. 08 коп., зокрема, за квітень 2021 року – 12 765 грн. 38 коп., за травень 2021 року – 12 415 грн. 27 коп., за червень 2021 року – 11 439 грн. 75 коп. грн, за липень 2021 року – 4 092 грн. 34 коп., за серпень 2021 року – 11 253 грн. 93 коп., за вересень 2021 року – 11 092 грн. 41 коп.

Також індекси інфляції в Україні складали: липень 2021 року – 100, 1, серпень 2021 року – 99, 8, вересень 2021 року – 101, 2, жовтень 2021 року – 100,9, листопад 2021 року – 100, 8; грудень 2021 року 100, 6, січень 2022 року – 101, 3; лютий 2022 року – 101, 6; березень 2022 року – 104, 5; квітень 2022 року – 103, 1, травень 2022 року – 102,7, червень 2022 року – 103, 1, липень 2022 року – 100,7, серпень 2022 року – 101, 1; вересень 2022 року – 101, 9; жовтень 2022 року – 102, 5, листопад 2022 року – 100, 7; грудень 2022 року – 100, 7; січень 2023 року – 100, 8; лютий 2023 року – 100, 7; березень 2023 року – 101, 5; квітень 2023 року – 100, 2, травень 2023 року – 100, 5; червень 2023 року – 100, 8; липень 2023 року – 99, 4; серпень 2023 року – 98, 6; вересень 2023 року – 100, 5; жовтень 2023 року – 100, 8, листопад 2023 року – 100, 5; грудень 2023 року – 100, 7; січень 2024 року – 100,4; лютий 2024 року – 100, 3; березень 2024 року – 100, 5; квітень 2024 року – 100, 2, травень 2024 року – 100, 6; червень 2024 року – 102,2; липень 2024 року – 100, 0; серпень 2024 року – 100, 6; вересень 2024 року – 101, 5; жовтень 2024 року – 101, 8, листопад 2024 року – 101, 9; грудень 2024 року – 101, 4; січень 2025 року – 101, 2; лютий 2025 року – 100, 8; березень 2025 року – 101, 5; квітень 2025 року – 100, 7; травень 2025 року – 101, 3; червень 2025 року – 100, 8; липень 2025 року – 99, 8; серпень 2025 року – 99, 8; вересень 2025 року – 100, 3; жовтень 2025 року – 100, 9.

Беручи до уваги наведені обставини, із урахуванням положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та роз`яснень, що надані у ньому, суд вважає за можливе провести наступний розрахунок компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати:

- заробітна плата за червень 2021 року 11 439 грн. 75 коп., період нарахування компенсації липень 2021 року – жовтень 2025 року: 11 439 грн. 75 коп. x 65, 4 (приріст індексу споживчих цін):100 = 7 481 грн. 60 коп.;

- заробітна плата за липень 2021 року 4 092 грн. 34 коп., період нарахування компенсації серпень 2021 року – жовтень 2025 року: 4 092 грн. 34 коп. x 65, 2 (приріст індексу споживчих цін):100 = 2 668 грн. 20 коп.;

- заробітна плата за серпень 2021 року 11 253 грн. 93 коп., період нарахування компенсації вересень 2021 року – жовтень 2025 року: 11 253 грн. 93 коп. x 65,5 (приріст індексу споживчих цін):100 = 7 371 грн. 32 коп.;

- заробітна плата за вересень 2021 року 11 092 грн. 41 коп., період нарахування компенсації жовтень 2021 року – жовтень 2025 року: 11 092 грн. 41 коп. x 63, 6 (приріст індексу споживчих цін):100 = 7 054 грн. 77 коп.

Згідно посвідчення № 64 від 03.05.2022 року залишок заборгованості по заробітній платі за жовтень-листопад 2021 року складав – 12 312 грн. 08 коп. та виплачена відповідачем 28.11.2025 року.

