Вирок від 12 квітня 2026 р. у справі №336/4900/17 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 13.04.2026 Справа№ 336/4900/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/4900/17 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/43/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула 13 квітня 2026 року в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, який має середню спеціальну освіту, неодружений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 - в режимі відеоконференції,

захисника – адвоката ОСОБА_9 - в режимі відеоконференції,

обвинуваченого ОСОБА_6 .

Прокурор прокуратури Запорізької області ОСОБА_10 та представник потерпілої - адвокат ОСОБА_8 звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2017 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст.ст.75,76 КК України від відбування основного покарання звільнено, якщо обвинувачений протягом іспитового строку тривалістю три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід у виді домашнього арешту до набрання вироком законної сили ухвалено не змінювати.

Знято арешт, накладений на автомобіль «АС G 3302 АХІ-1, реєстраційний номер НОМЕР_1 », що належить ОСОБА_11 , накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 липня 2017 року.

Стягнуто з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 у дохід держави в особі управління Державної казначейської служби в Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області судові витрати з проведення інженерно-транспортної експертизи в сумі 1977 грн 40 коп.

Вирішена доля речових доказів.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_6 та кваліфікацію судом його дій, вважає призначене ОСОБА_6 покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що судом недостатньо враховано характер, ступінь тяжкості та суспільно-небезпечні наслідки вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та думку потерпілої ОСОБА_12 , яка просила суд призначити суворе покарання з його реальним відбуванням в місцях позбавлення волі.

На підставі викладеного просить вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

В апеляційній скарзі представник потерпілої - адвокат ОСОБА_8 вважає вирок суду незаконним, який підлягає скасуванню, просить вирок суду скасувати, ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції не було враховано суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений їхав заднім ходом на зупинці громадського транспорту і окрім ОСОБА_13 , також могли загинути інші люди.

Вважає неправдивими показання ОСОБА_6 з приводу того, що перед скоєнням дорожньо-транспортної пригоду він рухався зі швидкістю 3 км/годину.

До того ж, судом першої інстанції не було враховано те, що ОСОБА_13 є братом потерпілої ОСОБА_12 , у нього залишилась малолітня дитина та дружина, яка є особою з інвалідністю другої групи. У зв`язку з їх непрацездатністю, доглядати за ними та надавати допомогу більше нікому, оскільки ОСОБА_13 був єдиним годувальником у родині, однак незважаючи на це, обвинувачений не сприйняв спроб для відшкодування збитків.

Згідно з вироком суду, 16 липня 2017 року, приблизно о 17 годині 30 хвилин, водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «АС G3302 АХІ-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул.Липовецької у м.Запоріжжі з боку вул.Панфьорова в напрямку вул.Волоколамської, зупинився на проїзній частині в районі будинку № 27 по вул.Липовецькій. В цей же час, рухаючись зліва направо відносно кузова автомобіля «АС G3302 АХІ-1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ззаду нього проїзну частину перетинав пішохід ОСОБА_13 .

Водій ОСОБА_6 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити у дзеркало заднього виду пішохода ОСОБА_13 , який наближався до автомобіля зліва, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, почав рух заднім ходом по проїзній частині вул. Липовецької в м. Запоріжжі, з боку вул. Волоколамської в напрямку вул.Панфьорова, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_13 .

Своїми діями водій ОСОБА_6 порушив вимоги п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, де сказано:

- п. 10.1 – перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

- п. 10.9 – під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

Порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху з технічної точки зору знаходяться в прямому причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_13 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.

Заслухавши доповідь судді; прокурора та представника потерпілої, які підтримали подані апеляційній скарги та просили їх задовольнити; обвинуваченого та захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції зазначених вимог закону в цілому дотримався при розгляді цього провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчинені вищевказаного кримінального правопорушення при викладених у вироку обставинах, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, зазначених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України ніким з учасників провадження не оспорюються, у зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК України, колегією суддів вирок суду в цій частині не переглядається.

Переглядаючи вирок суду в межах поданих прокурором та представником потерпілої апеляційних скарг – в частині призначеного обвинуваченому покарання, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до вимог ст.ст.50,65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Статтею 75 КК України, визначено, у яких випадках суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За змістом цієї статті, таке рішення судом може бути прийняте з обов`язковим урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, а за формою вини - необережним; відомості щодо особи обвинуваченого, а саме те, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується як за місцем проходження військової служби, так і за місцем роботи, під наглядом нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав - щире каяття, активне сприяння суду у встановленні істини.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

З урахуванням всіх обставин у сукупності та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність призначення ОСОБА_6 основного покарання у виді позбавлення волі, а також призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк в межах санкції статті обвинувачення.

Проте, звільняючи ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст.ст.75, 76 КК України, суд не навів переконливого обґрунтування для такого звільнення та не в повній мірі врахував фактичні обставини та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки у виді смерті людини, позицію потерпілої, яка наполягала на призначенні ОСОБА_6 суворого покарання, а також те, що обвинувачений не вживав жодних заходів до відшкодування потерпілій завданої шкоди.

При апеляційному розгляді представник потерпілої зазначив, що потерпілою заявлено відповідний позов в порядку цивільного судочинства, але, не зважаючи на тривалий час, який минув від події правопорушення, обвинувачений не відшкодував завдану потерпілій шкоду навіть частково.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що обставини, на які послався суд першої інстанції, зокрема і ті, що пом`якшують покарання, не є достатньою підставою для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням.

Матеріали провадження свідчать про те, що обвинувачений не піддає критиці свою протиправну поведінку, не виявляє готовності підлягати кримінальній відповідальності, а, навпаки, тривалий час, зловживаючи своїми процесуальними правами, різними способами перешкоджав новому апеляційному розгляду та фактично ухилявся від апеляційного суду, у зв`язку з чим колегією суддів ухвалювалися рішення про його примусовий привід, неодноразово оголошувався його розшук, а також надавався дозвіл на його затримання з метою приводу до апеляційного суду, що і забезпечило участь обвинуваченого у апеляційному розгляді відповідно до вимог ч.4 ст.401 КПК України.

Звертає увагу колегія суддів і на те, що ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року за клопотанням сторони захисту на підставі ч.1 ст.335 КПК України, у зв`язку із призовом ОСОБА_6 під час мобілізації, було зупинене судове провадження в цій справі до звільнення останнього з військової служби, та було зобов`язано обвинуваченого невідкладно повідомити суд про звільнення з військової служби. В подальшому на запит суду надійшли відомості про самовільне залишення ОСОБА_6 військової служби, через що апеляційне провадження було поновлено. Сам обвинувачений суду про місце свого фактичного перебування не повідомляв.

Також, при апеляційному розгляді встановлено, що стосовно ОСОБА_6 здійснювалось кримінальне провадження за ч.5 ст.407 КК України та ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 03 квітня 2026 року за клопотанням прокурора ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч.5 ст.401 КК України.

Викладене, на думку колегії суддів, у своїй сукупності свідчить про те, що обвинувачений не схильний до законослухняної самокерованої поведінки, і для його звільнення від призначеного покарання з випробуванням достатніх підстав немає, на що обґрунтовано вказують прокурор та представник потерпілої в апеляційних скаргах та при апеляційному розгляді.

Застосування положень ст.75 КК України в цьому випадку колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає засадам та меті покарання, визначеним статтями 50,65 КК України.

При цьому, відповідно до вимог ч.2 ст.439 КПК України, колегія суддів враховує вказівки Верховного Суду, викладені в постанові по цій справі від 11 червня 2019 року.

З урахуванням викладеного, вирок суду в частині призначеного покарання не може бути визнаний законним та обґрунтованим, тому в зазначеній частині підлягає скасуванню на підставі ст.ст.407, 409, 413, 420 КК України, з ухваленням в цій частині нового вироку.

Враховуючи ступінь тяжкості та фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, а також думку потерпілої, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України – на строк 5 років з реальним його відбуванням, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим так і іншими особами.

Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 409, 413, 420 КПК України, колегія суддів

ЗАСУДИЛА:

апеляційну скаргу прокурора прокуратури Запорізької області ОСОБА_14 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2017 року щодо ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України, в частині призначеного покарання, скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_6 обчислювати з моменту затримання останнього з метою приведення вироку у виконання.

Строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами ОСОБА_6 обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3