Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №335/2859/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/2859/26 2/335/2112/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., за участі секретаря Барановської В.О., представника позивача адвоката Трифонова А.В., представників відповідачів: Кріль Ю.А.; Мусієнко В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюджету України в особі Головного управління державної казначейської служби України в Запорізькій області, Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення надлишково сплачених коштів та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2026 через систему «Електронний суд» до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя звернувся позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Трифонова А.В., з позовом, який було оновлено, до Державного бюджету України в особі Головного управління державної казначейської служби України в Запорізькій області, Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення надлишково сплачених коштів та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.06.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову № 621 за справою про адміністративне правопорушення, згідно з якою на ОСОБА_1 було накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500,00 грн. 07.07.2025, на підставі зазначеної постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження № 78521700, відповідно до якого з позивача підлягало до примусового стягнення штраф у розмірі 51 000,00 грн. Не погодившись з вказаною постановою у справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою про скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 621 від 13.06.2025 у справі про адміністративне правопорушення. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2025 у справі № 333/7150/25, адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено: Постанову № 621 від 13.06.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500 грн. скасовано. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 25 500 грн. закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Зазначене рішення суду набрало законної сили 11.11.2025. Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02.02.2026 виконавче провадження № 78521700, відповідно до якого з позивача підлягало до примусового стягнення штраф у розмірі 51 000,00 грн., було закінчено. Згідно Платіжної інструкції від 10.07.2025 № 14491 з позивача на користь Державного бюджету України, а саме на рахунок Головного управління державної казначейської служби України в Запорізькій області державним виконавцем, на виконання Постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 621 від 13.06.2025, було стягнуто та перераховано грошові кошти в сумі 4 054,07 грн. Станом на день подання цієї позовної заяви сума сплаченого ним штрафу йому не повернута.

Сторона позивача вважає, що після скасування судом постанови щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 25 500,00 грн. та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення останній згідно зі статтею 1212 ЦК України, має право на звернення до суду з позовом про стягнення суми перерахованих коштів до Державного бюджету України, як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Також, протиправними діями ІНФОРМАЦІЯ_2 який є структурним (відокремленим) підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачеві заподіяно моральну шкоду. Внаслідок протиправних дій відповідача відносно позивача було відкрито виконавче провадження, наслідком якого стало безпідставне стягнення з позивача грошових коштів, а також постановою державного виконавця було накладено арешт на кошти боржника. Внаслідок накладення арешту, позивач не міг розпоряджатися грошовими коштами, які перебували на його банківських рахунках. Вказані дії призвели до того, що позивач більш, ніж на півроку, попав в скрутне матеріальне становище, що, в свою чергу, призвело до моральних страждань та репутаційних втрат. Протягом тривалого проміжку часу позивач не міг належним чином утримувати свою родину. Завдану йому моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює в 20 000,00 грн. Також, стороною позивача були понесені судові витрати у розмірі 1 064,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд: стягнути з Державного бюджету України в особі ГУ Державної казначейської служби України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 безпідставно збережені (утримані) кошти в сумі 4 054,07 грн.; стягнути з Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000, 00 грн. та сплачений ним судовий збір в розмірі 1 064, 96 грн.

Ухвалою судді від 23.03.2026, позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позову терміном 10 (десять) календарних днів з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху.

27.03.2026, на виконання ухвали судді від 23.03.2026, через систему «Електронний суд» до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя, надійшла оновлена позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Трифонова А.В., до Державного бюджету України в особі Головного управління державної казначейської служби України в Запорізькій області, Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення надлишково сплачених коштів та моральної шкоди.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 30.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та сторонам надано строк для подання заяв по суті справи.

02.04.2026 (сформовано 01.04.2026) через систему «Електронний суд», від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 Скулинець В.А. до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не визнає позов та вважає, що він поданий поза юрисдикцією суду, підлягає розгляду в окружному адміністративному суді, а тому провадження має бути закрито у відповідності до ст. 255 ЦПК України. Питання повернення позивачу коштів, про які йдеться, врегульовуються Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року № 1650/24182. Пункт 5 Порядку визначає: повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. У відповідності до п. 39 ч. 1 ст. 2 Бюджетного Кодексу України, органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, - органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов`язкових платежів), інших надходжень бюджету. Отже, існує позасудовий адміністративний порядок задоволення вимог позивача у випадку, про який позивач заявляє у своїй заяві. Позивач до відповідача із вказаного питання не звертався, відмови не отримував, отже спір відсутній. Враховуючи, що право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, у цьому випадку між позивачем та відповідачем може вбачатись лише публічно-правовий спір. ІНФОРМАЦІЯ_3 є суб`єктом владних повноважень. Повернення грошових коштів з державного бюджету є процедурою, яка пов`язана з виконанням функцій від імені держави. Відмова позивачу у задоволенні відповідної його заяви, за умови належності підстав для її подання та дотримання з його боку визначеної процедури – є противоправними діями органу державної влади. Отже, розгляд першої вимоги позивача відноситься до компетенції окружного адміністративного суду.

Щодо відшкодування моральної шкоди зазначає, що відповідності до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Оскільки вимога про відшкодування моральної шкоди заявлена в одному позові з вимогами вирішити публічно-правовий спір, провадження має бути закритим у відповідності до ст. 255 ЦПК України, після чого позивач може звернутись до адміністративного суду, або до місцевого районного суду з вимогою відшкодування моральної шкоди, а надмірно сплачені кошти повернути, звернувшись з відповідною заявою до відповідача.

Щодо витрат на правову допомогу, відповідач вважає, що сума 15 000,00 грн., яку позивач просить відшкодувати йому за отримання правової допомоги не відповідає складності справи та підлягає зменшенню на розсуд суду, виходячи із практики відшкодування таких витрат на час розгляду справи. На підставі вищевикладеного просить закрити провадження у цій справі.

03.04.2026 через систему «Електронний суд», від представника позивача – адвоката Трифонова А.В., до суду надійшла відповідь на відзив, у якій сторона позивача з аргументами ІНФОРМАЦІЯ_3 , викладеними у відзиві, категорично не згодна, вважає їх надуманими та такими, що не відповідають вимогами закону з огляду на наступне. По-перше, стосовно досудового порядку повернення надлишково сплачених коштів. Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів визначений Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013р. №787. У випадку з позивачем, на момент сплати ним штрафу, підстава для такої сплати існувала, оскільки була чинною постанова у справі про адміністративне правопорушення. Відтак, не можна вважати, що кошти були сплачені помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що кошти були сплачені надміру, тобто в розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням про скасування відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідна юридична підстава відпала. Порядок №787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів. Оскільки сума, яка була сплачена позивачем не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок №787 на спірні правовідносини не поширюється. Таке твердження узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023р. у справі №910/5880/21. Отже, позивачу не потрібно звертатися до відповідача із клопотанням про повернення стягнутих коштів тому, що дані кошти перераховано на рахунок Державного бюджету, а не на розрахунковий рахунок ОТЦК та СП. По-друге, стосовно юрисдикції спору. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. По-третє, стосовно моральної шкоди. Обґрунтування заподіяної позивачу моральної шкоди надано в позовній заяві. Як вбачається з відзиву, представник ІНФОРМАЦІЯ_3 не оспорює того факту, що незаконними діями ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу заподіяно моральну шкоду, але помилково вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. По-четверте, стосовно відшкодування витрат позивача на правничу допомогу, відповідач повинен довести належними та допустимими доказами неспівмірність наданих адвокатом послуг розміру гонорару, який він отримав за надання правничої допомоги клієнту. На підставі вищевикладеного, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

16.04.2026, від представника Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області С. Коцарь, до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому заначено наступне. Стосовно визначення одним з відповідачів по справі - Державний бюджет України в особі Головного управління, зазначають, що відповідно до позицій Верховного Суду, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягується до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Звертають увагу, що у позові не зазначено, що Головним управлінням порушено права позивача або не визнано чи оспорено суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Стосовно визначення позивачем стягнення коштів у розмірі 4 054,07 грн. з Державного бюджету України в особі Головного управління. Рахунок, на який перераховано грошові кошти у розмірі 4 054,07 грн є рахунком державного бюджету для зарахування надходжень за ККДБ 21081100, який відкрито на ім`я Головного управління, а не власним рахунком Головного управління, передбаченим на утримання установи. Сплачені адміністративні штрафи та інші санкції є доходами загального фонду державного бюджету у зв`язку з чим у разі наявності підстав для їх повернення/стягнення у резолютивній частині рішення має бути зазначено саме про повернення/стягнення коштів з Державного бюджету України без зазначення відомостей суб`єкта, яким має бути здійснено таке повернення/стягнення, без зазначення номерів та видів рахунків, з яких буде здійснено їх повернення/стягнення, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.

Стосовно повноважень органів Державної казначейської служби України щодо повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету. Органи Державної казначейської служби України при здійсненні повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету керуються положеннями Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, відповідно до якого саме платник звертається із заявою до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, про формування та подання таким органом до відповідного Головного управління Державної казначейської служби України подання про повернення коштів і за відсутності такого подання, орган Державної казначейської служби України не може здійснити дії щодо повернення коштів платнику у відповідності до положень Порядку № 787. Зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» встановлено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, відповідно до якого повноваження щодо здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до бюджету коштів за ККДБ 21081100 покладено, зокрема, на органи державної влади та інші державні органи (у тому числі на Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади та яким утворюються територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). В свою чергу, наказом Міністерства фінансів України від 26.12.2023 № 717 «Про затвердження Змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», який набрав законної сили 16.04.2024, було затверджено зміни до Порядку № 787, зокрема, у пункті 5 розділу І доповнено після абзацу дванадцятого абзацом тринадцятим такого змісту: «У разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви.» Таким чином, позивачем помилково зазначено у позові про не поширення положень Порядку № 787 на спірні правовідносини. Як вбачається з наданих позивачем документів, адвокатом було надано до контролюючого органу адвокатський запит, а не заяву про повернення коштів, у якому не зазначено інформації, яка є обов`язковою до зазначення у заяві. Таким чином, позивач (його представник) не скористався своїм правом на повернення коштів у розмірі 4 054,07 грн у відповідності до положень Порядку № 787.

Стосовно повноважень органів Державної казначейської служби України щодо стягнення коштів з державного бюджету. Органи Державної казначейської служби України не приймають самостійного рішення про стягнення коштів, а є лише органами виконання, яким згідно з положеннями Порядку № 845 делеговано повноваження модо безспірного списання коштів державного бюджету за поданими стягувачами виконавчими документами.

Стосовно визначення позивачем стягнення з Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 моральної шкоди, витрат на професійну правничу допомогу та судового збору. Звертають увагу суду на те, що заявляючи вимогу стосовно стягнення коштів з Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачем помилково ототожнено поняття «стягнення коштів з Державного бюджету України» та “стягнення коштів з державних органів (юридичних осіб)».

Стосовно виконання рішень суду про стягнення коштів державного бюджету для відшкодування моральної шкоди. Повідомляють, що до повноважень Головного управління не належить відшкодування громадянину шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, оскільки у територіальних органах Державної казначейської служби України рахунки щодо відшкодування вищевказаної шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено. Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень в Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. виконання судових рішень про стягнення з державного бюджету моральної шкоди, завданої державними органами, здійснюється Державною казначейською службою України з рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України.

Стосовно виконання рішень суду про стягнення коштів боржників, що обслуговуються в органах Державної казначейської служби України. Дії органів Державної казначейської служби України щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з рахунків боржників, які обслуговуються в органах Державної казначейської служби України, визначено розділом Порядку № 845, що має назву – «Безспірне списання коштів з рахунків боржника» (пункти 24-34 Порядку № 845). Відповідно до пункту 24 Порядку № 845, стягувані, на користь яких прийнято рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Державної казначейської служби України, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. Виконавчі документи про стягнення коштів з ІНФОРМАЦІЯ_1 подаються на виконання до Олександрівського управління Державної казначейської служби України Запорізької області. Таким чином, сформована позовна вимога про стягнення коштів з Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 є такою, що суперечить нормам чинного законодавства України.

Також зазначено наступне з приводу вимоги щодо стягнення моральної шкоди. Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною 2 вказаної статті визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, за відсутності доведення вини в діях цих органів або їх посадових осіб: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Таким чином шкода, завдана, на думку позивача, ІНФОРМАЦІЯ_5 , не підпадає під статтю 1174 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди і, у разі наявності факту її завдання позивачу, повинна відшкодовуватись органом державної влади, що її завдав, а не з Державного бюджету України. Зауважують, що позивачем не додано відповідного судового документу про визнання протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також позивачем не надано розрахунку моральної шкоди і не зазначено з яких саме міркувань він виходив, визначаючи розмір стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000,00 гри, а не у більшому або у меншому від цього розмірі. Оскільки позивачем не надано жодного судового документу, яким би було визнано протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , вимогу про стягнення моральної шкоди належним чином не обґрунтовано, то вона не може підлягати задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги саме у сформованому позивачем шляху стягнення, а саме: стягнення з Державного бюджету України в особі Головного управління безпідставно збережених (утриманих) коштів у розмірі 4 054,07 грн.

21.04.2026 через систему «Електронний суд», від представника позивача – адвоката Трифонова А.В., до суду надійшла відповідь на відзив, у якій сторона позивача аргументи відповідача, викладені у відзиву на позовну заяву не визнають виходячи з наступного. По-перше, стосовно визначення відповідачем Головне управління державної казначейської служби України в Запорізькій області. Сторона позивача вважає зазначене правильним, оскільки, як зазначає в пункті ІІ Відзиву представника Відповідача, «рахунок, на який, згідно з вищевказаною платіжною інструкцією перераховано грошові кошти у розмірі 4 054,07 грн. є рахунком державного бюджету для зарахування надходжень за ККДБ 21081100, який відкрито на ім`я Головного управління , а не власним рахунком Головного управління, передбаченим на утримання установи». А отже, особою, яка адмініструє даний рахунок є саме Головне управління державної казначейської служби України в Запорізькій області. Саме ця особа контролює надходження коштів до Державного бюджету України та видатки. По-друге, стосовно Порядку повернення (перерахування) коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (Порядок № 787). Даний порядок визначає дії стосовно надміру зарахованих та помилково зарахованих коштів. Але, кошти, стягнуті з позивача Державною виконавчою службою та перераховані до Державного бюджету не є надмірно або помилково зарахованими. Як я вже зазначалось у позовній заяві, у випадку з позивачем на момент сплати ним штрафу підстава для такої сплати існувала, оскільки була чинною постанова у справі про адміністративне правопорушення. Відтак, не можна вважати, що кошти були сплачені помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що кошти були сплачені надміру, тобто в розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням про скасування відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідна юридична підстава відпала. По-третє, стосовно визначення позивачем стягнення з Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_6 . Так, стороні позивача відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_3 має власні рахунки в ІНФОРМАЦІЯ_7 . Але, стягнуті з позивача кошти було зараховано не на рахунки Відповідача, а на бюджетний рахунок, який обслуговується ГУДКСУ в Запорізькій області. До того ж, визначення відповідача є правом позивача. Таким чином, доводи відповідача є безпідставними, так як правова позиція останнього заснована на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства. На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, за підстав викладених у позовній заяві та у відповідях на відзиви відповідачів, просив їх задовольнити повністю.

Представники відповідачів, кожен окремо, заперечували проти задоволення позовних вимог позивача, просили в їх задоволенні відмовити повністю, посилаючись на обґрунтування, зазначені у відзивах на позовну заяву.

Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши зібрані наявні у справі докази, заслухавши пояснення учасників, приходить до наступного.

Встановлено, що 13.06.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_8 було винесено постанову № 621 за справою про адміністративне правопорушення, згідно з якою на ОСОБА_1 було накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500,00 грн.

07.07.2025, на підставі зазначеної постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження № 78521700, відповідно до якого з позивача підлягало до примусового стягнення штраф у розмірі 51 000,00 грн.

07.07.2025 старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення у загальному розмірі 56 572,16 грн., у ВП №78521700, про що винесено постанову.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2025 у справі № 333/7150/25 адміністративний позов ОСОБА_1 – задоволено. Постанову № 621 від 13.06.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500 грн. - скасовано. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 25 500 грн. закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП. Зазначене рішення суду набрало законної сили 11.11.2025.

Постановою старшого державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.02.2026 виконавче провадження № 78521700, з примусового виконання постанови №621 від 13.06.2025 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу 51 000,00 грн., - закінчено. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання.

Згідно платіжної інструкції від 10.07.2025 № 14491 з позивача на користь Державного бюджету України, а саме на рахунок Головного управління державної казначейської служби України в Запорізькій області державним виконавцем, на виконання постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 621 від 13.06.2025, було стягнуто та перераховано грошові кошти в сумі 4 054,07 грн. На даний час, вказана сума коштів позивачу не повернута.

Водночас, судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не вживалися заходи з повернення безпідставно стягнутих з нього грошових коштів в досудовому порядку, що підтверджено представником позивача у судовому засіданні.

Зі змісту позовної заяви убачається, що позивач просить стягнути безпідставно збережені (утримані) кошти у сумі 4 054,07 грн., як суму стягнутого з позивача розміру штрафу, у зв`язку із скасуванням постанови по справі про адміністративне правопорушення, якою до нього застосовано цей штраф, згідно зі ст.1212 ЦК України, відповідно до якої йому надано право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Відповідно до приписів частини першої ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, суд враховує наступне.

Органи Державної казначейської служби України при здійсненні повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету керуються положеннями Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, відповідно до якого саме платник звертається із заявою до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, про формування та подання таким органом до відповідного Головного управління Державної казначейської служби України подання про повернення коштів і за відсутності такого подання, орган Державної казначейської служби України не може здійснити дії щодо повернення коштів платнику у відповідності до положень Порядку № 787.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» встановлено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, відповідно до якого повноваження щодо здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до бюджету коштів за ККДБ 21081100 покладено, зокрема, на органи державної влади та інші державні органи (у тому числі на Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади та яким утворюються територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

В свою чергу, наказом Міністерства фінансів України від 26.12.2023 № 717 «Про затвердження Змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», який набрав законної сили 16.04.2024, було затверджено зміни до Порядку № 787, зокрема, у пункті 5 розділу І доповнено після абзацу дванадцятого абзацом тринадцятим такого змісту: «У разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви.»

Таким чином, позивачем помилково зазначено у позові про не поширення положень Порядку № 787 на спірні правовідносини.

Як вбачається з наданих позивачем документів, адвокатом було надано до контролюючого органу адвокатський запит, а не заяву про повернення коштів, у якому не зазначено інформації, яка є обов`язковою до зазначення у заяві. Отже, позивач не скористався своїм правом на повернення коштів у розмірі 4 054,07 грн у відповідності до положень Порядку № 787.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України встановлює обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Розглядаючи позовні вимоги суду необхідно вирішити питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту за цими вимогами.

Як випливає зі змісту статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач не довівпорушення його права, передчасно звернувшись до суду в частині стягнення сплаченого штрафу у сумі 4 054,07 грн., оскільки, як встановлено, закон визначає позасудовий спосіб на відновлення такого права позивача, яким останній не скористався, помилково зазначивши, що його право на повернення коштів у даному випадку порушено, що свідчить про те, що заявлена вимога, в цій частині, не підлягає задоволенню, та є підставою для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн., суд виходить з такого.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить відшкодувати шкоду завдану безпідставним притягненням його до адміністративної відповідальності на підставі постанови, яка у подальшому була скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього було закрите.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки ; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з вимогами ч. 1 статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У пунктах 3, 9, 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Обов`язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої посадовою чи службовою особою державного органу є визнання дій (бездіяльності) такої особи державного органу незаконними, тобто необхідна наявність процесуального документа (рішення суду, постанова вищестоящого органу тощо), який набрав законної сили та визначає такі дії саме незаконними.

При цьому необхідно розрізняти поняття «незаконність дій (бездіяльності) органу чи посадової особи» та «вина органу чи посадової особи», оскільки, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, при відшкодуванні шкоди завданої посадовою чи службовою особою органу державної влади обов`язковою умовою є встановлення факту незаконності дій (бездіяльності), та необов`язковою умовою є встановлення вини.

На момент розгляду даної справи рішень щодо дій органу державної влади, яким позивачу на його думку завдано моральної шкоди, не має, та при цьому, позивач у позовній заяві не просить визнати такі дії (бездіяльність) протиправними, а тому - відсутні будь-які правові підстави для відшкодування шкоди.

Закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Дана позиція підтверджена постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 по справі №312/262/18, постановою Великої палати Верховного Суду від 22.01.2025 №335/6977/22 .

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Згідно з вимогами частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Питання про розмір моральної шкоди повинне вирішуватись з врахуванням загальних обставин справи, і зокрема, з врахуванням таких аспектів як серйозності порушення, особисті обставини позивача та загальний контекст.

Так, у контексті серйозності порушення з матеріальної точки зору мова йде виключно про такі негативні наслідки для позивача, як сплата штрафу.

Позивач не подав до суду жодного доказу, який би свідчив, що сплата штрафу мала виключно негативні та непоправні наслідки для його майнового чи морального стану.

Як вбачається із позовної заяви, мотиви позову обґрунтовуються загально і не підкріплюються жодними належними доказами, які б підтверджували понесення таких втрат та вказували на причино- наслідковий зв`язок між завданою шкодою та протиправними діями відносно позивача.

Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Ураховуючи наведене, прийняття судом рішення про скасування постанови № 621 від 13.06.2025, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку завдану позивачу моральну шкоду і немає необхідності для її стягнення у грошовому еквіваленті. Також, позивачем не доведено і заявлений ним розмір моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями заподіювача шкоди та завданою шкодою.

А відтак, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

З огляду на вищевикладене, у задоволенні позовних вимог позивача, слід відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у даному випадку, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 18, 76, 77, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного бюджету України в особі Головного управління державної казначейської служби України в Запорізькій області, Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення надлишково сплачених коштів та моральної шкоди – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено та підписано 30.04.2026.

Суддя І.А. Крамаренко