Також індекси інфляції в Україні складали: грудень 2021 року – 100, 6, січень 2022 року – 101, 3; лютий 2022 року – 101, 6; березень 2022 року – 104, 5; квітень 2022 року – 103,1, травень 2022 року – 102, 7, червень 2022 року – 103, 1, липень 2022 року – 100, 7, серпень 2022 року – 101, 1; вересень 2022 року – 101, 9; жовтень 2022 року – 102, 5, листопад 2022 року – 100, 7; грудень 2022 року – 100, 7; січень 2023 року – 100, 8; лютий 2023 року – 100, 7; березень 2023 року – 101, 5; квітень 2023 року – 100,2, травень 2023 року – 100,5; червень 2023 року – 100, 8; липень 2023 року – 99, 4; серпень 2023 року – 98, 6; вересень 2023 року – 100,5; жовтень 2023 року – 100,8, листопад 2023 року – 100, 5; грудень 2023 року – 100, 7; січень 2024 року – 100,4; лютий 2024 року – 100, 3; березень 2024 року – 100,5; квітень 2024 року – 100, 2, травень 2024 року – 100,6; червень 2024 року – 102, 2; липень 2024 року – 100, 0; серпень 2024 року – 100,6; вересень 2024 року – 101,5; жовтень 2024 року – 101, 8, листопад 2024 року – 101, 9; грудень 2024 року – 101, 4; січень 2025 року – 101, 2; лютий 2025 року – 100, 8; березень 2025 року – 101, 5; квітень 2025 року – 100, 7; травень 2025 року – 101, 3; червень 2025 року – 100, 8; липень 2025 року – 99, 8; серпень 2025 року – 99, 8; вересень 2025 року – 100, 3; жовтень 2025 року – 100, 9.

Беручи до уваги наведені обставини, із урахуванням положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та роз`яснень, що надані у ньому, суд вважає за можливе провести наступний розрахунок компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати: заробітна плата 12 312 грн. 08 коп. х 1, 6044 - 12 312 грн. 08 коп. = 7 441 грн. 42 коп., яку слід стягнути із відповідача.

Таким чином загальна сума компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати заробітної плати позивачу за період з часу виникнення заборгованості та по термін її виплати становить 32 017 грн. 31 коп. і вказану суму також слід стягнути із відповідача.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до п. п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України) компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом, для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб прирівнюються до заробітної плати та оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПК України (18%).

Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично проводиться її нарахування та виплата у відповідності п. п. 1.6.2 п. 1.6. розділ І Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку та інших обов`язкових платежів з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Тому суд, визначаючи компенсацію втрати частини заробітку, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов`язку роботодавцю, оскільки відповідно до ст. 18 ПК України, суди не належать до складу податкових агентів платника податку.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків його виплати підлягають задоволенню, з відрахування з цієї суми передбачених законом обов`язкових податків та зборів при виплаті.

VІІІ. Судові витрати по справі

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

8.1. Щодо судового збору

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції № 2.497251811.1 від 21.01.2026 року (а.с. 22) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 653 грн. 77 коп.

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково, в розмірі 164 998 грн. 31 коп., що становить 99, 7% (164 998 грн. 31 коп. х 100% / 165 376 грн. 57 коп.), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у пропорційному розмірі – 1 648 грн. 80 коп.

8.2. Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року загалом, та зокрема щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат, який покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27.06.2018 року, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14.11.2018 року, № 753/15683/15 від 26.09.2018 року, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18.06.2019 року.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається із матеріалів справи, розрахунок витрат на правову допомогу адвоката становить 5 000 грн. 00 коп.

Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:

- копію ордера на надання правничої допомоги серії ВС № 1438508 (а.с. 67);

- копію акту прийому-передачі наданих правничих послуг на підставі договору про надання правової допомоги № 6 від 15.01.2026 року (а.с. 68);

- копію договору про надання правової допомоги № 6 від 15.01.2026 року (а.с. 69-70);

- копію рахунку № 1 за правничі послуги, що надані на підставі договору про надання правової допомоги № 6 від 15.01.2026 року (а.с. 71).

Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).

Суд приймає до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.

Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Окремо суд приймає правову позицію Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказану у додатковій постанові від 03.10.2024 року у справі № 357/8695/23, згідно якої для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Так, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів.

Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у сумі 5 000 грн. 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -

ухвалив:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільнені по день фактичного розрахунку та стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати – задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» на користь ОСОБА_1 132 981 (сто тридцять дві тисячі дев`ятсот вісімдесят одну) грн. 00 коп. середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати при звільненні, провівши з цієї суми стягнення податків та обов’язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» на користь ОСОБА_1 32 017 (тридцять дві тисячі сімнадцять) грн. 31 коп. компенсації грошової втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, провівши з цієї суми стягнення податків та обов’язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати.

4. Стягнути з Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі – 1 648 (одна тисяча шістсот сорок вісім) грн. 80 коп.

5. Стягнути з Комунального підприємства «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі – 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

6. Порядок оскарження рішення суду та набрання ним законної сили

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

7. Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрація: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Комунальне підприємство «Львівське експериментальне підприємство засобів пересування і протезування» (код ЄДРПОУ: 03187714, місцезнаходження: 79052, м. Львів, вул. Рудненська, 10).

Текст судового рішення складено 30.04.2026 року.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко